Раді Вас бачити!

Король був одягнений у парадний камзол, на голові значних розмірів корона. Мені навіть здавалося, що вона надто велика для його голови, адже я пам'ятала, в минулий візит корона короля була набагато меншою і мала акуратніший вигляд.

 

- Дорогий брате! Я радий вітати тебе... і твою дружину! - здивування від моєї присутності королю приховати не вдалося

 

- Ну і звісно ж, із днем народження, Ніколасе! - опустивши етикет, король по-братськи обійняв Ніколаса і щиро посміхнувся. Ніколас, після обіймів усе ж поцілував руку королеві, привітавши її й словесно. Я ж зробила вітальний реверанс для короля і королеви. Мені ввічливо посміхнулися і кивнули.

 

- Рада бачити, що твоя дружина нарешті почувається задовільно, щоб бути присутнім тут із тобою, як того й вимагають норми і традиції, - подивившись на мене зверхньо відповіла королева і більше не удостоїла мене своїм поглядом. До нас підійшов Маркус, який повернувся, і люб'язно запропонував свою допомогу, щоб провести їхню величність до гостьових покоїв.

 

Враження на мене королева справила не дуже хороше. Завищені амбіції, на мене дивилася як на комашку. Вінценосна особа, що ще очікувати від неї... хоча, може, колишня Мішель справила на неї не дуже гарне враження... Добре, що в нас із Ніколасом свій власний замок і її мені не доведеться бачити так часто.

 

Слідом приїхала карета з королівськими підданими. Фрейліни королеви, герцоги і графи королівства. Було дуже багато всякої знаті, я навіть втомилася фальшиво посміхатися. 

 

 Але й складно було не помітити здивування буквально кожного гостя, коли вони біля Ніколаса бачили мене. Схоже мені ще довго доведеться міняти судження про Мішель.

 

Цілий ранок ми зустрічали гостей, після неприємних відчуттів знайомства з королевою, мені так само були неприємні погляди деяких фрейлін і баронесс, які не приховуючи фліртували з моїм дорогоцінним чоловіком. А ця нахабна морда їм посміхалася у відповідь. Але виявляти злість або ревнощі на його такі дії я не збираюся, так він зрозуміє, що я ревную, а мені повинно бути наплювати.

 

- Сподіваюся, це був останній екіпаж? - уже не приховуючи втоми від того, що відбувається, запитала я в Ніколаса, коли останніх гостей повів службовець, який показував вільні кімнати.

 

- Думаю так, давай почекаємо ще трохи. Якщо через десять хвилин нікого не буде, то ми можемо піти.

 

Потім я побачила пустотливий погляд чоловіка, він розвернув мене до себе обличчям і вже повноцінно обійняв за талію.

 

- Ти нічого не забула? - це він явно натякає на мою запізнілу фразу з днем народження, чи що? Зробила вигляд, що не зрозуміла, про що він.

 

- Наприклад, привітати свого коханого чоловіка? Я не чув цієї фрази лише від тебе однієї! Навіть прикро якось... - удавано образився він

 

- З днем народження, Ніколас! А щодо коханого, гадаю, ти поспішив із висновками... - просто відповіла я, Ніколас трохи посміхнувся...

 

- Де ж мій подарунок? - проігнорував він мої слова і посміхнувся, вже не приховуючи свого хтивого погляду, втупився на мій виріз на грудях, потім його погляд перекочував на мої губи.

 

- Віддам, на святі, як і всі... ввечері.

 

- Є дещо, що ти можеш дати мені просто зараз... - нахабно заявив він і сам припав до моїх губ, вимагаючи відповісти на цей пристрасний поцілунок. Не розумію сама себе. Я сьогодні зовсім не можу йому чинити опір... може, це через його день народження?

 

Ніколас відчувши владу наді мною, сильніше притиснув мене до себе, обійняв так сильно, що я навіть поворухнутися не могла. І я зрозуміла, що перервати цей поцілунок можливо буде, тільки коли Ніколас цього захоче. Чоловік був таким пристрасним, мені не вистачало кисню, губи корилися йому і я сама була захоплена цим поцілунком, відповідаючи йому з такою ж пристрастю. У такі моменти всі думки покидали мою голову, я думала лише про цього владного чоловіка. Про його губи і міцні обійми.

