Раді Вас бачити!

- Я знаю, Маркусе! І знаю, що ви з Марі мене попереджали, що все може обернутися саме в такому ключі, але я не зробила нічого такого, про що подумав мій чоловік. Я не спала з Дювалем, і Мішель, щоб ти знав, теж із ним не спала!!! - занадто емоційно викрикнула я, Маркус на мій такий випад промовчав, а мене понесло...

- Я просто хотіла побільше дізнатися про цей ритуал, Марі і Дюваль, єдині, хто хоч щось знали про нього... Я хотіла все про себе розповісти Ніколасу, але ти ж сам всерйоз не сприйняв усе те, що я вам розповіла про свій час. Я й сама хотіла розуміти, як це в неї вийшло, ось так помінятися зі мною місцем. І що змусило Мішель піти на це! З будь-яких інших причин, мені не потрібна була зустріч із Дювалем, я запитала в нього все, що хотіла. І я клянуся тобі, що перед тим, як побачити блідий стан графа, я хотіла якнайшвидше вирушити додому-у! - заридала я і сховала своє обличчя в долоньках, сльози стримати не вдалася, та й навіщо це робити?

Маркус підсів на мою половину і обережно мене обійняв, знову заспокійливо погладив мене по спині.

- Маркусе, я маю йому все розповісти, він має знати! - твердила я як мантру, і заспокоювала саму себе цими думками.

До замку герцога ми дісталися вже глибокої ночі. Дорога мене жахливо виснажила, а мій стан ще й добив мене морально, але незважаючи ні на що, я поспішила в наші з Ніколасом покої. Маркус від мене не відставав.

У наших покоях його не було. І я зібралася бігти вже по кімнатах, коли мене знайшла похмура Марі. Вона сказала, що Ніколас спочатку пів замку розгромив, а потім пішов у свої старі покої. Софі годину тому понесла йому випивку і назад на кухню досі не прийшла. - Я навіть подумати не встигла, як ноги несли мене знайомими коридорами. Не церемонячись, я різко відчинила двері. І застала те саме, чому ще можна було запобігти.

Ніколас добре напідпитку, з помутнілим поглядом, сидів, розвалившись на ліжку, з голим торсом. Навпроти нього стояла нова кухарка Софі і в цей самий момент вона зняла останній предмет свого одягу, сорочка зісковзнула з її тіла, і дівчина залишилася абсолютно голою перед моїм чоловіком. Схоже, я дуже навіть вчасно прийшла.

- Ти! Пішла геть! З цієї кімнати, з цього замку! - зі злістю вигукнула я, але дівчина навіть не рушила, вона лише груди руками прикрила, озираючись на мене, потім знову втупилася на мого чоловіка. Недовго думаючи, я схопила стілець, що стояв поруч, і підлетіла до цієї мітелки.

- Я тебе зараз убивати буду! - дівка завищала, схопила сукню і вибігла геть.

Ми залишилися з Ніколасом самі, між нами повисло незручне мовчання.

- Ніколасе! Нам потрібно поговорити, ти маєш знати, що...

- Забирайся слідом за Софі, туди, куди ти її послала! - злобно перебив мене Ніколас.

- Ні! Ти маєш вислухати мене! Ти все не так зрозумів! Ніколас, я...

- Я більше не бажаю тебе слухати! - знову перебив мене Ніколас, а голос був у сто разів сильнішим, ніж би він зараз на мене кричав.

- Я повірив тобі Мішель, справді повірив, і я кохав. Щиро і самовіддано. Не було для мене настільки бажаної жінки, ніж ти, я їхав додому з перемогою, я до божевілля хотів побачити тебе, хотів сказати, що все, я весь твій. Що більше не буде таких моїх походів. Що я готовий з тобою ростити сина, і відновлювати королівство. Мені навіть було не важливо, щодо того, збрехала ти мені тоді чи ні. Я так за тобою скучив, що було начхати на все... але в останній таверні, перед землями герцогства, я зустрів Офелію і не повірив їй, що ти знову могла втекти від мене до цього виродка, недографа, я щиро вірив, що ти кохаєш мене, як клялась щоночі, як зі сльозами на очах казала це, коли ми прощалися. Але ревнощі затьмарили все. Я просто хотів переконатися, що тебе там немає, і що я зробив правильний вибір.

