Раді Вас бачити!

«Довіра — чудова річ. Особливо коли маєш відеозв’язок, щоб її перевірити.» 

Весь день ми провалялись у ліжку — виснажені, спітнілі й дуже голодні. Шалено голодні.

Я задрімала на кілька годин, а коли відкрила очі, вже сутеніло. Потерла очі й глянула на Денні.

 Він спав на животі, відвернувшись до стіни. Ковдра ледве прикривала його стегна, а спина була повністю в моєму розпорядженні. Такий спокійний, беззахисний — я не втрималась і нахилилась, торкнувшись грудьми його теплої шкіри. Ніжно поцілувала в шию, вдихаючи знайомий запах.

— Ягідко, ти хочеш продовження? — пробурмотів він, навіть не відкриваючи очей.

— Я завжди готова», — прошепотіла я, ще кілька разів поцілувавши його. А потім різко підвелась. — Але зараз я голодна, як вовк. Треба щось приготувати на вечерю.

Він нарешті розплющив одне око, глянув на мене й хитро всміхнувся:

— Ти справді хочеш поставити під загрозу наше спільне життя після всього, що ми зробили сьогодні?

— Дуже смішно, — насупилась я, хоча й знала, що він має рацію.

— Я, звісно, вірю у твої кулінарні здібності… — він перевернувся на спину, поклавши руки за голову, — але може, все ж замовимо піцу? Не хочу перевіряти, чи працює димова сигналізація. 

Я з силою штовхнула його подушкою, намагаючись приховати посмішку. Підвелась, натягнула футболку й кинула через плече:

— Я в душ. А ти замов щось поїсти.

Денні вже взяв телефон, але підняв на мене погляд:

— До тебе приєднатись?

Я закотила очі й кивнула на телефон:

— О ні. Бо тоді ми точно нічого не поїмо.

— Ти впевнена? Це ж не найбільша трагедія — лишитись без вечері, — він розтягнув слова, ніби навмисне дражнив.

— Це найбільша трагедія для мене, — засміялась і швидко вислизнула з кімнати, перш ніж він устиг щось вигадати.

Коли я вийшла з ванни, з волосся ще капала вода на футболку, а на кухні вже пахло свіжою піцою. Денні сидів за столом із коробкою перед собою.

Я застигла в дверях і насупилася:

— Ти наче ніколи не їв піцу, — жартома шльопнула його по резинці трусів, відбираючи шматок піци. — Господи, після такої ночі бачити тебе в Міккі-Маусовій білизні — це катастрофа. Але я тебе обожнюю…

Потім мій погляд упав на коробку.

— Ей, — я нахилилася над столом: — Мені майже нічого не лишилося.

Він підморгнув і протягнув мені ще один шматок, а потім прикрив коробку кришкою:

— Хтось тут мене переоцінює.

Я перекинулась через стіл і зробила перший укус.

— Та ні, я прекрасно знаю, на що ти здатен.

— Справді? — Він витер руки серветкою, дожував і підвівся. Легким рухом підняв мене й пересунув на стіл. Я обвила його талію ногами й не відпустила шматка піци з рук — хай знає, що зі мною красти їжу — ризикована справа.

Я простягнула йому маленький шматочок піци, і він нахилився, відкусив. Решту я нахабно доїла сама.

Денні обійняв мене за талію, підсунув ближче, і його пальці ковзнули по моїй спині. Мені подобалося це відчуття — ніби ми давно звикли бути поруч. 

— З таким підходом, ягідко, — його губи ковзнули біля мого вуха, — доведеться замовляти не дві піци, а три. Одну для тебе. Одну для мене. І одну… щоб ти відволікалася від того, що я хочу зробити з тобою прямо зараз.

Я підтягнула його до себе й поцілувала. Руки самі ковзнули по його плечах. Та раптом нас перервав телефонний дзвінок.

Перший ми проігнорували. Другий — теж.

— Хтось, здається, хоче тебе так само, як і я… — вирвалося в мене, і я одразу пошкодувала про слова. Він уже потягнувся до краю моєї футболки. 

— Хай ідуть до біса, — гаркнув мені у вухо, але голос був теплий, а поцілунок — ніжний.

— А якщо це щось важливе? — я намагалася не відволікатися від його рук.

Він відірвався від моїх губ і роздратовано глянув:

— Ти ж не заспокоїшся, так?

Я похитала головою.

Денні зітхнув і потягнувся за телефоном. Краєм ока я встигла помітити на екрані дівчину з рожевим волоссям. Леслі.

Його рука миттю скинула дзвінок, і він відкинув телефон. А потім знову нахилився до мене.

— Передзвоню пізніше, — буркнув, стискаючи мою талію.

Але я вже думала про інше. За останню добу я майже забула про неї. Але тепер — знову той холодок у животі. 

Я відштовхнула його.

