Раді Вас бачити!

Минув рік

Місто Вербичанськ

Фортеця Меченськ

Сонце вже низько схилилось до обрію, поволі покидаючи землю.

Небо палало багрянцем і золотом, наче розплавлена мідь розлилась понад світом. 

Молода жінка стояла на високому пагорбі біля фортеці, її погляд був спокійний і водночас зосереджений — вона вдивлялася вдалечінь, де сутінки огортали обрій. 

Вітер, що зірвався з гір, розвівав її довге темне волосся й легкий плащ із тонкої вовни, оздоблений вишивкою. Її шати — прості, але шляхетні — тріпотіли, мов полум’я. Вона міцніше обгорнулася в теплий плащ, не відводячи очей, дивилась на захід, де сонце тонуло за горбами.

У ту мить, коли сонце торкнулось обрію, вона помітила внизу, на полі під пагорбом, самотнього вершника. Він виринав із присмерку, мов тінь, що оживає на тлі вечорової землі. 

Її серце радісно тьохнуло. Жінка усміхнулася й піднесла руку на знак привітання. Вершник швидко відповів: легко нахилився вперед, махнув у відповідь і натягнув повід. Кінь зірвався з місця, копита гуркотіли по землі — все ближче і швидше. Шати жінки тріпотіли на вітрі, а очі світилися теплом очікування.

У той момент, коли вершник стрімко наближався, Славія раптом відчула легкий, ледь помітний рух у лоні — наче пташине тріпотіння, перший знак життя. Вона здригнулась, ніжно усміхнулась й поклала долоні на живіт, обережно пригортаючи себе, ніби хотіла зігріти ненароджену дитину материнською ласкою. 

Славія носила під серцем первістка — сина, хоч й не знала цього напевно. Минуло вже понад чотири місяці, відколи вона дізналась про вагітність. Доля ж приготувала їй ще — ще одного сина та двох чарівних дочок. Але це було попереду. А зараз її серце належало цій миті — першому руху життя і далекому вершникові, що мчав до неї з любов’ю в очах…

Володимир спішно зліз із коня й наблизився до коханої. 

— Серденько, я ж просив тебе не покидати фортецю… — промовив він, ніжно проводячи долонею по її обличчю, наче торкався самого світла.

— Я так чекала на тебе… — тихо, з трепетом промовила Славія. — Не могла дочекатися, щоб знову тебе побачити.

Володимир посміхнувся. Дбайливо поклав руку на її живіт та ніжно провів по тілу.

— Як ви сьогодні? — лагідно промовив він, не зводячи з неї погляду.

Славія тихо посміхнулась у відповідь, а її карі очі засяяли ще яскравіше.

— Я так кохаю тебе, — промовив він, даруючи їй легкий поцілунок.

Володимир бережливо обійняв її, наче тримав у руках саме чисте, найдорогоцінніше створіння свого життя. Вона притулилась до нього, закрила очі, сповнені спокоєм і ніжністю, відчуваючи велике щастя в цьому моменті. 

А через багато поколінь їх нащадки — Віктор і Вікторія — виявляться точними відтвореннями пращурів: їх обличчя, очі та риси віддзеркалюватимуть давній родовід.

Володимир і Славія проживуть довге й мирне життя, ростячи дітей і онуків у колі сімейного затишку. У цьому житті вони любитимуть одне одного. А в наступному житті вони стануть братом і сестрою, яким судилось бути Покликаними та боротись за власне виживання.

Володимир обережно підсадив Славію на коня. Вона міцно вхопилась за вуздечку та повільно вони попрямували до фортеці. 

А десь високо в небі, серед вітрів і хмар, кружляв червоний птах, з грудей якого виривався страшний крик болю. Ця істота мріяла лише про одне — здобути прощення за всі свої гріхи.

Та без Покликаних шансів на порятунок не було. Покликані народяться ще через понад дев’ятсот літ, коли прийде їх час на світ. А поки що Хелена лише терпляче чекатиме на порятунок і прощення, що ще не поспішають до неї прийти.

----------------------------------------------------------------------------------------

Шановний читачу!

Ви щойно завершили читання останнього розділу четвертої книги циклу. Сподіваюся, ця частина подарувала вам незабутні емоції.

Перед вами відкрилося ще більше таємниць цього світу, проте багато загадок і далі чекають свого розкриття у продовженні.

П’ята частина циклу «Спадщина Обраного»вже завантажена на сайті.

Любий читачу, я щиро вдячна вам за те, що залишаєтесь з моєю історією.

Це неймовірне відчуття для автора — знати, що твір знаходить відгук у серцях інших і дарує їм інтерес та емоції.