Раді Вас бачити!

Часу залишалося обмаль, і кожна мить стискала нас у своїх лещатах, змушуючи поспішати, щоб не запізнитися на Тренування. Я стрімголов неслася попереду, відчуваючи, як зустрічний вітер обпікає обличчя й збиває подих. Позаду, трохи відставши, хекала Бетті, а ще далі, силкуючись наздогнати нас, мчала Ебба. І дивно — вона вже не виглядала виснаженою: навпаки, сипала жартами, сміялася легко й дзвінко, і цей сміх розсипався довкола, мов іскри світла.

***

Останні метри ми долали мовчки, лише відлуння наших кроків розходилося в порожньому просторі. Залишалася хвилина — крихітна мить, що розтягнулася у нескінченність — коли ми влетіли до Чоловічої Тренувальної Зали, розпашілі, розтріпані, напружені до межі. І в ту ж мить важка тиша згустилася навколо нас, як буремна хмара перед грозою.

Я застигла на місці, лише погляд гарячково метався простором, вхоплюючи деталі.

Сотні очей звернулися до нас — холодні, уважні, насторожені. У центрі стояли два Тренери поруч із Тісом, а перед ними розташувалися хлопці й дівчата різного віку, вирівняні у бездоганно чітких шеренгах. Їхня організованість разюче відрізнялася від хаотичного строю на Плацу — ця симетрія заворожувала своєю впорядкованістю: ліворуч — хлопці, праворуч — дівчата.

Обабіч від лав Учнів розташувалися по чотири Наглядачі й по вісім Охоронців. Їх наявність у залі однозначно не була випадковістю — це був чіткий сигнал від «міс Піґґі», що ситуація вимагала особливого контролю, а їхнє завдання, без сумніву, полягало в оцінці атмосфери та запобіганні будь-якого хаосу.

Тренер Ферлес озирнувся на нас і ледь усміхнувся, ніби намагаючись пом’якшити атмосферу. Тіс, навпаки, здавався неймовірно напруженим — його серйозний погляд пронизав мене, наче холодний клинок меча. Зате Тренерка Ізі, незмінно стримана, здавалася такою ж незворушною, як у всі роки нашого знайомства. Вона завжди викликала у мене глибоку повагу та легкий, ба навіть інстинктивний страх — в її глибокому погляді жила мудрість, впевненість і та незаперечна надійність, яку неможливо поставити під сумнів. Я жодного разу не бачила, щоб вона говорила різко чи на підвищених тонах з Учнями, і навіть уявити не могла, що вона могла б вдатися до фізичних покарань. Її методи були виваженими, сповненими гідності, практично витонченими, а кожне Тренування мало чітку мету й приносило справжню користь. Її уроки стали важливою віхою на моєму шляху — завдяки їй я здобула дуже цінні знання, що здавалися істинним дарунком долі.

Тренерка Ізі мала зрілу зовнішність, і я була переконана, що вона старша за Тренера Ферлес — можливо, їй було близько сорока. Коротке сиве волосся, яке стирчало в різні боки, надавало їй дивної, суворої виразності. А маленький гострий носик на довгому овальному обличчі, тонкі губи, частіше складені в ниточку, шнуровані брови, що мали форму дуги, й проникливі мигдалеподібні карі очі-намистинки надавали її суворому стилю нотку комічності, та дивним чином нагадували мені риси їжака. На початку, коли Ізі лишень прибула до Колонії, я мимоволі придумала для неї прізвисько — «Суворий Їжачок». Це ім'я здалося мені влучним, проте з часом, усвідомивши глибоку повагу до цієї жінки, я перестала його використовувати. Тож воно так і залишилося випадковим поривом, не прижившись.

— Нарешті! Ми саме на вас чекали, — весело вигукнув Тренер Ферлес, трохи розряджаючи напругу в залі. — 30-15 та інші... Учні, проходьте, не соромтеся, — він коротко махнув рукою, запрошуючи нас приєднатися. У голосі звучала твердість, та в очах промайнула легка втома.

