Спочатку:
На сторінку книги
По приїзді мер не став відкладати справи. Він навіть не зайшов до свого будинку, а одразу попрямував на центральну площу.
Куропась став біля стовпа, глибоко вдихнув і сказав:
— Агрійці, настав час.
Помічник Бублик подав аркуш паперу, а Семен Хропач — молоток і кнопки. За кілька хвилин на стовпі з’явилося нове оголошення. Куропась уважно подивився, чи рівно висить аркуш, і кивнув.
На ньому було написано:
«Вибори мера Агрії!
Кожна людина (не курка і не коза!),
віком від 25 до 60 років,
може подати свою кандидатуру.
Напишіть ім’я та прізвище
й вкиньте записку в урну».
На площі запала тиша.
Урна цього разу заповнилася швидко.
Але не так, як раніше.
Папірців було менше. Значно менше. Вони не випадали, і ніхто не кидав нічого зайвого. Семен Хропач мовчки стояв поруч, але навіть йому майже не довелося втручатися.
Наступного дня мер зачинився в кабінеті й узявся розбирати заявки сам.
Він читав повільно, уважно.
— Галина Вирвикаша… угу, — прочитав він і на мить замислився.
Потім узяв наступний папірець.
— Семен Хропач.
Куропась ледь помітно кивнув.
— Тимофій Бублик.
Тут він навіть усміхнувся.
— Валерій Іванович Бондаренко.
— Федір, поштар.
Записок залишалося все менше.
Мер узяв останню.
Він подивився на знайоме ім’я.
— Г. М. Куропась, найкращий мер Агрії... угу — прочитав уголос.
Він на мить відклав папірець і сперся на спинку крісла.
Цього разу вибір був справжнім.
І саме це робило його таким непростим.
Потім він узяв телефон і почав обдзвонювати кандидатів, щоб ті підготували передвиборчу кампанію й короткий план розвитку міста.
— Нічого складного. Просто скажіть людям, що й навіщо ви хочете зробити.
Хтось у слухавці зрадів.
Хтось замовк.
Хтось перепитав, чи це справді потрібно.
— Потрібно, — відповідав Куропась.
Коли усі дзвінки закінчилися, мер поклав телефон і на кілька секунд залишився сидіти нерухомо.
Потім узяв чистий аркуш паперу й підсунув його ближче.
Довго дивився на порожнє місце.
Потім повільно написав угорі:
«План розвитку Агрії»
Куропась зітхнув, випростав плечі й узяв ручку міцніше.
Вже наступного дня обіцянки кандидатів опублікували в свіжому номері «Агрійського Вісника».
Газету розхапали ще до обіду.
Агрійці читали на лавках, на сходах, біля магазину й навіть дорогою додому.
На першій сторінці було написано:
«ПЕРЕДВИБОРЧА КАМПАНІЯ»
Першою йшла Галина Вирвикаша. Її план був короткий і зрозумілий:
«Ні бур’янам — свобода трояндам»
— Гарно сказано, і головне правильно. Так їм, — казали жінки.
Далі — Федір, поштар:
«Вчасна пошта — життя за планом»
Агрійці схвально кивали, бо їм подобалася така надійність.
Третім був лікар Бондаренко:
«Стерильне майбутнє Агрії»
У плані йшлося про чисту воду та перевірку здоров’я. Хтось хмурився, хтось радів, але все-таки погодилися: лікар знає, про що говорить.
Далі — Семен Хропач:
«Кожен отримає по заслугах»
Дехто схвально кивав, а дехто розгублено перечитував двічі.
П’ятим ішов Тимофій Бублик:
«Економічний розвиток та освіта»
Він писав про навчання, рахунки, плани й майбутнє дітей. План виглядав дуже серйозно, і це трохи наполохало виборців.
А останнім був план Григорія Марковича.
Люди затримували погляд.
Під його ім’ям стояло:
«Потужність, стабільність, вірність.»
Дехто знизував плечима. Дехто замислювався.
Куропась не знав, чи цього буде достатньо. Він просто сказав те, що вважав правильним.
А вже наступного дня провели голосування. Агрійці підходили до урн і кидали свої голоси. Хтось довго тримав папірець у руці, а хтось опускав одразу, не озираючись.
Мер не втручався. Він стояв осторонь і стежив, щоб усе йшло спокійно.
Хоча без суперечок не обійшлося.
Вже наступного дня, коли відкрили урни, виявилося, що папірців не сто, а сто один.
— Скільки людей у місті? — запитав мер.
— Рівно сто, — відповів Бублик.
— А голосів скільки?
— Сто один…
— Ой лишенько! — вигукнула Галина.
— Усім спокійно, — підхопив Хропач. — Треба звірити кожен папірець і виявити порушника.
Як з’ясувалося, ніхто не прописав правила голосування, і «злісною правопорушницею» виявилася Рябуша.
За кого вона проголосувала — так і не стало відомо.
Куропась довго думав, чи рахувати її голос.
— У нас демократичне місто! — вигукнув він.
— Пане мер, якщо курка голосує, то і моя коза Роза теж має! — озвалася Галина.
Куропась упав у крісло.
Тим часом Хропач уже встиг підрахувати голоси. Потім уважно подивився на папірці, ще раз перевірив цифри й підвів голову.
— Ну? — хтось тихо спитав.
— Результат є, — сказав Семен.
У кабінеті одразу зашуміли.
Куропась підняв руку.
— Спокійно, усе за правилами, — сказав він. — Агрія вирішила.
Люди перезирнулися.
Хтось усміхнувся, хтось лише зітхнув.
Тепер усі знали відповідь.
До другого туру пройшли троє.
Галина Вирвикаша — її підтримали жінки.
Федір, поштар — за нього віддали голоси ті, хто звик довіряти пошті.
І Григорій Маркович Куропась.
Коли він почув своє ім’я, серце сіпнулося. Куропась на мить заплющив очі й повільно видихнув. Потім відкрив їх і подивився на присутніх.
Та рано було радіти.
Попереду ще був другий тур. І саме там має вирішитися доля містечка.
