Раді Вас бачити!

- Це правда? - прочистивши горло ледве чутно видала я

 

- А що, якщо так? - знову відповів він запитанням на запитання, дивна в принца манера висловлюватися.

 

- Чого він хоче, у сенсі навіщо йому я?

 

- Каже, що ти законна його дружина! Вимагає, щоб я дав йому тебе побачити! Але це все марно, як я й казав, у нашому королівстві діють тільки наші закони! Тепер ти піддана королівства Штольц. У тебе інший титул. Я з повною впевненістю можу сказати, що ніякої герцогині Блеквуд тут немає. І я буду правий... але, бачиш, твій чоловік занадто наполегливий! Сказав, якщо він тебе завтра не побачить, він піде війною на королівство. - Боже! Мені здається, у мене волосся навіть заворушилося.

 

- І ти б пішов на це? Заради герцогині-втікачки?

 

- Мені потрібні були гарантії, що ти залишишся тут і будеш підданою нашого королівства. Тоді королівство Штольц гарантувало б твою безпеку. Життя кожного підданого королівства має найвищу цінність у нашому королівстві. Тому, якби знадобилося, ми б захищалися. Та й нападати на нас нерозумно. Ми на своїй землі, і на скільки мені відомо, ми маємо перевагу в чисельності над королівством твого чоловіка. - мама дорога. Це просто не вкладається в мене в голові! Усе, що принц щойно сказав. Поклавши руку на живіт, я знову обережно сіла. Мені не потрібна війна, і я не розумію, чому Геральд так довго мовчав. Чому раніше не сказав... мені не зрозумілі його мотиви.

 

- Я не розумію, чому ти говориш усе це мені тільки зараз?

 

- Це не має значення. Дай краще мені відповідь на питання. Що б ти зробила? 

- Мені, як і раніше, не подобається, коли він говорить все в майбутньому часі. Особисто я розумію, що в мене просто немає вибору зараз, та й я сама б хотіла побачити Ніколаса. Подумати тільки, він цілий місяць не їде...

 

- Мені не потрібна війна, гадаю, все можна вирішити дипломатією... тобі знайоме таке поняття? - принц кивнув, - я поговорю з ним завтра! - принц знову просто кивнув і цього разу покинув мене.

 

Я не могла заснути. Всю ніч я думала про те, що Ніколас тут. Що він тут уже цілий місяць! Місяць, матусі! Навіщо він приїхав? А раптом він дізнався про дитину і просто вимагає спадкоємця? Звичайно! І як я відразу про це не подумала. Найімовірніше, він просто дізнався, що я вагітна від нього. І зараз він тут через спадкоємця. А я дурепа розмріялася! Що через мене тут. Таким висновком зробила собі в сто разів болючіше. Навіть плакала в подушку. А потім лаяла себе за те, що на такому терміні знову дозволяю собі подібні емоції.

 

Нічого, я витримаю! Потрібно взяти себе в руки.

 

З такими думками заснула я, звісно, під ранок.

 

Зої мене не будила, і прокинулася я під пізній сніданок, який плавно перекочував в обід. Зої допомогла мені прийняти купіль, останнім часом я не гребую її допомогою навіть у таких елементарних речах. Мені здається, у Ніколаса буде син, я на сьомому місяці почуваюся, немов на одинадцятому. І почалася найбільш хвилююча частина. Очікування екіпажу принца з Ніколасом.

 

Королівський екіпаж прибув після обіду. Гостей зустрів управлінець, я ж чекала на них у вітальні.

 

Я дуже хвилювалася. У якийсь момент навіть нігті гризти стала. Але Зої зробила мені зауваження, і замість цього шкідливого заняття я стала погладжувати свій живіт, поєднала приємне з корисним.

 

І ось управлінець оголосив про прибуття. Першим зайшов Геральд. За ним крокував Ніколас.

 

Серце впало в п'яти і почало битися частіше. Мурашки побігли по спині й віддавали на кінчиках пальців. Я не могла відвести від нього погляду. Чорний камзол із золотою вишивкою, довге білясте волосся на мужньому обличчі, зібране у хвіст на потилиці, увесь такий напружений, серйозний і таким самим немиготливим поглядом дивиться в мої очі. А в мені все вмить перевернулося. Боже, як же я кохаю його. Кохаю всім серцем і душею. Накотило почуття розлуки, туги й ніжності. Ледве сльози стримувала, але на очах все одно відчула вологу.

 

- Мішель, герцог мене просив, щоб я дав вам поговорити наодинці, тобі потрібна моя присутність? Не бійся, скажи прямо? - я лише головою негативно помахала, навіть погляду принца не удостоїла, я не могла відірвати погляду від бездонних синіх очей.

 

Моргнула кілька разів, і погляд свій перевела на його постать, коли почула звук зачинення дверей, це принц вийшов і залишив нас одних.

 

Щойно це сталося, Ніколас одразу ж підібрався до мене ближче. Він на всі очі розглядав мене, і особливо затримався на моєму животі, я не переставала погладжувати його. Від нервів робила це частіше.

