Раді Вас бачити!

- Дуже грубо було з твого боку так розірвати на мені вчора мою сукню. Мені здавалося вона мені дуже личить! - з напускною образою сказала я і як кішечка витягнулася на ліжку. Ніколас так подивився на мене, що в мене в низу живота стало все палати.

 

- Мішель, ти... ти... - і він зірвався, знову притиснув мене своїм тілом до ліжка, з'єднавшись зі мною в запаморочливому поцілунку. Обійняла його, ковзнула однією рукою по шиї, іншою перемістилася йому на потилицю, відтягнула його волосся назад. Ніколас застогнав і відірвався від моїх губ, так подивився на мене, що я ледве не кінчила від того, скільки бажання і неприкритої похоті в його очах було.

 

- Ти відьма, справжнісінька! Голову від тебе втрачаю! Мішель, о, моя Мішель...- Ніколас знову хотів мене поцілувати, і я так зрозуміла, продовжити, але це може знову затягнутися.

 

- Ніколас! Адже нам потрібно збиратися? - спокусливо посміхнулася я

 

- Мішель! Ти поплатишся за це, кохана моя. Щойно наш замок залишать гості, я замкнуся з тобою в кімнаті! - погрожує мені мій чоловік, а я лише посміхнулася на такі його слова.

 

- Мені краще піти зараз переодягнутися до сніданку, інакше я знову зірвуся. - сказав Ніколас, поцілував мене і, швидко одягнувшись, буквально вибіг з моїх покоїв, а мене те, з яким поспіхом він покидав мене, розсмішило.

 

Щойно Ніколас залишив мене саму, прийшла Марі, ніби чекала під дверима, коли Ніколас піде.

 

- Міледі, - дівчина від чогось на мене не дивилася, і була страшенно збентежена. Причин її поведінки зрозуміти я не змогла, адже коли вона зайшла, я своє тіло встигла сховати під простирадлом. Але й зациклювати на цьому не стала.

 

- Марі, чудово, що ти прийшла. Мені потрібна твоя допомога! У мене просто дуже мало часу, щоб привести себе до ладу. Мені потрібно освіжитися і підшукати ще одну таку сукню! - кивнула я на шматки від моєї сукні, яку порвав Ніколас.

 

Марі від моїх слів зніяковіла ще більше, щоки горіли, та й на мене дивитись вона досі не наважувалась, але попри це, мене зрозуміла. Швидко набрала мені купіль і поки я відмокала і милася, встигла прибрати мою сукню і привести кімнату до ладу.

 

Без розмов допомогла швидко висушити моє волосся, трохи вологим поклала його в зачіску і вже на вибір дала три сукні. Усі варіанти мені були до душі. Тож обрала яскраво червону.

 

Коли Ніколас постукав у двері, я вже була готова, підняла підборіддя вище і нагадала сама собі, що хвіст треба тримати пістолетом. Хоч я і здалася на волю почуттям, але показувати це Ніколасу я не збираюся.

 

Відчинила двері, і побачила перед собою зібраного чарівного, сексуального, привабливого красивого герцога, який тепер на всі очі розглядав мене.

 

Я з великим задоволенням відзначила те, як спалахували його очі, коли він ковзав поглядом із талії на моє декольте, плечі й шию, затримав погляд на моїх губах і мимоволі глянув, зустрічаючись поглядом із моїми очима. Мама дорога, як же відверто він мене розглядає. Я вся палаю під його таким поглядом. Мамо люба. Ось це чоловік. Ніколи ще не відчувала нічого подібного з жодним чоловіком. Сумно, що довелося померти, щоб зустріти такого!

 

- Мішель!

 

- Нік... - не встигла я вимовити його ім'я, як Ніколас одразу ж притиснув до себе і заволодів моїми губами. Обійняв мене міцно-міцно, я не могла навіть зітхання зробити, дихання скінчувалося, від такого всепоглинаючого поцілунку!

 

Це він то від мене голову втрачає. Та я тут зараз калюжкою розтечуся. Не можна мені так голову втрачати від чоловіка. Ах, Мішель, як же ти могла проґавити такого чоловіка? Хоча... про що це я, якби не цей її вчинок, мене б тут зараз не було!

