Спочатку:
На сторінку книги
Глава 17. Гордість у зношених кросівках
Наступного дня у світлому, просторому кабінеті пентхауса родини Пак панувала напружена тиша, переривана лише шелестом паперу та тихим постукуванням олівців. Пе Рона сиділа на краю столу, уважно спостерігаючи за тим, як її нові учні — Су Ґьон та Кьо Хун — виконують вхідні тестові завдання з музичної грамоти й вокалу.
Проте Су Ґьон зовсім не збиралася вчитися. Вона щиро зневажала бідну дівчину в простому одязі, яку мати наняла їм у репетиторки. Прагнучи вивести Пе Рону з себе та остаточно зірвати заняття, Су Ґьон зухвало дістала свій новенький айфон і почала нагло гортати соцмережі, демонстративно ігноруючи бланки з завданнями.
Бачачи цю відверту неповагу, Пе Рона відклала свої нотатки. Вона повільно підійшла до столу Су Ґьон і, намагаючись триматися максимально спокійно та професійно, суворо мовила:
— Су Ґьон, будь ласка, прибери телефон. Ми ще не закінчили тест. Чим швидше ти виконаєш завдання, тим швидше ми перейдемо до практичних вправ.
Су Ґьон повільно підвела погляд від екрана, пропікаючи репетиторку зверхнім поглядом від голови до п'ят, і нагло посміхнулася:
— Слухай ти... Зазвичай усі репетитори, яких сюди наймає мати, заплющують очі на все, що ми робимо. Їм платять гроші — і вони мовчки відпрацьовують свої години. So, відпрацьовуй свої копійки й не вчи мене жити.
З цими словами Су Ґьон підхопилася з-за столу й із викликом вийшла з кімнати, гучно зачинивши двері.
Пе Рона залишилася стояти посеред кабінету, відчуваючи, як у грудях закипає гіркота. У цей момент Кьо Хун, який увесь цей час мовчки виводив відповіді в аркуші, відклав ручку, підвів очі й спокійно промовив:
— Я написав. Не звертай уваги на Су Ґьон. Вона завжди така з усіма, хто не з нашого кола.
Пе Рона перевірила його тест, намагаючись зібрати думки докупи. Вона була щиро засмучена: якщо їй не вдасться знайти підхід до вередливої Су Ґьон, пані Су Рьон просто розірве з нею контракт, і родина знову залишиться без засобів до існування.
Тим часом Су Ґьон, вийшовши в хол, зупинилася біля розкішних мармурових сходів. Діставши телефон, вона навмисно гучно, на весь пентхаус, почала телефонувати своїй подрузі, хихикаючи й висміюючи дівчину:
— Ой, ти не уявляєш, яка злиденна репетиторка до нас прийшла! Одягнена, наче з секонд-хенду, а кросівки взагалі обшарпані! І ця злидарка ще намагається вчити мене життя! Ахаха, це просто сміх...
У цей час сходами повільно спускалася Пак Йон Хва. Почувши ці наглі, жорстокі слова сестри, дівчина застигла на місці. Вона бачила Пе Рону, бачила її чисті, сумні очі й розуміла, наскільки важко цій дівчині виживати у світі розкоші. Серце Йон Хва переповнилося обуренням.
Швидко спустившись донизу, Йон Хва рішучим рухом вихопила айфон із рук Су Ґьон і скинула виклик.
— Ти що робиш, сестра?! — спаленіла від обурення Су Ґьон, насупившись. — Я взагалі-то з подругою розмовляла!
Йон Хва намагалася придушити в собі спалах люті, але її голос тремтів від напруги й стриманого гніву:
— Яке ти маєш право так принижувати й висміювати людину за її бідність?! Вона — ваш репетитор! Вона прийшла сюди працювати, а не терпіти твоє нахабство!
Су Ґьон лишень скрестила руки на грудях і зневажливо пирхнула:
— Та чого ти її захищаєш?! Вона взагалі не нашого рівня! Проста злидарка!