- І що ж я побачив? Знову побачив? Скільки разів я заставав вас, де ти майже йому віддавалася? Скільки Мішель? Не бреши тепер, що нічого не пам'ятаєш! Більше не повірю! Більше ніколи тобі не повірю. Більше жодній жінці! Ніколи!

- Тому Мішель, щоб ти зараз мені не сказала, мені плювати! І слухати це я не збираюся! І зараз я просто прошу. Вийди геть! А краще йди геть! Не примушуй мене кликати варту, бо щось особисто я, можу не стриматися. Бачити тебе не можу! - і сказано це було з такою зневагою, що у мене говорити що-небудь після його промови, та сама мова пропала.

З кімнати його я вийшла, обливаючись сльозами, істерика накотилася така, що цього періоду я просто не пам'ятаю.

Не пам'ятаю, як мене несамовиту Маркус затягнув у крило замку, де мешкав лікар, не пам'ятаю, як мене відпоювали якимись чаями. І зовсім не пам'ятаю того, що проспала, не прокидаючись два дні. Дивовижна сон-трава зняла весь мій стрес, тому, коли я прокинулася, у все там же крилі лікаря, то почувалася просто морально виснаженою. Сліз більше не було, серце не боліло. На мене напала апатія.

Марі мене нагодувала. Маркус весь цей час сидів у кутку кімнати, дивився на мене своїм серйозним і стурбованим поглядом, а лікар у ступі розминав чергові корінці та трави, підозрюю, щоб знову чимось подібним мене нагодувати.

Не відразу зрозуміла, що відчуваючи невеликий дискомфорт у ділянці живота, одразу хапаюся за низ живота і благальним поглядом дивлюся на лікаря.

- Не варто так сильно переживати, вам усе ще не можна! Ви ж це хотіли запитати? - здогадався про моє німе запитання лікар.

- Так, з ним усе добре? У мене невеликий дискомфорт внизу живота, раптом мої емоції вже коштували мені...

- Значить, зараз ви мені довіряєте, і про свою просунуту медицину не згадуєте, раз ставите саме мені це запитання, - я вже зрозуміла, що він знущається...

- Лікарю... мені зараз не до цього, скажіть прямо, прошу...

- Мої знання справді дещо обмежені, але дав вам найсильнішу мою настоянку, вона здатна внутрішню кровотечу зупиняти, і максимально швидко загоює рани, гадаю, з вашою дитинкою буде все гаразд, якщо ви більше не будете піддавати свій організм таким потрясінням... - я більше не сказала ні слова. Довгі хвилини я обмірковувала все, що зі мною сталося. Мені здавалося, що навіть розум зараз прояснився, я могла спокійно, а головне усвідомлено подумати про ту ситуацію, в якій зараз опинилася.

Розмовляти з Ніколасом я навіть пробувати не буду. Занадто сильна зараз образа у цього чоловіка на мене. Занадто образливі слова від нього я почула. Думаю, нам усім потрібно подумати, хоча послухати чоловіка, він уже все вирішив...ну що ж, так тому і бути...я лише вдячна долі за те, що в моєму житті, новому житті мені зустрілися потрібні люди. Але час думати не тільки про себе.

Я тільки уявила, що якби я прокинулася сьогодні і дізналася, що дитини більше немає, я б, напевно, збожеволіла від горя. Мені від чогось було життєво важливе це дитя. Чомусь воно всього в одну мить, стало важливішим за все на світі.

Тепер буде все по-іншому. Я більше не дозволю собі плакати, більше не дозволю себе хвилювати. Я маю зробити все, щоб малюк народився здоровий і був щасливий, тому...

- Марі, принеси мені приладдя, я хочу надіслати листа, - прочистивши горло після довгої тиші озвучила своє прохання.

Марі більше запитань не ставила, швидко залишила нас самих.

- Я хочу сказати спасибі, всім вам! За те, що допомогли в скрутну хвилину, за те, що не раз рятували моє життя! За те, що були поруч, коли я цього потребувала, і за те, що ви зараз поруч зі мною.

- Звучить як прощання, чи не надумала ти чого, дитино? - запитально підняв брову лікар, а Маркус знову повернув своєму обличчю стурбований погляд. Чорт. А й справді, про що ще можна подумати, коли я попросила папір із ручкою, і зараз ось так усім спасибі сказала.

