Раді Вас бачити!

- Далі я змушений вас залишити, - Маркус переконався, що, крім карети, мене ще супроводжує шість осіб вартових, відповідно одягнених. Усі як на підбір, відразу видно, вояки.

 

Маркус про щось серйозно переговорив з одним із вартових, кивнув наостанок і під час прощання дозволив собі притиснути мене до своїх широких грудей і щиро так обійняти. Я так само притулилася до сильного чоловіка й обійняла його. Я була йому вдячна за все. За всі ті рази, коли він був поруч, коли був мені потрібен.

 

- Спасибі тобі Маркус... за все! - щиро посміхнулася я

 

- Побачимося ще, міледі! - усміхнувся Маркус куточками губ.

 

- Колись це точно станеться...

 

- О, це буде швидше, ніж вам здається...- не знаю, про що думав Маркус у цей момент, особисто я не могла уявити, коли ще мені доведеться ступити на землі герцогства. Не в найближчому майбутньому, так це точно.

 

І ось королівська карета відвозить мене все далі й далі.

 

Подальші події проносилися в моїй пам'яті дуже швидко. Нестерпно довго для мене була дорога до королівства Геральда. Та й у дорозі доводилося часто зупинятися. Бігала в кущики. Малюк ріс, і це перші незручності, на той момент, з якими я зіткнулася. А далі Геральд особисто зустрічав мене. Задля моєї безпеки дав мені статус графині Гріффін. Так само з широко плеча подарував мені невеликий особняк. І вигадав легенду про те, що граф Гріффін загинув, виконуючи завдання самого принца Геральда, від того його вдові він дарував цей самий особняк і статус. Мені належить рік жалоби, тільки потім шукати собі нового чоловіка, а потім, коли Геральд дізнався, що я при надії, питання про моє заміжжя відклалося щонайменше років на три. Це був дуже навіть прийнятний варіант, гадаю, у майбутньому я зможу ще на кілька років відкласти своє заміжжя, оскільки я зараз про це навіть думати не можу. У голові наполегливо сидить думка, що у мене вже є чоловік... коханий... але це було в моєму минулому житті. А зараз у мене почалося нове життя. Тепер я графиня Гріффін. Скоро з'явиться мій малюк. І я буду щасливою мамою, тільки про це я повинна думати. Нове життя...

 

 

 

Перш ніж Ніколас перестав пити й охолонув минуло два місяці. І зараз схопивши близького друга за грудки, він спопеляв його шаленим поглядом.

 

- Де.Моя.Дружина?!!? - повільно і з усією люттю прошипів герцог

 

- Ніколас! Заспокойся!

 

- Я спокійний! Я абсолютно спокійний, матір твою! - таких слів Маркус від друга зовсім не очікував почути.

 

- Я тільки знаю, що її вже давно немає в межах нашого королівства!

 

- Та як ти міг дозволити, покинути їй межі нашого королівства? Ти ж мій друг? Ти не знаєш, як вона важлива для мене? - вже спокійніше вимовив Ніколас і нарешті відпустив Маркуса.

 

- Я супроводжував її до кордонів королівства, далі її забрали...- поправив Маркус одяг

 

- Що?! - сказ в очах герцога спалахнув ще сильніше.

 

- А ти що очікував? Ти взагалі пам'ятаєш, що ти їй наговорив? Як сказав, що бачити її більше не бажаєш? А?

 

- Скільки ти до тями приходив? Місяць? Два? А їй що потрібно було весь цей час робити? Чекати, коли ти охолонеш, і нарешті почуєш те, що Мішель тобі не зраджувала? Що цей задохлик після нашого візиту ледь богу душу не віддав?

 

- Вона шукала відповіді на питання, які турбують її відтоді, як вона потрапила в наш час. Що, досі вважаєш, що ми з Річардом це все вигадали?

 

- Ні, не вважаю! Я помічав у ній разючі зміни, і все більше мені здавалося, що переді мною зовсім інша людина.