 

- Кхе-кхе, прошу вибачення, ваші високості, - шанобливо перервав нашу ідилію Маркус. Ніколас перервався, але мене зі своїх міцних обіймів так і не випустив.

 

- На вас чекають у трапезній! - Сказав Маркус, і посміхнувся, коли помітив, як по-власницьки Ніколас узяв мене за руку. Благо сам Ніколас цього не помітив, я ж просто посміхнулася.

 

Поки ми йшли коридорами замку, Ніколас вирішив почати розмову. Маркус ішов за нами.

 

- Я хочу, щоб ти сьогодні ж повернулася в подружні покої! Ти моя дружина, і я не хочу, щоб у нас і надалі були окремі покої, що знаходяться в різних кінцях замку! - заявив він, а мій гарний настрій тут же зник.

 

Як згадаю, що він спав зі своїми фаворитками на нашому подружньому ложі, так і хочеться його прибити! І дурман від почуттів у такий момент немов зникає. Вчасно беру себе в руки.

 

- Давай відкладемо цю розмову, на нас чекають! - відповіла я, стримано, ми майже підійшли до трапезної.

 

Мабуть, відповідь моєму благовірному не сподобалася, він різко загальмував перед дверима і вимогливо на мене подивився.

 

- Чому ти не хочеш повертатися в наші покої? - звузив він свої оченята, мене аж бісити стало це. Ну їй богу, адже все добре ж, я навіть забула, що він кобелина.

 

- Ти серйозно хочеш зараз про це поговорити? - уже зла я, висмикнула свою руку.

 

- Так, я не розумію!

- Я не збираюся з тобою спати в ліжку, де ти розважався зі своїми фаворитками! Ти заплямував наше подружнє ложе своїми зрадами з ними. І ти мене дуже розлютив тим, що змусив саме зараз про це сказати, Ніколасе! - буравила я його гнівним поглядом.

 

- Що? Не дивись на мене так! Ноги моєї в тих покоях не буде! Я не збираюся ставати черговою, яка займатиме місце в твоєму ліжку. Я хочу бути єдиною! Та й узагалі, може ми рано завели цю розмову! - увесь мій гарний настрій остаточно опустився на нуль, з'явилося знову почуття ненависті до цього кобеля. Відвернула від нього своє обличчя і схрестила руки на грудях.

 

- Ні, не рано! Ми...

 

- Ваша світлосте, смію нагадати, що ви до непристойності вже запізнюєтеся, і гадаю, вас зараз можуть чути...- втрутився Маркус і перебив нашу перепалку.

 

- Ми обов'язково ще поговоримо з тобою на цю тему! - буркнув Ніколас і схопив мене за руку, я намагалася вирвати її, але куди там мені.

 

У трапезну Ніколас зайшов перший, я йшла поруч. І ця його рука, що приносила мені дискомфорт, так сильно він її стискав, навпаки додавала мені впевненості. Злість на Ніколаса минула, щойно ми з'явилися в приміщенні, абсолютно всі витріщилися на нас. Мурашки пішли від насупленого погляду короля, який буравив зараз докірливо Ніколаса. А той наче не помічав цього. Скільки дівчат зараз дивилися на мого чоловіка з обожнюванням, а він цього не помічав. Усі дуже пильно стежили за нами. Після того як ми привітали, як годиться, короля і королеву, зайняли свої місця біля них. Ніколас виявив галантність, подбав про мене, відсунув для мене стілець і допоміг сісти. Це була така перемога для мене, що настрій поза волею, але все ж таки піднявся.

 

Під презирливі погляди і підвищену, як для мене, увагу, з гордо піднятою головою, я сіла.

 

А Ніколас мене здивував тим, що весь сніданок опікувався мною, підтримував розмову, вибачився за наше запізнення, але продовжив приділяти мені всю свою увагу. Думаю, всі присутні це помітили, у багатьох я читала здивування в очах. Мені ж до чортиків це подобалося.

 

Більша половина гостей роз'їхалася після сніданку. Король зі своєю делегацією вирішили залишитися ще на день, як мінімум. А ми після обіду провели іншу половину. Разом із королем і королевою залишилася тільки їхня свита.

 

Я вже втомилася від цих солодких промов і придворної, ввічливої посмішки. Не розумію, як можна так усе життя, і кому таке подобається.

