Раді Вас бачити!

Так, ми знов не виспалися — ті ранки вже ставали якимись однаковими: тремтливими після ночей, що висмоктували з мене сили й одночасно наповнювали. Я проводжала Марка поспіхом, майже не торкнувшись губами його — хоча хотіла б застигнути там. Він пішов так само, як і з’явився: невимушено, з тією самовпевненою напівпосмішкою, від якої мені чомусь хотілося то відвернутися, то знову притягнути його до себе.

Я стояла на кухні з чашкою кави, намагаючись переконати себе, що це просто секс. Просто зручність. Просто тіло до тіла. А те, що воно вже звикало до нього — то дрібниця, гормональна маячня.

Пролунав телефонний дзвінок.

— Чао, белла! — Пашку можна було упізнати з перших звуків, і навіть через слухавку він вибухав життям так, що я посміхнулася ще до того, як усвідомила.

— Сомов? Ти приїхав?! — я завищила від радості і, здається, справді підстрибнула.

Його я не бачила пів року — від тієї відпустки в Мілані. Я скучила за його особливим, трохи колючим гумором, по тій енергії, яка струменіла з нього навіть у найгірші дні.

— Я вже сказав Коровіній, що сьогодні тусимо, — повідомив Павло, і я навіть побачила, як він кривиться, вимовляючи Машчине старе прізвище. Та ненавиділа його і миттю змінила після заміжжя, але Пашка, як завжди, лишався вірним своїм традиціям.

— У неї ж діти хворіли… — обережно нагадала я.

— Каже, що вже все нормально. Тому о сьомій вечеря, а потім відірвемося, — він аж кипів нетерпінням. Мабуть, і справді скучив.

Коли він поклав слухавку, я ще якийсь час стояла, тримаючи телефон і посміхаючись. У голові спливали кадри — як він сміється з чийогось абсурдного образу, як махає руками, пояснюючи модні тренди, як піднімає свою стареньку маму на руки, мов дитину. Його сила — не м’язова, інша. Життєва. Він завжди був такий, попри удари долі, які сипалися на нього все життя.

Я бачила, як колись він впав на саме дно. Як розвалювалася його кар’єра після того, як чоловік власниці салону не втримався перед Павловою красою. Як його вигнали з вовчим білетом, а вдома лежала хвора мама і порожній гаманець.

Ми випадково зустрілися тоді. Двоє людей після технікуму — кожен зі своїми амбіціями, своїм болем. Він був розбитий, а я… Я просто простягнула руку. Оплатила перекваліфікацію в Києві, взяла його до себе. І він засяяв. Наче небо над ним просто чекало, коли хтось витре кіптяву.

Потім він виріс у майстра, у бренд, у того, хто навчає інших. Переїхав до Мілану — туди, де його орієнтація не була вироком. Там він став тим, ким мав бути.

Можливо, тому тепер він завжди телефонував мені, коли приїжджав.

І саме тому, коли Марк після обіду написав:

«Де повечеряємо?»

Я навіть не думала довго. Надрукувала:

«Не можу. Зайнята.»

Пауза була секундною. Але я відчула її тілом — так само, як відчувала все, що він робив зі мною.

Прийшло розбите сердечко. І ще одне повідомлення:

«Тоді до завтра?»

Я зітхнула.

Бо чомусь це просте запитання відгукнулося теплом десь під грудьми — там, де не повинно.

Бо це ж просто інтрижка. Просто секс. Просто тіло.

Правда ж?

***

Звісно, Павло обрав найпафосніший ресторан міста — той, куди я не любила ходити. Я йшла між столиками під холодним, професійно-владним поглядом хостес — і мені здавалося, що вона не вірить: хтось тут міг запросити мене. Усміхнулася ввічливо, опустила погляд, а всередині сіпнулося щось старе й невмируще.

Я примусила себе тримати спину рівно, рухатися так, нібито мені й справді тут місце. За роки я навчилася носити на собі чужу впевненість, як вечірню сукню. Але десь глибоко всередині жила та сама дівчинка, яка колись рилася в смітнику, збираючи пляшки на пиріжки для себе й сестри. Та жебрацька пам’ять сиділа у моєму тілі, як голка — і завжди відгукувалася саме у таких місцях.

Паша, щойно побачив, підвівся мені назустріч і розкинув руки. Його обійми накрили мене теплом, яке, здається, змило з мене весь ресторанний пафос. Я притиснулася до нього щільніше, ніж планувала, вдихнула знайомий запах — трохи парфумів, трохи Італії, трохи нашої спільної історії. Ми стояли нерухомо, обидва втопившись у теплі один одного — теплі справді рідних людей.

— Ти така красуня… наче помолодшала за ці пів року, — посміхнувся Паша і крутанув мене за руку, оцінюючи кожен сантиметр поглядом. — Не інакше як закохалася? — підморгнув грайливо.

— Та яке там, — засміялася я, хоч всередині щось коротко смикнулося при згадці про Марка. — Просто хороший секс.

— А ну розповідай негайно, — він відсунув мені стілець, — Бо я вже думав, що ти постійний клієнт секс-шопу, якщо вірити Машці.

— Куди ж ми без іграшок? — підморгнула йому.

Паша театрально приклав руку до серця.

— Я вже навіть вигадав план, як знов витягти тебе до Італії. Є на прикметі один кандидат для твоїх… ліжкових пригод. Гарячий, як пекло. Я б і сам його… але він натурал і, на жаль, без шансів. Та й Роберто мене вб’є, якщо я знов згадаю про чийсь біцепс у позитивному контексті.

Я розсміялася. Роберто й справді був ревнивий, як сам чорт. І красивий, аж до абсурду.

— Поки що не треба, — сказала я, відкриваючи меню. — Але… може за пів року й приїду. По твого красеня.

— Не зрозумів, — Паша вигнув брову.

— Та він… тимчасовий. І, можливо, це добре. Бо стільки сексу я точно довго не витримаю. Стара я вже для цього. А де Марія, до речі?

— Коровіна вже скоро буде, — відмахнувся Паша, — А тепер вимагаю деталі!

— Давай вже зробимо замовлення, — я очима вказала на офіціанта, що нетерпляче чекав від нас знаку, щоб наблизитися, — Та і Машка теж буде розпитувати. А навіщо повторювати?

Горіна не змусила нас довго чекати, і вже через декілька хвилин теж втопилася в обіймах Паши. Наші бурні привітання не залишилися непоміченими гостями ресторану, хоча здебільшого це була заслуга Павла.

І в юні роки стрункий і відверто красивий, він концентрував на собі увагу завжди, де б не був. Перший рік в технікумі він постійно був оточений дівчатами, які наввипередки вимагали його уваги і плекали вологі надії на побачення з ним. Однак, на подив, він цурався всіх. Окрім Лілі — колишньої однокласниці, з якою хоч трохи спілкувався.

А потім вона напилася і якось не втрималася — розповіла, що Павло — гей. Ми зберегли його таємницю. Не осудили. І він став нам подругою. Трохи брутальною, трохи язикатою — але своєю.