Раді Вас бачити!

Я прямувала до Софії та згадувала й аналізувала, як докотилася до дивного зв'язку. Після банкету з першої угоди, щаслива і дурна, я неочікувано опинилась у неї в ліжку. А пізніше, голодна і холодна, сама погодилась на штучний світ та сором вигаданого «кохання».

Втішало те, що хоч насичена робота охороняла мій здоровий глузд, щоб якомога швидше бажати повернутись у суверенний світ. А потім доля випадково подарувала мені зустріч з Ним. Та підозріла і ревнива баба ще намагається боротися за мене, бо відчуває, що втрачає. Сьогодні, привселюдно вона дозволила собі неприпустиму поведінку. Саме тому я зараз тут.

Як завжди делікатна охорона впустила мене до будинку, без жодних запитань. Я піднялася на десятий поверх й натиснула дзвінок. Навроцька відчинила у традиційному прозорому вбранні, бо сподівалась на бурхливий секс. Вона стояла вся піднесена й щаслива так, наче бачила мене вже голою й готовою до втіх.

– Заходь, моя прекрасна німфо! Я зачекалася на тебе. Моя кохана наказала не створювати урочистостей та я не витримала, бо цей вечір стане найзнаковішим в нашому житті! – із пафосу тих слів я зрозуміла, що Софія уже наклюкалась гидоти та мовчи зняла верхній одяг і помістила в шафу.

– Прошу, красунечко! Усе для тебе, – кивнула на вітальню господиня.

– Ну, ти в своєму стилі, Софо! – побачила я навкруги купу розставлених свічок. Вони палахкотіли й розносили її хоромами паскудні аромати. Я це страшенно не люблю, але заради нашої розлуки - ще раз стерплю. Хоч власне я тут не збираюсь ночувати, як марить стара відьма. Скажу, що треба та й піду. А збоченка хай медитує, у неї засобів для цього, хоч завались...

– Так, моя рідна дівчинко! Я у своєму стилі приготувала нам десерт, – товклася поруч, загадково посміхаючись Софія.

Я сіла за доволі дивний стіл. Сьогодні скатертина була чорнішою за темну ніч, а срібло сяяло на ній урочисто й жахливо. Повсюди на столі та на підлозі розсипані трояндові пелюстки, червоно-чорних кольорів. Високі келихи, пляшка вина та моя слабкість - торт з кокосом. Вино якесь нове, це точно не її улюблене Шато.

– Софіє, я прийшла поговорити. Присядь і вислухай мене, – сказала я доволі різко, без прелюдій.

Та господиня рухалась мов привид, кружляючи навколо мене. Я відчувала той огидний бриз парфумів з феромонами. Невже хоч хтось насправді вірить у чари цих дурниць? 

Ось хитромудра пані дала мені один із двох високих келихів і стала за спиною. Це також традиційна поза. Адже коли я вип’ю, вона полізе цілуватись своїм настирливим і хтивим ротом.

Я прийняла до рук кришталь й уважно подивилась вгору:

– Софієчко, сідай. У тебе тут немає від кого прикривати мене ззаду. Хай ніжки відпочинуть...

– О, як приємно чути, що ти змінила гнів на милість! Кохана, вип’ємо до дна, а потім поговоримо про все, що тільки ти захочеш, – попестила вона мене по плечах.

– Ну, добре, вип’ємо, – кивнула я й пригубила вино. Фу, та воно ж гіркіше перцю! Що за трави сьогодні вона туди напхала?

Я сподівалась, що після випивки Навроцька розслабиться й мені буде простіше пояснювати їй про наш розрив. Не встигла я сконцентруватися на думці, як ця зухвала баба вчепилась в мою руку і намагалася залити силоміць всередину гидку отруту:

– Ні, котику, за НАС до дна, як завжди...

Я не бажала пити, але на жаль ковток зробила і захмеліла так, що всі свічки порозповзалися перед очима й потужна слабкість оповила тіло. Хизуюся, що я кмітлива і тямуща як рієлтор, але чому наразі нагадую дурну вівцю? Може тому, що на роботі мені ще не траплялися ґвалтівники?

Але ж сама Навроцька дресувала: як захищатися у разі раптової біди. Тому я різко відштовхнула хвойду і кинулася в коридор. З речами вибігти назовні мені ніяк не вийде, адже вона спіймає. Тому хапаю з сумочки балончик та стрімко розпиляю Софії в очі «пахощі жасмину»... Вона пронизливо кричить і затуляє очі. А я тим часом забігаю до ванної кімнати й штовхаю сталий засув.

Раніше цей предмет у мене викликав питання й подив та зараз спрацював на совість. У божевільній люті Софія б'ється у міцні дубові двері, а я все більше відчуваю слабкість та натискаю на «103».

– ...Швидка! Що сталося? – відповіли мені на виклик, а гамір в вухах наростав.

– Прошу: допоможіть. Сильне отруєння. Адреса... – з останніх сил я двічі повторила адресу прихистку розпусти та вклала глибоко до рота два пальці, щоб позбутися отрути.

Зізнаюся, й раніше я часто так робила після «чарівного чайку» Софії. Ще напувала зіллям монстеру біля ліжка. Чому не кайфувала? А нащо це мені? Я хочу діток і кохання, а не діагноз наркотичного звикання та долю вічного торчка.

Наразі я безжально тягнула з себе все, що зможу та хльобтала воду з крана. Вона дуже гидка, але тепер не до гурманства. Панічно думала, як вибратися з пастки, щоб відчинити людям двері й знешкодити Софію? Адже вона, наче пантера, чатує й точно кинеться на мене.

Ну й паралельно в голові я лаяла себе за несусвітну дурість: прийти до божевільної вночі аби поговорити про розрив... Та раптом я почула її голос:

– Кохана, тобі там недобре? Відкрий, матуся допоможе. Іще по келишку і навіть смерть вже не розлучить нас ніколи!

Я не відповіла та зрозуміла, що вона також нестабільна. Софія випила те пійло майже до дна, хоча хто знає, як воно на неї діє?

У розпачі я не знайшла нічого ліпшого як просто сильно турнути двері. Це у мене вийшло. Навроцька впала на підлогу, мов сніп соломи і затихла. Невже я її вбила? Але крові ніде не видко й тому я перескочила нахабу, схопила шубку й зачинилася назовні. Тепер міцні сталеві двері замкнула на замовний ключ й безсило опустилася на килим.

Я відчувала, як шалено тарахкотить моє нещасне серце. Прохала Бога про одне, аби не відключатись та дочекатися на допомогу. А над усе хотіла побачити Його дбайливі очі... Хоча то був би надзвичайний сором: зустрітися отут, біля дверей розпусниці-коханки та ще й у наркотичному лайні.

А в коридорі та в квартирі стояла повна тиша. Ось я почула: відчинився ліфт і далі люди у медичній формі запитують мене:

– Що трапилось? Чому Ви тут? Тихенько підіймайтеся на ноги.

– В гостях була... Ми чимось отруїлись. Всередині є непритомна жінка. Допоможіть їй... Ось ключі, – промимрила і втратила свідомість.