Ебба ніяково всміхнулася у відповідь, а Бетті, як завжди, не розгубилася й простягнула йому руку. Він на секунду завагався, а потім, трохи незграбно, потиснув її долоню.

Дівчата чимшвидше попрямували до жіночого строю й зайняли місця в першому ряду.

Я повільно видихнула, дозволяючи хвилюванню розчинитися в повітрі, й упевнено підійшла до Тренерки Ізі, яка коротким кивком відповіла на привітання. Мій погляд мимоволі ковзнув до Тіса: зовні стриманий, але в очах — напруга, надто виразна, щоб її не помітити. І, здається, лише я розуміла її справжню причину.

— Гаразд, якщо всі вже зібралися, можемо починати, — неголосно озвався Тренер Ферлес, немов стараючись розворушити застиглу тишу.

Тренерка Ізі мовчки кивнула, підтримуючи його спокійною впевненістю. Він відкашлявся і вже твердіше продовжив:

— Радий бачити вас на Першому Відкритому Тренуванні Учнів Колонії! — його погляд ковзнув рядами зосереджених облич.

Жоден з Учнів не порушив мовчання.

— Розумію, для вас це незвично… — він ледь усміхнувся. — Чесно кажучи, для мене теж, — тихо пробурмотів, побіжно глянувши на Тренерку Ізі, яка у відповідь лише коротко кивнула.

— Радою Колонії вирішено проводити спільні заняття для Учнів зі статусами «Середня Школа», «Вища Школа» та «Майже Дорослий», — вів Ферлес далі, зберігаючи баланс між впевненістю та стриманістю. — Учні «Молодшої Школи» поки що навчатимуться окремо — з новими Тренерами, в інший час.

У залі стояла напружена тиша. Ферлес повільно обвів поглядом присутніх, на мить затримавшись на мені, а тоді перевів його на Ізі. Я відповіла легкою усмішкою, намагаючись підбадьорити, і вона знову підтвердила його слова стриманим кивком.

— Сам формат занять не зміниться, — голос Тренера став чіткішим. — Єдина різниця — тепер ви тренуєтеся разом. І запам’ятайте: потурання нікому не буде. Ні слабким, ні низьким, ні косим, ні кривим…

Тиша тріснула кількома самотніми смішками. Ці звуки, наче маленькі іскри, пробудили щось у залі, і я вловила в погляді Тренера проблиск азарту — той самий невловний блиск, який перетворював його на справжнього наставника.

— Мене і… — він на мить завагався, а тоді майнув поглядом на Ізі й вже твердо додав: — …Тренерку Ізі не цікавлять подібні дрібниці. Зрозуміло? 

Зала вибухнула какофонією голосів — здавалося, кожен Учень намагався перекричати іншого. 

— Ні, так не піде! — гримнув він, різко урвавши шум, його тон набув рішучої гостроти. — Ще раз. Ви мене зрозуміли? 

Цього разу гуркітливе «Так!» прорізало простір, наче врешті запустивши механізм, що довго стояв нерухомим.

— Оце вже краще! — задоволено мовив Дорослий, його обличчя розгладилося, а голос став спокійніший. — Тепер до суті. Спершу — дівчата… або, радше, жіноча частина Учнів. Сьогодні ви тут ще ніби гості, але відразу скажу: ні мені, ні Тренерці Ізі не важливо, що вас вважають «слабкою статтю». Там, — він коротко жестом вказав кудись угору, — це нікого не хвилює. Тож тут усі рівні. Запам’ятали?

Голоси дівчат злилися в єдиний, впевнений відгук «Так!», що рознісся залою.

— Добре. Тепер хлопці, — його голос став жорсткішим. — На моїх заняттях, — він коротко затнувся, а потім виправився, — …і на заняттях Тренерки Ізі ми не потерпимо жодних спроб «залицяння». Це не місце для цього. Тут — поле бою. А вони, — він вказав рукою у бік дівчат, — ваші справжні суперники. В усіх сенсах. Ясно?

— Так! — гримнуло у відповідь.

— Чудово, — вже спокійніше підсумував він. — Наше завдання — довести, що ви здатні працювати разом іще до статусу «Майже Дорослий». Чи не так, 81-56?

