Спочатку:
На сторінку книги
Не збирається ж він туди заглядати, користуючись сумним становищем нареченої?!
Я поспішила вхопитися за його руку, і Дейкер пригальмував.
– Вже йдете? – поцікавилася.
Наречений пару миттєвостей намагався розгадати мій тон: чи сумую я, чи навпаки, натякаю, що дехто засидівся.
– Я проведу вас до дверей, – піднялася я, вирішивши витлумачити по-своєму паузу, що трохи затягнулася.
У дверях ми ніс до носа зіткнулися з Міллі. Ні, зовсім не в непристойній позі біля замкової щілини, а навпаки.
– Лорд Верміліон бажає вас бачити, пані, пане, – зробила вона кніксен. – Разом із лордом Болстоном.
Хм, батюшка з опікуном Дейкера? Вони ж начебто вже все вирішили. Що їм ще від нас знадобилося? Навряд чи хочуть переконатися, що ми з нареченим один одного не повбивали.
– Давайте я проведу вас, – подала руку Міллі, явно маючи намір звільнити мене від Дейкера.
– Ні-ні, я сам проведу пані Верміліон, – одразу ж відреагував він, не бажаючи випускати мою долоню.Поклав на свою, зігнувши лікоть і притримуючи зверху другою, і повільно, дбайливо повів до сходів на перший поверх.
Доводилося ступати м'яко, обережно, намацуючи туфелькою поверхню підлоги, а після – сходинок. Хоча я могла б пробігти тут із заплющеними очима!
Свого часу обходила все, коли дійсно нічого не бачила і не знала, чи повернеться зір. Друзі підтримували. На відміну від нареченого – не водили за руки, а вчили орієнтуватися самій. Допомагали звуком. Ну і стежили, щоб не впала – у разі чого завжди опинялися на підхваті.
Дейкер же вів не надто вміло, але якось... надійно, чи що. Ніби справді прийняв на себе відповідальність за мене.
Ще б не прийняв! Зрештою, мій батько – генерал королівської армії Басвадесу! Перед ним тремтять сотні солдатів, і вже одному сищикові точно буде непереливки, якщо любима доня скотиться зі сходів під його наглядом.
Батьки... точніше, батько і колишній опікун, чекали на нас у холі. Обернулися обоє. Завжди суворий високий тато, який не втратив слідів колишньої краси. І лорд Болстон, короткий, повненький, ще не дуже старий – по суті, він і Дейкера-но старше всього років на десять-п'ятнадцять.
Опікун, як же! Просто дуже зручно удвох провертати свої брудні справи!
Погляд батька пом'якшав, Анджи Болстона ж розплився слащавою посмішкою.
– Звали, татусю? – запитала я, невпевнено водячи по простору очима.
– Я радий, що ви знайшли спільну мову, – щиро посміхнувся тато, і мені навіть здалося, що його обличчя залишила напруга.
Останнім часом він постарішав, у волоссі додалося сивини. І хоча я не маю цього бачити, серце все одно стислося.
– Що ж, ммм... тоді обговоримо дату весілля? – запропонував Болстон.
А, точно. Потрібно ж дату весілля призначити!
– На жаль, через два дні я змушений буду покинути будинок, справи службові, – одразу промовив батько.
Ну от, навіть на весілля не може затриматися довше. В дитинстві це мене засмучувало, але давно вже звикла. Він завжди був таким. Мабуть, не міг бачити в мені маму, яку любив і втратив.
Зате я ніколи нічого не потребувала.
– Але обов'язково намагатимуся вирватися на церемонію, звісно, – продовжив батько.
– Тоді, може... не відкладатимемо? – раптом запропонував Болстон.
Насилу стримавши здивування, я вдала, що прислухаюся.
Ох, як же не вистачало друзів! Авжеж, вони підглядали у всі щілини, які ми проробили, але я б не відмовилася побачити їхню реакцію!
Втім, і похмуре обличчя Танзи, і спантеличене Раяна, і оманливо-спокійне Бейна уявляла як наяву.
– Так швидко? – розгублено перепитав батько, який явно теж не чекав подібної спритності.
Так, так, це мені на руку швидше наблизитися до цінних паперів Дейкера. А ось їм навіщо знадобилося так поспішати?