 

- Мішель... о, Мішель... ти зводиш мене з розуму... - чергуючи поцілунки, шепотів Ніколас мені в губи. Потім його руки з талії перемістилися мені на сідниці, він грубо стиснув мої дві півкулі, тим самим виявляючи своє бажання, але це вже зайшло надто далеко, щось я зовсім тут розімліла.

 

- Ніколас! - все ж відштовхнула я від себе чоловіка, - не нахабнішай! - суворо зсунула я брови і обсмикнула сукню, оскільки рука чоловіка вже мала намір знайти мою застібку.

 

-І взагалі... як ти поводишся?! У нашому замку повно гостей, а ти тут поводишся... неналежно загалом ти поводишся... - не впізнаю сама себе, навіть словниковий запас мій різко зменшився, що я навіть слів відповідних підібрати не можу.

 

- Це все ти, Мішель... не можу стримуватися, коли ти така... біля мене. - тим часом сам Ніколас так само став приводити себе до ладу, поправив свій камзол і відкинув чубок назад. А мені його слова нагадали про те, що до мене він лише хтивість відчуває.

 

Не стала нічого йому відповідати, просто гордо підняла підборіддя і, підхопивши спідниці, вирушила геть.

 

Гостей зараз мають розмістити у вільних покоях і обід, за ідеєю, їм подадуть туди ж. Я й сама була рада нарешті опинитися у своїх покоях.

Марі помітила мій розгублений вигляд, але запитань ставити не стала, пішла за моїм обідом, а я тим часом намагалася думки свої і мізки привести до ладу. Зовсім не розумію своєї поведінки сьогодні з Ніколасом. Чи то почуття беруть гору, чи то я встала не з тієї ноги. А можемо просто перехвилювалася через таку кількість знаті та прийдешній вечірній захід.

 

Після обіду почалися чергові підготовки до вечора. До мене навіть Маркус заходив. Сказав, що кольчугу, що буде подарунком від мене, він піднесе сам, стоятиме поруч біля мене і за моїм сигналом підійде з кольчугою. І ще раз сказав про те, що подарунок мій буде дивним. Мене це не зворушувало, як і раніше, я була впевнена у своєму рішенні на всі 1000%. Ця річ може врятувати життя одного разу, не те що якась сорочка.

 

Марі почала мене готувати, трохи завила моє волосся, принесла білизну і панчохи, а також сукню і прикраси. Через годину моїх зборів я була готова.

 

- Міледі, ви маєте приголомшливий вигляд! Ви затьмарюватимете своєю красою навіть саму королеву, не побоюся цього висловлювання, - останню фразу Марі сказала вже трохи тихіше.

 

Мені, безсумнівно, був приємний її комплімент, але дивлячись на себе в дзеркало, я і сама бачила, що маю приголомшливий вигляд. Пекуча блондинка з довгим волоссям, яскрава, шикарна сукня, що підкреслює осину талію і піднімає груди. Я навіть панчохи одягла, хоч цього й ніхто не побачить, але я так захотіла. Залишилося тільки начепити маску впевненості й не впасти в бруд обличчям.

 

У двері постукали, це напевно Ніколас, він попереджав мене, що на святі ми маємо з'явитися разом.

 

- Удачі, міледі, - Марі мені посміхнулася, вказуючи на двері.

 

Двері я пішла відчиняти сама, Марі залишилася стояти позаду мене.

 

Як і припускала, за дверима стояв Ніколас, побачивши мене, він спочатку прочистив горло, перш ніж сказати щось.

 

- Мішель, ти... ти просто приголомшливо чарівна! У мене найкрасивіша дружина на світі! - видав Ніколас, а я тим часом так само оглянула чоловіка. Теж готувався, мабуть. Акуратно оформлена невелика щетина, волосся укладене назад у хвості на маківці, камзол із високим коміром пастельного кольору, що приховує його сильні волохаті груди. Ніколас широкоплечий і м'язистий, одним словом мужик. Мій улюблений тип чоловіка. Хоч і грубий, але я чомусь таких люблю.

