Раді Вас бачити!

Я завершила гігієнічні процедури й повернулася до спальні.

Крізь зачинені двері ще лунала впевнена англійська Марка — його голос, рівний, глибокий, майже гіпнотичний, пробирався крізь стіни, торкаючись нервів.

За хвилину стало тихо. Коли він зайшов, просто зупинився на порозі. Дивився, як я розчісую волосся, повільно, розмірено. Я відклала щітку на стіл, і звук удару дерева об дерево став єдиним у повітрі.

Напруга в кімнаті згусла. Вона відчувалася шкірою, як розряд перед грозою — той, що неможливо побачити, але можна відчути кожною клітиною. Марк підійшов ззаду і пропустив прядки волосся між пальцями, повільно повертаючи моє обличчя для поцілунку. Напрочуд ніжному поцілунку. Наче в ньому не було мети — лише відчуття, пульс, тремтіння. За грудиною народилося тепло і покотилося венами, аж до кінчиків пальців на ногах.

Халат ковзнув вниз, сорочка Марка — слідом. Його рухи були неквапливі, як у того, хто вперше торкається забороненого. Він сів на край ліжка, потягнув мене ближче, всадивши зверху так, що між нами не лишилося повітря. Дихання сплелося, ритм серця — теж.

Його долоні досліджували мене повільно, з тією впевненістю, яка не вимагає сили. Кожен дотик змушував тіло відповідати, як струни під пальцями музиканта. Я не знала, чого очікувати.

Він був інакший — не поспішав, не брав, не тиснув. Просто дивився. Його поглядом можна було обпектися. Я тремтіла в його руках від збудження, не розуміючи, чому він сьогодні інший і як поводити себе.

— Мені сподобалася твоя ініціатива сьогодні, — прошепотів він, і ці слова прозвучали як дозвіл. Як виклик.

Усе, що відбувалося далі, здавалося танцем — повільним, але з наростаючим темпом. Я опустилася на його член, щоб відчути його міцний хват на стегнах, завмерла, очікуючи, що зараз він, як завжди, включить свою домінантність.

Але ні — Марк просто дивився своїм карим оксамитом крізь вії. І те, що почалося з повільних, тягучих рухів, швидко вийшло поза контроль нас обох. Моє тіло майже несвідомо жадібно насаджувалося на тверду плоть, ковзало з усією силою перенапружених м’язів, штовхало нас обох до вершини, яка здавалася вже близько і ще недосяжна.

Кожен рух — глибше, кожен подих — коротший, кожен звук — оголений. Повітря ставало гарячим, важким. Тіло чуло його навіть тоді, коли очі заплющувалися. Ми обоє знов втрачали контроль — але вперше це п’янило.

Затьмареним поглядом я бачила, як Марк заплющував очі, і повітря уривчасто вривалося в його легені, як напружилася шия і м’язи живота. І світ стискався до цього моменту — тільки ми, дотики, рух, серце, яке вибиває з грудей усе, що ще залишалося несказаним. І на самому піку, коли я стисла його всередині, намагаючись втримати в собі надто гучні стогони, він якось потягнувся до мене, але одразу з гарчанням знов відкинувся на спину, поглинутий оргазмом.

Я знесилено впала йому на груди, хапаючи повітря, слухаючи, як б’ється його серце — швидко, рвано, живо. Дихання поволі вирівнювалося, а світ, здавалося, став м’якшим.

Через декілька хвилин він стурбовано сказав:

— Я скінчив у тебе.

— Я помітила, — хохотнула у відповідь, відчуваючи, як тепла рідина стікає стегном, — У мене спіраль, — збрехала.

Його пальці провели по моїй щоці, і цей дотик був не менше відвертий, ніж усе, що сталося раніше.

— Я починаю заздрити сам собі, — засміявся він, і цей сміх був такий щирий, теплий, що я навіть усміхнулася у відповідь. Але десь глибоко всередині щось холодне ворухнулося. Гірка правда розлилася ртуттю по венах.

Ще через пару годин, засинаючи в його обіймах, відчуваючи тремтіння виснажених м’язів, я думала, що зустріла цього хлопця не у той час і не в тому віці. Може, якби це сталося раніше — я б дозволила собі відчути щось справжнє. А тепер усе в мені занадто зношене, щоб вірити в любов.

В моєму житті насправді було небагато чоловіків. Не тому, що я вибаглива — просто кожен залишав на мені свої відбитки — десь болючі, десь теплі, але всі — незмивні.

Перше кохання… було схоже на запаморочення. Гарячкове, дурне, п’янке. Той хлопець здавався мені богом: байк, вітер у волоссі, поцілунки на узбережжі, де море ще пахло теплом дня.