 

- Так і було! Твоєї дружини більше немає. Нашу Мішель звуть також Мішель, тільки прізвище в неї інше. Ця жінка справжня герцогиня, такою вона мала бути, не боятися глянути кривднику в очі, не давати себе скривдити всяким леді, і за себе постояти... вона неймовірна, вона... - і тут Маркус зупинився, тому що Ніколас знову схопив його за грудки.

 

- У тебе якісь плани на мою дружину? - зі злістю в голосі запитав герцог.

 

- Ну, теоретично, ця Мішель тобі не дружина.

 

- Уб'ю! Я зараз просто вб'ю тебе... друг! - останнє слово герцог Блеквуд буквально виплюнув, а Маркус раптом утробно засміявся, чим здивував герцога

 

- Розслабся ти... чоловік! Кохає вона тебе! Просто я давно не зустрічав таких жінок. А те що вона втекла від тебе... Так це навіть краще. У її становищі...- немов собі під ніс сказав Маркус, але герцог почув.

 

- У якому такому становищі? - зіщурив він свої очі.

 

- У тому самому! Вітаю, блін! - пробурчав Маркус.

 

- Мішель вагітна? Але...

 

- Якщо ти зараз запитаєш, як таке можливо, я вважатиму тебе не в собі! Ти з нею тільки цим і займався, дивуюся, що цього раніше не сталося. Ти дуже старанний! - усміхнувся Маркус, а Ніколас відійшов від чоловіка й обома руками потер обличчя, немов оговтуючись, приймаючи нову реальність.

 

- Мішель вагітна...але чому промовчала? - бубонів собі під ніс герцог.

 

- Її нудити стало після твого від'їзду. Мабуть, ти постарався наостанок. Вона дуже сумувала за тобою...- між чоловіками знову повисла тиша

 

- Маркус! Ти маєш допомогти мені, знайти її!

Сьомий місяць пішов мого цікавого становища. За три з половиною місяці в королівстві Геральда я вже навіть обжилася. Мою нову помічницю звуть Зої. Це не моя Марі. Ця дівчина гранично мовчазна. І зрозуміти, як вона до мене ставиться, мені так і не вдалося, але ми стали більше розмовляти, і потроху її відстороненість пішла, таке враження, що мені потрібно заслужити її прихильність до мене. Але це найменші мої проблеми. Мені довелося кілька разів відвідувати палац, щоб постати перед королем і королевою. Повторити легенду Геральда про загиблого графа. Благо мені повірили, та й гадаю королю і королеві не було ніякого діла до якоїсь там графині. Єдине, я наполягла, щоб мене оглянув королівський лікар, хотілося переконатися, що все в мене добре. Мої припущення підтвердилися. Принаймні, жодних відхилень лікар не помітив.

 

Можна сказати, що до нового життя я звикаю. Мені ще пощастило, і навіть сказати, що я шикарно влаштувалася. Мій статус графині дає мені привілеї, у мене завжди є їжа і слуги, мені навіть робити нічого не потрібно. Думки мої займає майбутній малюк, я готуюся до його появи. Ну і я не можу не думати про Ніколаса, особливо ночами. Дуже важко мені просто взяти й викинути його зі своєї голови, з серця, з життя. Ніколи я ще я так не закохувалася, і від того набагато болючіше. Це на словах я була впевнена, що все в мене вийде, але щоночі я переконуюся, що це не так. Я шалено сумую, думаю про нього, і плачу в подушку. Потім згадую, що мені подібних емоцій відчувати не можна. Гладжу животик і заспокоююся настільки, наскільки це можливо.

 

Вдень мені не дає нудьгувати Геральд. Його королівська високість, чомусь тиняється біля мене весь свій вільний час. Майже щодня мене відвідує. Я одного разу запитала його, мовляв, у тебе справ інших немає? На що він відповів, що йому цікаво дізнатися про мій час.