— Оце вже ні. Якщо плануємо будувати стосунки, то треба починати з довіри. Хто така Леслі? — спитала я, коли його руки вже зімкнулися на моїх сідницях.

Він підняв голову й подивився прямо в очі:

— А ти як думаєш, моя маленька шпигунко?

— Не зрозуміла, — я витріщилася на нього.

Він закотив очі:

— Ти нишпорила в моїй кімнаті, щойно заїхала. Вистежувала мене з вікна, коли я виходив. І заглядаєш у телефон, коли він дзвонить.

Я аж захлинулася повітрям:

— Я? Ні… Я нічого такого не робила!

Боже. Він знав? Увесь цей час знав? І мовчав? 

Він нахилився й поцілував мене в скроню.

— Та перестань. Я ж бачу, що й як лежить у моїй кімнаті. Я багато чого помічаю. Але не злюся. Бо роблю те ж саме.

— Що? — Я відштовхнула його й склала руки на грудях. 

— Ну, крім порпання в речах, — він розсміявся, стискаючи мене ще сильніше. — До цього я ще не дійшов.

Я ще не встигла оговтатися від його слів, як він підняв мене на руки й притиснув до себе.

— Ти ревнуєш? — прошепотів він у моє волосся, і я одразу відчула, як тепло підступає до щік.

— Не… зовсім… — заперечила я, хоча серце калатало шалено.

Він посміхнувся і нахилив голову до моїх губ:

— Тоді чому твій погляд так уперто стежить за моїм телефоном?

Я скривилася:

— Тому що… мені цікаво… — слова вирвалися ледь чутні, але він почув кожне.

— Цікаво, га? — губи торкнулися моєї шиї, а пальці ніжно стиснули талію. — Моя маленька шпигунка, ти знаєш, що я можу це використати.

— Ой, ні, — прошепотіла я, намагаючись вирватися, але він міцно тримав мене. — Не зараз!

Він розсміявся, і сміх його розлився по кімнаті.

— А чому б і ні? Коли ти така гаряча, я не можу стриматися.

Я встигла тільки зітхнути, і він знову торкнувся моїх губ, водночас його руки мандрували по мені. 

— Хочеш, щоб я показав тобі, як я «розбираюся» з ревнощами?

— О, так, — дозволила я йому поцілувати, та відразу відштовхнула. — Тільки після того, як скажеш, хто вона.

Він зітхнув, наче здався:

— Добре… це моя сестра.

— Аякже… — зіскочила я зі столу, намагаючись приховати роздратування. — Могли б вигадати щось оригінальніше.

Усередині все закипіло. Знову те саме. Сестра, офіціантка — яка різниця? Завжди знаходиться хтось, кому треба повірити на слово.

Я ще хвилину тому була впевнена, що між нами все чесно. А тепер стояла перед ним і почувалася дурепою.

— І чому ти просто не скажеш правду?

Він не став виправдовуватися. Просто дістав телефон і набрав номер. Я стояла поруч, склавши руки на грудях, спостерігаючи, як він спокійно робить свою справу. Коли гудки припинилися, він увімкнув відеозв’язок.

— Привіт, Леслі, — сказав він, і додав із легкою докірливістю: — І привітайся з Еммою.

Телефон повернув на мене. Я стояла напівгола, руки мимоволі опустилися, намагаючись приховати себе. На екрані сяяла така ж усміхнена дівчина, що нещодавно приходила до нас.

— Привіт, Еммо! Рада знову тебе бачити, — грайливо підняла брову Леслі. — О, нарешті! Вітаю в родині, невісточко.

Денні повернув камеру на себе.

— Дякую, дрібното, — пробурмотів він, піджимаючи губи, — бувай.

Він вимкнув відеозв’язок і підвів погляд на мене. Я нервово смикнула футболку вниз і відвела погляд. 

— Деякі речі, — продовжив він, нахиляючи голову, — вимагають довіри, а не постійних перевірок.

Кілька секунд ми мовчали. Ніхто не поспішав порушувати тишу. 

— Пробач… — підійшла я до нього і обережно взяла його руки у свої. — Просто… мені постійно всі брешуть.

Він стис мої пальці міцніше.

— Еммо… — він на мить замовк. — Останнім часом я марю лише тобою. Кожну ніч я не міг заснути, коли ти ходила на побачення. І картав себе за те, що не зупинив. Ти справді думаєш, що я ризикував би втратити тебе?

— Тоді чому ж ти не зупинив мене тоді? — шепотіла я, дивлячись йому в очі.

— Я бачив, скільки всього на твоїх плечах: робота, переїзд, колишній, і ще цей новий залицяльник. Я не хотів бути ще однією проблемою. Ти повинна була сама прийняти рішення…

Я обвила його руками, тісно притиснувшись до нього.

Обожнюю свого телепня в дурнуватих трусах. От просто чорт як обожнюю.