Раді Вас бачити!

Дорога до будинку Рими здавалася Валерії нескінченною. Поруч у машині сиділа Юлія — жінка, яка роками була її ворогом, але зараз стала несподіваною союзницею заради щастя Тараса. Обидві жінки, які колись зневажали одна одну, вирішили відкинути старі образи, щоб нарешті розставити всі крапки над «і» в цій заплутаній історії.

Коли вони переступили поріг маєтку, Рима зустріла їх у вітальні. Роки майже не змінили її: вона виглядала так само вишукано, її діти вже виросли й поїхали на навчання, а чоловік, як завжди, затримувався у справах. Юлія не стала чекати й одразу перейшла до справи, стиснувши кулаки.

— Ти... ти зламала життя Валерії! — голос Юлії дзвенів від гніву. — Я мала б здогадатися раніше, але ти навіть не дала мені слова сказати тоді. Через твою сліпоту Валерія була змушена віддати мені свого сина, бо вважала, що в неї немає майбутнього. Якщо тобі є що сказати, кажи зараз!

Рима повільно підвелася, і її погляд, спрямований на Валерію, був сповнений невимовного жалю.

— Пробач мене, Валеріє... — тихо промовила вона, і в її очах заблищали сльози. — Я шукала тебе всі ці роки. Невдовзі після того випадку я дізналася правду про чоловіка та його інтриги. Я зрозуміла, що це не ти вкрала те кільце. Ти намагалася мені розповісти про його зраду, а я... я була просто наївною багатою дурою. Мені так шкода, що тобі довелося пройти через усе це і віддати сина. Якби я повірила тобі тоді, усе було б інакше.

Юлія лише хмикнула, дивлячись на подругу:

— Так, ти справді була дурою, Римо. Я підозрювала, що він тобі зраджує, але ти так фанатично йому вірила, що зламала долю цій жінці.

Рима підійшла до Валерії й обережно взяла її за руки.

— Прошу, чи зможеш ти мене пробачити? Я хочу хоч якось спокутувати свою провину. Я пропоную тобі повернутися до мене, але не як прибиральниця, а як близька людина. У мене є робота для тебе, я допоможу тобі встати на ноги.

Валерія дивилася на Риму, і камінь, який вона носила на серці двадцять років, нарешті почав танути.

— Я прощаю тебе, Римо, — прошепотіла вона. — Більше немає сенсу тримати це в собі.

За цією сценою з дверей спостерігав Тарас. Він бачив сльози своєї справжньої матері, бачив каяття жінки, яка мимоволі стала причиною їхньої розлуки, і відчував, як усередині нього народжується спокій. Він нарешті повернув чесне ім’я тій, хто дала йому життя.

Юлія стояла поруч, і хоча їй було важко ділити сина з іншою, вона відчувала гордість за те, якою людиною він виріс. Тарас підійшов до Валерії й міцно обійняв її. Тепер він точно знав: у нього є дві матері — одна дала йому життя і винесла заради нього пекло, а інша виховала його й дала майбутнє. І тепер вони всі були частиною однієї, хоч і складної, але справжньої історії.