 

Ось і сьогодні, я приміряла чергову сукню, зібрану на грудях, животик мій був уже пристойний, і ясна річ, що ні про які корсети не може бути й мови. Сукня мені подобалася, навіть у такому моєму становищі налиті груди красиво визирали з під вирізом сукні. Волосся я вирішила не укладати ні в які зачіски. У моєму колишньому житті в мене не було довгого волосся, в цьому ж тілі, моє світле волосся дістає мені до середини стегна.

 

Ось і зараз стою навпроти дзеркала і розглядаю себе з усіх боків, Зої стояла поруч із ще однією сукнею, яку я хотіла приміряти.

 

- Ти чарівна! - почула я за спиною, і коли я обернулася, то побачила схилену в поклоні Зої і променисто усміхненого Геральда.

 

- Геральд! - підібрала спідниці і спустилася з пуфа для примірки.

 

- Вітаю тебе, графиня, - ще й усміхнувся. Я просто посміхнулася. Зої принесла нам чай на веранду, і залишила наодинці

 

- Мені здається, чи в тебе зовсім немає роботи в палаці, що ти так часто відвідуєш овдовілу графиню? - усміхнулася я, ми по-своєму здружилися

 

- Тобі здається! - відповів на мою усмішку Геральд

 

- Що таке, його високість Наталі замучила тебе своїми примхами? - ще раз усміхнулася, - нічого це мине, місяці на сьомому. Тобі не здається дивним, що ти від однієї вагітної збігаєш до другої? - знахабніла я в розмові, хоч і розуміла, що так розмовляти з монархом не варто, але мені завжди це списували, через те, що я цього не навчена, нехай думає так і далі.

 

- У тебе не було стільки примх, коли ти була на четвертому місяці.

 

- У мене просто не було того, хто може їх виконувати! - тут же відповіла я, щиро посміхаючись.

 

Слово за слово, ми проговорили до пізньої ночі. Геральд виявився веселою і цікавою людиною, мені було шалено цікаво дізнаватися про палацове життя з перших вуст, а йому було цікаве все, що пов'язано з моїм часом. Мені подобалися наші розмови, але іноді я почувалася ніяково в його компанії. Мене справді турбувало, що він має вже свою принцесу, вона має скоро народити йому спадкоємця, а він ходить до мене... я себе коханкою відчуваю, їй богу.

 

- Геральде, чому мені здається, що ти якісь види на мене маєш? - примруживши очі, різко перевела я тему, Геральд теж в одну мить посерйознішав.

 

- А що, якщо тобі не здається? - видав він, я ж розсміялася на його слова

 

- Дуже смішно! Ніколи не думала, що мене запишуть у фаворитки принца, та ще й яку, з таким животом... почекай, ти що серйозно зараз?

 

- Тобі казали, що твоя краса не зрівняється ні з однією найпрекраснішою квіткою у світі? - о, чорт, схоже він серйозно

 

- Герольд, мені народжувати через два місяці, як ти собі уявляєш наші стосунки? - з усмішкою запитала я, адже досі не замислювалася про те, що принц зараз серйозний.

 

- Два місяці я почекаю, - абсолютно серйозно відповів він, я теж від його слів стала серйозною

 

- Чому ми взагалі про це говоремо? Я думала, ти кохаєш Наталі...

 

- У твоєму часі більше не існує поняття шлюб за розрахунком? Вигідна партія так би мовити?

- Чому ж, і в мій час таке поняття залишилося, але такі шлюби зустрічаються вкрай рідко. Зазвичай люди зустрічаються, закохуються, одружуються, або, як варіант, зустрічаються, і якщо почуттів немає, а шукати ту саму людину вже не хочеться, то теж одружуються, бо з нею комфортно...- на мої слова Геральд нічого не відповів, просто промовчав. А я задумалася, якби я була в його часі від самого початку, для мене, можливо, це теж було б нормою, але зараз я б на таке не погодилася, це я й озвучила Геральду.