 

- Якщо ти тут через дитину, то... - хотіла сказати, що по досягненню нею повнолітнього віку вона зможе поїхати в герцогство, щоб посісти там своє законне місце, адже я все продумала вночі, хоч би як гірко й боляче мені від цього не було, але продовжити цю свою думку мені не дали. Ніколас мене перебив.

 

- Я так сумував за тобою, Мішель! - і герцог підійшов ще ближче.

 

- Ніколас ти... - мене знову перебили

 

- Пробач! Пробач за ті слова, що наговорив тобі тоді. Мені здалося, ти мене зрадила. Ще ніколи в житті не відчував себе таким розбитим.

- Ніколас...

 

- Мішель, вислухай мене, добре? - я просто кивнула

 

- Я знаю, що ти не та дівчина, з якою я одружився! - шокував він мене, Маркус постарався?

 

- Не розумію, чому ти сама не сказала мені це. Але я здогадувався, що з колишньою Мішель щось сталося. Все частіше мені здавалося, що ти зовсім інша людина. Твої вчинки, твої промови, твої поради... дев'ятнадцятирічна Мішель цього знати не могла... останньою краплею стало те, що ти мені радила з приводу наших людей. Ну не могла ти нічого не пам'ятати і говорити все те, що ти тоді говорила. Тоді я випадково зустрів Офелію, і вона сказала, що неодноразово бачила, як ти покидаєш наш замок і їдеш на околицю в маєток. Звідки вона взяла цю інформацію... у той момент я не надав цьому значення. Я мчав як міг до того маєтку. Мене гнали шалені ревнощі. Адже ти була така майстерна на подружньому ложі. Ми з тобою робили такі речі... мені досі за деякі моменти соромно, але ти... ти мене з розуму зводила, думки про тебе, про те задоволення, яке ти мені приносила. Одна думка, що всього цього тебе міг навчити той чортів Дюваль зжирала мене зсередини. Адже я брав тебе в дружини незайманою. І таких речей раніше з тобою ми не робили. Тобі нізвідки було дізнатися, все те, чим ми займалися. Я просто брав тебе, без прелюдій. Вибач за це... хоча не ти... а... Мішель, це все зараз не важливо, я хотів сказати, що я дуже шкодую про ті слова, що не вислухав тебе, і що прогнав! І в той момент я дійсно не здатний був тебе почути. Але зараз, Мішель, я кохаю тебе. Кохаю саме тебе! Не ту дівчину, з якою одружився, а тебе... справжню тебе. Ти так хотіла налагодити наші стосунки, щоб ніяка фаворитка більше не займала мої думки і моє ліжко. Це давно сталося! У моїх думках, серці та душі, лише ти одна! Ти - моя герцогиня Блеквуд, моя дружина!

 

- Чи пробачиш ти мене? Повернешся додому? Мішель, - з благанням втупився він у мої очі, а я вже не ховаючись плакала. Я так мріяла почути саме ці слова. Що кохає він мене, а не свою покійну дружину.

 

- Мішель...о, Мішель! - Ніколас зірвався й обійняв мене. Притиснув мене до своїх грудей, і просто міцно обійняв... наскільки йому дозволяв це зробити мій живіт.

 

- Кохана моя, рідна...я так сумував...я більше не можу без тебе! - герцог обхопив двома руками моє обличчя і почав цілувати мене хаотично. А я мовчала, не пручалася. Продовжувала плакати, тільки зараз від щастя.

 

- Мішель, - прошепотів Ніколас, перш ніж наші губи нарешті зустрілися в поцілунку. І немов не було цих кількох місяців розлуки, Ніколас цілував так, як умів тільки він. Мені не вистачало дихання. Я тонула в цьому блаженстві. І я почувалася зараз найщасливішою на світі.

 

Скільки ми так простояли я не знаю, але перервалися ми від звуку дверей, що відчинялися.

 

- Я так розумію, возз'єднання сім'ї все ж відбулося? - запитав Геральд, а я зніяковіла від того, що Ніколас усе ще тримав мене у своїх обіймах.

 

- Ваша Високість, Герольд, я б хотів забрати свою дружину додому, сьогодні ж, - тут уже я втрутилася.

 

- А ти мене запитав, чи готова я їхати в такому стані? Якщо ти не помітив, то я взагалі то вагітна! - тут же обурилася я і схрестила руки на грудях. Геральд на мою репліку посміхнувся, немов знав, що я так скажу. Але Ніколас здивував мене тим, що по-доброму посміхнувся і з ніжністю подивився на мій величезний живіт.

 

- І я дуже щасливий, кохана моя, що дуже скоро ти подаруєш мені спадкоємця, але малюк Блеквуд має народитися на своїй землі, у нашому замку! - вже серйозніше заявив чоловік.

 

- Я не витримаю подорож у такому стані. Навіть пробувати не хочу, я пам'ятаю, як мені було важко сюди добиратися, ми були в дорозі понад місяць, а в мене тоді такого пуза не було!

 

- Міледі має рацію, герцог. Настільки тривала подорож небезпечна для герцогині в її такому становищі.

