Спочатку:
На сторінку книги
Я зробив перший крок за ворота села — і система не підвела:
Системне повідомлення:«Ви залишаєте зону безпеки. Тепер ви можете збирати ресурси й здобувати трофеї.»
Стежка спускалася вниз по схилу, у зарості, і вже за кілька хвилин я помітив перше: біля каміння лежала купка трави, підсвічена інтерфейсом.
«Знайдено: гіркий спориш. Призначення: для створення еліксирів низького рівня. Ціна у торговця: 1 мідяк.»
Я всміхнувся. В інших іграх пробіг би повз. Але зараз кожна монета мала значення — крок до лука, без якого рейнджер не рейнджер. Без зброї я — ніхто.
Зазвичай гравці просто беруть ремесло, щоб створити собі зброю, але цього разу я вирішив інакше.
Сумка спалахнула іконкою: один зі слотів зайнято.
Далі стежка вивела до роздоріжжя. На одній з гілок дерева гойдалася пташина шкура — мабуть, залишки після хижака.
«Предмет: пошарпане пір’я. Ціна: 0,1 мідяка. Можливе використання: прикраси, амулети.»
Зазвичай я б таку дрібницю навіть не підняв, але тепер, з додатковим місцем у сумці, усе це виглядало як вклад у майбутній скарб.
За кілька кроків стало ще цікавіше — у траві блиснув згорнутий клаптик пергаменту.
«Предмет: нотатка мандрівника. Фрагмент карти. Можна поєднати з іншими. Ціна: 3 мідяки. Можливий бонус: відкриває частину маршруту.»
І тут я зрозумів — без сумки це б просто не влізло. Довелось би обирати: трава чи карта. А тепер я спокійно збирав усе підряд. Виглядав, щоправда, як справжній бродяга… Сподіваюся, ненадовго.
Системне повідомлення: «Підказка: у світі гри діє вільна економіка. Ресурси та предмети можна продавати NPC або іншим гравцям. Ігрову валюту дозволено виводити у реальний світ через ліцензовані біржі.»
Я хмикнув. Тобто мені натякають: хочеш заробити — збирай усе, що не прибите до землі.
Світ давав мені простий урок: перш ніж стати героєм, треба навчитися бути збирачем мотлоху.
План визрів швидко: до першого села підійду не з порожніми руками, а з купою дріб’язку, який можна обміняти на перші монети. А там, дивись, і на лук вистачить.
Сумка тихо побрязкувала за плечем — і я відчував, що зробив правильний вибір.
Коли я нарешті дістався селища, усі слоти вже були заповнені. По дорозі трапилося ще кілька клаптиків карт і трав — стане у пригоді для тренування навичок.
Першим ділом я рушив до ринку: пилюжні вулички, лавки з тканинами, глиняним посудом і пахучими травами, запах свіжого хліба й дим від вогнищ.
Діти бігали поміж прилавками, селяни гукали одне до одного, а торговці намагалися перекричати всіх.
Я підійшов до прилавка з луками. Система підсвітила:
«Легкий дерев’яний лук — ціна: 15 мідяків.»
Я глянув на свій гаманець і товари: після продажу трав і пергаментів буде всього 7 мідяків.
— Ей, хлопче, — сказав торговець. — Знижки рідкість, але для новачка… гаразд, давай за дванадцять.
Я кивнув. Чудово — отже, можна використати частину ресурсів, щоб придбати першу повноцінну зброю.
— Дякую за щедру пропозицію, — відповів я. — Наразі не маю всієї суми, але можу залишити три монети завдатку. Другу половину принесу пізніше. Ви ж нічого не втрачаєте — лук я поки не забираю.
Торговець подумав і погодився зберегти знижку та тримати лук за мною добу.
Залишалось знайти квест або просто обійти навколишні ліси в пошуках трав.
Системне повідомлення: «Ваша навичка красномовства зрісла на +1.»
Продавши частину товару перекупнику за сусіднім столом, я помітив маленьку кузню. На прилавку лежав скетчбук — акуратний, чистий, з білими сторінками. Поруч стояв син коваля — здається, любитель малювання.
— Привіт, — звернувся я. — Що потрібно, щоб отримати цей скетчбук?
Він усміхнувся й показав на трави та клаптики пергаменту:
— Принесеш матеріали для чорнил і фарб — забирай.
Я заглянув у сумку й зрозумів: саме те, що я не продав, тепер і стане в пригоді.
— Ідеально, — подумав я. — Ось навіщо система залишила мені ці дрібниці.
Системне повідомлення: «Отримано предмет: скетчбук. Призначення — картографія, малюнки, візуальні ефекти.»
Тепер залишалося знайти майстерню художника — місцевого NPC, який навчав початковим навичкам.
— Олікс, — сказав він, — вибери одне зі стартових зображень:
Сіть — пастка для ворогів, проста й універсальна.
Пастка/Яма — якщо ворог наступить на позначене місце, провалиться під землю. Потужно, але складніше у використанні.
Вогняна лінія — завдає шкоди при контакті, зате потребує більше ресурсів.
Усі здібності залежали від рівня навички художника.
