Спочатку:
На сторінку книги
Глава 8. Наречений прибув — вистава починається
Наступного ранку Діана прокинулася набагато раніше, ніж планувала.
Сьогодні був її день народження. Тридцять років.
Ювілей, який вона збиралася відсвяткувати спокійно, якби не одна маленька проблема.
Її родина. І ще одна проблема, яка мала сьогодні перетворитися на її головний порятунок. Роман.
Діана підвелася з ліжка, потягнулася й одразу попрямувала до ванної.
— Сьогодні я повинна виглядати бездоганно.
Вона подивилася на себе в дзеркало.
— Не просто бездоганно. Так, щоб мама забула запитати, коли весілля.
Пауза.
— Хоча це навряд чи можливо.
За кілька годин Діана вже була повністю готова.
На ній було сріблясте плаття, яке красиво переливалося при кожному русі. Волосся акуратно вкладене, макіяж підкреслював очі, а легкий аромат парфумів залишався за нею майже непомітним шлейфом.
Діана подивилася на себе в дзеркало ще раз.
— Тридцять.
Вона усміхнулася.
— Ну що ж. Вітаю, Діано. Ти дожила до того віку, коли бабуся вже вважає тебе старою дівою.
— Я все чула! — долинув із кухні голос Марини.
Діана засміялася.
— Я говорила сама із собою!
— У нашій родині це нормально!
Тим часом у квартирі кипіла справжня підготовка.
Діана ще напередодні домовилася з людьми, які допомогли прикрасити квартиру до свята.
У вітальні з'явилися ніжні святкові композиції, на столі стояв красивий сервіз, а посередині красувався великий святковий торт.
Марина перевіряла тарілки.
— Все готово.
— Точно?
— Так.
— Їжі вистачить?
Марина подивилася на стіл.
— Якщо твоя тітка не приведе ще сорок своїх родичів, то вистачить.
Діана засміялася.
— Не нагадуй.
— До речі, аніматорів не замовляли?
— Марино!
— Просто питаю.
— Якщо твоя тітка справді приведе аніматора, я сама поїду назад до Естонії.
— Пізно. Ти вже повернулася.
— Тоді в іншу країну.
Марина засміялася.
Але потім подивилася на годинник.
— Де Роман?
Діана одразу стала серйознішою.
— Має скоро прийти.
— Ти хвилюєшся?
— Ні.
— Точно?
— Абсолютно.
Марина хитро посміхнулася.
— Ти вже п'ять разів дивилася на телефон.
— Я контролюю час.
— Звичайно.
Діана хотіла щось відповісти, але саме в цей момент пролунав дзвінок у двері.
Вона завмерла.
Марина теж.
— Це він?
Діана швидко поправила волосся.
— Напевно.
— Ти щойно поправила волосся.
— Воно було криво.
— Воно було ідеальне.
— Марино!
— Все, мовчу.
Діана підійшла до дверей.
Відчинила.
І перестала дихати.
На порозі стояв Роман.
Але це був зовсім не той Роман, якого вона бачила біля зламаного унітаза.
Сьогодні на ньому була світла сорочка, ідеально підігнана по фігурі. Волосся акуратно вкладене, легка щетина робила його ще мужнішим, а від нього долинав приємний аромат парфумів.
У руках він тримав великий букет квітів.
Роман теж завмер.
Він дивився на Діану так, ніби вперше її побачив.
Сріблясте плаття, красиве волосся, блискучі очі.
На кілька секунд вони просто мовчали.
— Привіт, — нарешті сказав Роман.
— Привіт…
Голос Діани прозвучав тихіше, ніж вона хотіла.
Вона не могла відвести погляд.
Господи…
Цей чоловік мав вигляд зовсім не сантехніка.
Він був схожий на успішного бізнесмена, якого вона могла б зустріти на діловій конференції.
Діана сама не зрозуміла, чому її серце раптом почало битися швидше.
Роман, своєю чергою, теж ледве знайшов слова.
— Ти…
Він замовк.
Діана підняла брову.
— Я?
— Ти прекрасна.
Щоки Діани миттєво стали рожевими.
Вона зовсім не очікувала такого компліменту.
— Дякую.
Роман простягнув їй букет.
— Це тобі. З днем народження.
Діана взяла квіти.
— Які красиві…
Вона вдихнула аромат.
— Дякую, Романе.
— Я подумав, що наречений без квітів виглядатиме підозріло.
Діана усміхнулася.
— Ти все правильно зрозумів.
За її спиною Марина тихенько спостерігала за ними.
Вона ледь стримувала сміх.
«Ніяких почуттів», — казала Діана.
Марина подивилася на сестру.
Діана стояла перед Романом і буквально не могла відвести від нього очей.
Ага.
Звичайно.
Не закохається.
Марина ледь усміхнулася.
— Цікаво, скільки часу вони протримаються з цими правилами?
Вона подивилася на них ще раз.
— Ставлю на те, що першою порушить правила Діана.
Але хто знає?
Можливо, доля вже написала свій сценарій.
---
— Заходь, — нарешті сказала Діана.
Роман увійшов до квартири.
Він озирнувся.
— Вау.
— Що?
— Тут справді все красиво.
— Я хотіла, щоб родині сподобалося.
— Думаю, їм сподобається.
— А тобі?