 

- А для нас, як ти сказала, це норма життя. Коли дружина зовсім не мила, навіть для близькості, завжди є фаворитки. І вони дозволені офіційно, благо всім богам, я б, звісно, все одно знайшов вихід, але честь дам була б зіпсована, - пожартував Геральд.

 

- І що? Ти зараз мені пропонуєш місце своєї фаворитки?

 

- Чому ні? Я можу почекати і два, і чотири місяці...

 

- Значить фаворитка на зараз у тебе є?

 

- Пф, звісно, є, і не одна! - самовпевнено заявив принц, чоловіки, такі чоловіки

 

- Навіщо тобі я? - на моє запитання мені не відповіли

 

- У моєму часі, коли чоловік одружується. Для нього відтоді існує тільки одна жінка, його дружина. Він же її обрав! Серед багатьох. В ідеалі він вірний лише їй одній, лише від неї в нього діти і вони (подружжя) в старості помирають в один день, так кажуть для красивого завершення життя.

 

- І так справді є? - щиро здивувався монарх

 

- Ну десь у відсотках 60-75, - Геральд знову промовчав

 

- Я кажу це, щоб тобі було легше мене зрозуміти. Я не можу без будь-якої симпатії стати близька з чоловіком. Мені хотілося, щоб у моєму шлюбі, мій чоловік кохав тільки мене, як сьогодні, так і до кінця днів наших.

 

- Це неможливо! Нехай є чоловік, який справді кохає, але дуже часто одна жінка за стільки років набридає, хочеться чогось іншого... - звичайна чоловіча-кобелина логіка...

 

- Якщо жінка розумна, вона знайде спосіб заманити чоловіка в ліжку. І довгі роки бути для нього цікавою. - на мої слова принц запитально підняв брову

 

- Що? Ти чекаєш подробиць? - усміхнулася я, - у наш час необов'язково бути розкутою і все пізнавати через досвід, є література спеціальна, книжки, картинки, письмена, - щоб йому було зрозуміліше, про інтернет, гадаю, не варто згадувати, бо розмова затягнеться надовго, - де все показано, розказано, тим цікавіше для пари пізнавати разом щось нове... і взагалі, ваша високість, чи не здається вам, що ця тема, надто інтимна, чи що? - мені справді було незручно про це говорити, особливо, коли після моїх пояснень погляд Геральда на мене змінився.

 

- Отже, я не даремно припускав, що ти дуже цікава в цій темі...

 

- Геральде, мені здається, час змінити тему, та й пізно вже, ти не вважаєш? - я навіть встала, натякаючи, що дехто засидівся в гостях

 

- Змогла б ти, після пологів, подумати про мою пропозицію? - Геральд теж встав, але залишався абсолютно серйозним

 

- Стати твоєю фавориткою, черговою? - спеціально додала останнє слово натякаючи, що мені цей варіант неприйнятний

 

- Саме так! - Геральд підійшов до мене недозволено близько, і торкнувся кісточками пальців своєї руки моєї вилиці

 

- Швидше ні, ніж так! - швидко відповіла я, бо не знала, як слід відповідати на подібні пропозиції від принців.

 

- Це пов'язано з тим, що я тобі не цікавий як чоловік, чи ти відчуваєш щось до свого чоловіка? - від останнього його припущення серце впало в п'яти. Будь-яка згадка про нього змушує моє серце битися швидше.

 

- Я можу не відповідати? - Герольд посміхнувся, опустив руку і відступив від мене, я навіть вільніше зітхнула

 

- Що, якщо я скажу тобі, що твій чоловік знайшов тебе і вже місяць намагається домогтися від мене того, щоб ти повернулася до нього назад? - мурашки побігли по спині, мені здається, я навіть зблідла, а серце влаштувало тахікардію.

 

Невже це правда? Ніколас мене шукав? Навіщо? Може Маркус йому все розповів? Але навіщо шукав, він же не хотів мене більше бачити?