По суті, мені треба було створити копію зображення-заклинання, яке вносилося в мій скетчбук.
Малюнок «Сіті» виглядав досить просто, тоді як «Пастка» вимагала зобразити не лише саму яму, а й частину місцевості, де вона мала з’явитися. Тобто, розвідавши територію, художник міг заздалегідь підготувати потрібне місце.
Пояснення NPC звучали переконливо — навіть натхненно.
Але на практиці я розумів: моїх умінь поки не вистачить.
«Вогняна лінія» потребувала ще й червоної фарби, а отже — дорогих матеріалів.
Я провів пальцем по обкладинці скетчбука і зупинився на «Сіті» — простий, але надійний варіант, ідеальний для перших випробувань і експериментів.
— Чудово, — підтвердив художник. — Сторінку закріплено. Навички можна розвивати, створювати нові ефекти та варіації.
Що? Тобто отримані заклинання можна змінювати?
Мені аж подих перехопило — здається, ця непопулярна професія, яку я взяв «на майбутнє», може стати неймовірним козирем у руках людини з уявою!
Система, я ж правильно зрозумів?!
Серце забилося швидше. Попереду — не лише перші моби й прокачка рейнджера, а й експерименти з новим інструментом.
Залишалося знайти ще сім монет, щоб викупити лук.
Я озирнувся: ринок шумів, торговці торгувалися, діти метушилися між прилавками. Десь неподалік старий гукнув:
— Хто хоче підробіток?
Система підсвітила доступний квест:
«Допоможи зібрати інгредієнти й доставити їх по селу. Нагорода — 7 мідяків.»
Я підійшов до старого торговця.
— Ей, хлопче, — сказав він. — Треба руки, щоб перенести трави, гриби й свіжий хліб. Зробиш роботу — отримаєш монети.
Завдання було простим, але вчило основам пересування, взаємодії з NPC і торгівлі.
Я бігав від одного кінця села до іншого, носив кошики, перевіряв вміст, допомагав дітям нести покупки, доставляв замовлення.
Системне повідомлення:
Уміння «Витривалість» +1
Уміння «Спілкування» +1
Отримано: 7 мідяків
— Супер, — пробурмотів я. — Якраз вистачає, щоб викупити лук.
Я повернувся до торговця, простягнув монети.
— Ну що ж, твій, — усміхнувся той. — Користуйся з розумом.
Тепер у мене був перший бойовий інструмент, а скетчбук з «Сіттю» уже лежав у сумці.
Час випробувати її на тренувальному майданчику — і заодно перевірити, як працює зв’язка «лук + заклинання».
Перший день у новому світі минув продуктивно:
монети зароблені, лук куплений, скетчбук заповнений першим умінням.
Усе готово до справжніх пригод.
Я відкрив інтерфейс і переглянув свої характеристики:
Ім’я персонажа: Олікс Брасс
Раса: Людина
Клас: Рейнджер
Підклас / професія: Художник
Атрибути:
Спритність: +2
Влучність: +1
Непомітність: +1
Витривалість: +1
Сила: 0
Інтелект: +1
Харизма: 0
Навички:
Малювання / Маскування предметів — 1
Реставрація артефактів — 1
Торгівля — 1
Красномовство — 1
Володіння луком — 0
Предмети в сумці:
— Легкий дерев’яний лук
— Сагайдак зі стрілами
— Скетчбук із закріпленим заклинанням «Сіть»
— Спориш ×2 (залишок після продажу, стане в пригоді для обміну або крафту)
— Кілька клаптиків паперу (для майбутніх малюнків і заклять)
Особливості професії «Художник»:
Можна створювати заклинання або ефекти через малюнки (аркуші витратні, поповнюються в торговців).
Початкова здатність — «Сіть» (знерухомлює ворогів).
Можна створювати звичайні картини, що підвищують «естетичний рейтинг» і опосередковано прокачують харизму.
У майбутньому навички дозволяють комбінувати заклинання, вигадувати власні ефекти та створювати унікальні варіації.
Репутація:
Село на урвищі (стартова локація, храм) — 100%
Лісове селище — 5%
Після цього я вирішив знайти квест потужніший — пішов до старости села.
— Ти хто такий? — суворо запитав староста, навіть не підвівши погляду від сувоїв. — Я тобі навіть мишей в коморі ганяти не довірю. Мало що ти там поцупиш.
Я лише кивнув. Зрозуміло — репутація тут має вирішальне значення.
Поки я новачок у Лісовому, рівень довіри мінімальний, і важливих квестів мені ніхто не дасть. Потрібне спершу виконувати дрібні доручення, допомагати торговцям і ковалю, спілкуватися з мешканцями, щоб поволі наростити авторитет.
— Зрозуміло, — пробурмотів я. — Спочатку здобудемо довіру, а вже потім — справжні завдання.
Системне повідомлення:
Репутація у селі Лісове: 5% (за допомогу торговцю й ковалю)
➡ Коли рівень репутації досягне 100%, відкриється +1 до репутації королівства Арен.
Репутація дозволить отримувати доступ до складніших завдань і унікальних бонусів.