– Ви ж зайнята людина, – привітно промовив колишній опікун та нинішній поплічник нареченого, – його величність король, напевно, неохоче відпускає вас зі служби. Але чарівна Шейлі буде дуже засмучена, якщо в такий важливий день поряд не стане... кхм... у сенсі, не буде її батька. Бідолашна ж не знала материнської ласки.
Я про всяк випадок шмигнула носом.
– Ох, вибачте, – пробурмотів Болстон, посилено зображуючи каяття. – Може... спитаємо у молодих? Дейкере?
– Я з радістю одружуся із Шейлі хоч сьогодні, – запевнив цей... цей... облудник!
– Навіщо ж сьогодні? – Болстон засміявся, ніби дуже вдалому жарту. – Все-таки потрібно підготуватися. Гостей скликати. Якщо ми об'єднаємо зусилля, то за день впораємося. Ось післязавтра і одружуйтеся. Щоб батько міг спокійно покинути вас.
– Якщо Шейлі не заперечує, буду тільки радий, – Дейкер навіть торкнувся губами моїх пальців, підтверджуючи наміри.
– Шейлі? – тато все ще виглядав спантеличеним.
– Чим скоріше, тим краще! – поспішила відгукнутися я, ніби боячись, що наречений може передумати. Ну, хай так вважають.
– Кхм, – прочистив горло батько, дістаючи з невеликої шафки над каміном пляшку з вином. – Я так скажу. У військовій справі чекати буває ніколи, мені доводилося скріплювати пари буквально на ходу, у походах, в окопах. І найчастіше саме вони виявлялися найміцнішими і на все життя! Я радий, що ви пішли назустріч старому, і вже точно перешкоджати не стану. Міллі, неси келихи!
***
– А може, ми його... того? – войовничо запропонував Танза, нервово міряючи кроками мою вітальню.
– Щоб нас одразу ж розкрили? – урезонила його я. – До того ж, ми не вбивці. Зробимо все згідно із законом.
Бейн сидів на підвіконні і дивився на під'їзну дорогу, що вилась по схилу. Наче хотів переконатися, що дорогі гості справді поїхали.
Весь маєток гудів, слуги поспішно починали підготовку до весілля. Відкривали та віддраювали гостьові спальні, робили заготівлі святкових страв.
І тільки мою вітальню цей гармидер не торкнувся. Поки.
– Вони точно щось задумали, – підтримав друга Раян. – Боюся, ти в небезпеці, Шейлі.
– Навіть якщо вони мене вб'ють, маєток все одно татів! І він точно знайде спосіб не віддати його їм. Тому вбивати мене їм зовсім не вигідно! Не зараз! А решта мене мало хвилює. Ми виведемо їх на чисту воду раніше!
– Гадаєш, він мав на увазі Танзу? – промовив Бейн. – Коли казав про того злочинця, який помер і ожив?
– Сподіваюся, ні, – пробурмотіла я, спохмурівши.
– Та облиш, – пирхнув Танза, – кого ж іще? Напевно, дізнався, що ми намагалися найняти слідчого. Моє ім'я і спливло. Може, тому ти їм і знадобилася!
– Вони точно не можуть знати, що ми з тобою спілкуємося. Я взагалі ніде не буваю, пам'ятаєш?
– А ти не можеш точно знати, що знають вони, – друг непохитно склав руки на грудях.
– Ось тому я й вийду за нього заміж! – я тицьнула пальцем Танзу в груди. – Щоби все з'ясувати!
– Мені це не подобається, Шейлі.
– А як інакше ми їх виведемо на чисту воду? Ні, ми відновимо твоє чесне ім'я, повернемо тобі землі і... надеремо дупи нашим ворогам! Хіба не цього ми прагнули всі десять років?
– Але наодинці ти з ним не залишишся, – похмуро відповів Танза. – Хоча б один із нас постійно буде з вами.
Я спробувала заперечити, на що друг відрізав:
– Не обговорюється!
Перевела погляд на Бейна з Раяном. Хлопці склали руки на грудях і свердлили мене зовсім однаковими поглядами.
– Гаразд! – не витримала я. – Тільки ніяких більше привидів!
Хлопці переглянулися... ох, до чого мені не сподобалося, яким поглядом вони переглянулися!
– Це вже як вийде, – хмикнув Бейн.
Єдиний із нас, хто і справжніх привидів може призвати у разі чого.