Він втупився поглядом у невисокого, худорлявого хлопця з першого ряду, який відповів низьким, але рішучим голосом: 

— Так, Тренере Ферлес! 

— Ну що ж, — Дорослий ледь усміхнувся, і його риси на мить пом’якшили, проте раптом він різко, майже з наказової гострою, вигукнув: — А тепер швидко всі перемішалися!

Ніхто не ворухнувся.

— Це що — саботаж? — його тон злетів до хрипкого рику, що нагадував звіра перед стрибком. — Я сказав: рухайтеся! 

Проте зал залишався нерухомим, напруга згустилася, мов передгрозове повітря.

Ферлес провів рукою по обличчю, стримано зітхнув і кинув у бік Ізі:

— Я щось роблю не так?

— Можливо, їм варто показати приклад, — спокійно озвалася вона. — Вони ще не звикли до такого порядку… 

— І що ти пропонуєш? — прошипів він, ледь стримуючи роздратування. — Щоб я особисто кожного провів за руку до нового місця?

— Ні. Проте...

— Проте що?! — він широко розвів руками, його насуплені брови чітко виказували нетерпіння. 

І раптом, ще до того, як я встигла подумати, слова самі вирвалися:

— Можна я спробую?

Дві пари здивованих очей одночасно сфокусувалися на мені, а вже за мить Тренери коротко перезирнулися — мовчки, ніби встигли про щось домовитися без слів. Ферлес ледь знизав плечима, Ізі спокійно кивнула.

Я ковтнула й змусила себе зробити крок уперед — і відразу впіймала спантеличений погляд Тіса.

Він точно цього не чекав. Як і я.

Зупинившись перед лавами, я відчула, як тиша в залі стала густою й важкою, мовби повітря раптом ущільнилося. Кожен удар серця лунав надто голосно. Сотні очей вп’ялися в мене — уважні, недовірливі, подекуди насмішкуваті.

Якого біса я роблю?..

Я хутко пробіглася очима по рядах, шукаючи хоч якусь опору — та несподівано зустрілася зі смарагдовими очима Реда. В них не було ні осуду, ні сумнівів — лише щире тепло й тиха, впевнена підтримка. Здалося, ніби хвиля теплого світла пронеслася крізь мене, розвіюючи тривогу. Дихання вирівнялося, а тіло розслабилося. Цієї ж миті все здалося знайомим, наче я вже проходила це сотні разів. Наче переді мною не безліч чужих зневажливих облич, а обличчя близьких друзі, яких знаю вже багато років...

І тоді я мовчки подякувала Реду поглядом, глибоко вдихнула та, ступивши ще один крок уперед, голосно вигукнула:

— Учні! — голос трохи здригнувся, але я відразу зібралася. — У нас є шанс показати Дорослим, що ми не боїмося змін. Що правила, які здавалися непорушними… — горло пересохло, але я ковтнула і продовжила, — це лише межі, які можна розширити, та стереотипи, які можна зламати! 

Учні слухали мене мовчки, проте в глибині окремих поглядів уже зароджувався ледве помітний відблиск — не цікавість, ні, скоріше пробудження. Я сприйняла це як добрий знак і продовжила вже з новою силою:

— Дорослі, — я коротко вказала на Тренерів за спиною, — роками формували наші уявлення про те, що допустимо, а що ні. І тепер перед нами щось нове. Звісно, це лякає, — я трохи невпевнено всміхнулася. — Але водночас… відкриває двері, які раніше були замкнені. — Я зробила павзу, вдихнула. — Ми можемо залишитися тут. У звичному. Безпечному. Але тоді ніколи не дізнаємося, що там, за цією межею. — слова лилися вже самі, без зусиль. — У нас є шанс вийти за ці рамки. Справжній шанс. То чому б не скористатися ним? Чому б не зробити крок уперед, попри будь-який страх? Може, нарешті настав час показати, чого ми варті... не комусь, а передусім собі?

Спочатку абсолютна тиша оповила залу, і ця мить тягнулася нескінченно довго. А тоді — наче хвиля прорвала дамбу — простір вибухнув вигуками, оплесками, сотнями голосів, що злилися в єдиний порив. І це був лише початок...

