Раді Вас бачити!

З одного боку, мені справді не хотілося давати приводу Ніколасу для ревнощів або того, що він може собі вигадати, якщо я раптом таємно наважуся зустрітися з цим графом. Запитувати дозволу в Ніколаса марно, він його просто доб'є, щоб граф у нашому житті більше ніколи не з'явився. Але й знати відповіді на запитання, які турбували мене, весь цей час мені хотілося.

 

Цілий тиждень я думала над цим, мій настрій, через гормони, скакав від низу до верху. Я то злилася на Ніколаса, то шалено сумувала.

 

А потім зважилася, що хочу знати правду. Хочу знати все, що пов'язувало минулу Мішель із цим Дювалем.

 

Для підстраховки вирішила взяти з собою Маркуса. Щоб це не виглядало таємною зустріччю.

 

Маркусу, звісно ж, уся ця моя затія не сподобалася, але те, що я хочу взяти його з собою, він схвалив. Навіть був радий, що не довелося мене в цьому переконувати.

 

Після ситного обіду я сама пішла на кухню, привіталася зі знайомими куховарками і викликала Софі на особисту розмову.

 

Мені вона повідала те саме, що й Марі. Тільки ось інформації у неї було більше.

 

Виявляється, лорд цей уже понад місяць очікує від мене відповіді, а оскільки я дізналася про це зовсім недавно, то йому довелося затриматися в нашому герцогстві на весь цей час. Мабуть, дуже добрий друг, цей лорд, цьому Дювалю.

 

Софі сказала, що лорд щодня очікує мене в центрі біля головного фонтану опівдні. Це все, що її просили передати.

 

Я зважилася піти до цього лорда завтра. Маркусу, як і раніше, вся ця затія не подобалася, і він так само, як і Марі, вважав, що я не повинна нікуди йти.

 

Наступного дня, я зібралася. Накинула на себе плащ із капюшоном, щоб приховати свою зовнішність, Маркус зробив те саме. І як я потім дізналася, недалеко від нас за нами йшло кілька людей з варти. Безпека так би мовити.

 

Опівдні ми були біля фонтану, поки до нього добиралися, я із захопленням оглядала місто, в якому вже стільки часу живу, дивовижно, але тут я була тільки проїздом, зараз же в мене з'явилася можливість все уважніше розглянути. І мені тут подобалося. Пахло свіжоспеченим хлібом, на вулиці стояли торгаші з різним товаром. Життя тут кипіло. Усі кудись ішли, поспішали... і тільки один чоловік нерухомо стояв біля фонтану. Високий, ставний шатен. Одразу видно приналежність цього лорда до іншої держави. На його одязі явна відмінність візерунків, що я так звикла бачити в стражників і лордів у замку.

 

Маркус залишався на відстані п'яти кроків від мене, коли я наважилася заговорити.

 

- Я так розумію, ви чекаєте на мене? - лорд з цікавістю подивився на мене, але я не поспішала знімати капюшон плаща. А лорд продовжував мовчати, лише з цікавістю роздивлявся мене і періодично заглядав мені за спину.

 

- Софі сказала, що на мене чекає лорд, у якого є для мене послання! - тут же продовжила я, лорд, мабуть, зрозумів, хто я, схилився до мене у ввічливому поклоні.

 

- Міледі, моє ім'я лорд Герд, опустимо формальності. У мене справді є, що вам сказати. Але може ми пройдемо в не таке жваве місце? - і він знову подивився мені за спину, натякаючи, що вуха Маркуса тут зайві.

 

- Я довіряю Маркусу як собі, до того ж за відсутності чоловіка, не можу ж я розгулювати сама містом, прошу, кажіть, що повинні були, і ви виконаєте свою місію, адже, як я розумію, ви дуже затрималися?

 

- Ви маєте рацію, ще кілька днів були б для мене недозволеною розкішшю, адже, як ви помітили, я з іншого королівства, і в мене є зобов'язання... - відкривати своє повне ім'я він не став, і казати, з якого королівства, також, ну й гаразд, мені й не дуже цікаво...