А потім — холодна ніч, болюче тіло, відчуття, що мене використали. Пам’ятаю, як стояла під душем, і вода текла з мене, як каяття. Змивала не тільки його дотики — змивала мене саму і віру в те, що секс — це щось про кохання.

Після цього я майже два роки не могла наважитися на стосунки. Потім трапився Ігор — дорослий, розумний, привабливий. З впевненою, виваженою поведінкою, яка давала рівновагу. Він наче лікував мене, торкався обережно, дивився з розумінням, не квапив. У його руках я знову навчилася дихати.

Він був уважний — той, хто знав, що сказати, куди доторкнутися, як створити ілюзію безпеки. Красиво залицявся, огорнув увагою, не тиснув, але виявилося, то все було пасткою. Його ніжність була обманом, а я тоді цього не бачила.

Занурилася в почуття до нього — думала, ось воно — справжнє. Ніжний секс — Ігор прислухався до мого тіла, моїх бажань і потроху відчинив мені двері до задоволення. Я закохалася і забулася в цьому чоловікові. Я розкрилася перед ним, як квітка перед сонцем, відчула, що можу довіряти тілу, що насолода не завжди гріх. Я думала, це любов.

Хто ж знав, що все скінчиться саме тоді, коли я скажу йому про вагітність. Він одразу холодно повідомив, що одружений і нічого між нами далі не буде. Я б і не змогла забрати його з сім’ї і ніколи не стала б цього робити.

Але найгірше — його вимога не народжувати. Того дня всередині мене щось померло — не дитина, не любов, а віра, що хтось може залишитися. Тоді я зрозуміла, як любов може перетворитися на ненависть, яка пече зсередини, як кислота.

Після того я не дозволяла нікому наближатися. Довго в мені жила лише тиша. Поки не трапився Микита — красивий, безтурботний, той, хто живе моментом. Я дивилася на нього і відчувала полегшення.

Сміх, подорожі, музика, вечірки, свобода — з ним ніколи не доводилося сумувати. З ним життя знову стало яскравим — без сенсу, але повним кольору. Він повернув мені тіло, змусив відчути себе живою, жаданою. І я махнула рукою на все, занурившись у те вічне свято, що він пропонував.

Цей безтурботний, веселий балагур, бабник і неймовірно привабливий покидьок розбудив у мені ту сторону, про яку я навіть не здогадувалась. Секс із ним був як політ — без правил і без гальм. З ним я навчилася слухати своє тіло, дозволяти йому хотіти. Ми переступали через межі — іноді страшно, іноді соромно, але завжди торкаючись зірок.

Саме він розкрив в мені чуттєвість і бажання в повній мірі. Я дізналася про себе те, що можна розповісти лише найближчій подрузі і пошепки. Микита кожної ночі відкривав в мені нові грані дозволеного. Він знав, як підвищити градус збудження до вищої степені хіті, де забуваєш, хто ти і де, і згоден на будь-які експерименти. Поки я не дізналася, що таких, як я, у нього декілька одночасно.

В цей раз мені не було боляче — я сприймала те, що між нами, як цікаву пригоду, і лише подякувала, що завжди наполягала на презервативах.

А потім був Богдан.

Мій антипод, мій спокій. Тиша після бурі.

Ми познайомилися, коли я була зла, втомлена й на межі зриву. Меблева фірма затримувала замовлення, салон стояв пусткою, а це для мене було катастрофою. Я вже розіслала запрошення на відкриття, і нічого перенести було неможливо. Мої нерви просто здали.

Тож, лютуючи, як мегера, я з усією рішучістю влетіла в офіс і вчинила істерику.

Богдан виявився директором і напрочуд спокійно вислухав мене, подав склянку води, і я зненавиділа цей його спокій. Бо він обеззброював.

Він вирішив питання за три дні. На відкриття салону прийшов із квітами — величезною корзиною, яка ледь не затулила його самого. А потім… якось усе стало природно. І я, втомлена від хаосу, просто здалася.

Його спокій став моєю залежністю. Я втомилася бути сильною і поряд із ним дозволила собі слабкість.

Його врівноваженість, стабільність, відчуття, що зі світу прибрано шум — тоді мені це було потрібно. Він став для мене гаванню, і я щиро намагалася бути тією, кого він бачив поруч: надійною, лагідною, спокійною. І певний час у мене це виходило. Декілька років я справді думала, що це і є щастя — стабільність, надійність, тепло без полум’я. Поки життя не кинуло вирок без права на апеляцію.

І ось тепер — Марк.

З ним усе інше. Він — хаос, який несе мені свободу, і спокуса, в якій я впізнаю себе. Ми надто різні, щоб бути разом, і надто схожі, щоб не потягнутися одне до одного. І саме це лякає найбільше.