Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Наступного дня я заїхала за Павлом, який важко заліз в машину, притискаючи холодну пляшку з водою до лобу.
— Саме в такі моменти заздрю, що ти не п’єш, — простогнав він.
— А тебе що, хтось змушував? — відказала я, вирулюючи від готелю.
— Невже ніколи не хочеться вийти за межі контролю? — спитав він.
Я лише зітхнула, коли перед очами знов постали картини, як п’яна матір падає мимо ліжка, як блює в таз, який встигла підставити Юлька, як труситься з похмілля, шукаючи по шухлядах бодай якусь недопиту пляшку…
— Ні, — сказала надто різко. І в салоні на деякий час повисла вимушена тиша.
На світлофорі Павло обернувся до мене, й раптом у його погляді з’явилася та серйозна, майже батьківська нотка, яку він дозволяв собі лише зрідка.
— Давай відверто. Цей твій… як його…
— Марк, — машинально підказала я.
— Марк. Так. Він у тебе підозр не викликає? Якось швидко у вас усе почалося. Чи не є він… — Паша зупинився, помітивши мій погляд, повний здивування й зародку злості.
— Зрозумій правильно, Даша, — його голос пом’якшав. — Ти жінка з грошима. І хоч ти не олігарх, але забрати в тебе є що. Він привабливий, молодший, дуже швидко зайшов тобі під шкіру… Сама подумай. Я не натякаю…
Паша якось замовк, посіявши в мені сумніви.
— Натякаєш? — обурилася я. — Ти прямо кажеш, що він полює на мої гроші.
— Просто будь обережна, — Паша ніжно поклав руку на моє плече. — У такого легко закохатися. А закохані жінки — вони… ну, ти знаєш. Можуть віддати більше, ніж варто. Шкода буде твою багаторічну працю втратити через… інтрижку.
Я кивнула. Не тому, що погоджувалась — просто не мала сил продовжувати суперечку.
— Не йдеться про кохання, — сказала я, більше для себе, ніж для нього. — Просто гарний секс. Усе.
Машка вже чекала нас на цвинтарі. Виглядала вона не дуже, хоч і краще за Павла. Побачивши мою автівку, відкрила багажник. Коли ми зупинилися поруч, Паша забрав звідти велику корзину лілій — тезки нашої подруги.
Могила Лілі завжди була доглянутою — Паша дбав про це навіть з-за кордону. Платив людині, що регулярно прибирала тут. Ця турбота була його способом подбати про неї, хоча це вже їй не було потрібно.
Ми стояли перед чорним гранітом, з якого на нас дивилася красива усміхнена дівчина з фотографії. Та усмішка, яка завжди здавалась мені трішки зухвалою. І з кожним роком все болючішою.
Кожен думав своє.
Моя шкіра вкривалася мурахами, коли я згадувала її голос — гучний, веселий, упевнений. Таких людей небагато народжується. А живуть вони зазвичай недовго.
Паша пам’ятав її з дитинства — вони були однокласниками. Ми з Машею приєдналися пізніше — у технікумі. Але дружба з нею була легкою, як ковток холодної води в спеку — вона завжди була невимушена у спілкуванні, не пліткувала, не осуджувала, завжди підтримувала. Ліля вміла робити так, що ти забував про все важке й бачив лише можливості.
Але світ, який вона так хотіла наздогнати, зрештою наздогнав її сам. І стер.
Ліля єдина з нас була з повної нормальної родини. Але її жага до життя і прагнення красиво йти своїм шляхом зіграли з нею поганий жарт. Її батьки — добрі, але прості люди — наполягали, щоб вона отримала вищу освіту, та Ліля не послухала їх — пішла на перукаря, гадала, що так наблизиться до красивого життя. Але швидко зрозуміла, що шлях її не буде легким, і щоб чогось досягти, треба по чотирнадцять годин проводити з ножицями в руках і постійно навчатися.