 

- Якщо ви наполягаєте, то краще справді я скажу вам, що винен, і нарешті повернуся до себе... як вам мала сказати Софі, я близький друг графа Дюваля, ми зростали разом, він мені як брат, тому я взявся виконати його прохання. Генрі дуже просив про зустріч із вами. Остання зустріч із вашим чоловіком для нього закінчилася вкрай сумно. Він позбувся родового маєтку і був сильно понівечений. Зараз з ним усе гаразд, і попросив мене передати, що чекатиме на вас, якщо вам вдасться і буде бажання його побачити... ну, припустімо, бажання не таке вже й сильне, а ось відповіді на свої запитання я знати хочу.

 

Я мовчала деякий час, перш ніж дати відповідь.

 

Мені потрібно подумати, лорд... Герд. Але все ж, якщо я наважуся, то, мабуть, наступної суботи нашу зустріч можна буде влаштувати...

 

- Чудово. Я передам Генрі, і тоді знову надішлю звісточку про зустріч через Софі. Радий був особисто познайомитися, міледі Мішель, - і лорд дозволив собі вільність поцілувавши мою долоню, а я навіть спиною відчувала, як напружився на таку дію лорд Маркус.

 

- Усього доброго, лорде Герд.

 

- Міледі, - лорд знову ввічливо вклонився і поспіхом залишив мене.

 

- Міледі, сподіваюся, ви все ж таки схаменетеся, - до мене одразу ж підійшов Маркус і почав відводити мене від фонтану, прямуючи до нашого екіпажу.

- Я спеціально сказала йому, що подумаю тиждень. Сподіваюся, за цей час Ніколас повернеться, і я поговорю з ним, якщо він мене зрозуміє, то мені буде байдуже на ці таємниці... - розмірковувала я в слух, пояснюючи свою позицію Маркусу.

 

Маркус мовчав, лише невдоволено хмурився, а коли ми підійшли до карети, так само мовчки подав мені руку й допоміг забратися.

 

Я насолоджувалася моментом і дивилася у віконце на місто. Сьогодні більше з Маркусом ми не розмовляли.

 

Наступний день я провела в роздумах.

 

Ніколаса все не було, і оглядові з околиці кордонів герцогства не передавали жодних райдужних для мене звісток, адже якби його військо вони помітили, то до кінця дня, він би був біля воріт замку, але його не було.

 

Так минав тиждень, я все чекала новин про Ніколаса, але їх не було. А субота була все ближче.

 

Я кілька разів змінювала своє рішення. І справді не хотіла давати Ніколасу навіть можливий привід для ревнощів, адже у стосунках у нас зараз не все добре. Він не знає моєї правди і не знає того, що я при надії. Але про дитину я йому відразу говорити теж не збираюся, спочатку потрібно розібратися з нашими стосунками.

 

У п'ятницю ввечері Софі передала мені записку, в ній була написана, мабуть, адреса і час.

 

Я показала її Маркусу.

 

- Це пів дня шляху від нашого герцогства. І час пізній, дуже підозрілий, і своєї думки я не змінюю. Все ж вважаю, що вам не варто з ним більше зустрічатися! - висловився Маркус.

 

- Не бійся, Маркусе, я буду бачити його вдруге в житті, і мені дуже цікаво, які стосунки пов'язували вашу Мішель із цим графом, та й про обряд мені бажано детальніше дізнатися...

 

- Якщо ви вирішили...

 

- Так.

 

- Тоді я піду підготую все на завтра, і варту з собою я теж візьму, ще незрозуміло, що на нас там чекає...- на цьому ми з Маркусом розпрощалися.

 

Цю ніч я спала не спокійно, від хвилювання мій токсикоз лише посилився, і я вдячна Марі, що чергувала в сусідній кімнаті зі мною. Думала на ранок відмовитися від поїздки через мій стан, але ближче до ранку я заснула і прокинулася до пізнього сніданку. Вдячна Марі, що вона дала мені трохи поспати, адже знала напевно о котрій годині я лягла.

