Спочатку:
На сторінку книги
Глава 16. Правда, яку вже не приховати
Коли Діана та Роман повернулися додому, вони ще не здогадувалися, що на них чекає.
Ольга залишилася трохи відпочити після прогулянки, а Діана з Романом піднялися до квартири.
Вони йшли поруч, тримаючись за руки.
Діана була в чудовому настрої. Після сьогоднішнього дня вона почувалася незвично легко. Їй подобалося, що тепер не потрібно було нічого приховувати від Романа.
Вона вже навіть не думала про той старий контракт.
Для неї Роман давно перестав бути «нареченим напрокат».
Він став людиною, яку вона хотіла бачити поруч щодня.
Але щойно вони відчинили двері, Діана зупинилася.
У вітальні сиділа вся її родина.
Мама.
Тато.
Бабуся.
Тітка.
Кілька родичів.
Марина поки що була відсутня.
Усі сиділи з такими серйозними обличчями, ніби чекали не на повернення Діани з прогулянки, а на початок судового засідання.
Роман теж це помітив.
— Щось сталося? — тихо запитав він.
Діана розгублено подивилася на родичів.
— А чому ви всі тут?
Тітка першою підвелася.
На її обличчі було щось середнє між обуренням і жалем.
— Діаночко…
— Що?
— Ми таке дізналися про твого нареченого…
Діана насупилася.
— Про Романа?
— Так.
Тоді її погляд упав на Аллу.
Та сиділа трохи осторонь і мала надто задоволений вигляд.
Діана одразу все зрозуміла.
Її очі звузилися.
— Алло…
Кузина зробила вигляд, що не розуміє.
— Що?
— Що ти зробила?
Алла нахабно посміхнулася.
— Те, що мала зробити сестричка.
— Сестричка? — перепитала Діана.
— Так. Відкрити тобі очі.
Роман напружився.
— Діано…
Але вона підняла руку, ніби просила його поки що не втручатися.
— Я сама розберуся.
Саме в цей момент до квартири зайшла Марина.
Вона зняла пальто, подивилася на всіх і завмерла.
— А що тут відбувається?
Мати одразу повернулася до неї.
— Марино, ти знала?
— Що саме?
— Що Роман — проходимець!
Марина аж брови підняла.
— Що?!
— Він обманював нашу Діану!
Діана важко видихнула.
— Мамо…
Але мати вже не зупинялася.
— Він не менеджер!
Бабуся суворо додала:
— Так, поясніть нам, навіщо він це приховував?
Тітка підхопила:
— Виявляється, він сантехнік!
У кімнаті запанувала тиша.
Усі дивилися на Романа.
Той стояв поруч із Діаною, трохи опустивши очі.
Він не виглядав злим.
Лише втомленим.
Наче все це раптом стало для нього надто важким.
— Я можу пояснити, — тихо сказав він.
Але Діана раптом зробила крок уперед.
— Не треба.
Роман подивився на неї.
— Діано…
Вона повернулася до родини.
— Це я сказала йому так говорити.
Усі застигли.
— Що? — першою перепитала мати.
Діана випрямилася.
— Я попросила його сказати, що він менеджер.
— Але навіщо? — здивовано запитала бабуся.
Діана нервово стиснула пальці.
— Тому що ви самі цього хотіли!
Вона обвела поглядом усіх присутніх.
— Пам'ятаєте? «Діано, тобі потрібен чоловік із хорошої сім'ї». «Діано, він має мати престижну роботу». «Діано, не можна приводити додому кого завгодно».
Тітка насупилася.
— Ми просто хотіли тобі добра.
— Ні! — різко відповіла Діана. — Ви хотіли вибрати мені чоловіка замість мене.
Мати похитала головою.
— Але обманювати теж не можна.
Діана вже хотіла відповісти, коли раптом у кишені Романа задзвонив телефон.
Він дістав його.
Поглянув на екран.
Його обличчя одразу змінилося.
Роман відповів.
— Так…
Кілька секунд він мовчав, слухаючи співрозмовника.
Потім тихо сказав:
— Добре. Я зараз приїду.
Він завершив дзвінок.
Діана одразу підійшла до нього.
— Щось сталося?
Роман подивився їй в очі.
У його погляді було стільки суму, що її серце стиснулося.
— Мені пора, Діано.
— Куди?
— Треба їхати.
— Ромо…
Він похитав головою.
— Потім поговоримо.
І, не сказавши більше нічого, він розвернувся та вийшов.
Двері зачинилися.
Діана кілька секунд стояла нерухомо.
Потім повільно повернулася до родини.
Її обличчя змінилося.
Тепер у ньому не було розгубленості.
Тільки лють.
— Ви задоволені?
Ніхто не відповів.
— Ось що ви накоїли.
Тітка здивовано кліпнула.
— Діано, ми просто хотіли…
— Ви навіть не знаєте його!
Її голос пролунав так голосно, що всі замовкли.
— Ви нічого про нього не знаєте! Але вже встигли назвати його проходимцем!
Бабуся тихо сказала:
— Але ж він приховав правду.
— Яку правду?!
Діана гірко засміялася.
— Що він сантехнік?
Вона подивилася на всіх.
— Так, я знала!
Тітка аж підвелася.
— Ти знала?!
— Так!
— І давно?
— Від самого початку!
Мати схопилася за груди.
— Діано…
— А тепер ще дещо!
Вона глибоко вдихнула.
— Я взагалі взяла його напрокат.
Усі одночасно заговорили.
