Спочатку:
На сторінку книги
Глава 5. Бурштинове вино та зрадливий відблиск
Осінній вечір остаточно огорнув Одесу. За величезними панорамними вікнами пентхауса родини Пак вежа «Bleak Sea» здавалася гігантським темним кришталем, у якому відбивалися міські вогні та важкі, вологі хмари, що несли новий дощ. Усередині ж панувала атмосфера вишуканої, майже урочистої підготовки.
Пані Су Рьон стояла перед великим дзеркалом у своїй спальні. На ній була розкішна обтисла темно-синя сукня з довгими ажурними рукавами, яка ідеально підкреслювала її точену, граціозну фігуру. Навіть після народження трьох дітей Су Рьон виглядала просто превосходно — молода, велична та стримана.
Ззаду до неї безшумно підійшов чоловік — Пак Мін Хо, видатний нейрохірург, чиє ім'я викликало повагу в найкращих клініках Сеула та Європи. Він завжди обожнював свою дружину, її неперевершений смак та те, з якою гідністю вона трималася в будь-якому товаристві. Мін Хо м'яко обняв її за талію ззаду, навмисно торкаючись пальцями коштовностей, які сам їй подарував: вишуканих золотих сережок із рідкісними темними мінералами та тонкого золотого ожеpеля, що виблискувало на її шиї.
— Напевно, хвилюєшся? — з теплою, трохи грайливою посмішкою запитав Мін Хо, нахилившись до її вуха. — Раз так ретельно прихорошуєшся? Чи це все для того, щоб знову порадувати мене своєю красою?
Су Рьон м'яко усміхнулася, розвертаючись у його обіймах обличчям до чоловіка. Вона поклала витончені долоні йому на плечі, підвівши свої глибокі, темні очі.
— І для тебе, і для того, щоб цей вечір пройшов ідеально, — тихо відповіділа вона. — Володимир Корсаков та його дружина — дуже впливові люди. Думаю, ми повинні взяти їхніх молодших дітей під моє крило. Якщо вони навчатимуться в мене, це зміцнить наші позиції. Ми стільки вклали, щоб переїхати й залишитися тут, в Україні... Все має бути бездоганно.
Мін Хо уважно подивився на дружину, легенько піднявши брову:
— І це все? А хіба не тому, що ти просто скучила за Одесою та своїми юними роками?
Су Рьон на мить опустила голову, задумавшись над його питанням. У її душі й справді спалахнула тепла хвиля спогадів про студентські роки, коли вона вперше відчула свободу на цих вулицях. Тут вона ніби знову розправляла крила.
— Можливо, і через це теж... — тихо мовила вона, а потім подивилася на чоловіка з діловою впевненістю. — Відкриєш для гостей наше найкраще вино? Те, що ми привезли з Італії?
— Обов'язково, кохана, — усміхнувся Мін Хо, цілуючи її в щоку.
У цей момент двері пентхауса зачинилися, і до холу зайшли діти. Мін Хо та Су Рьон вийшли їм назустріч. Батько одразу суворо, але з батьківською теплотою запитав:
— Де ви були так довго? Як пройшло заняття у репетитора?
Су Ґьон, відчуваючи, як усередині все стискається від страху перед матір'ю, зробила наймиліший вираз обличчя і вдало солгала:
— Все чудово, тату! Я сьогодні сама відповіла на всі найскладніші питання з граматики! Репетитор був у захваті!
Кьо Хун лише непомітно кашлянув у кулак, але не став викривати сестру. Су Рьон тим часом перевела погляд на старшу доньку. Дивлячись на Пак Йон Хва, мати вкотре захопилпсь її тихою красою, вишуканими манерами та покірністю. Проте на дні її очей спалахнула легка тінь підозри — Йон Хва здавалася надто задумливою, а її щоки палали дивним рум'янцем. «Невже у неї хтось з'явився?» — промайнула швидка думка в голові Су Рьон, але вона вирішила мовчати.
— Перевдягайтеся, діти, — мовив батько. — Через годину до нас прийдуть Корсакови, власники цього ЖК. Ви повинні виглядати бездоганно.
При згадці цього прізвища серце Йон Хва боляче й солодко забилося об ребра. Дем'ян! Він буде тут, зовсім поруч! Вона зрозуміла: це її єдиний шанс пошепки сказати йому хоч кілька слів, показово тримаючись осторонь дорослих.
Коли дівчата зачинилися у своїй просторій гардеробній кімнаті, Су Ґьон одразу з ентузіазмом ухопилася за справу:
— Так, сестра! Тобі потрібна найкраща сукня! Я особисто допоможу тобі підібрати наряд, щоб син Корсакова взагалі забув, як дихати!
Вони почали перебирати шовкові та оксамитові сукні, стиха шепочучись і сміючись.
— Дякую тобі, Су Ґьон... — тихо мовила Йон Хва, прикладаючи до себе ніжну крем-кремову сукню. Її голос тремтів від хвилювання. — Я так боюся... Але моє серце вже повністю належить Дем'яну. Я ніколи нікого так не чекала, як його сьогодні.
Су Ґьон обійняла сестру за плечі, щиро підтримуючи її.
У цей самий час Су Рьон проходила повз напіввідчинені двері дитячої гардеробної. Вона зупинилася, щоб покликати доньок, і крізь шпарину побачила, як дівчата чепуряться. Мати на мить замилувалася цією картиною, але так і не встигла підійти ближче й почути фатальні слова про те, що серце її слухняної, тендітної Йон Хва вже забрав Дем'ян — син їхніх головних господарів і найнебезпечніший хлопець у всій вежі.
