Раді Вас бачити!

"Ніщо так не прикрашає романтичний вечір, як добряча порція жіночої логіки, розбита об чоловіче его."

Дорогою додому вибір упав на лимонні тістечка. Раніше подібні десерти залишалися поза увагою, але після спостережень за ранковими апетитами Денні випічка стала майже невід’ємною частиною раціону.

Зайшла до квартири і пакети з покупками вислизнули з рук, гучно розсипавшись по підлозі. Кухня перетворилася на острів троянд. Величезні квіткові композиції стояли всюди, створюючи сюрреалістичну картину.

— Що за чортівня? — питання прозвучало раніше ніж встигла подумати.

Денні повільно підвів погляд від тарілки з бутербродом:

— Квіти.

Ковтнувши шматок, він нахилив голову і хитро підморгнув.

— Від кого? — рука торкнулася пелюсток.

— Судячи з листівки — Лео. Кур’єр був годину тому.

Денні продовжив жувати з таким виглядом, наче це найважливіша справа вечора. В очах блиснула насмішка, а на обличчі застиг вираз, який явно натякав на щось не дуже пристойне.

Кошик з найбільшим букетом опинився в центрі уваги.

— Це від старого чи від нового? — Денні подався вперед, відклавши бутерброд убік.

— Що? — листівка застигла в повітрі.

— Лео. Колишній чи теперішній? — голова схилилася набік, вивчаючи реакцію.

— А… — повільне розгортання паперу не дало чіткої відповіді. — Поняття не маю.

Текст на листівці виявився лаконічним:

«Кохана, пробач. Знаю, що в тебе з тим хлопцем не серйозно. Визнаю, що зробив помилку. Давай усе забудемо. Люблю тебе».

Кулак стис листівку. Роздратування перемагало бажання зберегти вигляд.

— Викинь це.

Швирнула папір на землю ледь не зачепивши фізіономію Денні. Нескінченна тяганина з розлученням, яке колишній ніяк не підпише, дратувала дедалі сильніше.

Дістала пакет із тістечками на стіл. Денні миттєво схопив десерт:

— Це всього лише квіти. Шкода, хіба ні? — спроба виглядати серйозним була невдалою, особливо з хвацьким підмигуванням.

— Залиш собі.

— О, дякую! І що з ними робити? — підніс тістечко до губ, імітуючи глибокі роздуми.

— Продай, — буркнула, стримуючи посмішку. 

Денні, з повним ротом, розвів руками і усміхнувся:

— Гаразд, але якщо після цього стану мільйонером, з тобою не поділюся! — сказав він, відкидаючись на спинку дивану.

— Що він такого зробив? Чому ви розійшлися? — Денні склав лікті на колінах і подався вперед. 

Бажання мовчати боролося з потребою висловитися. Розкладання продуктів стало механічним прикриттям для сповіді:

— Він… трахнув офіціантку.

— Он як? — Денні звів брови, і великі очі стали ще більші, мов у персонажа мультфільму.

— Під час нашого медового місяця… і я думаю, вона не була першою, — додала, обережно ставлячи банку з йогуртом на полицю.

Денні повільно втупився у стелю:

— Оу… 

Я повернулася до нього, коли той додав:

— Тоді він, мабуть, найбільший дурень, якого я зустрічав.

Хитро посміхнувся, плечі трохи розслабилися, і нахлинуло відчуття вдячності за його спокій.

— Я думала, що зустріла саме того… — зізналася, ловлячи себе на думці, що вперше хочу поділитися з кимось.

— Та я помилилася, — взяла з холодильника пиво. Сіла поряд із Денні на диван, руки склала на колінах.

Ми мовчали кілька хвилин, відчуваючи, як кімната наповнюється тихим розумінням.

— Ти його любила? — тихо запитав Денні, повертаючи до мене погляд.

Та чи знала я сама відповідь на це питання?

Слова зависли між нами, але цього мовчання вистачало, щоб зрозуміти: він поруч, готовий слухати. Не судитиме, а це вже було дуже багато.

Він підняв руку, запрошуючи сісти ближче. Обійми за плечі дали відчуття безпеки, з яким слова почали виходити самі собою. 

— Мама завжди казала, що для дівчини важливо вдало вийти заміж… — тихо почала.

Смішок Денні залишився без уваги. 

— Я виросла не в багатій родині, — продовжила я. — Батько пиячив, а мама… завжди шукала спосіб звести кінці з кінцями. Я вчилася і працювала. Але грошей було мало. Кілька років тому мама захворіла, і їй був потрібен постійний догляд. На батька покладатись не можна було, тому я найняла медсестру, яка б про неї піклувалась. Але грошей і так бракувало… і тоді я зустріла Лео.

Денні схилився ближче: 

— І що ж він зробив?

Ковток пива став паузою перед зізнанням. 

— Він загрався в принца. Гарні залицяння, дорогі подарунки… — голос трохи здався мені хрипким. — А головне — закриті рахунки за мамине лікування. Влаштував її в клініку, де про неї добре піклувались. І у нас стало більше часу на двох. Ми багато подорожували…

Брови Денні здригнулися, але посмішка залишилася:

— І ти в нього втріскалася?