Хлопці й дівчата почали рухатися майже одночасно, змішуючись, перебудовуючись, створюючи нові ряди. З хаосу народжувався новий порядок, створений спільним рухом. І для мене це була більше ніж перемога. Це була точка неповернення, мить, коли минуле поступилося місцем майбутньому. І я була її частиною.

Обидва Тренери завмерли, ніби на мить випали з реальності. Їхні погляди ковзали по новоутворених рядах, у яких дивним чином відчувалася цілісність. Очі Дорослих мерехтіли гамою емоцій — подивом, роздумами й... схваленням.

Ферлес першим отямився. Повільно перевів погляд на мене.

— У тебе, дівчинко, справжній дар. Сила, яку не часто зустрінеш. Ти — природжений лідер! — Він знову глянув на зал, і в його очах спалахнуло щось схоже на захоплення. Нахилившись до Ізі, він стишено додав:

— Вона — вогонь.

Доросла лише стримано кивнула, проте у її легкому усміху можна було вловити щирий відгук.

Я вдивлялася в натовп, стараючись знайти Реда та інших, однак чомусь всі обличчя розпливалися, неначе крізь легку млу. Натомість натрапила на погляд Тіса, який був сповнений знайомої іронії, а в посмішці вгадувався мовчазний коментар: «Ну ти й даєш!»

Лише стенула плечима, мовби це була дрібниця. Насправді він сам би так зміг — якби захотів.

— Молодець, 30-15! Це було сильно! — енергійний голос Ферлеса знову наповнив зал. — А тепер — далі. Сьогодні ми знайомимося з вами, без зайвого поспіху чи ризиків. Я хочу… — він зробив павзу, — ...ми з Тренеркою Ізі хочемо, щоб ви працювали як єдине ціле, як команда. Ми розуміємо, що це складно, що вам потрібен час. Ми не будемо вас змушувати — ви маєте прийти до цього самостійно. Та сьогодні ви вже зробили перший крок. Завдяки 30-15. Вона має рацію: час ламати старі рамки. Тож ми розраховуємо на ваші нові кроки нам назустріч!

Тренер обвів поглядом зал, де панувала заціпеніла тиша, наче сама реальність затамувала подих. Утім, це тривало лише мить... Раптовий різкий ляск його долонь розірвав простір, мов несподіваний вибух у вакуумі. Вібрація прокотилася залом, як ударний хвилеріз, що розбурхав усе довкола, змушуючи мене мимоволі здригнутися.

— А тепер — найцікавіше! — урочисто виголосив Ферлес. Голос пролунав із такою інтонацією, наче зараз має розкритися якась таємниця.

У залі запала мить очікування, а тоді...

— Переклик! — безжально обірвала його Тренерка Ізі, що вже тримала в руках список Учнів.

Тренер Ферлес наче миттєво втратив своє горде сяйво й зніяковів. Тінь розгубленості пробігла його обличчям, змішуючись із відтінком стриманого відчаю. Губи стиснулися в тонку лінію, а короткий, майже несвідомий погляд ковзнув до Ізі, що вже без жодних вагань готувалася до рутинної процедури.

— Ну… я трохи не це мав на увазі, — пробурмотів він, закочуючи очі. — Та формальності — це святе. Починай, — махнув рукою на Ізі, демонструючи своє поразкове смирення.

Тренерка, без зайвих слів, із холодною самовпевненістю почала монотонно зачитувати номери. Учні, чиї номери прозвучали, жваво підіймали руки, гучно вигукуючи: «Присутній!»

Я мимоволі кинула швидкий погляд на список у її руках і стримано зітхнула... Коли нас було двісті, ця процедура здавалась нескінченною. Тепер же, коли кількість зросла вдвічі, перспектива видавалась ще більш гнітючою. Єдине, що трохи полегшувало ситуацію, — «Молодша школа» залишилася поза межами залу... Та все одно це затягнеться...