 

Проводивши останній екіпаж, ми пообідали з королем і королевою, і замість розмов з королем, Ніколас вважав за краще провести час зі мною.

 

Сказати, що я була здивована, так це нічого не сказати.

 

Ніколас здивував мене ще раз, коли зайшов за мною, я переодягалася для прогулянки в іншу сукню, він вручив мені самотню троянду, а на руки одягнув гарний браслет, обвішаний камінням. І ясна річ, що у мене, як у будь-якої дівчини очі заблищали, Мені ніколи ще не дарували настільки дорогоцінної речі. Подарунки Мішель, що лежать у скриньці, я не вважаю своїми, як такими, їх дарував Ніколас саме Мішель, а цей браслет, був подарований мені особисто! Боже, як же приємно. І ця троянда...

 

- О, Ніколас, він прекрасний! - із захопленням тихо сказала я.

 

- Ти прекрасніша за всі коштовності, моя люба Мішель... і знаєш, я щасливий побачити те, що мій подарунок нарешті тобі сподобався, і саме таку реакцію я завжди хотів побачити на твоєму обличчі, коли дарував тобі всі ті коштовності...- а мені стало навіть якось гірко від поведінки минулої Мішель. Хоча, про що це я? Зараз мені нема про що шкодувати.

 

- Куди ми підемо? - усміхнулася я, і зупинила саму себе, бо розумію, що починаю дивитися на нього, ледве б рот не відкривши, як справжня закохана дурепа.

 

- Я б хотів прогулятися з тобою нашим садом, і нам є, що обговорити, - Ніколас знову взяв мене за руку, міцно стиснув мою долоньку і повів уздовж довгих коридорів замку.

 

Ми вийшли в сад, і не поспішаючи стали прогулюватися вздовж алей. Ніколас смішив мене, багато історій різних розповідав, мені було дуже цікаво його слухати, і в який раз я дивувалася, на скільки цікавий цей чоловік. З ним навіть просто поговорити приємно, не кажучи вже про все інше.

 

Крок ми сповільнили, наша тема плавно перейшла до неприємної розмови.

 

- І все ж Мішель, я бажаю щодня прокидатися зі своєю дружиною в одному ліжку. Я хочу, щоб наші подружні покої використовувалися за своїм прямим призначенням, - від почутого я вся напружилася, зовсім зупинилася, і насуплена розвернулася до чоловіка. Як згадаю ті випадки, коли знову ледь Богу душу не віддала, а він на тих самих простирадлах, куди мене кличе, Амалію мав. Мені вбити його хочеться. Уся закоханість ніби випаровується в одну мить.

 

- Я навіть говорити про це не хочу, Ніколасе!

 

- Але чому?

- Ти серйозно? У тебе з пам'яттю погано? Якщо це так, то в мене з нею все гаразд на данний час, і я чітко пам'ятаю, що поки наш лікар відкачував мене від отрути, ти в той час трахав ту, що мене отруїла, в тих самих сімейних покоях! Вони вже давно перестали бути сімейними, ноги моєї там не буде! - занадто емоційно висловилася я, трохи прикрикнувши на Ніколаса.

 

Ніколас, зчепивши зуби, так само, як і я, дивився на мене, звузивши брови, деякий час, потім раптом опустив очі, повільно торкнувся моєї руки і поцілував мою долоньку. Я побачила, як він шкодує. І я не очікувала побачити подібні емоції в нього.

 

