Раді Вас бачити!

І що ж я побачила? Ні, я, звісно, навіть почала думати, що побачу тут якусь дівицю в обіймах мого благовірного або дві! Але я ніяк не очікувала побачити, що мій чоловік просто спить. Так, так. Розлігся на дивані. І мабуть на якийсь час, вирішив усамітнитися. Цікаво і хто ж це йому спати не дає.

 

Багато чого передумала поки, зачинивши нечутно за собою двері, підійшла і сіла поруч. Не втрималася й ніжно торкнулася його обличчя. Провела кісточками пальців уздовж щоки і прибрала з очей чубок, що з'їхав.

 

Який гарний, зараза. І ця щетина, нехай і колеться, але чорт, так личить йому. Так, Мішель, втюрилася ти по повній. Пускаю слину на власного чоловіка.

 

Думки мої знову перервали, цього разу Ніколас почав щось бурмотіти і, здається, я почула...

 

- Маріель? Яка ще Маріель? Ах ти, кобелина така! - Злість! Лють палахкотіла в мені. Прибити цю скотину хотілося! Хотілося зробити хоч щось, тому я стала бити його кулачками по грудях.

 

- Скотина! Бабій! Хто така ця Маріель? Де вона? - Ніколас тут же піднявся, притиснув мене до грудей, і заливався від сміху! Смішно йому! Я не поділяю його почуттів! Мені вбити його хочеться.

 

- Пусти! Уб'ю! Кобелина ти така! - знову намагалася вирвати свої руки.

 

- Мішель! Мішель! - продовжував сміятися цей бабій, - Перестань, мила! Я ж пожартував! - пожартував він! - Мішель! Ну перестань, правда, я ж пожартував! Я чув, як ти прагнула до мене потрапити, я просто вирішив пожартувати!

 

- А мені не смішно! Відпусти мене! - прошипіла я, вкотре сіпнулася, але безрезультатно.

 

- Нізащо! Ніколи! Мішель... - наше становище одразу ж змінилося, тепер Ніколас повалив мене спиною на диван і навис зверху, тільки я піддаватися на його махінації не збиралася. Вивільнилася від його поцілунку, і стала відвертати від нього обличчя, і, як і раніше, не залишала спроб звільнити свої руки.

 

- Ти знаєш, що своїм опором ти лише більше мене заводиш, Мішель! - солодко прошепотів мені у вухо цей спокусник, і почав обсипати мою шию поцілунками. Руки мої вимушено завів мені за голову і з силою перехопив обидві мої руки своєю однією. Я, як і раніше, крутила головою і не давала йому себе поцілувати. А Ніколас не жартував, коли сказав, що все це його заводить. Я відчувала його серце, що гулко билося. Його вільна рука з силою потягнула ліф моєї сукні, і вивільнила мої груди. Грубі пальці тут же її чекали. Ніколас гаркнув і, не звертаючи уваги на мій опір, впився в мої губи пристрасним вимогливим поцілунком. А я майже здалася від його сильного бажання. Ніколи раніше, від жодного чоловіка я не відчувала такого сильного бажання. Мені до божевілля це подобалося.

 

Піддалася, як завжди, піддаюся, адже чинила опір скоріше для вигляду, відповіла на такий запаморочливий поцілунок і відчула по всьому тілу мурашки збудження, адже рука Ніколаса прослідувала далі. Ніколас поспіхом забрав усі мої спідниці й пробрався до місця мого збудження, а я вся горіла там. Низ живота приємно нив і вимагав негайних дій.

 

Ніколас прибрав свою руку і більше мене не стримував, поспіхом стягував штани і знову накрив мене своїм тілом, я сама потяглася до нього, обхопила шию своїми руками, в німому проханні мене поцілувати. Поцілунок, потім різке проникнення, і відірвалася від його губ, щоб в голос застогнати. Як же добре, чорт забирай. Заплющила очі й цілком віддалася йому. Сильні, грубі поштовхи. Наш диван нещадно скрипів і хитався, настільки сильно Ніколас входив у мене. А мені було мало його. Мало Ніколаса. Я вся палала, хотіла його відчути буквально кожною ділянкою свого тіла.

