Раді Вас бачити!

Минали місяці, і життя Валерії нарешті стало спокійним. На восьмому місяці вагітності вона відчувала себе впевнено, маючи власну кімнату та дах над головою. Проте одного дня, коли вона вирішила допомогти з прибиранням у будинку, щоб віддячити господині, тишу розірвали дивні стогони. Валерія пішла на звук і, відчинивши двері однієї з далеких спалень, завмерла від шоку: чоловік Рими розважався з коханкою-українкою.

Скрип дверей миттєво видав присутність Валерії. Чоловік Рими, охоплений панікою, що про зраду дізнається його впливова дружина, спробував підкупити дівчину. Він пропонував їй великі гроші за мовчання, але Валерія не змогла піти на таку угоду. Вона пам'ятала, як Рима особисто доглядала за нею під час сильного токсикозу, виявляючи щиру турботу, якої Валерія не бачила навіть від рідної матері.

— Я не візьму ваших грошей, — твердо сказала Валерія, дивлячись чоловікові в очі. — Рима була добра до мене, і я не збираюся її обманювати. Вона має знати правду.

Зрадник зрозумів, що домовитися не вдасться. Його коханка, яка не бажала втрачати вигідне місце, миттєво зорієнтувалася в ситуації. Поки Валерія збиралася з силами, щоб піти до Рими, коханка прошепотіла чоловікові підступний план:

— Вона вагітна, нестабільна. Якщо ми зараз не позбудемося її, твоя дружина виставить нас обох за двері без копійки в кишені. Потрібно зробити так, щоб їй ніхто не повірив, або щоб вона просто зникла.

Коханка запропонувала звинуватити Валерію в крадіжці цінних речей або спровокувати ситуацію, де її свідчення виглядали б як маячня психічно хворої людини. Чоловік Рими, боячись втратити багатство та статус, погодився на цей жорстокий крок.

Наступний ранок у маєтку Рими почався не з аромату кави, а з холодної, липкої напруги, яка передвіщала біду. Рима, яка звикла до порядку та чесності, почала збиратися на зустріч і раптом помітила, що на її туалетному столику порожньо. Зникла її найдорожча серцю річ — кільце з діамантом та великим смарагдом, яке їй подарував батько перед від’їздом із Палестини. Це було не просто золото, це був символ її коріння та батьківського благословення.

— Дорогий, ти не бачив моє кільце? — з тривогою в голосі запитала вона чоловіка, який саме спокійно читав газету у вітальні.

Чоловік Рими, який напередодні ввечері разом із коханкою до найдрібніших деталей продумав план помсти, навіть не підняв очей. Він лише повільно перегорнув сторінку.

— Дорога моя... а хто ж за твоєю кімнатою дивиться і прибирає останнім часом? — його голос був солодким, але в ньому відчувалася отрута.

Рима на мить завагалася. Її серце відмовлялося вірити в те, на що натякав чоловік.

— Валерія... а що? Вона не могла взяти його в мене. Вона добросовісно прибирає, вона завжди була такою вдячною за дах над головою.

Чоловік нарешті відклав газету і підійшов до дружини, поклавши руки їй на плечі.

— Дорога моя, я розумію твоє добре серце. Але ти занадто довірлива. Можеш просто перевірити в її кімнаті, якщо хочеш точно знати. Краще переконатися, що я помиляюся, ніж жити з воровкою під одним дахом, правда?

Рима, відчуваючи, як усередині все стискається від болючого сумніву, вирішила все-таки зайти до кімнати дівчини. Чоловік ішов слідом, ледь помітно посміхаючись у темряві коридору. Вони почали оглядати речі Валерії. Рима робила це з огидою до самої себе, відчуваючи провину за цей обшук, аж поки чоловік не нахилився біля ліжка.

— Подивися-но сюди, — сказав він, витягаючи з-під матраца невелику скриньку.

Всередині, загорнуте в дешеву хустинку, виблискувало те саме кільце. Смарагд сяяв у світлі ламп, ніби звинувачуючи Валерію у злочині, якого вона не скоювала. Рима не знала, що її чоловік власноруч поклав його туди, поки дівчина спала. Вона бачила лише доказ — кільце в руках зрадника.

— Воровка... — прошепотіла Рима, і її голос затремтів від люті та розчарування. — Як вона могла? Я прийняла її, коли вона була ніким, я дала їй гроші, я доглядала за нею, коли їй було погано!