— І чому ти кинула заняття?! — трохи підвищила голос Йон Хва, пропікаючи сестру суворим поглядом. — Негайно йди в кабінет і вибачся перед нею! Інакше я зараз же зателефоную матері й розповім, що ти ледарюєш і знущаєшся з викладача! Мати платить їй гроші не для того, щоб ти байдикувала!
Су Ґьон спантеличено вилупилася на Йон Хва, абсолютно не впізнаючи зазвичай тиху й лагідну сестру:
— Та яка тебе муха укусила?! З яких це пір ти заступаєшся за обслугу?!
У цей момент масивні вхідні двері пентхауса відчинилися, і до холу пройшов сам господар дому — батько родини Пак. Він повернувся з чергової бізнес-зустрічі. Зупинившись біля підставки для взуття, пан Пак раптово помітив на килимі старі, трохи обшарпані білі кросівки Пе Рони, які дуже різко контрастували з розкішним інтер'єром.
Його обличчя скривилося від гидливості.
— Що це за мотлох у моєму домі?! — суворо вигукнув він і покликав покоївку. — Негайно викиньте цей непотріб у смітник!
Покоївка вже підбігла й простягнула руки до взуття, як раптом Йон Хва зробила крок уперед і голосно мовила:
— Батьку, будь ласка, не роби цього! Це кросівки Пе Рони... нашої нової репетиторки!
Саме в цей момент із кабінету вийшла сама Пе Рона, тримаючи в руках свої зошити. Побачивши суворого господаря дому та свою бідну обув'язку в руках покоївки, дівчина на мить завмерла.
Пан Пак хмуро подивився на Пе Рону. Він абсолютно не знав, хто вона така, і навіть не здогадувався про давні таємниці, що пов'язували їхні родини. Для нього вона була лише пересічною, бідною дівчиною.
— Якщо ти працюєш у моєму домі, маючи справу з елітою, май повагу, — холодно й зверхньо кинув господар дому. — Більше не приходь сюди в такому обшарпаному взутті. Це псує вигляд мого пентхауса.
Пе Рона відчула, як щоки спалахнули від пекучого сорому. Проте вона не опустила очей і не розплакалася. Вона повільно підійшла, забрала свої кросівки, низько й стримано поклонилася господарю за східним звичаєм і тихо мовила:
— Вибачте. Це більше не повториться.
Вона взулася й швидко вийшла з пентхауса. Су Ґьон наостанок злорадно посміхнулася, відчуваючи своє тріумфування, і пішла до себе.
Пе Рона викликала ліфт і чекала на поверсі, відчуваючи, як важкі сльози підступають до очей. Проте раптово двері пентхауса знову відчинилися, і на майданчик вибігла Пак Йон Хва.
Дівчина підбігла до Пе Рони, важко дихаючи, і дбайливо взяла її за руку.
— Пе Рона... вибач, будь ласка! — з щирим болем у голосі мовила Йон Хва, дивлячись їй просто в очі. — Мені неймовірно соромно за поведінку мого батька й сестри. Вони... вони просто звикли до багатства й іноді бувають дуже жорстокими. Але ти не зважай на них! Повір, вони звикнуть до тебе, і все буде добре. Будь ласка, приходь на наступні заняття. Ми всі будемо дуже раді тебе бачити.
Пе Рона здивовано подивилася на Йон Хва. У цьому розкішному, холодному будинку, де кожна цеглина дихала зверхністю, вона раптово знайшла щиру, теплу підтримку. Подивившись у чисті, добрі очі корейської дівчини, Пе Рона з подивом зловила себе на дивній думці: між ними витало щось невловимо спільне. Вони були з абсолютно різних світів, але в рисах обличчя, у погляді та в цій витонченій внутрішній гідності вони були неймовірно схожі — наче дві сестри, розділені долею.
— Дякую тобі, Йон Хва... — тихо, але з теплою посмішкою відповіла Пе Рона, відчуваючи, як з серця спадає важкий камінь. — Дякую за підтримку. Я обов'язково прийду.