Переклик завжди виснажував мене. Хоч і траплявся лише двічі на рік, щоразу приносив із собою важке, гнітюче передчуття. Це була не проста формальність — радше перевірка на підконтрольність, спосіб тримати нас у межах, а інколи й підготовка до чергових змін. Після нього незмінно з’являлися нові правила, нові вимоги, а часом — і новий розподіл.

Сьогоднішній переклик був неминучим: зміни вже відбулися, і ми стали їхнім джерелом. А в Колонії будь-які зміни вимагав пильного нагляду «міс Піґґі». Проте вона завжди діяла обережно, з точністю шахіста, що розставляє фігури перед вирішальним ходом. Після всього, що сталося, їй потрібно було впевнитися: новий порядок закріпився без тріщин і спротиву. Тому Наглядачі, яких вона, без сумніву, відбирала особисто, не просто слухали — вони вчитувалися в кожен рух, ловили найменші зміни в поглядах, поставі, жестах, навіть у диханні.

Присутність Охоронців теж була її продуманою запобіжною мірою — мовчазною гарантією того, що будь-яка непокора буде швидко придушена. А, отже, сьогодні була не просто перевірка — радше як тонко замаскований механізм впливу, спосіб остаточно закріпити її владу. Вона хотіла, щоб кожен зрозумів: зміни відбулися, і сумніватися в них — небезпечно. Кожна невизначеність тепер матиме свою ціну.

Тренерка Ізі методично проголошувала номери, і зал поступово занурювався у звичну рутину. Здавалося, все йде за відпрацьованою схемою, та дрібні зсуви у поглядах і рухах видавали справжній настрій Учнів.

Тісів номер не прозвучав, і я мимоволі посміхнулася — чи то ще один привілей, чи просто випадковість.

Я пробіглася поглядом по Учнях, намагаючись вловити їхні настрої… Ред загубився серед інших після перемішування. Кейл відверто нудьгував: його погляд ліниво ковзав залою, а пальці нервово вибивали ритм по стегну, видаючи явне невдоволення. Пат і Ебба стояли попереду, зосереджені до межі, та ловлячи кожне слово Тренерки Ізі з якимось фанатичним захопленням. Бетті ж, навпаки, явно не розділяла їхнього запалу. Її погляд відсторонено блукав під стелею, мовби вона шукала в її геометрії щось приховано цікаве...

Або просто планує, як звідси втекти… Чесно кажучи, я б залюбки приєдналася.

Коли мій номер теж не прозвучав, тривога піднялася хвилею. Щось було не так. Щось вибивалося з усталеного порядку.

Я крадькома глипнула на Тіса — і відразу впіймала його усмішку. У ній було щось показне й неприродне... Наче він був задоволений таким розвитком подій, і все йде саме так, як він очікував.

Тоді мій погляд перескочив на Тренера Ферлес. Він здався мені повністю відстороненим, зануреним у глибоку апатію: плечі опущені, руки безвільно звисають, погляд застряг десь на підлозі, наче там, серед нерівних ліній та тріщин було приховано щось надто важливе.

Я не стрималася й ледь усміхнулася — у всіх цих сценах відчувалася дивна, абсурдна логіка.

Зрештою Ізі назвала номер Реда, потім Кейла, Бетті — та завершила переклик на Патріку.

Ферлес видихнув із видимим полегшенням — завершення цього процесу було для нього явним звільненням, а потім, оглянувши зал, голосно промовив:

— Нарешті без прогульників! Вочевидь, зміни дисциплінують. Можливо, нам варто частіше їх впроваджувати.

Залою прокотилися легкі смішки, розбавлені окремими зауваженнями. Проте Ферлес, не звертаючи на них уваги, продовжив: 

— Як ви знаєте, у мене й Тренерки Ізі з’явилися Помічники. Це 30-15, яка вже сьогодні продемонструвала свої ораторські здібності… — він коротко кивнув у мій бік, — … і відмінний боєць 21-11.

Він упевненим жестом указав на Тіса. Той лише стримано кивнув на знак вітання.