 

На диво зранку почувалася більш-менш добре. А після сніданку, стало ще краще. Прийняла купіль і за допомогою Марі привела себе до ладу.

 

Маркус востаннє спробував відмовити мене, але я вже все вирішила.

 

Пів дня тряслися в кареті. І наш екіпаж кілька разів зупинявся, бо мені було недобре від постійної тряски. Не думала, що поїздки в кареті можуть бути такими виснажливими, і ці дороги... це щось... мені здавалося, що я відчувала на собі кожен камінчик і кожен яр.

 

До призначеного часу ми прибули до невеликого маєтку на околиці міста.

 

 

 

Зустрів нас слуга й обіцяв провести до графа.

 

Разом із Маркусом нас привели в невелику кімнату. Граф Дюваль, він же Генрі, спочатку був радий бачити мене, а коли подивився мені за спину, то знітився і, здавалося, зовсім збирався втекти. Ну і ну, ось так наречений, боягуз...

 

- Здрастуй, Генрі, - почала я, і побачивши, що на мене він, як і раніше, не дивиться, а дивиться мені за спину, вирішила продовжити.

 

- Я бачу з Маркусом ти знайомий, але хочу запевнити тебе, він тут для моєї безпеки. Ніколас не знає, що ми тут, і сподіваюся не дізнається.

 

- Я не розмовлятиму з тобою за його присутності, - хм, а де весь етикет подівся, міледі там, і все таке?

 

- Я не залишу міледі з вами наодинці, графе! - відчеканив мій охоронець

 

- Міледі, я все ж таки наполягаю, запевняю, вам нічого не загрожує, я не збираюся завдавати вам шкоди, це абсурд! - обурився граф, але Маркус на такий його випад промовчав. А як на мене, чим швидше це закінчиться, тим краще.

 

- Маркусе, зачекай на мене за дверима, мабуть, ти нервуєш графа, - навіть із невеликим знущанням сказала я.

 

- Мішель...- почав Маркус, але я знову його перебила

 

- Будь ласка, ми поговоримо й одразу поїдемо додому! - сказала я вагомий аргумент, Маркусу довелося погодитися.

 

- Я буду за дверима, - суворо він подивився на графа і все ж таки вийшов із кімнати, залишивши нас із графом самих.

 

- Я прошу вибачення, що не приймаю вас у вітальні, цей маєток належить не мені, і мені дозволили обжити тут лише одну кімнату, де ми з вами зараз і перебуваємо! - пояснив усе граф, тільки ось я помітила, хоч Маркус і вийшов за двері, блідість графа нікуди не поділася, не відійшов ще?

 

- Графе Дюваль, я приїхала, бо сподіваюся нарешті отримати відповіді на запитання, які в мене виникли давно! Уже більше, ніж пів року я тут, і про минуле Мішель знаю надто мало. Зокрема, які стосунки пов'язували вас двох?

 

- Я б сказав, що це надто особиста тема, але можу тільки уявити, як вам було несолодко. І побачити зараз лорда Маркусу, праву руку вашого чоловіка, для мене було цілковитим... здивуванням, - підібрав в останню мить, він саме це слово.

 

- Повірте, побачила я чимало! - узагальнила я

 

- Що саме ви хочете знати... Мішель, я ж правильно розумію, вас так само звуть Мішель?

 

- Правильно! Моє ім'я Мішель Вайт! І мені 25 років було...- поділилася я.

- Який збіг ... втім, я думаю, так працював той ритуал з амулетом ... - невпевнено вимовив він, мені одразу хотілося запитати і про ритуал, але, мабуть, потрібно почати по порядку.

 

- Отже, графе...

 

- просто Генрі, якщо можна, хочу ще раз почути, як ви вимовляєте моє ім'я її голосом, - у-у-у, як усе заплутано... гаразд

 

- Гаразд, як вам буде зручно, Генрі, я хочу знати, наскільки ви були близькі з Мішель, я ж так розумію, ви знайомі з дитинства?