- Я не можу... не знаю, які підібрати слова, щоб вибачитися... як загладити свою провину перед тобою, адже я розумію, яким був дурнем, що не намагався налагодити наші стосунки! І визнаю, що, коли ми одружилися, я був надто самовпевненим у собі, тому й не намагався зрозуміти тебе. Але й мені здається, що ти змінилася, мені здається, що тоді в лісі, коли ти вдарилася головою, я ніби зовсім іншу людину забрав. Ти інша, ти... неймовірна. Пробач мені, Мішель. Пробач мені за всі ті рази, коли я робив тобі боляче. Пробач за тих жінок... я не кохав їх. Та й не хотів я їх так, як тебе. Адже я спочатку все на зло тобі робив, а потім наші стосунки з кожним днем ставали дедалі гіршими. З'явився цей граф... ти почала тікати від мене... до нього... і я шаленів. Я збожеволів від ревнощів. Я... не хочу більше дивитися в минуле. Я хочу, щоб ти знала, я кохаю тебе, Мішель, кохаю так, як ніколи не кохав жодну жінку. У моїх думках і серці лише ти одна. Ти прекрасна, ти сліпуче гарна, чарівна, вперта, смілива, мила, ніжна, жадана... я кохаю тебе, Мішель! Мені ніхто інший не потрібен. Тільки ти! Лише ти одна! Повір! І я хочу, щоб ти відчувала до мене те саме, що відчуваю до тебе я, Мішель... - Ніколас раптом різко схопив мене за талію і притиснув до себе, зробив кілька кроків зі мною назад і притиснув мене до стовбура дерева, - Мішель, ти зможеш пробачити мене? Зможеш дати нам шанс? - а що казати, я зовсім не очікувала від Ніколаса такого одкровення. Не очікувала тих слів, що почула. І сказати, що я була не рада, я не могла. Мені так хотілося вірити кожному його слову. Хотілося, щоб усе, що він сказав про почуття до мене, було правдою.

 

Мабуть, я занадто довго мовчала, раз Ніколас почав діяти.

 

- Мішель... - чоловік нахилився до мене і почав поцілунками пестити мою шию, - Скажи, що пробачила мене! Мішель, - Ніколас взявся до більш рішучих дій, своїм тілом повністю притиснув мене до дерева, однією рукою пестив вигини мого тіла, іншою рукою, великим пальцем, гладив мою щоку, примушуючи дивитися в його очі, - адже пробачиш? - з надією подивився він у мої очі, а я... що я, я не змогла й далі йому протистояти, адже моя оборона давно розбилася. Ніколас зніс її, своєю завзятістю і просто фантастичним сексом.

 

- Ніколас, я... пробачаю, - тільки й встигла сказати останнє слово, Ніколас різко поцілував мене. Цей поцілунок захопив мене... як же карколомно він цілується, такий наполегливий, хіба можна йому чинити опір? Для мене це неможливо! З усією своєю взаємністю відповідала на поцілунок, обома руками обняла його шию і ще ближче присунула до себе. Відчула, навіть крізь одяг, наскільки гарячий цей чоловік. Руки безладно блукали по тілу. Зминали груди, і раз у раз лізли мені під спідницю.

 

Я збудилася до непристойності, але десь на задвірках свідомості я розуміла, що все, що відбувається зараз, має відбуватися в тому місці, де ми зможемо з ним усамітнитися. Зараз же ми стояли біля стовбура величезного дерева. Так, своїми гілками вони закривали нас, але не настільки, щоб людина, яка проходила повз, нас не помітила.

 

- Ніколас...- слова протесту так і не вилетіли з мого рота. Через велику різницю між нами у зрості Ніколас підкинув мене на себе, знову притулив до дерева і різко насадив мене на свій член.

 

- Так-а, Мішель...- простогнав мені на вухо чоловік і знову штовхнувся в мене. Від задоволення я закотила очі.

 

- Нас можуть побачити! Ніколас! Ти... ти... так-а-а, о, Боже, Ніколас, м-м-м, - кожен його поштовх заносив мене у світ блаженства. Тільки з ним мені так добре! Боже, невже так добре з ним буде завжди?

 

- Плювати, Мішель! Ти зводиш мене з розуму! Я не можу себе контролювати, коли ти так близько! Ти відьма - не інакше! Зачарувала, прив'язала мене до себе, намертво! - поштовхи Ніколаса посилилися, Мені здавалося, дерево хиталося, і від таких його сильних поштовхів моїй спині ставало некомфортно.

 

- Ніколас... дерево, мені боляче! - промичала я, бо не могла відірватися від його губ, які безперервно мене цілували. Ніколас, щось промичав, і ще раз зручніше підкинув мене, спиною стовбура дерева я більше не торкалася. Але поштовхи стали жорсткішими. Я опускалася всією своєю вагою до самої основи. У якийсь момент мені було навіть боляче, але все це замінило почуття задоволення, яке раптом змінило його, вузол унизу живота розійшовся і вибухнув, приносячи задоволення, легкість і одночасно втому всьому моєму тілу. Це було незвично і приголомшливо.