- Ні! Не переживайте з цього приводу, я все обдумала. Ніколас через свою сильну образу, зараз нічого не почує і не побачить. Та й наговорив він мені достатньо, щоб я зрозуміла, що більше не бажана бути в його житті. Не страшно. У мене є просто величезний стимул. Він зараз зовсім крихітка, але я обіцяю, що я зроблю все, щоб він виріс і народився здоровеньким. Чомусь навіть не думаю про те, що там у мене дівчинка... Ніколас дуже хотів сина, а я... немов відчуваю, що там хлопчик... і це для мене зараз найголовніше на світі. Повірте! - опустила я руку собі на живіт, і в цей момент запхана повернулася до нас Марі, у руках вона тримала потрібне мені приладдя. Я мовчки забрала папір і чорнило, і почала писати листа.

Від чогось рядки про допомогу швидко вимальовувалися на жовтому аркуші паперу, навіть не замислювалася особливо, просто просила про допомогу Геральда, все, як він говорив.

- Маркусе, у мене буде до тебе прохання, - підійшла я до чоловіка і простягнула йому згорнутий лист, - мені дуже потрібно, щоб цей лист потрапив до рук Барона фон Шульца. Я одного разу вже чула його ім'я, ти з ним знайомий? - Чоловік знову мовчки кивнув, - Можу я попросити тебе, доставити цей лист йому якомога швидше? - з надією звернулася до друга, і саме таким я й уважала Маркуса, чоловік же, знову просто мовчки кивнув, і просто вийшов, хотілося б думати, що пішов доставляти лист.

- Отже, ти нас покидаєш? - знову припустив лікар, мені не було сенсу приховувати.

- Саме так, мені більше немає сенсу тут залишатися, та й Ніколас мене прогнав! Думаю, він навіть не здивується, якщо прийде до тями й усвідомить, що мене в замку більше немає, а мені більш небезпечно тут перебувати, мені не потрібні зайві переживання, а дивитися спокійно на Ніколаса я не зможу. Я кохаю його, абсолютно щиро. І якщо вже так склалося, то так тому й бути...

- Ще хочу попросити всіх вас, не розповідати герцогу про мою вагітність! Ні до чого йому про це знати. Я хочу піти з його життя, як він і просив. Інформація про дитину лише погіршить і так надто важке становище. За весь цей час я зрозуміла, що він непогана людина, і дізнайся він про дитину, це зобов'яже його бути поруч зі мною через дитину. Я не хочу так, не хочу бути в тягар, та й постійне з'ясування стосунків може зашкодити... - моя промова не дуже запевнила лікаря, і Марі мовчала...

- Бачу, мої доводи вас не переконали... - важко зітхнула я і благально подивилася на Марі та лікаря, - Знаю, що ви не можете бути не згодними з моїм рішенням, з моєю думкою, але це моє рішення. І я дуже прошу вас, як друга, як друзів. Вам і брехати то не доведеться, про таке у вас ніхто не здогадається запитати... йде? - лікар із Марі деякий час мовчали, але все ж позитивно кивнули. Я видихнула спокійно.

Марі, в моїй старій кімнаті набрала мені купіль і вже чекала на мене, і взяла приготовану лікарем настоянку, для відновлення сил і кращого сну, як мені пояснили, вже майже вийшла за двері, як лікар окликнув мене.

- Погодився мовчати, міледі, але це не означає, що я згоден з вами, ні того, що стосується вашого від'їзду, ні вашого становища! Я дуже добре знаю Ніколаса, та він злий і засмучений одночасно. І можу тільки уявити, що він вам наговорив, але він відхідливий... йому потрібен час, йому потрібно заспокоїтися, і тоді він вас почує... потрібно просто почекати! - я на всі промови лікаря тільки сумно посміхнулася й заперечно помахала головою.

- Міледі, він буде розлючений, коли дізнається, що ви покинули герцогство!

- Сер Річард, - уперше звернулася до лікаря по саме, - зараз це саме те, чого він так бажає, він сказав, що не бажає мене більше бачити, і хоче, щоб я зникла з його життя! Таке вашій Мішель він казав? - лікар нічого не відповів.

- Я не можу цього знати, міледі, адже не був присутній при їхніх сварках, та й не належить мені. Але я з упевненістю можу сказати, що все сказане ним вам, було в запалі, він охолоне, і буде розлючений, коли дізнається, що вас у його герцогстві більше немає!