Вона швидко знайшла інший спосіб — модельна агенція, як спочатку вона її називала, — виявилася ескорт-агентством. Не одразу вона нам зізналася, і ми сприйняли це не дуже тепло, але, побачивши, що її все влаштовує і вона просто сяє, заспокоїлися.
Сама ж Ліля думала, що вхопила бога за бороду. Завдяки її природній красі, агенція вкладала в неї кошти — навчання, фотосесії, дорогий одяг. А Ліля не розуміла, що сама входить в пастку. Вона із захватом розповідала нам про тури за кордон, навчала ходити на підборах, фарбуватися, позувати перед камерою, обирати одяг. Вона щедро ділилася з нами всіма навичками, як зваблювати чоловіків.
І хоча мені це не було потрібно, Машка всотувала усе, як губка. Я ж просто слухала, спостерігала і дивувалася, що можна жити яскравим метеликом, а не важко працювати, рахуючи кожну копійчину.
Але все закінчилося дуже швидко — одна помилка Лілі вартувала їй життя. На той час її викупив з агенції якийсь високопосадовець з Києва — вона стала його утриманкою. Нам не називала навіть ім’я. А потім зізналася, що збирається шантажувати його, бо він має дружину. Отримає чималі гроші і буде жити вільно.
Та сталася біда — Лілю знайшли в лісі під Уманню через тиждень. Її труп пролежав там декілька днів, і хоронили її у закритій труні. Тож нам залишилися лише фото і спогади про подругу.
Я дивилася на її фото й згадувала її цинізм, який тоді лякав, а тепер здавався пророчим. Згадувала її уроки — як бути бажаною, блискучою, помітною і, насамперед, дбати про свої інтереси. Вона могла б стати ким завгодно… але обрала шлях, який виглядав швидким. Надто швидким.
Павло пішов на могилу матері, а Маша поїхала, бо її з чоловіком чекали в гості.
Я курила біля машини й відчувала, як дим лоскоче горло, змішуючись зі спогадами, які я не хотіла повертати. Я згадувала, як Ліля прийшла до мене після аборту. Подивилася на моє запухле від сліз обличчя і сказала:
— Дура, ти Дашка. Треба було йому сказати, щоб грошей побільше тобі дав за аборт. А він машинку купив і відмазався.
Я знов заплакала, а вона обійняла мене.
— Цим світом керують гроші, Дашка… Немає ніякого кохання… Все обман. Я знаю багато чоловіків, що зраджують своїм дружинам, а всім говорять, що люблять їх. Всі вони однакові… Треба мати свою вигоду, якщо ці покидьки чогось хочуть від тебе.
Її слова тоді здавалися мені чужими, різали цинізмом. Тепер — дивували її розумінням чоловіків і їх природи у такому ранньому віці, коли досвід ще не спотворив образ романтичних стосунків.
Та я все одно трималася тієї дурнуватої надії, що десь існує інше. Те — де чоловік не використовує тебе, а дійсно піклується і кохає.
І саме тому всі мої стосунки розсипалися. Бо я, попри все, вірила в те, чого не бачила у власному житті.
Пашка повернувся, і ми попрямували до мого спа-центру. Він хотів побачитися зі своїми колишніми учнями — і вони зустріли його наче світову зірку.
Там я залишила його в колі захоплених шанувальників, серед обіймів і вигуків, а сама подалася підписувати документи на новий солярій, що привезли вранці. Залишок дня пройшов у метушні, і повідомлення від Марка я побачила лише в машині.
«Ввечері приїду» — і розбите сердечко.
Я довго дивилася на цей смайлик.
Чомусь сьогодні мені не хотілося його присутності. Не хотілося ні розмов, ні тілесності. Хотілося тиші.
«Гаразд», — відповіла.
Він прийшов пізно і втомлений, на моє питання, чи хоче їсти, відповів:
— Лише в душ і ліжко, — підморгнув він, у його голосі пробігла ледь вловима хижість.
І я відчула, як щось усередині мене змінюється, плавиться під вагою цієї інтонації.
Звісно, як і завжди, заснули ми вже далеко за північ.
