Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Я знов збиралася додому, бо з’ясувалося, що вже перша ночі.
— Даша, — покликав Марк позаду, коли намагалася поправити макіяж, вже одягнена.
— М-м-м, — озивалася не обертаючись.
— Я в Одесі до осені і подумав… може ми… — тепер я вже обернулася до нього.
Він якось знітився, вочевидь підбираючи слова. Здогадалася.
— Курортний роман? — спитала з усмішкою.
— Щось на кшталт, — промовив невпевнено.
— Без зобов’язань, обіцянок і з дотриманням особистих кордонів? — промовила, замислюючись, чи треба мені такий формат відносин. Чи взагалі треба мені відносини.
— Так.
— Гаразд, — відповіла, вирішивши, що нічого не втрачаю. — Ти знаєш мій номер.
Відвернулася знов до дзеркала, спостерігаючи, як Марк підвівся і наблизився.
— Я в ту мить подумав, що мінет зробиш, — прошепотів, цілуючи в шию.
— Не люблю присмак латексу, — відповіла чесно.
— Зрозумів, — він розвернув мене для короткого поцілунку.
— Можеш пофантазувати про це, — підморгнула йому з викликом.
— Ти краще за будь-яку мою фантазію, — його репліка прискорила пульс і вдарила в мозок, на мить паралізуючи думки.
Хмикнувши, подивилася на нього прискіпливо. Він явно не дурний, винахідливий, розкутий, адекватний і вміє чітко формулювати бажання. Ну то й що, що піздюк — я ж нічого поганого не збираюся з ним робити. Та і не виглядає він на свій вік, і справа не тільки у зовнішності. Дивлячись у карий оксамит його очей, лише замислилася: коли ця ідея народилася у нього — щойно чи ще минулого разу?
— Я маю поїхати до Києва на декілька днів, зателефоную, як повернуся, — пообіцяв Марк.
Я лише торкнулася рукою його щоки, а губами — його посмішки, і пішла.
***
Через два дні вранці я отримала файл з результатами його аналізів. Лаконічно, без супровідного тексту. Дуже по-дорослому.
І бажання заявлені прямо — «незахищеному, але безпечному сексу бути».
Марк навіть у цьому залишався точним, майже педантичним.
З довідки я дізналася його прізвище — Зарицький і дату народження, яка свідчила, що через місяць йому виповниться двадцять п’ять. Рука сама потягнулася до ноутбука, щоб перевірити, чим живе Марк, але зупинилася. Ми домовилися не втручатися в особисте. І так дійсно було на краще.
Укладена нами угода передбачала термін, умови і межі, які свідчили лише про обоюдне бажання гарно провести час і не давали приводу заглиблюватися в особисте. Без права на глибину, на чутливість, на біль. Без права на більше.
Ми домовилися не шукати, не питати, не відкривати.
Так буде легше. Безпечно. Холодніше — і, мабуть, чесніше.
Тож я просто попрямувала до свого гінеколога. Без вагань, але з легким тремтінням десь під ребрами.
***
Мою довідку він отримав у той день, коли повернувся в місто. Хотів зустрітися. Та я неймовірно затримувалася з майстрами, що лагодили сигналізацію. Натякнула, що краще перенести. Хоча сама скривилася від досади — ніби втратила щось важливе, навіть не маючи цього по-справжньому.
Десь через годину вкрай здивувалася, побачивши, як Марк виходить з ліфта, озираючись, напевно, в пошуках моєї квартири. Спокійний, з тією ж рівною ходою, трохи розпатланий, у сорочці з підкоченими рукавами, чіносах і мокасинах на босу ногу.
Побачивши мене за майстром, що порався в надрах дротів біля дверей, посміхнувся — коротко, по-чоловічому.
— Доставку замовляли? — кинув невимушено й, не питаючи дозволу, обійшов чоловіка.
Його губи торкнулися моїх швидко, зухвало. Так, ніби це було цілком природно.
— Де кухня? — запитав, не чекаючи відповіді.
Я все ще не встигла отямитись. Просто мовчки повела його за собою.
Він поставив пакети на стіл, а свій рюкзак — на стілець поруч і почав по-хазяйськи викладати контейнери з їжею.
— Китайську кухню любиш? — підморгнув.
— Як ти дізнався мою адресу? — мене бентежила його обізнаність. І… ця впевненість, що межує з нахабством.
— Це дуже просто. Реєстр нерухомості знає все, — відповів так, ніби йшлося про погоду.
Я дивилася на нього, не знаючи, що більше відчуваю — роздратування, цікавість чи дивну теплоту.
— Пустиш в душ? — спитав він, розстібаючи сорочку. — Сьогодні спекотно, а я до себе не встиг заскочити.
Мовчки дістала рушник, відчула, як пульсує десь біля горла. Він взяв тканину з моїх рук, і пальці мимохіть торкнулися — гарячі, сухі, реальні. Коли зачинила за ним двері у ванну, почула крізь шум води його спокійний голос:
— Сьогодні я ночую у тебе.
Дідько!
В що я вляпалася?
Хотіла розсміятися — не вийшло.
Хотіла відреагувати — не змогла.
Просто стояла кілька секунд у коридорі, слухаючи, як вода плескається за дверями, й відчувала, як у мені наростає щось схоже на передчуття.
Небезпечне. Трохи тривожне.
Майстри тим часом збирали інструменти, а я, роблячи вигляд, що все під контролем, розмовляла з ними рівним голосом.
Та всередині — уже давно не було жодного контролю.
