Раді Вас бачити!

Незабаром лікар Бондаренко навідав мера і непоспішно простягнув руку.

Та щойно Куропась торкнувся його руки, як раптом упав навколішки.

— Рятуйте! Я більше так не можу! — вигукнув Куропась.

Лікар трохи злякався, але швидко взяв себе в руки. Він допоміг мерові підвестися й уклав його на кушетку. Сам же сів у крісло навпроти, спокійно дістав нотатник, поправив окуляри й серйозно запитав:

— Розповідайте. Що вас турбує?

— Вона… вона у мене в голові! — простогнав мер.

— Хто «вона»? — уточнив лікар.

— Коза!

Лікар здивовано моргнув.

— Коза?

— Так! Вона весь час «бе та бе-е»! — Куропась знову схопився за голову.

Потім він почав розповідати про свої сни: і про кулінарне училище, і про поле, і про те, як його тягнули назад. 

Лікар уважно слухав і щось занотовував.

— Зрозуміло, — спокійно сказав він. — А що ви зараз відчуваєте?

— Розпач… через це бекання, — зітхнув мер.

— Добре. Тобто... Давайте проведемо дослід. Закрийте праве вухо. Що ви чуєте?

Куропась виконав і на мить замислився, а потім знову тихенько пробекав.

Лікар зробив нотатку.

— А тепер закрийте ліве вухо.

Мер послухався, але нічого не змінилося.

— Випадок непростий, — обережно мовив лікар. — Думаю, справа у ваших снах. Вони повторюються: училище і коза, поле і знову коза. Що для вас означає кулінарне училище?

— Там усе й почалося, — зітхнув Куропась. — Після невдалих виборів мені наснився сон.

— Невдалих виборів… — занотував лікар.

— Я просто дуже перенервував. Це ж були мої перші справжні вибори.

Лікар підняв брови.

— Перші? А як ви стали мером?

Куропась зніяковів і опустив очі.

— Ну… я приїхав на навчання. А в училищі була виборча комісія. Я написав своє ім’я… і став мером. Бо більше ніхто не прийшов.

У цю мить у голові мера знову з’явився звук. Він схопився за скроні.

— Вона повернулась… коза…

— Давайте ще поговоримо про поле, — м’яко запропонував лікар.

— Поле було дуже гарне, — почав мер. — Як у моєму селі. Я там малим бігав, пас корів.

— А кіз? — запитав лікар.

— Кіз не пас, — знизав плечима Куропась.

— Тоді чому коза тягне вас? — мовив лікар.

— Я з Козівки… — тихо сказав мер. — Там соняхи були отакі високі…

— З Козівки? — лікар кивнув.

— Так чому вона мене тягне? — розгублено спитав Куропась.

— А ви давно були там? — запитав лікар.

— Ой... якщо чесно… з того дня, як поїхав, — не був, — зізнався мер.

Лікар усміхнувся, ніби все зрозумів.

— Можливо, коза у ваших снах — це символ вашого минулого. Ваше село Козівка. Воно ніби кличе вас назад. Моя порада: поїдьте додому, трохи відпочиньте й відкладіть вибори.

— Як? Зараз? — схлипнув мер.

— Так, це необхідно, — наголосив лікар.

Він простягнув мерові маленький папірець.

— І ось краплі для вух. Про всяк випадок.

Куропась зітхнув.

Думка про Козівку його трохи наполохала, але можливо, зараз прийшов час повернутися туди, звідки все почалося.