- Може ти перестанеш кінчати в мене? Від цього діти взагалі-то з'являтимуться, - одразу ж поставила я запитання, щойно Ніколас спустив мене на землю, і я змогла привести свій зовнішній вигляд до ладу.

 

- Я цього взагалі-то і домагаюся, я хочу, щоб ти народила мені сина, Мішель! Я не жартував тоді!

 

- Що? Ти взагалі нормальний? Мене ти запитав? - стала знову закипати я

 

- Я хочу, щоб ми стали справжньою сім'єю! І це нормально, хотіти спадкоємця, Мішель, тим більше від тебе! - поблажливо посміхнувся він, а я лише більше заводилася.

 

- Знову це твоє.Я хочу! От тільки я поки що цього не планувала! - підібрала спідниці і різко розвернувшись вирушила геть від нього.

 

Мене тут же наздогнали і схопили за руку.

 

- Мішель, я не збираюся вибачатися за те, що хочу від коханої жінки, від законної дружини - сина! Що в цьому поганого, люба? Ти чогось боїшся? - не так прочитав він мої емоції, чи так? Може я й сама не розуміла, що просто боюся ставати мамою?

 

У минулому житті я взагалі не думала про дітей, а тут якось усе швидко відбувається. Хочеться сказати, що я ще надто молода, що в нас ще купа планів, але я пам'ятаю ті, точніше ці часи середньовіччя, за їхніми мірками я взагалі вже стара діва, чорт... знову занурилася в роздуми...

 

- Мішель...

 

- Просто я не готова ще, ясно? У нас із тобою все занадто швидко відбувається! Та й ти так поспішаєш... і я... загалом... - не могла зловити нормальну думку.

 

- Мішель, - по-доброму посміхнувся Ніколас і зграбастав мене у свої обійми, - усе в нас буде добре! Я дуже хочу від тебе сина! І я впевнений, ти будеш чудовою мамою! - поцілував він мене в маківку.

 

- Ти так упевнений, що буде син? А якщо дівчинка? - пробурчала я, хоч про дитину досі не могла думати.

 

- Тоді вона буде моєю маленькою принцесою! - трохи відсторонив мене, щоб мати змогу подивитися на мене, - А як щодо спільних покоїв? - знову змінив він тему, ну як так можна? Я вирвалася з його обіймів і знову хотіла піти, але мене знову швидко наздогнали і зупинили за руку.

 

- Мішель...

 

- Тільки якщо ти знайдеш нам іншу кімнату! - знехотя погодилася я, зображуючи образу і злість.

 

- Ти ж знаєш, що замок у нас великий, і відповідних кімнат достатньо? - посміхнувся Ніколас, я нічого не відповіла, продовжила шлях, а Ніколас, міцно тримаючи мене за руку, став іти зі мною в напрямку замку, випитуючи, в якій частині замку я б хотіла наші спільні покої.

 

Цю ніч ми знову провели в моїх покоях.

 

Король і королева зі своїм почтом нарешті залишили наш замок, щоправда раніше, Густав, замкнувшись із Ніколасом у його кабінеті, про щось дуже довго розмовляли.

 

Наші нові подружні спільні покої були в іншій частині замку, зовсім в іншій стороні від колишньої подружньої кімнати. Я хотіла бути якомога далі.

 

Ще тиждень нам довелося ночувати в моїй кімнаті, поки в наших нових подружніх наводили так званий марафет. І звісно ж я захотіла величезне дзеркало на весь зріст. Наші подружні покої складалися з невеликих трьох кімнат. У найбільшій було просто величезних розмірів ліжко, туалетний столик з невеликим дзеркалом і кілька тумбочок. Дві інші кімнати більше слугували окремими гардеробними, одна була Ніколаса, інша моя. І ще, Ніколас наполіг на тому, щоб невелика купальня була з його боку кімнати, щоб мені доводилося ходити до нього. Смішила  мене ця думка.

 

Ніколас нескінченну кількість разів вибачався, особливо під час інтиму, за свою поведінку, за своїх жінок, і присягався в коханні, кожна наша близькість супроводжувалася його словами кохання і те, як я займаю всі його думки. І що приховувати, я повністю віддалася почуттям. Я кохала, і показувала це своїм ставленням, я не казала йому настільки солодких промов, які чула від нього. Я кохала його, дарувала свою ласку і ніжність. Віддавалася з усією пристрастю йому вдень і вночі, коли б він цього не захотів. Намагалася піклуватися про нього. Моїх думок він також не покидав, і я бажала тієї вагітності, якої так він хотів.