 

- Ви маєте рацію, мабуть, Марія трохи розповіла вам про Мішель... що ж, ми дійсно були знайомі з Мішель ще з дитинства. В юності я до безпам'ятства закохався в неї, і був на десятому небі від щастя, коли зрозумів, що ви... тобто вона, розділяє зі мною це почуття! Щойно Мішель виповнилося 16, я попросив батька відправиться до сім'ї Дюваль із пропозицією про заручини. Але коли ми приїхали, виявилося, що батько з сім'єю Мішель знайомий з далекого минулого і в цьому минулому вони присягнулися вбити один одного, якщо їхні шляхи знову перетнуться. Природно, ні про які заручини з обох сторін не могло йти й мови. Матінка Мішель весь час тягала її на бали, вишукуючи вигіднішу партію, а мені довелося оселитися в родовому маєтку, що залишився мені від дідуся, тому що рідні не визнавали мене через почуття до Мішель. Моє повернення в сім'ю було можливим тільки через шлюб, з будь-якою іншою дівчиною...- граф на кілька секунд замовк, мабуть, щось згадуючи, а мені подумалося, історія змахує на Шекспірівську, про Ромео і Джульєтту....

 

- Всі наші зустрічі були таємними, я не міг навіть уявити собі, що буду торкатися іншої дівчини... а Мішель... загалом Мішель довелося погодитися з вибором матері, її сім'я останнім часом зазнавала труднощів, і до того ж герцог, був дуже вигідною партією, та й я це розумів, але знав, що вона кохала тільки мене.

 

- У нашу останню зустріч, перед заручинами Мішель і герцога Блеквуда, у мене була розмова з матір'ю Мішель. Вона сказала, що дозволить мені взяти за дружину Мішель, якщо я розв'яжу її фінансові труднощі, точно так само, як це обіцяє зробити герцог. І, звісно, куди мені до герцога... тим паче, що сім'я перекрила мені надходження фінансів, я жив на допомогу від титулу, а майно в мене був лише той маєток, який, до речі, герцог розвалив... тому я нині й кочую,  але я зараз не про це... Як я сказав, Мішель вийшла заміж за герцога Блеквуда, але любити мене не перестала, хоч вона й розповідала, що чоловік робив спроби налагодити їхні стосунки, подарунки дарував, і водив на прогулянки, навіть консумацію шлюбу на місяць переніс... як благородно... - на останній фразі граф пирхнув і незадоволено відвернувся, а я тепер знаю, що цього графа, за його ж словами, наша Мішель кохала...

 

- Що було далі? - поквапила я графа, бо він знову занурився в себе, про щось думаю

 

- Наші зустрічі незабаром граф заборонив, мабуть зрозумів, що я не просто друг, тому нам довелося зустрічатися таємно. Я був такий злий, коли слухав про все те, що моєму малятку довелося пережити! Ці ночі... з ним... ці приниження!

 

- І звісно ж, я не міг залишити все як є, ми тікали, але він весь час її знаходив! Я навіть був готовий битися з ним у двобої, я б не вистояв, усі це знали, але я б помер боровшись за неї! - весь цей час, що він розповідав, на мене він не дивився, мабуть, йому так було легше...

 

- Це все дуже сумно... - підсумувала я, - мені шкода, що все склалося у вас саме так, - а ось зараз збрехати в мене вийшло на "відмінно", мені не шкода, по-своєму, якби в них склалося не так, я б ніколи не познайомилася з Ніколасом...

 

- Навіть не знаю, що тримає мене на цьому світі, надія побачити її у вашій постаті, - на цих словах він знову повернувся до мене, - але зараз я чітко бачу, ви не вона. Мішель дивилася на мене зовсім по-іншому... - пауза затягнулася, я навіть не одразу знайшлася, що сказати, але мене випередили.

