Спочатку:
На сторінку книги
Того дня в «Місячному чорнилі» пахло ваніллю, свіжозвареним чаєм і новими книжками.
Еліара розставляла томики на полиці, коли Рейна, яка сиділа на драбинці й удавала, що допомагає, раптом випросталася.
— До нас хтось іде!
— Ти знову підслуховувала розмови на вулиці?
— Ні! — обурилася Рейна. — Я просто дуже уважна.
— Звісно.
Дзвіночок над дверима тихенько дзенькнув.
До книгарні увійшла ельфійка.
Вона мала довге сріблясте волосся, яке м'якими хвилями спадало по спині, великі світло-зелені очі й витончені гострі вушка, прикрашені маленькими золотими сережками. Її одяг був елегантним, а постава — настільки граційною, що здавалося, ніби вона звикла ходити королівськими залами.
Її врода була незвичайною.
Але сама дівчина, переступивши поріг, одразу поправила волосся, перевірила відображення у вікні й непомітно втягнула живіт.
Потім зітхнула.
Волосся не так лежить. Вуха надто великі. А сукня взагалі жахлива. Чому я не можу виглядати нормально?
— Вітаємо в «Місячному чорнилі»! — радісно вигукнула Рейна.
Ельфійка здригнулася.
— Д-дякую. Перепрошую, якщо заважаю…
Еліара повільно підняла голову.
— Заважаєте? Чому ви так думаєте?
— Ну… я просто…
Дівчина розгублено замовкла.
— Мене звати Еліара. А це Рейна. Тут можна нічого не купувати, якщо вам просто хочеться погрітися, випити чаю чи подивитися книжки.
— І їсти тістечка! — додала Рейна. — Це теж дуже важлива частина книгарні.
— Рейно, ти зараз говориш про тістечка так, ніби це наш головний напрям діяльності.
— А хіба ні?
Ельфійка тихо засміялася.
Уперше відтоді, як увійшла, її плечі трохи розслабилися.
— Я шукаю одну книжку, — зізналася вона. — Про те, як стати красивішою.
Рейна завмерла.
Еліара відклала книжку, яку тримала в руках.
— А чому ви вирішили, що вам потрібно ставати красивішою?
Ельфійка опустила очі.
— Тому що… я недостатньо гарна.
Запала тиша.
— Мені здається, інші ельфійки набагато кращі за мене. У них красивіші обличчя, витонченіші риси, вони завжди знають, що вдягнути. А я постійно знаходжу в собі щось не таке.
Вона торкнулася кінчика свого вуха.
— Навіть це. Інколи мені здається, що вони надто великі.
Рейна повільно повернула голову до Еліари.
Еліара подивилася на Рейну.
Вони обмінялися поглядами.
— Можна я скажу дещо? — обережно запитала Еліара.
Ельфійка кивнула.
— Я не знаю, хто змусив вас дивитися на себе так прискіпливо. Але я бачу дівчину з прекрасним волоссям, дивовижними очима й дуже гарними вушками. І ще я бачу людину, яка не дозволяє собі повірити в щось хороше про власну зовнішність.
— Я не людина, я ельфійка, — машинально виправила дівчина.
Еліара на секунду замовкла.
— Перепрошую. Ельфійку.
Рейна прикрила рот долонею, стримуючи сміх.
— Ось бачите! — раптом сказала вона. — Ви настільки звикли шукати в собі недоліки, що навіть зараз знайшли, до чого причепитися!
— Я ж просто уточнила…
— А я просто уточнила, що ви красива!
Ельфійка розгублено кліпнула.
— Але ж…
— Ніяких «але ж»! — Рейна зіскочила з драбинки. — Знаєте, яка у нас є чудова ідея?
— Яка?
— Замість книжки про те, як виправити себе, ми знайдемо вам книжку, від якої ви не зможете відірватися!
— І що це буде?
Рейна загадково посміхнулася.
— Детектив.
Еліара повільно заплющила очі.
— Рейно…
— Що? Детективи дуже корисні! Там треба шукати справжні докази, а не вигадувати підозри!