 

Ще тиждень після переїзду в наші спільні покої ми проводили час одне з одним. Ніколас був зі мною вдень і вночі. Ми багато гуляли, розмовляли. Ніколас дарував мені квіти, прикраси, коштовності. У мене ще ніколи в житті не було такого залицяльника з такими дорогими подарунками, але ж це мій власний чоловік!

 

А за тиждень він здивував мене тим, що поставив нового керівника в замку і попередив його, що всі мої побажання повинні виконуватися беззаперечно, все, що стосується замку, або людей у герцогстві. Це було для мене такою приємною несподіванкою, що я мало не розплакалася, усвідомлюючи те, наскільки цей чоловік став мені довіряти.

 

А ще він став прислухатися до моїх слів, про те, що стосується людей і як поліпшити їхнє життя.

 

На моє прохання, скриплячи зубами, він влаштував аудієнцію для народу, послухав їхні проблеми, і в перший день після аудієнції прийшов дуже засмучений, пригнічений і втомлений.

 

- Я казала тобі, що варто почати з людей! - слухаючи його розповідь, прокоментувала я.

- Я не думав, що зараз люди зіткнулися з елементарними, легко розв'язуваними проблемами, які, через відсутність рішення, роблять їхнє життя нестерпним. Я занадто покладався на цього виродка, повісити його за таке потрібно!

 

- Я скасував збір податків по всьому герцогству на три місяці! - тут же видав Ніколас, і навіть мене таке рішення здивувало, але трохи подумавши, я вирішила кувати залізо, поки гаряче.

 

- Це чудова новина, але Ніколас, я вважаю, що кожному жителю нашого герцогства потрібно видати золоту монету, - побачивши обурений погляд Ніколаса, сказати йому не дала, знову перебила, - і не мідну, а саме золоту! Люди ледве виживають, і тобі, відверто кажучи, більше не довіряють. Потрібно повернути їхню довіру, потрібно максимально поліпшити їхнє життя, настільки, наскільки це можливо, адже герцогство - це не титул, герцогство - це люди. Їхні життя! Вони повинні настільки тобі довіряти, що навіть простий сільський мешканець за потреби, озброївшись простими вилами і лопатою, піде захищати свій дім, дім - це наше герцогство! - закінчила я свою думку.

 

Ніколас після моєї промови деякий час мовчав, потім усміхнувся і пересадивши мене до себе на коліна, міцно обійняв, подарувавши поцілунок моїй голові.

 

- І як я міг не помітити, який скарб мені дістався. Не думав, що знайду собі таку дружину, якою була наша з Густавом мама. Ніхто не знав, що головним радником батька була наша мати. Вона була дуже розумною жінкою, і завжди зупиняла батька, коли вважала його рішення неправильним. Наше королівство розвивалося і зростало. Я ще пам'ятаю той час. І пам'ятаю, як усе змінилося, коли мами не стало. Батько став слухати старих пройдисвітів, що звали себе радниками, і тоді таке правління призвело до того, що наше королівство почало воювати з сусідом, я й не пам'ятаю вже спокійного безтурботного дитинства. Густав старший за мене на чотири роки, і йому довелося стати королем у двадцять років, через смерть батька. Я ж вирішив стати найкращим воїном у нашому королівстві, щоб ніхто навіть не подумав повалити Густава. Згодом, друзі Густава стали його захистом і радниками, я пішов воювати. Десять років я приносив перемогу нашому королівству. А на одинадцятий рік Густав вирішив, що мені пора обзавестися сім'єю. Я, якщо чесно, і не був проти. Може просто втомився від вічних битв... Ти ж не пам'ятаєш цього? - відсторонив він мене від своїх грудей і заглянув мені в очі.

 

- Ні, розкажи, будь ласка, мені дуже цікаво! - Ніколас кивнув і продовжив.

 

- На одному королівському балу, я побачив тебе. Ти не прагнула знайомитися ні з ким, не вишукувала вигідну партію, як решта придворних дам, навпаки, ти прагн