Рима, яка завжди була спокійною та милосердною, вперше відчула таку всепоглинаючу злість.

— Я даремно їй повірила і найняла її! Як вона могла так нахабніти? Я цього так не залишу. Як тільки вона повернеться — я викликаю поліцію. Нехай її заарештують. Їй місце в тюрмі, а не в моєму домі!

Чоловік Рими внутрішньо святкував. План спрацював ідеально: тепер свідченням Валерії про його зраду ніхто не повірить, бо хто слухатиме злодійку, яка вкрала родинну реліквію у своєї благодійниці?

Коли Валерія, втомлена після магазину, переступила поріг маєтку, важка тиша будинку здалася їй передвісником шторму. У вітальні її чекав холодний прийом: Рима стояла посеред кімнати, стискаючи в руці те саме фатальне кільце з ізумрудом, а поруч із нею височіли постаті поліцейських у формі. Побачивши наручники, Валерія відчула, як серце впало кудись у безодню.

— Що відбувається? — ледь чутно запитала вона, міцно тримаючи пакети з продуктами.

Рима глянула на неї з такою презирством, що Валерії стало фізично боляче.

— Ти ще смієш питати? — процідила Рима, і її голос дрижав від люті. — Ти вкрала у мене річ, дорожчу за гроші. Ти — воровка.

— Ні, ні! Я ніколи б не вкрала! — вигукнула Валерія, кидаючи пакети на підлогу.

— Я знайшла кільце у твоїй кімнаті, у твоїх речах! — кричала Рима. — Я тобі довіряла, я доглядала за тобою як за рідною, а ти так мені відплатила?

Валерія зрозуміла, що її заганяють у кут. Вона подивилася на чоловіка Рими, який стояв за спиною дружини з кам'яним обличчям.

— Послухайте, це пастка! Ваш чоловік підставив мене, бо я бачила його з коханкою! — відчайдушно вимовила вона.

Рима лише сильніше зажмурила очі від гніву.

— Що? Ти ще смієш зводити наклеп на мого чоловіка, який завжди був мені вірним?

— Він обманює вас! Я знала його секрет, тому він підкинув кільце! — задихаючись, благала Валерія.

Але Рима більше не хотіла слухати. Вона лише кивнула поліції:

— Чого ви стоїте? Заарештуйте її!

Коли холодний метал наручників замкнувся на зап’ястях, Валерія відчула повне розчарування в Римі. Вона не могла повірити, що жінка, яка була такою доброю, так легко повірила інтригам свого чоловіка. Саме в ту хвилину Валерія зрозуміла: у цьому світі вірити не можна нікому. Вона згадала Юлію, яка порадила їй цей дім. Тоді все здавалося початком нового життя, але через підлість одного чоловіка все пішло наперекосяк.

Минув місяць. Валерія сиділа за ґратами в СІЗО. Її величезний живіт заважав рухатися, а кожен рух дитини нагадував про те, що майбутнє малюка тепер під загрозою. Вона думала про Юлію, відчуваючи, що та теж причетна до цієї змови. Зрештою, під тиском Юлії, Рима, можливо, відчуваючи краплю провини або просто не бажаючи судитися з вагітною, погодилася на угоду: вона забирає заяву за умови, що Валерія назавжди зникне з її життя і більше ніколи не наблизиться до маєтку.

Коли Валерію випустили, вона була тінню самої себе. Юлія чекала її біля воріт.

— Почекай... ти справді вкрала? — запитала Юлія, дивлячись на неї з награним сумом.

Валерія зупинилася і подивилася на неї поглядом, повним ненависті.

— Я вам довіряла, а ви підсунули мене тій, хто навіть не захотів вислухати правду. Я ненавиджу вас усіх...

Раптом різкий біль прошив тіло Валерії — у неї відійшли води. Юлія миттєво зрозуміла: час настав. Вона допомогла Валерії сісти в машину і помчала до лікарні.

Того дня Валерія остаточно зламалася. Розчарування в людях, як-от у Римі, та підступність Юлії, яка не повірила їй, випалили все всередині. Вона зрозуміла, що Рима та її чоловік забрали у неї останню надію на чесне ім’я та стабільність. Саме тому в пологовому будинку Валерія прийняла найважче рішення — віддати свого хлопчика Юлії. Вона відчувала, що більше не може нічого дати дитині в цьому жорстокому світі, де правда нічого не варта перед обличчям інтриг.