 

Злегка мотнула головою, а то зараз слина потече, якщо я ще зараз пригадаю, який він гарний у ліжку. І знову хочеться запитати, чому ж мені такі чоловіки не траплялися в моєму часі??? Я б, може, й літати кинула, заради такого! Але це все лірика. Час повертатися в реалії, де стосунки між подружжям не склалися з самого початку. І я тепер знаю чому. Тепер ось сама в такому становищі, що навіть стала думати про втечу... Адже такі стосунки ведуть в нікуди. Я чомусь упевнена, варто Ніколасу дати зелене світло щодо себе і він отримає доступ до мого тіла, що, найімовірніше, за деякий час пересититься... таким чоловікам зазвичай однієї жінки замало. Зараз він мною просто захоплений, тому що відмовляю в близькості. Хоча я й сама розумію, що моя стіна з кожним його поцілунком дедалі тоншає й тоншає... потрібно тримати себе в руках. І пам'ятати про самоповагу. Що ж, час починати наше шоу...

 

Ніколас неквапливо вів мене коридорами замку. І ми дедалі ближче наближалися до величезної зали, де на нас уже чекала вища публіка. Ну що, Мішель, пора натягувати ввічливу посмішку і головне не дати себе образити. Відчуваю, вечір буде важкий.

 

Не дивлячись на самонавіювання, тримати хвіст пістолетом, я все одно занадто розхвилювалася, і це мене трохи дивувало, сама не розумію, куди сьогодні подівся мій бойовий настрій, і куди подівся мій войовничий настрій, проти Ніколаса.

 

Ніколас сповільнив хід і, не доходячи кілька кроків до дверей залу, зовсім зупинився і всім тілом розвернувся до мене.

 

- Не хвилюйся так, усе буде добре! - напутнім тоном сказав мені

 

- З чого ти взяв, що я хвилююся?

 

- Я тримаю тебе за руку, Мішель, і своє тремтіння ти приховати не змогла, як не старалася. І це нормально, душа моя, що ти хвилюєшся. У такі моменти впізнаю в тобі ту боязку дівчинку, з якою одружився! - від чогось саме ці слова мене немов протверезили! Боязке дівчисько? Так значить? А там, що на мене чекає? Акули аристократії? Ні вже, пора брати себе в руки! І справді, чого це я розхвилювалася? Як бити сковородою деяких відморозків, так без проблем, а тут немов злякалася... Ні вже, треба поводитися гідно...

 

- Якщо ти не впевнена і не хочеш себе примушувати бути присутньою на такому заході, то я зрозумію, скажу, що тобі сьогодні зранку стало зле і... - Я, напевно, надто довго мовчала, раз Ніколас видав таку дурницю.

 

- А може це ти не хочеш мене бачити там? - Ніколас на мої слова посміхнувся, ніби знав, як зараз його слова подіють на мене

 

- Тоді прошу, я вже згораю від нетерпіння, дізнатися, що ж мені приготувала в подарунок моя кохана дружина! - знову посміхнувся цей нахаба.

- Я не коха...- але продовжити мені не дали, я вже обурено свердлила злісним поглядом чоловіка, як двері різко відчинилися і церемоніймейстер оголосив про наш прихід.

 

Голоси тут же притихли й абсолютно всі втупилися на нас. Ми увійшли до величезної зали, тут я була всього раз, і це приміщення, мабуть, спеціально для таких прийомів.

 

Тут було близько тридцяти осіб, виряджені дами в надто помітних сукнях розмовляли з лордами, які були вдягнені в красиві камзоли, нагадуючи віддалено вбрання мого чоловіка. Звучала музика, яку раніше я ніколи не чула. А в центрі залу, біля невеликої сцени, де були розташовані стільці для монаршого подружжя, був король зі своєю дружиною, оточені своєю свитою.

 

Біля королеви стояли три фрейліни, їхні сукні були найяскравіші... а біля короля, мабуть, радник і лорд. У титулах я мало що розумію.

 

Загальна увага на нас тривала не довго, розмови продовжилися, а ми рушили до короля.