— Що?!
— Як це напрокат?!
— Ти серйозно?!
— Нареченого?!
Діана крикнула:
— Так!
Марина закрила обличчя долонями.
— Ну все…
Бабуся дивилася на онуку так, ніби вперше її бачила.
— Внучко… навіщо ти так зробила?
Діана на мить опустила очі.
А потім сказала:
— Тому що ви мене дістали.
Тиша.
— «Діана самотня».
— «Діана нещасна».
— «Діана, коли ти вже вийдеш заміж?»
Вона гірко посміхнулася.
— «Тобі вже тридцять!»
— «Он у твоєї знайомої вже троє дітей!»
— «А ти все сама!»
Голос Діани затремтів.
— Я просто хотіла, щоб ви нарешті відчепилися від мене!
Мати тихо сказала:
— Ми хвилювалися за тебе.
— Я знаю.
Діана витерла сльозу, що раптом з'явилася на щоці.
— Але ви ніколи не запитували, чого хочу я.
Марина підійшла ближче.
— А тепер ти хочеш Романа?
Діана подивилася на неї.
І вперше сказала це вголос перед усією родиною:
— Так.
Бабуся уважно дивилася на неї.
— Але ж він сантехнік…
— І що?
— Але ти могла знайти когось…
— Кращого?
Діана гірко посміхнулася.
— А хто визначає, хто кращий?
Вона зробила паузу.
— Ви?
Ніхто не відповів.
— Роману байдуже, скільки я заробляю. Він не питає, який у мене будинок, яка машина і скільки грошей на рахунку.
Вона говорила все впевненіше.
— Він допомагає моїй мамі. Він розмовляє з моєю бабусею. Він сидить із моїм батьком і грає в нарди. Він турбується про Ольгу.
Діана усміхнулася крізь сльози.
— І знаєте що? Він робить мене щасливою.
Бабуся здивовано запитала:
— Але чому він узагалі став сантехніком?
Діана відповіла:
— Тому що раніше він був архітектором.
Усі знову переглянулися.
— Архітектором? — перепитала тітка.
— Так.
— І чому пішов?
Діана опустила голос.
— Через Ольгу.
— Його сестру?
— Так.
Вона глибоко вдихнула.
— Ольга потрапила в аварію. Вона втратила можливість ходити. Роман залишив свою професію, щоб бути поруч із нею.
У кімнаті стало тихо.
— Він міг думати про кар'єру, гроші, престиж. Але він обрав сестру.
Діана витерла очі.
— Я була сьогодні з Ольгою. Вона чудова. Добра, весела, сильна.
Бабуся приклала руку до грудей.
— Господи… Ми нічого не знали.
— Саме так, — тихо сказала Діана. — Ви нічого не знали.
Тітка, однак, лише фиркнула.
— Але тоді нам точно не потрібна така сім'я з такими проблемами.
Діана різко повернула голову.
— Що ви сказали?
— Ти достойна чоловіка з вищого суспільства, а не…
— А ви, тітко, краще замовкніть!
Тітка ахнула.
— Діано!
Мати піднялася.
— Не можна так розмовляти з родичами.
Діана повернулася до матері.
— А як мені з ними розмовляти, мамо? Спокійно слухати, як вони ображають людину, яку я люблю?
Усі замовкли.
Навіть сама Діана на секунду завмерла після власних слів.
Яку любить.
Вона щойно сказала це вголос.
Марина підійшла до неї та стала поруч.
— Мамо, досить.
Мати подивилася на доньку.
— Марино…
— Діана сама обрала своє життя. І вона багато чого досягла.
Марина подивилася на всіх.
— Вона сама побудувала кар'єру. Сама досягла успіху. Сама забезпечує себе. І якщо вона нарешті зустріла чоловіка, поруч із яким щаслива, то нам варто не критикувати його, а підтримати її.
Діана вдячно подивилася на сестру.
— Дякую.
Потім вона повернулася до родини.
— А тепер я хочу, щоб ви всі пішли.
Бабуся сумно подивилася на неї.
— Внучко…
— Я люблю вас.
Діана говорила вже спокійніше.
— Але сьогодні ви перейшли межу.
Вона відкрила двері.
Ніхто не сперечався.
Один за одним родичі почали виходити.
Тітка пішла, ображено підтиснувши губи.
Алла навіть не дивилася Діані в очі.
Мати затрималася біля дверей.
— Діано…
— Мамо, будь ласка.
Жінка важко зітхнула й вийшла.
Останньою пішла бабуся.
Двері зачинилися.
У квартирі стало тихо.
Марина залишилася поруч.
Діана опустилася на диван і закрила обличчя руками.
— Я боюся, Марино.
— Чого?
— Що Роман подумав, ніби я теж його соромлюся.
Марина сіла поруч.
— Ти ж сама сказала йому правду.
— Але він пішов так сумно…
— Бо його боляче зачепили.
Діана підвела голову.
— Я маю його знайти.
Марина усміхнулася.
— Тоді чого ти ще сидиш?
Діана схопила сумочку.
— Точно.
Вона швидко підвелася.
Тепер їй було байдуже, що скаже родина.
Байдуже, що подумають сусіди.
Байдуже, чи Роман сантехнік, архітектор чи взагалі продавець морозива.
Вона знала тільки одне.
Вона більше не хотіла його втрачати.
Бо сьогодні вперше зрозуміла:
найстрашнішим для неї був не сімейний скандал.
Найстрашнішим було залишитися без Романа.