- Спасибі за турботу, спасибі, що не раз рятували життя мені і герцогині. - проігнорувала я його слова. Попрощалася і пішла.

Марі допомогла привести себе до ладу, допомогла прийняти купіль і знову принесла їжі, апетит у мені прокинувся. Спати лягала я сита і втомлена.

Наступного дня повернувся Маркус, сказав, що звісток мені чекати доведеться щонайменше кілька тижнів. До королівства Геральда шлях не близький.

З Ніколасом весь цей час ми не перетиналися. Вірніше, я робила все, щоб цього не сталося. Зі своєї старої кімнати я не виходила. Набиралася сил, їла все, що приносила Марі, і навіть більше, просила добавки. Нехай я поправлюсь, мене зараз це не турбувало. Мені потрібні були сили, а насамперед я маю бути здоровою і сповненою сил, щоб наш із Ніколасом син народився здоровим. Про майбутні пологи в цей час я намагалася не думати... зараз для мене головним було зовсім інше.

Через два з половиною тижні до мене похмурим прийшов Маркус і приніс звістки, на які я так чекала.

Принц Геральд прислухався до мого прохання і все підготував для моєї, в нашому часі сказала б депортації, але в цьому часі, для моєї втечі.

Маркус засмутився ще більше, коли зрозумів, що рішення свого я не зміню.

На ранок наступного дня я вже була в дорозі. Маркус взявся мене супроводжувати. З Марі та лікарем я попрощалася ще напередодні ввечері.

Два дні він мовчав. А коли ми під'їхали до кордонів герцогства нарешті заговорив.

- У північних землях у мене є маєток. Залишився мені від дядька. Це за чотири дні шляху від герцогства Блеквуда. Про нього Ніколас не знає, адже я ніколи про нього не згадував. Я хочу запропонувати вам, міледі... - і тут чоловік зам'явся, я б навіть сказав, зніяковів.

- Я хочу сказати, що ви зовсім інша! Не така, як була герцогиня Мішель. Ви така...- Маркус знову замовк, а я вирішила дати виговоритися чоловікові, минулого разу йому я цього не дала.

- Я давно не бачив у жінці такої сміливості, наполегливості, добра і розуму. Ви чарівно прекрасні. І я готовий захищати вас ціною свого життя, не тому що це мій обов'язок перед вами... а тому що я маю до вас почуття... Я знаю, що ваше серце зараз із Ніколасом, але й я мовчав, коли бачив вас щасливою. Зараз хочу сказати, що я... уперше в житті мені важко порозумітися з жінкою, яка мені не байдужа.

- Спасибі Маркус, - я підсіла ближче і взяла поклала свою долоню на його широку, чоловік не зніяковів, лише впевнено підняв на мене свій погляд.

- Я бачу, як тобі було важко зізнатися у своїх почуттях, і повір, мені це приємно чути. Але я не хочу наражати тебе на небезпеку, рано чи пізно Ніколас дізнається, що ти допоміг мені, і що живу я в тебе в маєтку. Боюся навіть уявити, чим усе це закінчиться, - Маркус одразу зібрався і випнув свої груди, мабуть, маючи намір сказати, що і він не ликом шитий, - але це не те, що мені зараз потрібно. - осадила я чоловіка.

- Я хочу виїхати далеко, щоб нічого більше мені не нагадувало про Ніколаса і його герцогство. Я хочу спокою. І я не хочу обнадіювати тебе... вибач, але я не зможу стати тобі близькою настільки, наскільки тобі б цього хотілося... - Боже, як важко слова підбирати...

- Я дуже не хочу тебе образити! Ти чудовий чоловік, і якби не Ніколас, то, гадаю, повз тебе просто так я б не пройшла, - усміхнулася я, намагаючись розрядити обстановку, але Маркус лише став серйознішим.

- Я вас почув, міледі. Я ніколи не стану нав'язуватися і з розумінням ставлюся до вашого вибору. - більше Маркус на мене не дивився, а я повернулася на місце, і залишок поїздки ми знову провели в мовчанні.

Щойно ми виїхали за межі герцогства, на нас чекав ще один екіпаж. І ця карета була з емблемою незнайомого королівства, я припустила, це екіпаж принца Геральда.