Спочатку:
На сторінку книги
– Чого двері таким поглядом пропалюєш? Невже рідного чоловіка не впізнала? – одразу тихо підколов Танза. Але сам витріщився на двері не менш грізно, ніж я.
– Шейлі, нам час виходити, – Міллі спритно прилаштувала фату на місце.
– Але... – я роздратовано глянула на двері, – нам ще треба обговорити купу деталей!
– Не хвилюйся, ми з хлопцями все зробимо, – Танза попрямував до таємного ходу.
– Розливаючи напої на гостей? – пригадала йому витівку.
– Всього лише виконав твоє таємне бажання, – яскраво посміхнувся хлопець і зник за фальш-панеллю.
Я потяглася до дверей, як Міллі мене обірвала:
– Очі! – прошепотіла. – Онови заклинання!
– Ой! – я глянула у дзеркало. Щось і справді сьогодні заклинання надто багато працювало! Зазвичай вдома немає такої кількості гостей, і мені легко вдається утримувати образ навіть без ілюзії.
Скосилася на двері – мій мерзотник-чоловік на диво терпляче чекав. Швидше оновила заклинання, ще й оглянула себе.
– Хоч павуків більше немає, – посміхнулася.
Міллі, хихикнувши, штовхнула стулку.
Дейкер стояв навпроти, спершись на стіну, руки в кишені. Але тільки наші двері відчинилися, одразу вирівнявся.
На ньому не було жодного сліду роздратування від очікування. А він же вважає, що я його не бачу! Тобто, може і не приховувати своє справжнє ставлення до мене. Але, чи акторська гра на висоті, чи ніякого поганого ставлення немає. Чи боїться, що Міллі донесе.
Я навіть швидкість скинула. Намагаючись розгадати його таємні мотиви бути настільки галантним. За що одразу отримала легкий тичок у спину від Міллі. Як і належить служниці, вона йшла за мною, залишаючись непомітною.
Дейкер обережно торкнувся моєї руки, поклавши її собі на лікоть, і повів мене до зали:
– Я б вас не квапив, але гості на весілля приходять не лише подарунки вручати, – у голосі відчувалася усмішка. Втім, вона ж на всю грала на його обличчі. – Не хотілося б, щоб музичним супроводом нашого першого танцю був хор зголоднілих шлунків.
Я не втрималася від смішку, добре хоч в останній момент згадала посміятися, як належить леді. А не як звикла в компанії хлопців.
– Зате це було б дуже оригінально. Таке точно всі запам'ятали б, – відповіла.
– Хм, пропоную тоді запам'ятатися неймовірно гарним танцем. Що скажете?
Та він же на всю зі мною фліртував! Не бачити йому мене цієї шлюбної ночі. В мене інші плани. І з іншими.
– Ви щось задумали? – ой, схоже, я фліртувала у відповідь.
– Окрім як станцювати перший танець зі своєю дружиною?
– Не боїтеся? Що ваші ноги виявляться трохи розтоптаними і збільшеними в розмірі, – і зовсім не загроза! А виправдане занепокоєння. У мене все ж таки краще виходить на коні скакати, ніж піруети вальсу виводити.
– Давно планував поміняти щось у своєму іміджі, – легко повів плечем чоловік, наче йшлося про заміну піджака.
Захоплені розмовою, ми швидко опинилися біля бальної зали.
Через поспіх у підготовці було вирішено не робити повноцінний прийом із двадцяти страв з п'ятьма змінами, як належить. А організувати фуршет. Так і кухарям легше закуски наготувати у короткий термін. І різноманітність буде більшою. Бо здавалося, що їжу скупили з усього міста.
Та все ж фуршет мав початися після танцю, як і на звичайному застіллі.
При нашому наближенні хтось подав знак музикантам, і ті завели легку, романтичну мелодію. Поки ми виходили на середину зали, вона посилювалася. Як і моє серцебиття. Хто б мені ще сказав, коли в мене були останні уроки танців! Осоромитись ой як не хотілося.
– Довіртеся мені, Шейлі, – Дейкер вміло притягнув мене до себе і прошепотів на вушко.
Його рука лягла на мою талію, і я раптом відчула у ній міцну опору. Не впевнена, звідки взялося це відчуття, але сумнівів воно не залишало: впасти носом у багнюку мені не дадуть. Ні в прямому значенні, ні в переносному.
Здається, павук залишив табун своїх дітей десь у складках сукні. Тому що їхні маленькі лапки пробіглися від куприка і до кінчиків волосся.
Самовладання вистачило лише на ледь помітний кивок.
Барабанні удари, і ось Дейкер м'яко ступив, ведучи мене за собою. Скільки сили та впевненості у кожному його русі. Він точно знав, що робив. На відміну від мене.
Сищик, кажете? Слідчий? Чого ж він так класно танцює! Я навіть підзабулася про свій намір відтоптати йому ноги!
Тіло раптом стало невагомим, ніби не моїм. А на душі панувало... сонячне сяйво. І тільки мозок гарячково розгадував те, що відбувалося.
– Ви чудово рухаєтеся, Шейлі, – м'яко промовив Дейкер.
– І ваші ноги цілі? – ох, навіщо я знову порушила цю тему?