 

Проходячи повз, Ніколас ввічливо кивав і посміхався всім, хто з ним вітався, я начепила робочу посмішку, благо робота стюардесою мені в цьому допомогла. І я помічала здивовані погляди на собі. Дехто дивився на мене із заздрістю, дехто з цікавістю, але більшість жінок - з неприхованим презирством. Треба ж, і це вища аристократія? Навіть емоції свої не приховують... хоча, може, вся справа в минулій Мішель? Адже я не знаю, як вона поводилася на подібних заходах!

 

Я ж, не збиралася показувати свою слабкість. Гордо підняла підборіддя, зробила свою посмішку якомога ввічливішою і тісніше притиснулася до чоловіка. Ніколасу явно були приємні такі рухи з мого боку, я ж хотіла показати, що гідна герцогиня, тим більше ніколи не вважала себе амебою.

 

 

 

- Ніколас! Брате! Я радий вітати тебе і хотів би від душі привітати тебе! - король знову не стримався і по-братськи швидко обійняв Ніколаса.

 

- Дякую! - щиро заглибився Ніколас.

 

- Ваші Величності, - привітала згідно з усіма традиціями короля й королеву. Цього разу обидва чоловіки просто кивнули, а королева, так ще й посміхнулася куточком губ, знову проявляючи свою чеславію... ну що ж, з мене особисто, корона не спаде, якщо я у привітанні прогнуся. Все ж таки тепер у мене зовсім інше життя...

 

- Прийми і мої вітання, мілорде, - відгукнулася королева і посміхнулася, обмахнулася віялом, але спроб обійняти мого благовірного не робила, це все, що можна було від неї чекати.

 

- Мішель, ти сьогодні сяєш, я радий, що ти нарешті поруч із Ніколасом, і сподіваюся, ти поправила своє здоров'я, більше нічого не завадить тобі бути присутнім поруч із чоловіком на прийомах. - не знайшла, що відповісти, просто погоджуючись кивнула. Поки ми тут розлюблялися всі, і дотримувалися всіх правил пристойності, я спиною відчувала, як на мене спрямовані погляди жіночої половини суспільства.

 

Мені хотілося вірити в те, що я просто затьмарила всіх своєю красою, але не могла ігнорувати те, що фрейліни, які стояли поруч, пожирали очима мого чоловіка.

 

Коли з привітанням було покінчено, до нас почали підходити невідомі мені лорди, графи і графині, леді, всі вони віталися з нами, і ми явно були знайомі, тільки ось я нікого не знала. Намагалася так само ввічливо посміхатися.

 

Все було добре, поки до нас не підійшли, привітати мого чоловіка фрейліни королеви.

 

- Герцог Блеквуд, прийміть наші вітання! І нам так шкода, що ви позбавили нас свого товариства, ми вже досить давно не бачила вас при дворі, ви перестали тішити нас своєю присутністю, - та панянка, що розпливалася зараз перед Ніколасом у солодких промовах, явно гріла постіль мого благовірного, аж надто пожирала вона його очима, і це при живій дружині, при живій мені! Це взагалі нормально? - я хотіла сказати, що про неї думаю, навіть слова просилися вже, але мене перебив Ніколас.

 

- Спасибі, прекрасні леді, я теж шкодую, що перестав брати участь у житті нашого народу, але воєнні походи ніхто не відміняв, у мене просто не було часу... - о, Боже, мене зараз знудить, від усієї цієї нудотної ввічливості й удаваної аристократії.

 

Фрейліни королеви не єдині, хто підійшов до нас і знову відкрито почав говорити, що вони сумують за його товариством. І вже не знаю, чому він з ними був супер ввічливий, чи то ревнощі мої намагався викликати, чи то так було належить відповідати, але нічого, окрім злості, у мене все це не викликало.

 

А потім прийшла вона, в яскраво синій сукні, усипаній камінням. Висока брюнетка з палючим поглядом. З усіх присутніх вона палко дивилася прямо на Ніколаса і весь шлях до короля і королеви ледь шию не згорнула, пропалюючи мого чоловіка своїм уважним поглядом. Вона відволіклася на кілька хвилин, щось шепнула королеві, та щось їй відповіла, їхні погляди зупинилися на мені, але я швидко відвернулася, але вже знала, що вона не гребуватиме "порадувати" нас своєю присутністю.