— Мені дуже.
Діана знову почервоніла.
— Добре.
Вона поклала букет у вазу.
Потім різко згадала:
— Стривай.
Вона повернулася до Романа.
— Нам потрібно повторити легенду.
— Яку саме?
— Де ми познайомилися.
— Ага.
— Нагадай мені.
— Ми познайомилися…
Роман задумався.
— У кав'ярні.
— Ні, це занадто просто.
— На виставці?
— Я не ходжу на виставки.
— Тоді на благодійному заході.
Діана подумала.
— Непогано.
— Тоді так і скажемо.
— А ким ти працюєш?
Роман усміхнувся.
— Архітектором.
Діана завмерла.
— Ти ж сантехнік.
— А хіба сім'ї треба знати все?
Діана засміялася.
— Ні. Тоді сантехніком ти був учора.
— Сьогодні я архітектор.
— Добре. Але якщо бабуся попросить побудувати їй будинок?
— Скажу, що проєкт уже в роботі.
— Романе!
Він засміявся.
— Жартую.
Діана подивилася на нього.
— І ще одне.
— Що?
— Не забувай, що ми закохані.
— Я пам'ятаю.
— Дуже закохані.
— Настільки?
— Настільки, щоб вони повірили.
Роман нахилився трохи ближче.
— Думаю, з цим проблем не буде.
Діана завмерла.
Її серце знову зробило щось дуже дивне.
Вона швидко відступила.
— Чудово. Тоді все готово.
---
Минуло лише десять хвилин.
І в двері пролунав перший дзвінок.
Потім другий.
Потім третій.
— Вони приїхали! — вигукнула Марина.
Діана глибоко вдихнула.
— Спокійно.
Роман стояв поруч.
Він тихо прошепотів:
— Готова?
— Ні.
— Я теж.
Діана подивилася на нього.
— Але посміхайся.
— А ти?
— Я теж.
Двері відчинилися.
На порозі стояли її родичі.
— З днем народження!
Тітки тримали в руках букети бузку.
Мама принесла пакунки з гостинцями й подарунками.
Батько стояв позаду з таким виразом обличчя, ніби вже заздалегідь знав, що сьогодні йому буде потрібна тиша.
А бабуся урочисто тримала великий подарунок.
— Дитино! — вигукнула вона. — Ось тобі подарунок!
Діана обійняла її.
— Дякую, бабусю!
— І гроші.
— Бабусю, не треба було.
— Треба.
Потім бабуся передала ще один пакунок.
— І каструля для супу.
Діана подивилася на каструлю.
— Каструля?
— Хороша каструля.
— Дякую…
Батько тихо пробурмотів:
— Головне, що не бетономішалка.
Мама засміялася.
Але потім усі побачили Романа.
Тітка Олена завмерла.
Двоюрідні сестри переглянулися.
Одна навіть тихо прошепотіла:
— Ого…
Друга відповіла:
— Тепер зрозуміло, чому вона мовчала цілий рік.
Діана почула це й одразу сказала:
— Це Роман.
Вона взяла його за руку.
Роман посміхнувся.
— Дуже приємно з усіма познайомитися.
Бабуся підійшла ближче й уважно його оглянула.
З ніг до голови.
Потім ще раз.
— Гарний.
Роман усміхнувся.
— Дякую.
— І сорочка хороша.
— Дякую.
— Руки сильні.
Діана ледь не поперхнулася.
— Бабусю!
— А що? Я дивлюся.
Тітка Олена вже теж розглядала Романа.
— Діано…
— Що?
— Ти де такого знайшла?
Марина тихо прошепотіла:
— У ванній.
Діана кинула на неї грізний погляд.
— Марино!
Роман ледве стримував сміх.
Двоюрідні сестри почали перешіптуватися.
— Він такий доглянутий.
— І красивий.
— А парфуми які!
— Тихіше, він почує.
— Нехай чує.
Тітка Олена нарешті сказала:
— Ну, Діано… Вітаю.
— Дякую.
— Ти зробила правильний вибір.
Діана ледь не розсміялася.
Якби ви тільки знали…
Але Роман міцніше стиснув її руку.
Діана подивилася на нього.
Він тихо усміхнувся.
І вона теж.
— Проходьте до столу, — сказала Діана.
Роман галантно пропустив усіх уперед.
— Ласкаво просимо.
Він допомагав гостям зняти верхній одяг, проводжав їх до столу, подавав стільці.
Через кілька хвилин її родина вже була абсолютно зачарована.
Мама дивилася на нього із задоволенням.
Бабуся вже, здається, подумки планувала їхнє весілля.
Тітки обговорювали, який він вихований.
А двоюрідні сестри періодично поглядали на Романа й перешіптувалися.
Діана стояла посеред вітальні й дивилася на все це.
Потім тихо прошепотіла:
— Ура…
Марина почула.
— Що?
Діана усміхнулася.
— Все йде за планом.
Вона ще не знала, що найскладніша частина вистави тільки починається.
Бо тепер Роману доведеться не просто зобразити її нареченого.
Йому доведеться переконати родину, що вони справді кохають одне одного.
А це означало багато запитань, незручних ситуацій, сімейних жартів…
і, можливо, кілька моментів, коли навіть Діана сама перестане розуміти, де закінчується гра і починається щось справжнє.