 

У пориві пристрасті порвала йому сорочку, ґудзики розлетілися на всі боки, а я з обожнюванням і задоволенням торкалася його сильних волохатих грудей.

 

Схоже мої пестощі доводили Ніколаса ще більше, він застогнав і сповільнився, засаджуючи в мене свій член ще глибше, а мене всю трясло від надлишку задоволення. Руками обхопила його спину і стала дряпати її, я не витримувала цих солодких катувань, мені було занадто добре.

 

- Моя пристрасна кішечка! - буквально стогнав Ніколас і кожним поштовхом змушував мене кричати ще голосніше.

 

Низ живота скручувало в спіраль, я відчувала своє наближення, мені залишалося буквально трохи, але Ніколас раптом завмер, поцілував мене і вдивився в мої очі, між нашими губами залишалися жалюгідні міліметри, я хотіла, щоб він знову мене поцілував, щоб дав те, що мені так необхідно.

 

- Я так і не почув від тебе кохана, такі важливі для мене слова! - повільний поштовх і я закотила очі, приготувалася отримати розрядку, але цього не відбувалося, Ніколас знову не рухався.

 

- Скажи, що кохаєш мене... - прошепотів він і почав цілувати мою шию, знову поштовх’ і знову не дав скінчити.

 

- Мішель...

 

- Кохаю! Кохаю тебе, Нікол.... - промовити мені не дали, Ніколас впився поцілунком у мої губи, гаркнув і посилив свої поштовхи. Мене всю затрясло, задоволення накрило мене хвилею і осіло в усьому моєму тілі. А Ніколас знову вилився в мене. І я була цьому рада, я хотіла дитину зараз, від нього, як ніколи раніше.

 

Вночі я ще не раз повторювала Ніколасу, як кохаю його. Ці мої слова для нього немов наркотик були. Він приходив у такий захват. Ніжно цілував мене і повторював увесь час те, як сильно кохає мене і як щасливий зараз нарешті почути від мене ці слова.

 

 

 

Ніколас знову на цілий тиждень відсторонився від справ герцогства. Весь свій час присвячував мені. А я ще ніколи в житті не була такою щасливою. Уперше в житті я закохалася так сильно, що якщо щось трапиться з ним, з нами, я просто цього не переживу. З коханням з'явився і страх того, що щось може статися. Я гнала від себе ці думки, і намагалася зосередитися на тому, що маю зараз.

 

 

Ніколас знову взявся за справи державні, я всіляко намагалася допомагати, підказати те чи інше рішення. Ніколасу звісно ж не подобалося моє втручання, не подобалося, що жінка знає, можливо, більше за нього. Після моїх останніх підказаних рішень ми мало не посварилися.

 

- Мішель, ти нічого не хочеш мені сказати? - після аудієнції з народом, після вечері ми нарешті опинилися в наших покоях наодинці, Ніколас не поспішав роздягатися, цього разу він докоряючи дивився на мене, схрестивши руки на грудях, суворо зсунув брови і я вже й забула, коли востаннє він саме так дивився на мене.

 

- Сказати, що, наприклад? - не зрозуміла я його настрою і претензій, судячи з усього, які були до мене.

 

- Ну наприклад, що ти, чи обманювала мене весь цей час, чи пам'ять до тебе твоя повернулася, наприклад? - поставив він запитання, від якого я здивувалася.

 

- Чому ти так вирішив? - знайшлася з відповіддю я

 

- Я можу повірити в те, що ти спеціально вигадала цю втрату пам'яті, щоб налагодити наші стосунки, я цьому радий, але хочу знати правду.

 

- Ніколас, я не обманювала тебе, коли казала, що нічого не пам'ятаю про своє минуле життя! - Ніколас лише сильніше насупився.

 

- Що? Знову думаєш я брешу тобі? Що сьогодні сталося вже, що ти став так думати?