 

- Скажіть... Мішель, вам потрібна моя допомога? Я не знаю, як у вас усе склалося? Можливо, ви б хотіли втекти? - ось так запитання... у тому, що він може це зробити особисто, я засумнівалася, йому б самому впоратися, це запитання йому й озвучила, тільки в м'якшій формі.

 

- О, не хвилюйтеся, я планував виїхати на інший континент, дорога може тривати понад місяць, але там у мене є дуже-дуже далекий родич, і він давно кликав мене погостювати. Тому, - уже сказав він тихіше, - якщо вам потрібна допомога, я готовий вам допомогти...

 

- Спасибі, я також пам'ятаю, що подібну допомогу мені пропонував, його високість Геральд, - згадала я про свого недавнього знайомого...

 

- О, Геральд справді прибув тоді на бал? Я й не сподівався... - щиро здивувався Генрі.

 

- Так, він був, і також запропонував допомогу, за потреби вирушити в його королівство.

 

- Що ж, це дуже гарна пропозиція, запевняю вас. У його королівстві, вашому чоловікові вас не дістати, на території королівства Геральда, діють лише його закони, і якщо ви перетнете кордон, то будете під його опікою, і герцог вже нічого з цим вдіяти не зможе, хіба що ви сама захочете повернутися.

 

- Це все мені поки що не потрібно. У мене все добре, відносно...

- Ось як? - мені здалося, я навіть розчарування побачила в його очах.

 

- Вибачте, але розпитувати не буду, мені це нестерпно знати, що ви... що Мішель...

 

- Гаразд, я зрозуміла, не продовжуйте...- на мої слова граф мовчки кивнув і знову відвернув від мене свій погляд.

 

- Я б хотіла знати, чи пов'язували вас із Мішель ближчі стосунки після того, як між нею і герцогом відбулася консумація шлюбу? - про те, що до герцога у них із графом нічого не було, я вже знаю, адже чоловік у Мішель був першим...

 

- Ви не вважаєте це занадто особистим? - з претензією на мене він подивився

 

- Я знаю, що це не моя справа, але тепер, це моє тіло! І я б дуже хотіла знати, чи було між вами щось? - на моє запитання, граф дуже довго не відповідав...

 

- Що ж, гадаю, ви маєте знати і це... у нас із Мішель нічого не було... у всякому разі до найголовнішого ми так і не дійшли... Усі наші спроби зривав герцог. Він знаходив її так швидко, ніби відчував, що в той момент ми саме цим займаємося. Я встигав лише сукню зняти, дістатися до спідньої сорочки, якщо бажаєте таких подробиць, щодо поцілунків, гадаю, вам розповідати не варто, отже, зрозуміло, що вони були... - граф почувався незграбно й відвернувся, а мені навіть легше якось стало, я насправді не хотіла, щоб Мішель спала з цим хлюпиком, я навіть рада, що в неї був лише Ніколас. О, мій Ніколас... краще зараз про нього не думати, залишилося всього одне питання, і я можу їхати додому.

 

- Генрі, я хотіла б ще у вас запитати про цей ритуал, що поміняв нас із герцогинею місцями. Я не скаржуся, звісно, адже вже готувалася відійти у засвіти, але все ж хотілося знати, що справді змусило Мішель піти на такий відчайдушний крок і що це за ритуал такий був...

 

- Що стосується ритуалу, то цього, на жаль, я вам не скажу, бо сам мало що знаю. Я просив Мішель посвятити мене в подробиці, але вона боялася, що я їй заваджу, тому деталями не ділилася зі мною, все тримала в таємниці, упевнений, що навіть своїй Марі, вона не все розповідала... Останнім часом моя крихітка була дуже пригнічена. Одна з фавориток Блеквуда спробувала її отруїти, і це вічне гноблення... їй було дуже важко... - на останніх словах граф похитнувся і схопився за бильце ліжка, я кинулася до нього, але потім загальмувала, коли побачила, його виставлену руку, немовби, щоб я не наближалася...