 

- Леді Шарлотта, - Ніколас здивував мене тим, що вона була єдиною дівчиною, руку якої Ніколас поцілував із лукавим поглядом.

- Мілорде, рада бачити вас... і з днем народження, - насамкінець додала вона й опустила свій погляд у підлогу, щоки злегка забарвилися рум'янцем... ясно... чергова! Злість кипіла в мені яскравим полум'ям, що цей кобелина, схоже, перетрахав тут кожну присутню пані, чи мені так здавалося, але залишатися байдужою в мене виходило дедалі важче.

 

На щастя, після низки привітань і поздоровлень, до нас почали підходити представники сильної статі. І всі обов'язково приділяли увагу моїй присутності, і моєму зовнішньому вигляду, розсипаючись у компліментах мені, коханій.

 

Заграла музика і я несподівано опинилася в центрі залу. Ніколас притискав занадто сильно до себе, але, підкоряючись інстинкту, я стала рухатися в такт.

 

- Що таке, Мішель? Ти від чогось сердишся? Поділись зі мною? - почав він, немов знущаючись, навіть не дивлячись на нього відчувала його усмішку.

 

- Що ти хочеш почути, що я ревную? - посміхнулася я, потім знову повернула безпристрасне обличчя, - мене дратує, що так звана аристократія, тільки на словах має таку гучну назву.

 

- Що ти маєш на увазі?

 

- А ти реально не бачиш того, що відбувається? Не розумію, чому людям потрібно стільки прикидатися? Ці їхні солодкі промови, ввічливі привітання, розмови тільки на дозволені, пристойні теми... та в них на обличчі були написані всі їхні емоції, і, приміром, вони вочевидь не були раді побачити мене біля тебе. Ці твої постільні грілки, скоріше хотіли б бути зараз на моєму місці, особливо остання, здається, Шарлотта... - не замислюючись про наслідки, емоційно висловилася я, і реакція Ніколаса не забарилася, він злегка відкинув голову назад і завзято розсміявся, потім знову подивився на мене, посміхаючись. І була ця посмішка, така приваблива, така жива... і мені в сто разів було приємно, що зараз він посміхається саме мені... доти, доки він не почав говорити!

 

- Боги, Мішель, я вже казав тобі, що ти прекрасна в гніві? Ти ще й ревнуєш...я зворушений! - я знову розлютилася.

 

- Пф, було б до кого, мені все одно, що було раніше! І взагалі... - трохи подумавши, вирішила не розпочинати суперечку і лайку, яка вже майже зірвалася з язика, я вчасно згадала, що в Ніколаса сьогодні свято, - у тебе сьогодні день народження, не хочу сваритися і переконувати тебе в чомусь.

 

Ніколас знову щиро мені посміхнувся і притиснув до себе, закружляв мене в танці. Я й не помітила, як до нас приєдналися інші пари.

 

 Мені й не хотілося особливо дивитися по сторонах, тому що зараз на мене дивився чоловік моїх мрій.

 

Мої щоки так само почервоніли, коли я зрозуміла, яким палаючим поглядом на мене дивиться власний чоловік, ще й притиснув мене недозволено близько до себе. Нахилив мене в танці, безцеремонно впираючись носом у улоговинку між грудей. Ковзнув вище і на коротку мить затримав своє обличчя, уткнувшись у мою шию

 

- Боги, як ти пахнеш, - хрипло вимовив він, і знову притиснув до себе недозволено близько до себе, що я не одразу зрозуміла, що таким твердим було не його стегно... Прилив жару відчула на своїх щоках. Сьогодні цілий день, я дуже дивно реагую на Ніколаса...важко стримувати свої бажання.

 

Танець несподівано закінчився, а я вся палала, насилу змусила себе перевести подих і вчасно взяла себе в руки.

 

Ніколас міцно вчепився в мій лікоть, і ми пройшли до столиків з напоями. Чоловік немов думки мої читав. Мені шалено хотілося пити, і краще, щось міцніше за вино, можливо воно допоможе повернути мені мій розум і колишній бойовий настрій.