 

- Це сталося не сьогодні, серденько, - Ніколас трохи розслабився, опустив руки і пройшов у глиб кімнати, - Тобі лише дев'ятнадцять років, а ти весь цей час даєш мені такі поради, що, впевнений, радникам короля ще далеко до таких міркувань. Ти ніби сто років прожила, і знаєш, що потрібно людям, говориш такі промови розумні, що я, їй богу, відчуваю себе неповноцінним чоловіком. Дурним і недосвідченим у справах, що стосується нашого герцогства. Звідки в тебе такі знання? Про нашу близькість я взагалі мовчу!

 

- Я... я не знаю, як це пояснити тобі..., - лаю сама себе за такі необачні висловлювання, і справді, звідки дівчині дев'ятнадцять років знати все те, що я знаю? Чорт, чорт, я зовсім забула про обережність! Може настав час сказати йому правду? Сказати, що я не та Мішель, з якою він одружився... Ні! Раптом він кохає ту Мішель? Не мене! Що буде, коли він дізнається, що я самозванка? Що я зовсім інша людина, і що я зайняла місце його коханої? Раптом він уб'є мене? Всі його слова про любов до мене, ці почуття він відчуває до своєї дружини. Я ж не його Мішель. Не та дівчина, з якою він познайомився на балу, не та, що говорила йому "так" біля вівтаря. Я зайняла місце дівчини, яку він кохав і кохає зараз... Боги, як же все це важко!

 

Ні, я не можу сказати йому правду, не зараз! Я боюся... та й момент не той. Чи повірив він у цю правду? Адже це звучить як щось неймовірне. Може, коли я народжу йому спадкоємця, він буде готовий прийняти мене, саме мене...

 

- Я справді й сама не знаю, звідки все це спадає мені на думку...- останню фразу я сказала невпевнено, настільки, що мої слова розлютили Ніколаса.

 

- Я чекав, коли ти нарешті скажеш мені про те, що теж кохаєш мене, чекав цих слів від тебе, адже сподівався на те, що ти довірятимеш мені так само, як я тобі, що скажеш мені нарешті правду! Але мабуть я помилявся! - Ніколас зрозумів, що зараз я йому збрехала, він кинув на мене свій гнівний погляд і вийшов з наших покоїв, голосно грюкнувши дверима.

 

А я від безвиході ситуації плюхнулася на ліжко і заплакала. Чорт. Адже було ж усе так добре, але я була така щаслива, що зовсім забула про обережність.

 

Це не перша наша сварка. Але перша після того, як ми обидва сказали одне одному "кохаю"

 

 

 

Ночувати він так і не прийшов, напевно, спав у старих сімейних покоях. А я всю ніч не могла заснути.

 

Заснула майже зі світанком, тож знехотя розплющила очі, коли мене розбудила Марі.

 

- Міледі, вибачте міледі, але я подумала, що ви захочете попрощатися з герцогом Блеквудом...- ніяково почала Марі.

 

- Попрощатися? Що? Чому? - сон як рукою зняло, я тут же схопилася з ліжка, потерла раками обличчя.

 

- Герцога Блеквуда покликав Його Високість, але подробиць я не знаю, вам краще самій це дізнатися... дозвольте я допоможу вам швидко зібратися? - Марі встигла тільки розчесати моє довге волосся, в зачіску укласти його я не дала, одягла заздалегідь приготовану нею сукню, і помчала вниз. У вікно побачила, як до воріт нашого замку конюх вів коня Ніколаса.

Піднімаючи спідниці обома руками, я мчала до воріт замку і встигла в останній момент, Ніколас збирався осідлати свого коня.

 

- Ніколас! - закричала я, чоловік обернувся, а я продовжила бігти до нього. Мені було байдуже на те, що він може мене відштовхнути зараз, що занадто ображений, злий. Я просто кинулася до нього, і обійняла так сильно, як могла. І зовсім не здивувалася, що, трохи забарившись, Ніколас притиснув мене до себе ще ближче, і так само обійняв. А я розплакалася.

 

- Ніколасе, не залишай мене, прошу! Я скажу тобі правду, я... я просто подумала, що ти ще не готовий її дізнатися, але я скажу, тільки не їдь. Я кохаю тебе, Ніколасе! Чуєш... дуже кохаю, - ковтаючи сльози вимовлялася я. Ніколас мовчав, був напружений.