 

- Можу я обговорити це питання зі своєю дружиною наодинці? - підняв Ніколас запитально брову, натякаючи на те, що принц зараз тут зайвий.

 

- Та будь ласка, - фиркнув монарх, - Мішель, я приїду з візитом через два дні. - наостанок сказав Геральд і нарешті залишив нас самих. А я відійшла до дивана і присіла, чи то нерви, чи то тривале перебування на ногах мені вже було тяжко, але зрештою Ніколас присів поруч. Обійняв мене і вперше торкнувся мого живота. Малюк, немов відчув, зустрів батька відчутним стусаном.

 

- Ти справді хочеш, щоб я в дорозі народила тобі сина? - знову з претензією звернулася я до чоловіка.

 

- Ти не все знаєш рідна, якщо наш син народиться в цьому королівстві, то буде підданим Геральда, і не важливо хто його батьки, розумієш? Мені дуже не подобається цей принц... чую, що в нього на тебе і нашого сина якісь плани!

 

- Що ти пропонуєш? - уже серйозніше запитала я

- Шлях назад у наше королівство справді довгий. І сам проти цього. Мені важливіше, щоб із тобою і сином усе було добре. Але народжувати на території цього королівства тобі не варто. За три дні шляху звідси, живе один мій друг. Ті землі вважаються вільними. Його маєток на околиці моря. Ти зможеш народити нашого сина там, Я привіз із собою Річарда і Маркуса. Так що все буде добре. Три дні шляху ти витримаєш? - я мовчки кивнула, і просто притиснулася до його грудей. Так добре усвідомлювати, що про тебе піклуються... І я розумію зараз занепокоєння Ніколаса з приводу сина. Навіть три дні для мене будуть вкрай важкими, але гадаю нічого страшного в цьому немає.

 

 

 

Як виявилося себе я переоцінила. Ті три дні для мене були пеклом. Ми зупиняли карету кожні пів години. Молодший Блеквуд тиснув мені на сечовий міхур, і мені самій не подобалося, що доводилося робити стільки зупинок.

 

 

 

Всупереч своїм побоюванням народила я швидко. Малюк народився здоровим і міцним. Шкода, що не було терезів, щоб визначити, скільки важить малюк при народженні, але мені вистачало і того, що він просто здоровий.

 

З появою Крістофера (так ми назвали сина) я почувалася абсолютно щасливою.

 

Назад до нашого королівства, до нашого замку ми змогли повернутися, тільки коли Крістоферу виповнилося три місяці, раніше я боялася.

 

У наших сімейних покоях тепер моя половина, де була величезна гардеробна, займала дитячу кімнату. І це було тимчасовим рішенням, доки малюкові не виповниться рік, на більше Ніколас був не готовий. Він, і так, багато бурчав, що Блеквуд молодший забирає весь мій час, а старшому теж потрібна любов і увага... ага, знаю я, яка увага йому потрібна.

 

Він уже над продовженням роду старається, доньку йому тепер подавай.

 

Коли Крістоферу був рік, відбулися цікаві події. Мені дуже пощастило, що Ніколас весь час був поруч, він успішно запобіг нападу на мене.

 

Я й забула вже, що були ті, хто все ще намагався мене вбити.

 

Як виявилося пізніше, вся ця витівка належала лорду Катісу і фрейлінам, яких я прогнала, Офелія була серед них. Так вони мені мстилися за те, що з ганьбою їх прогнала. Найбільше, звісно ж, бісився Катіс.

 

Але зараз це не має значення. Уся ця чудова компанія сидить у в'язниці і навіть не в нашому замку, і як запевняв мене чоловік, за кілька років вони забудуть, як їхні імена, не те, що якусь там образу на мене. Раз Ніколас так сказав, значить так воно і буде. Я йому цілком довіряла.

 

Саме після всього, що сталося. Після появи в моєму житті Крістофера і тієї безмежної любові, яку я відчувала від Ніколаса, я відчувала себе абсолютно щасливою.

 

Крістофер ріс, за допомогою моїх ідей ми змінювали життя людей у нашому герцогстві на краще. Я, де могла, застосовувала свої знання і допомагала розвиватися цьому часу. Робила перебування тут ще комфортнішим для мене.

 

Хоча все це було не важливим. У мене був син і коханий чоловік. Просто приголомшливий чоловік. А може ніякого переселення душі й не було, а я просто потрапила в рай?

 

- Ніколасе, може досить? Сьогодні вночі ти надзвичайно активний! - заперечила я чоловікові, коли він знову почав пестити мене, вкриваючи мою шию й обличчя поцілунками.

 

- Мішель! Я хочу доньку! - прохрипів чоловік

 

- Ти тому так стараєшся кожну нашу ніч? - щасливо посміхнулася я

 

- Ні, я просто хочу кохати тебе так, усе наше життя! - відповів мені чоловік моїх мрій, мій чоловік, моя кохана і рідна людина, а після я знову відчула, як він занурився в мою глибину, застогнала і відкинулася на подушки.

 

Літаючи в хмарах насолоди після чергового оргазму, знову задумалася над версією, що це мій власний рай.

Кінець.