— Через суттєві зміни, — продовжив твердим тоном Ферлес, — наші тренування також зазнають коригування. Нам з Тренеркою Ізі ще належить ближче познайомитися з новими Учнями, проте сьогодні почнемо з невеликої перевірки. Не хвилюйтеся — це не іспит, а можливість показати себе. Правила прості, і все, що буде відбуватися, вам уже знайоме, — він зробив коротку демонстративну павзу, а затим голосно вирік: — Поєдинок із нашими Помічниками — Тісом та Рікою!

У грудях раптово щось перевернулося, як у вільному падінні в темряву. Напруга здійнялася хвилею, заполоняючи кожен м’яз, змушуючи серце працювати у пришвидшеному ритмі.

«Якщо когось з Учнів називали на ім’я перед усіма — це завжди означало велику честь...» — несподівано майнуло в голові. Так нам завжди казали Дорослі. Проте за своє життя я такого ще не бачила й не чула.

Мій погляд метнувся до Тіса. Той стояв наче закам’янілий, однак я помітила, як напруга пробігла його шиєю — вени ледь проступили, а в очах промайнула схвильованість. Це було дивно — бачити Тіса в такому стані, адже він завжди майстерно тримав рівновагу поруч із Дорослими, не дозволяв жодній емоції вирватися назовні. Проте зараз вся ця ситуація однозначно виходила за межі його контролю.

— Нам потрібні добровольці, — голос Ферлеса розітнув тишу. Його погляд ковзав рядами, шукаючи хоч найменший рух.

Проте жодної відповіді не було. Глуха нерухомість скувала простір, перетворюючи погляди Учнів на порожні дзеркала, що застигли в очікуванні, буцімто хтось інший має зробити цей крок.

— Ми з Тренеркою Ізі даємо вам шанс! — його голос загострився, набув суворості. — Вирішіть тут і зараз: хто ви — маленька залякана дівчинка, яка заслуговує лише на те, щоб чистити картоплю до кінця своїх днів, чи борець, який здатен долати виклики та впевнено йти вперед? 

Я здригнулася, та цього разу не від страху — щось прокидалося в мені, розгорталося зсередини, заповнюючи відчуттям значущості, сили, навіть неминучості... 

Та зал залишався нерухомим — здавалося, сама атмосфера напружено очікувала розвитку подій. Тиша лише густішала, мов перетворилася на невидиму перешкоду, яка тримала всіх у своєму мовчазному полоні. 

— Ну ж бо, сміливці! — Тренер Ферлес озирнувся довкола, голос наповнився азартом. — Невже вас налякала Ріка? Так, вона — сильний боєць, безсумнівно. Але ж і ви не боягузи! Хіба вас це не зачіпає? Хіба не кортить кинути їй виклик?

— Вона зламала ніс 91-80… — пролунав невпевнений голос.

Тренер Ферлес миттєво перевів погляд у той бік, усмішка засяяла на його обличчі, а в голосі з’явилася легка насмішкуватість: 

— Факт! Але ти забув додати, 73-33, — вона ще й мене поклала на лопатки. І що з того? Це ж і є найцікавіше, хіба ні?

Він обвів зал поглядом, та відповіддю йому знову була глибока тиша. Тоді він перевів запитливий погляд на Тренерку Ізі, яка, ледь помітно всміхнувшись, тихо порадила:

— Спробуй із дівчатами. 

Ферлес кивнув, і риси його обличчя враз посерйознішали. Він підвищив голос, змушуючи зал зосередитися:

— Що ж, дівчата, можливо, саме ви покажете справжній рівень! Тіс — досвідчений боєць, один із найкращих серед хлопців. Проте невже серед вас немає того, хто готовий довести свою майстерність? Хто наважиться прийняти виклик і продемонструвати, що може скласти гідну конкуренцію? — його погляд неквапливо прочісував залу, мовби вишукуючи хоча б натяк на рух, але натомість натрапляв лише на напружену, глуху тишу.

— Я розчарований… — тихо додав він, у голосі прозвучала приглушена гіркота, що ще більше обтяжила повітря.

— Я спробую! — раптом пролунав голос, сповнений легкої, дзвінкої впевненості, наче спів жайворонка у вранішній імлі.

Дорослий напружено сіпнувся, погляд миттєво ковзнув у бік джерела звуку.