 

- Ніколас, я... - договорювати не стала, бо бачила, що Ніколас хотів щось сказати.

 

- Я не можу не поїхати зараз, я обіцяв братові, до того ж це наказ короля. Але я очікую, що після мого приїзду, ми з тобою про все поговоримо. І ти будеш чесна переді мною. Розкажеш мені все! - серйозно вимовив він. Я просто кивнула, Ніколас же великими пальцями рук стер з моїх очей сльози і палко поцілував мене. Притиснув до себе і буквально впивався нашим поцілунком.

 

Він так цілував мене, що я забула про все на світі. Обвила його шию обома руками, і притиснула до нього якомога ближче, самовіддано відповідала на поцілунок, наче цілую востаннє, наче востаннє відчуваю так його дихання...

 

- Якщо ти продовжиш так мене цілувати, я візьму тебе просто тут, - щойно відтягнула його волосся назад у пориві пристрасті, Ніколас відсторонився від моїх губ і прошепотів ці напоумливі слова.

 

Поцілунки його перемістилися до мене на шию, а я від задоволення не могла розплющити очі.

 

- Боги, як же ти пахнеш, Мішель! - знову гаркнув Ніколас і впився в мої губи поцілунком.

 

Ми, напевно, непристойно довго прощалися, але мені було зараз однаково.

 

- Скільки тебе не буде? - коли Ніколас усе ж таки перервався, поставила я запитання, яке мене цікавило.

 

- Ти одягнув кольчугу, що я тобі подарувала? - тут же згадала я важливу деталь.

 

- Ні

 

- Ніколас! - суворо зсунула я брови, і збиралася вже разом із ним іти її шукати, з твердим наміром, що без кольчуги браму замку він не покине.

 

- Я взяв її з собою! - тут же заспокоїв мене чоловік.

 

- Присягнися, дай слово, що ти її одягнеш і не зніматимеш, аж поки не повернешся додому? - серйозно заявила я

 

- Мішель, це зайве, я хороший воїн, повір.

 

- Ні, Ніколасе! Ти це зробиш, інакше змушу просто тут її одягати! Обіцяй, що під час першого ж привалу ти одягнеш цю річ на себе! Обіцяй! - серйозно зсунула я брови і докірливо подивилася на свого не менш грізного воїна.

 

- Ну хочеш на коліна перед тобою стану? Що мені зробити, щоб ти просто одягнув цю річ? Невже ти не розумієш? Я просто переживаю за тебе! Я вірю в те, що ти сильний і досвідчений воїн, але в житті все може бути, зроби це для мене! - уже попросила я, навіть сльози самі собою з'явилися на очах.

 

- Ось про що я говорив тобі вчора, Мішель, ти поводишся дивно, і говориш промови, не властиві тій дівчинці, з якою я одружився. - з недовірою подивився на мене Ніколас, але схоже здався. Розвернувся до коня і з сідельної сумки дістав мій подарунок, позолочену кольчугу, при мені натягнув її на сорочку й надягнув назад свій обладунок.

 

- Усе це зараз не важливо, Ніколасе, скажи, ти ж віриш, що я кохаю тебе? - з надією подивилася в його очі. Але Ніколас не відповів, замість відповіді він знову притиснув мене до себе, поцілував, щоправда не так довго, як було до того, і цього разу осідлав свого вороного коня.

 

- Не нароби дурниць, Мішель, поки мене не буде. Я  все ж таки вирішив залишити Маркуса. Тебе можу довірити тільки йому. До зустрічі, - останнє слово він сказав уже м'якше. Як я йому відповіла "до зустрічі" він уже не почув. Віддав команду своїм хлопцям, і військо чоловіка покинуло замок. А я знову розридалася. Такою мене застав Маркус, адже я навіть з місця не зрушила. Я відчула, що більше не одна. І зневірившись розридалася ще гірше, ніж раніше, а Маркус дозволив собі притиснути мене до себе й заспокійливо погладити по голосу.

 

- Ну, буде вам, міледі. Герцог Блеквуд досвідчений воїн, а це зовсім коротка, та й по секрету вам скажу, остання для нього місія. Після неї він повернеться і вже від вас нікуди не поїде. - для мене то не секрет, що це була остання його поїздка, мені про це Густав сказав, але ж справа зовсім не в цьому.