 

Довго нашу з Ніком компанію залишати наодинці ніхто не побажав, до нас одразу ж підійшли двоє чоловіків і одна дама. Вони привітали Ніколаса і завели бесіду. Я ж стала відчувати на собі липкі погляди оточуючих. Мені здавалося, що на мене зараз дивляться абсолютно всі. Я стала ненав'язливо ковзати поглядом по залу, і була здивована, що чуття мене майже не підвело, більша половина гостей пропалювали мені спину, багато дівчат дивилися на мене з ненавистю, чоловіки ж з інтересом, але від того їхні погляди приємнішими мені не стали.

 

До нашої компанії приєднався король зі своїми супровідниками. Почалися політичні розмови, які мені були зовсім не цікаві. Я намагалася зайняти себе, і знову стала ненав'язливо оглядати зал. Я шукала Маркуса. Скоро буде урочиста частина. І ні, я не сумнівалася в подарунку, я була впевнена, що мій подарунок практичніший і потрібніший, просто останнім часом в голову справді почали приходити думки, що мій подарунок матиме досить дивний вигляд. Чортові аристократи.

 

Повернула голову назад до чесної компанії і побачила пожираючий погляд радника на собі, особливо напружував його погляд на область мого декольте. Брр- аж мурашки пішли, хіба це не образа, так дивитися на дружину герцога?

Радник помітив, що я побачила його недозволені погляди, але, на мій подив, він не тільки не відвернувся, зробивши невимушений вигляд, він ще й посміхнувся мені, і посмішка ця була така бридка, що кращого опису й не придумаєш. Одразу ж відчула руку, що впевнено ковзнула мені на талію і притиснула до себе. Ніколас нахилився до мене, і я ледь розібрала його шепіт.

 

- Готовий кожного вбити, хто ось так от, на тебе дивиться. Ти занадто спокуслива в цій сукні! І, мабуть, я не проти, щоб ти повернулася до своїх непоказних суконь, так хочу, щоб одягалася, тільки коли в нас у замку ніхто не гостює! - Ніколас знову посміхнувся і відвернувся від мене, продовжуючи робити зацікавлений вигляд у бесіди, яку він навіть не слухає, по-моєму.

 

А до мене нарешті почали повертатися мізки. Поводжуся як кисельна панянка, зовсім розпласталася тут від його солодких промов і торкань... Так, Мішель, ану бери себе в руки!

 

Випрямила спину і злегка підняла підборіддя. Досить тут калюжкою розтікатися. Схоже, у Ніколаса плани на цю ніч зі мною, не хочу задовольняти його самолюбство. Так, красивий, так мужній, сексуальний, високий, темпераментний, грубий, наполегливий і норовливий, але я не сіра мишка, якою всі мене вважали. У мене раніше чудово виходило змінювати думку про себе, і потрібно продовжувати в тому ж дусі.

 

 

Нарешті помітила Маркуса. Була здивована його зовнішнім виглядом. Вірніше шокована. Одягнений він був у парадний костюм і, здається, його нашивки на сюртуку збігалися з орнаментом, що був присутній у самого радника короля. Я й раніше знала, що Маркус не проста людина, але тепер мені стало цікаво, хто ж такий Маркус насправді.

 

- Маркус! Друг мій дорогий! Радий тебе бачити! - наплювавши на всі правила пристойності, король Густав радісно привітав Маркуса, а в мене ще більше запитань з'явилося.

 

- І я радий бачити тебе, Густав... прошу вибачення, Ваша Величність! - тут же виправився чоловік.

 

- Я ж просив! Маркус! Інакше при кожній нашій зустрічі. Буду проговорювати всі твої титули і повне ім'я! - лукаво посміхнувся король.

 

- О, ні! Давай просто Густов! - тут же погодився Маркус, а я намагалася шоковано відкрити рот. Сказати, що я була здивована таким спілкуванням Маркуса з Королем, так це нічого не сказати!

 

- Не шкодуєш про своє рішення зараз? - продовжив розмову Король.

 

- Не переживай, Ніколас досі не давав мені нудьгувати! - цікаво було не тільки мені послухати спілкування короля з Маркусом, усі, хто перебував поруч, так само як і я, з цікавістю поглядали н