– Пустились у танок, – посміхнувся він.
Я спробувала роздивитися оточуючих. Але увагу постійно привертав Дейкер. Його широкі плечі. Теплі руки. Ось він зробив крок убік і закрутив мене довкола моєї осі.
Скориставшись моментом, я нарешті подивилася, що відбувається у залі. У всіх гостей були вкрай заворожені погляди. Наче їм накинули магічну ілюзію на очі. Ось тільки я нічого і так не маю бачити, тому створювати ілюзію для мене немає сенсу. А Дейкерові навряд чи є діло до думки оточуючих.
Невже й справді настільки добре танцюємо?
Чоловік знову притягнув мене до себе, і сонячне сяйво накотило з подвоєною силою.
Заходячи на друге коло, я помітила, як показово плаче Анджі, витираючи очі білою хустинкою. Ага, вірю-вірю. Ледве втрималася, аби не пирхнути.
Поруч із ним височів тато. І от у нього справді в очах стояли скупі чоловічі сльози.
Занепокоєння за тата витіснило сонячне проміння, але лише на коротку миттєвість. Що відбувається?
У перший ряд якимсь дивом пробився Танза. Незвично похмурий та серйозний. Друг мене добре вивчив і зрозумів, що я на нього дивлюсь. Розгорнув тацю так, щоб я змогла побачити відображення.
Пупок магічної вуалі! Це що?
Сонячне світло, яке я так яскраво відчувала всередині, справді виходило від нас із Дейкером. Промені торкалися кожного гостя, даруючи емоції умиротворення, тепла та затишку.
Невже мій чоловік може впливати на людей через емоції? Намагаючись не видати страху, глянула на нього. І... нічого підозрілого не виявила.
Та й гості... Вони ніби не усвідомлювали, що бачать це світло – а просто вбирали його, насолоджувалися ним.
Точно магія якась!
Раптом почувся дивний стукіт. Здавлений жіночий писк. Глухий зойк.
Та що там відбувається? У черговому витку танцю я спробувала розгледіти.
Найближчі гості вже не дивилися на нас із відкритими ротами: частина уваги перейшла на дівчат-аристократок.
Одна з них, схоже, впала – пара джентльменів допомагала їй підвестися. Друга судомно натягувала сукню на плечі, яка так і норовила злізти. Що там трапилося у третьої, я не помітила: ми з Дейкером помінялися місцями, і я дуже намагалася не крутити головою.
Натомість виявила Бейна. Який, схоже, саме до них і прямував. На незворушному обличчі лише ті, хто добре його знають, могли б помітити легке здивування.
Точно! Бейн же вплутався в гру і тепер повинен станцювати другий танець! Тільки щось панянки від нього відсахуються, як від чумного.
Ні, ну некроманти, звичайно, лякають пересічних людей. Ще в дитинстві з ним ніхто не хотів дружити, тому він в нашу компанію і потрапив. Але не настільки ж!
У непримітному куточку стояла Міллі, стиснувши руки, і з тривогою стежила за ним. Переживала. Бейн же йшов по колу, виглядаючи собі партнерку.
Тільки націлився запросити чергову – як та зойкнула і почала витрушувати щось зі свого декольте.
Схоже, хтось бавиться магією. На моєму весіллі! Кому волосся повидирати?!
Анджі? Хм, він взагалі встиг вислизнути із зали, мабуть свої оборудки провертає. Дейкер? Навіщо йому, адже він сам запропонував Бейну підтримати традиції.
Зате в іншому кінці зали я знайшла Танзу! Який непомітно підкрадався до цієї, як її... Келандрі, Келаринді – названій сестриці мого чоловіка.
Я направила трохи внутрішньої магії до вух, щоб посилити слух. Дещо поспостерігала за Дейкером – начебто не помітив. І зосередилася на тому, що відбувається – Дейкер, до речі, теж поглядав туди.
Хм, як крутий маг, він, напевно, також повинен уміти посилювати слух. І це із тих заклинань, які майже неможливо розпізнати, бо вони внутрішні. Не зовнішні.
Але Дейкер якщо щось і чув, то цього не показував. Втім, як і я.
Музиканти посилено продовжували грати, здається, вже по восьмому колу. Схоже, теж чекали на вихід некроманта, аби плавно перейти в другий танець.
Бейн із упертістю сталевого бика продовжував обхід у пошуках жертви. Тобто пристойної аристократки, яка візьме участь у ритуалі.
Аристократки вибували з ладу, тільки-но він встигав перевести на них погляд. Кожна своїм особливим способом.
Гості починали підозрювати неладне – хоча більшість все ще була під гіпнозом від нашого весільного танцю.
Ах ти ж руда б... бестія! Це вона, паршивка, усуває... конкуренток? Та з чого б, Бейн її сьогодні теж вперше побачив, як і всі ми.
Отже... ах ти ж! Отже, хоче завадити благословенню сімейного щастя дорогого брата! Ще одна зацікавлена у розлученні!
І начебто я тільки за, не потрібне мені це благословення сто років! Заміжньою за Дейкером залишатися не збираюся. Але Бейна підставляти не дам!
– Ти що твориш? – прошипів Танза, схопивши дівчинку ззаду за плече.