 

При Маркусі більше плакати не хотілося, я, як могла, заспокоїлася і пройшла до своєї кімнати. Маркус мені нічого не сказав, а я не хотіла нікого бачити.

 

Цілий день я проревіла. Марі приносила мені поїсти, але до їжі я не доторкнулася. Мені не хотілося нічого.

 

А на ранок я прокинулася в ще гіршому стані, ніж я була вчора. Жахлива втома, емоційна спустошеність, а побачивши сніданок, мене взагалі знудило.

 

Цілий тиждень я не виходила з депресії. Нудота нікуди не пішла. Особливо нудило вранці. На їжу дивитися не могла. Але Марі благала мене з'їсти хоча б бульйон, це було моєю єдиною їжею.

І тільки через тиждень, сидячи на кушетці у лікаря, до мене раптом дійшло. Моя нудота, і моє нездужання це наслідки емоційного зриву, моєї туги за Ніколасом....

 

- Я вагітна, - спокійно озвучила своє становище я лікарю, який прямував до мене з якимись колбочками і ганчірками.

 

- Я б не був так упевнений у цьому, міледі, мені здається, ваш стан спричинений зовсім іншою хворобою. І вам зараз потрібно слухати мене. Потрібно випити кілька настоянок, а ось цим, - лікар вилив якусь смердючу рідину на ганчірку, - накладати пов'язкою на лоб на ніч.

 

Від цього запаху мене, звісно, знудило, і добре, що до мене встигла Марі, відвела мене вмитися, і я знову повернулася на кушетку.

 

- Міледі, я підберу інші трави... - почав лікар, але я почала уявляти, що ще він може мені підсунути, і не дай Боже, це якось позначиться на дитині...

 

Мої протести лікар не слухав, і став змушувати випити мене чудо зілля, що лише від одного вигляду, мене нудило. А потім на мене раптом накотило... мене це все розлютило, особливо після його вигаданих діагнозів, незрозумілих для мене хвороб.

 

- Не хвора я ніякою хворобою, язик зламати можна, ви говорите якусь маячню. Я не хвора! Я просто вагітна!

 

- Що ж, якщо ви так упевнені, то я накажу зловити жаб... - пробурчав собі під ніс лікар, але я точно почула, щось про жаб...

 

- Жаб? Навіщо вам жаби? - у паніці запитала я, вже уявляючи, що з жаб він теж якесь зілля зібрався робити...

 

- Як навіщо, дамо жабі... вибачте, сечі вашої, і якщо вона після цього відкладе ікру, отже, ви справді при надії, міледі, 

- ну годі вже, це в жодні ворота вже не влізає.

 

- Досить! Ці середньовічні методи мене вже дістали. Мені не потрібні ніякі жаби і зілля, щоб зрозуміти, що я при надії. Господи, та це ж найперше, що наштовхує на думку про вагітність. У всіх жінок, у майже всіх, однакові симптоми, нудота, сонливість, занепад сил і апетиту, ще чутливість сосків і гормональні збої, але вам то це не зрозуміти, дістало мене це середньовіччя! - розпилялася я, і виговорившись, трохи охолола... - обернулася і помітила застиглого в дверях Маркуса і лікаря, що дивилися на мене зараз в усі очі.

 

- Міледі, вам недобре...- після тривалого мовчання намагалася виправити ситуацію Марі, а мене дістало вже, що всі бачать у мені лише дев'ятнадцятирічну дівчину, я втомилася приховувати правду, втомилася думати, що моє наступне слово викличе підозри. Я з Ніколасом через це посварилася...

 

- Ні, Марі, я вирішила, нехай знають... - важко зітхнула і знову присіла на кушетку.