— Боюсь, ти вважатимеш мене сукою… — погляд на пляшку пива став зосередженим.

Рука на плечі була нерухомою, а корпус відхилився назад:

— Чого б це я так думав?

— Бо так і є… — гірка посмішка супроводжувала черговий ковток. — У нас був класний секс… та здебільшого мені подобалися його гроші.

Денні засміявся:

— Ну тепер я дійсно думаю, що ти меркантильна сучка!

Легкий удар ліктем у бік зустрівся з удаваною гримасою болю. 

— У мене були якісь почуття до Лео, але скоріше це був розрахунок. З ним було зручно. І під час медового місяця думала, що дійсно хотіла побудувати сім’ю. Але не зможу пробачити зраду і відсутність поваги до себе.

— І ти просто пішла? 

— Просто? О ні. Це було зовсім не просто. Грюкнула дверима і з криком покотила валізу по кам’яних сходах готелю. Хоча чесно кажучи, на наступний день вже пошкодувала. Бо зрозуміла, що він правий, і без нього я ніхто.

Денні відсунувся і подивився на мене уважно:

— Не кажи так. Ти ніхто? Серйозно, дивись на себе: розумна, сильна, приваблива, зі стратегією життя. Без нього майбутнє не просто існує, воно належить саме тобі. 

— Справді так вважаєш? — ледь помітна посмішка таки пробилася. 

— Абсолютно, — погляд затримався на руках, що міцно тримали пляшку. — Ти неймовірна. Хоча сама цього і не розумієш.

Напруга почала спадати. Проста підтримка виявилася дорожчою за будь-які розлогі поради.

— Усім так кажеш?

— Тільки тим, хто заслуговує.

Рух став ближчим, а долоні Денні накрили руки, стискаючи з ледь помітною силою.

— Я… не звикла до цього, — зізнання прозвучало тихо. — Усі чогось очікують від мене. Ніхто не слухає, чого я справді хочу.

— О, я завжди слухаю, — промовив він, схилившись трохи ближче. І тоді відчула подих на обличчі.

Губи ледь помітно здригнулися, а пульс прискорився. 

— Не можна бути настільки милим, — іронія стала прикриттям для напруги, що виникла між нами. 

— Такий вже я, — прошепотів він.

Його присутність ставала ще ближчою, повітря між нами перетворилось на магію, яка змушує забути всі минулі болі й неприємності.

— Денні… дякую, що ти тут, — дотик до плеча видав легке тремтіння. — Не багато людей виділяють хоча б кілька секунд на підтримку мене.

— Завжди готовий, — голос звучав щиро. 

Усередині все стиснулося від ніжності. Погляди перетнулися, і тіло відреагувало миттєво. Хотілося лише одного — знову торкнутися його губ. Відчути присмак поцілунку. Ледь помітний рух, і рука Дені на моїй щелепі притримала обличчя, роблячи будь-яку втечу неможливою. Тай я і не збиралась тікати.

Завмерла, відчуваючи тепло та ритм серця. Важливість моменту не потребувала слів. 

— Денні… — шепіт порушив магію цього моменту. — Тобі взагалі подобаються жінки? 

Очі Денні звузилися. Різко відступив, обличчя зблідло, демонструючи суміш подиву й відвертого обурення. Чорт. Чорт. Чорт. Нащо я це вивалила? Язик ніколи не слухається мене. Дурепа!

— Що? — голос трохи прохрипів, а погляд став настороженим. — Це ти зараз до чого?

Зніяковіння спалило щоки:

— Просто… хотіла зрозуміти. Я не засуджую…

Денні підхопився, наче від опіку, почав міряти кухню кроками, стискаючи кулаки. 

— Чекай… з чого такі висновки? 

— Я… просто… — слова застрягли в горлі. Визнати, що порпалася в речах? Нізащо. — Ти такий… хороший. Завжди порядок. І з дівчатами жодного разу не бачила… Тільки твій друг заходить, і от я подумала… — погляд упав на коліна. 

— Подумала що? — Денні завмер. — Боже, Еммо… ти думала, що я гей?

Відчуття сорому та ніяковості просто вбивало. Весь цей час жити з хибною думкою, не наважившись спитати прямо — повна дурість. 

— Та ні… Може бі? Мабуть, помилилася. 

— Неймовірно, — Денні повернувся. Посмішка зникла. — Знаєш… Коли життя привчає до порядку ударами ключки від гольфу — вибір очевидний. 

Мовчання стало важчим.

— А з дівчатами мене не бачила, бо увага належить одній психованій персоні… — голос став глухим і важким. — Не маю звички витрачатися на випадкові зв’язки. 

Слова зависли в повітрі. Глибоке зітхання — і Денні рушив до своєї кімнати. Хотіла простягнути руку, але він відмахнувся і голосно гепнув дверима. Залишилося змішане розчарування, сором і стіна між нами.