 

- Усе гаразд, вибачте... я ще не зовсім здоровий. Мені попався мало об'їжджений кінь, і так траплялося, що мене він скинув, я впав і сильно забився... мені просто потрібно трохи полежати... - отже, блідість його обличчя була викликана не від того, що він побачив Маркусу, і відвертався він від мене, щоб приховати свої потуги...

 

- Дозвольте мені поглянути на вашу рану!

 

- Що? Ні! - тут же запротестував він, і вже насилу приховав больовий стогін.

 

- Граф, у моєму часі медицина пішла далеко вперед, ваші найсильніші хвороби здаються мені елементарними, оскільки в моєму часі це все давно вивчено вздовж і впоперек. Я, звичайно, не можу гарантувати, що знаю абсолютно все, але якщо я можу допомогти, то я хочу це зробити! - наполягла я

 

- Не думаю, що це гарна ідея, я звернуся до лікаря, я обіцяю.

 

- Дозвольте хоча б поглянути, можливо я скажу, що можна зробити! - продовжувала наполягати я, бо мені було щиро шкода цього чоловіка, хоч як би я до нього ставилася, але він щиро кохав Мішель, кохав, як умів...і я бачу, як йому боляче дивитися на мене. Особливо коли бачиш обличчя коханої, але усвідомлюєш, що господиня в її тілі зовсім інша. Я навіть не можу собі такого уявити...

 

Граф невпевнено зняв свій сюртук і, кривляючись від болю, зняв сорочку, я ледве не скрикнула, коли побачила невеличкий отвір у нього в боці, що вже встиг почорніти...

 

- Генрі! - занепокоїлася я, - що це? - вказала я на рану в боці.

 

- Це я коли впав, наткнувся на гілку, але запевняю вас, із цією раною я більш-менш впорався, мені її промили, і припекли, скоро має стягнутися, мене більше непокоїть цей бік... - вказав він на район ребер, хоч я б так швидко не скидала з рахунків таке раніше.

 

Я підійшла ближче, і опинилася просто перед графом, він був у такому стані, що абсолютно не бентежився своєї наготи, я тільки встигла торкнутися його ребер, як почула голоси в коридорі. Причому від одного крику серце впало в п'яти. Я почула звук удару, а потім двері різко відчинилися, і в кімнаті з'явився злий злющий Ніколас. Побачивши, що Дюваль стоїть переді мною з голим торсом, його очі наповнилися кров'ю, стільки ненависті я ніколи раніше не бачила в його очах, а потім він подивився на мене. Розчарування, зрада, приблизно це я побачила в його погляді. Потім знову злість дика.

- Значить, так вони розмовляють?! - дивлячись у мої очі, з ненавистю поставив Ніколас це питання Маркусу, який стояв за його спиною і потирав вилицю, - це, мати твою, дежавю в квадраті, Мішель! Я знову повертаюся з воїнами додому, і йду шукати тебе, до нього!!!Тільки я за ворота, як ти біжиш до нього? Це так ти кохаєш? Та я навіть слова тобі підібрати не можу! Ти набагато гірша за тих жінок, з якими я спав, вони не казали тих слів, що ти шепотіла мені ночами, і не плакали, покладаючись на почуття. Вони отримували за близькість статус і прикраси, ти ж... Мені навіть руки бруднити об твого коханця більше не хочеться. Мені взагалі більше нічого не хочеться! - останні слова він буквально виплюнув і, штовхнувши плечем Маркуса, вискочив як очманілий, залишивши нас у кімнаті наодинці.

 

- Якого біса, Мішель? Чому він не одягнений? Ви обіцяли, тільки поговорити!!! може ви і мене обманювали весь цей час??? - а ось Маркус не соромився підвищувати на мене голос... мій же стан зараз межував між істерикою і непритомністю.

 

- Боже, ні! Він усе не так зрозумів! Не так! - нарешті схаменулася я і кинулася наздоганяти чоловіка, але була зупинена Маркусом.

 

- Марно зараз із ним говорити! І під гарячу руку не