 

- Моє ім'я Мішель Вайт, мені 25 років. І у своєму часі я померла. Ваша Мішель зважилася на відчайдушний крок і за допомогою амулета і незрозумілого для мене ритуалу поміняла нас місцями. Мішель Блеквуд померла. Справжня Мішель... герцогиня.  Я ж та, що лише зайняла її місце. Від цього такі мої пізнання, така не типова для герцогині поведінка. - тиша після почутого стояла приблизно хвилини, далі чоловіки відмерли й почали ставити запитання. Спершу в мої слова вони, звісно, не повірили. Але я стала розповідати про свій час. Про технологію, зокрема про медицину, те, що відомо мені самій. Поступово я вже просто відповідала на запитання. Значить вони все ж повірили.

 

Ніхто мене не засуджував і не бачив у мені ворога, як я того побоювалася, Маркус, так взагалі сказав, що радий, що йому довелося зі мною познайомитися. Лікар сказав, що поки що не варто поширюватися про мій випадок, все це повинні знати поки що лише ми, пізніше він збирається мене розпитати більше про медицину, а мене ці розмови неабияк втомили. У мене раптом з'явилося бажання щось з'їсти, в особливо великих масштабах. Мене відпустили нарешті.

 

Марі принесла мені їжі, і багато, бо я запевнила її, що готова з'їсти все, що завгодно. І була здивована сама собі, коли проковтнула майже все, що принесла Марі.

 

Майже місяць я страждала від жахливого токсикозу. Поради від лікаря я приймати не хотіла, мене рівень його медицини реально лякав, і я була здивована тим, як він, власне, зміг врятувати мене двічі від смерті. Ні, все ж зовсім критикувати його я не збираюся. Я щонайменше маю бути йому вдячна. Думаю, з моїми знаннями медицина має в цьому часі стати кращою.

 

Від токсикозу врятувала мене Марі. Сказала, що в її сім'ї про це знає кожна жінка, що тільки-но з'являються нездужання і проблеми, подібні до моїх зараз, то жінки заварюють якісь трав'яні чаї. Марі заварила мені цей чай, на свій страх і ризик, я його спробувала, і нудота вранці пішла. Багато вживати його не стала, один раз на три дні мені було достатньо, щоб почуватися більш-менш. Та й лікар сказав, що в цих травах немає нічого небезпечного.

Через погане самопочуття я тільки зараз усвідомила, по-справжньому, що в мені росте дитина Ніколаса. Ми обидва цього дуже хотіли останнім часом. І я навіть зараз до кінця не усвідомлюю, як незабаром зміниться моє колишнє життя. Скоро з'явиться малюк, якому потрібна буде турбота і любов. Про майбутні пологи в цьому часі я боюся думати, тому жену поки що від себе ці думки. Зараз мені час брати себе в руки. Потрібно налагодити наше з Ніколасом життя, ще потрібно підготуватися до появи дитинки.

 

Не знаю, як до моєї правди поставиться Ніколас, але я сподіваюся, що сприйме все він так, як це прийняли Маркус і лікар.

 

А поки що я почала з герцогства. Попросила мене відвести в нашу скарбницю. Я була шокована, побачивши скільки скринь із золотими в нас виявляється є. Тому без роздумів наказала дві скрині винести.

 

Влаштувала аудієнції з народом, тільки не по одній людині, а одразу кілька родин, щоб охопити побільше народу за раз. Кожному давала по 2 золотих. Щоб було зрозуміліше, на один золотий сім'я може жити місяць, в одному золотому 100 мідяків. Люди були здивовані такою щедрістю.

 

Розпитувала я їх також про їхні проблеми, що могла вирішувала за місцем, прохання були зовсім абсурдні, коли сусіди стільки років воюють за землю, а елементарно поставити огорожі у вигляді паркану ніхто не здогадався. Таких простих рішень я видавала на день близько десяти. Складніші просила записувати нового управлінця замку. Молодого хлопця порадив Маркус.

 

Цілий місяць я пробувала поміняти устрій людей. Благо побиття дітей за провину Ніколас усе ж заборонив. Я додала від себе новий указ, щоб за провину людей карали по-іншому. Адміністративні роботи ніхто не скасовував.

 

Спробувала налагодити благоустрій. З'явилися люди, які стежили за порядком, для сміття були створені спеціальні місця, куди люди його виносили. Винних змушували на возах вивозити це сміття і скидати з величезного обриву. За тиждень вулиці стали помітно чистішими.