Еліара засміялася.
— Знаєте, у цьому є сенс.
Вона підійшла до полиці й витягнула книжку з темно-синьою обкладинкою.
— Ось. Заплутана справа, дивні зникнення й розслідування, у якому кожен приховує щось своє. А якщо сподобається, я маю ще кілька чудових трилерів.
Ельфійка подивилася на обкладинку.
— Там є загадка?
— Така, що ви почнете підозрювати навіть кота, який випадково з'являється на третій сторінці, — запевнила Рейна.
— А якщо кіт і справді винний?
— Тоді я хочу прочитати цю книжку першою!
Цього разу ельфійка засміялася голосніше.
І раптом перестала поправляти волосся.
Невдовзі перед нею стояла чашка ароматного чаю, шматочок ванільного торта й три книжки.
Два детективи та один трилер.
— Ви справді думаєте, що я гарна? — тихо запитала ельфійка, уже гортаючи першу книжку.
Еліара сіла навпроти.
— Так. Але я не хочу, щоб ви повірили мені лише тому, що я це сказала.
— А чому тоді?
— Тому що ваша зовнішність не повинна перетворюватися на іспит, який ви складаєте щодня. Вам не потрібно щоранку знаходити десять причин, чому ви недостатньо хороші. Ви можете просто жити.
Рейна поставила на стіл ще одне тістечко.
— І читати! Це теж дуже важливо.
— Ти завжди все зводиш до їжі?
— Ні. Інколи я зводжу все до книжок.
Ельфійка усміхнулася й опустила погляд на сторінки.
За кілька хвилин вона так захопилася розслідуванням, що навіть не помітила, як допила чай.
А коли дочитала перший розділ, її очі округлилися.
— Зачекайте. Тобто дворецький знав про зникнення ще до того, як його виявили?!
Рейна переможно підняла руки.
— Я ж казала!
— Мені потрібна друга частина!
— А я попереджала, що в нас небезпечні книжки, — серйозно сказала Еліара. — Вони змушують повертатися.
Ельфійка засміялася.
І вперше за довгий час її думки були зайняті не тим, як вона виглядає, а тим, хто ж насправді скоїв злочин.
Коли вона пішла, то забрала із собою всі три книжки й пообіцяла повернутися.
А вже за дверима зупинилася біля вітрини.
Подивилася на своє відображення.
Її вушка нікуди не зникли. Волосся не стало ідеальним. Обличчя не змінилося.
Але цього разу вона не почала шукати недоліки.
Вона просто усміхнулася собі.
І пішла додому читати.
— Еліаро? — покликала Рейна, коли двері зачинилися.
— Що?
— А в нас є ще трилери?
— Є.
— А про привидів?
— Теж є.
Рейна задумливо погладила підборіддя.
— А про привидів, які розслідують злочини?
Еліара повільно повернула до неї голову.
— Рейно, тільки не кажи, що ти хочеш написати власний детектив.
— Я? Ні!
Пауза.
— Поки що.
Еліара зітхнула.
А в прихованій кімнаті щоденник самостійно перегорнув сторінку.
Золоті літери проступили на папері:
«Гість із Лісового королівства. Три книжки. Одне нове розслідування».
Нижче з'явився ще один рядок:
«Вона повернеться».
І цього разу Еліара навіть не здивувалася, коли з-за дверей долинув голос Рейни:
— А МОЖНА НАМ КОЛИСЬ ЗАВЕСТИ КНИЖКОВИЙ КЛУБ ДЕТЕКТИВІВ?!
— Спочатку навчися не читати останню сторінку!
— АЛЕ Я ХОЧУ ЗНАТИ, ХТО ВБИВЦЯ!
Еліара розсміялася.
«Місячне чорнило» знову наповнилося затишним шумом.
І десь у далекому Лісовому королівстві одна ельфійка вперше за довгий час забула запитати в дзеркала, чи достатньо вона красива.
Бо тепер у неї було значно важливіше запитання.
Хто ж усе-таки вбив садівника? 🌙📚