— Що?.. Хто це сказав? Вийдіть уперед! — у його тоні змішалися подив і нетерпіння.

Я завмерла, уважно вдивляючись у натовп. І тоді побачила — у першому ряду піднялася рука.

Бетті.

— Ходи до нас, — сухо вимовив Тренер, не зводячи з неї погляду.

Білявка плавно ступила вперед і впевненою ходою рушила до нас. Простір навколо ніби застиг у невловному напруженні, а погляди всіх присутніх прикипіли до неї.

Я помітила, з яким неприхованим інтересом Тренер Ферлес дивиться на неї — і водночас моя власна цікавість розпалювалася ще більше.

Бетті таки зробила це. І навіть не вагалася…

Тренер на мить зустрівся зі мною поглядом. У його очах було те, що я не могла сплутати ні з чим іншим, — щира, непідробна зацікавленість. Можливо, він згадав, що бачив нас разом, і тепер передбачав у цьому якусь приховану інтригу.

— Назви номер, — спокійно мовив він, коли Бетті зупинилася.

— 91-81, — чітко відповіла вона, тримаючись так, ніби перемога вже була за нею.

Отакої… Номер пам’ятає. Значить, може, коли захоче.

Я подумки всміхнулася.

— Ти впевнена? — обережно уточнив Ферлес, уважно розглядаючи її. У його очах промайнув сумнів, і я розуміла, чому.

Бетті зовсім не виглядала як типовий суперник для Тіса: надто тендітна, легка, трохи розсіяна… і занадто витончена для такого поєдинку.

Вона рішуче кивнула, та в її очах спалахнула тверда рішучість.

Тренер ледь стенув плечима, а затим звернувся до Тіса:

— Ну що скажеш? Як тобі суперник?

Той, дещо розгублений, пробурмотів:

— Якщо чесно... я очікував когось… — затнувся, ковзнувши по ній оцінювальним поглядом.

Бетті, звівши брову й схрестивши руки на грудях, обурено вигукнула:

— «Когось» — це кого саме?

Тіс криво посміхнувся.

— Не знаю… міцнішого… вищого… — його відповідь була не до кінця впевнена, проте все ж не позбавлена зухвалості.

— Рілі? — Бетті звела брову. — Тобто якщо я дівчина й не виглядаю як типовий «боксер», то автоматично списуюсь?

— Ну... Саме так, — самовпевнено відказав він, гордовито підіймаючи підборіддя.

Трясця. Дарма цей йолоп так із Бетті... Вона це не проковтне... І щось мені підказує, що він ще не розуміє на що погоджується... Ги-ги.

Білявка примружила очі, вуста розтягнулися у хитрій посмішці:

— Перевіримо?

Тіс відреагував посмішкою, яка здалася мені надто колючою, навіть хижою. В його погляді, зазвичай стриманому й спокійному, спалахнув незвичний вогонь упевненості, який я раніше ніколи не бачила. Це викликало в мене легке занепокоєння... Адже цей пихатий бовдур зараз не просто приймав виклик — він уже смакував майбутню перемогу.

І в ту мить я чітко відчула: цей поєдинок не буде простою демонстрацією сили... це буде зіткнення характерів.

Краєм ока глянула на Наглядачів — вони вже щось занотовували в зошитах, уважно відстежуючи кожен рух.

Дідько. Вже чути смалятину...

— Чудово! — голос Ферлеса розітнув напругу. — Вибір зроблено. Ви виходите на поєдинок! — Він різко повернувся до залу: — Ну ж бо, хутчіше! Звільніть простір!

Учні миттєво заворушилися, розходячись і формуючи нерівне півколо. Їхні обличчя, підсвічені холодним світлом ламп, застигли між захватом і напруженим очікуванням.

Бетті й Тіс мовчки рушили до центру зали.

Атмосфера згущувалася, наче перед бурею — коли повітря завмирає в очікуванні першого удару громовиці.

Ферлес нахилився до мене й тихо спитав:

— Як думаєш, буде цікаво?

— Ще б пак! — нервово пирхнула я, ледь стримуючи усмішку.