Раді Вас бачити!

От я й перегорнула нову сторінку зі щоденника життя рієлторки Діани. Пішло у небуття дитинство й неперевершена віщунка Магда. Забралася за океан тиранка-лесбі. А мій Коханий полетів із сином додому, аби там забути, як віддано мене кохав.

Відносно мене - пишна зелень центру, чарівний солов’їний спів та фантастичні страви на обід, зробили свою справу. Я почувалась як новенька і не кричала вже вночі. Спала до ранку, мов дитя та залишала навстіж вікна, аби до мене заглядали зорі.

Упевненості звісно додавало коштовне й бажане придбання. А мудрий Щедрик підказав оформити купівлю, не вплутуючи «Новосела». Адже директорка Хрульова зробила благородний жест і відпустила порелаксувати, а я натомість прикупила елітну нерухомість. Навіщо воно їм?

Микита взагалі доволі щільно і віртуозно опікав мене так, що здавалось непомітно. Наступної доби, після Угоди, ми перетнулися біля басейну.

– Доброго ранку, мій шановний покупець! То ми сьогодні в надвечір’ї розділимо комісію навпіл? – згадав він жарт, яким презентував взаємовигідний контракт.

– Якщо мій продавець бажає, – тепер я щиро загравала й не відчувала жодної провини. А ще не розуміла: звідки у зверненнях між нами взялося те дивацьке «мій»?

– Домовилися, ясноока пані! – зрадів, мов хлопчик благородний лицар.

До вечора Микита надіслав мені чергові квіти. Це стало звичкою, що кожен день дівчата покоївки несли до номера красу-презент. Я бавилася в Попелюшку й не дуже переймалася дарунками від короля квітучих пагорбів за містом. Я була впевнена, що та цікавість закінчиться відразу, коли покину володіння. А він перенесе свою увагу на іншу гостю, адже в пана достоту є дружина й діти, які скоріше за усе, безбідно влаштувались за кордоном.

Настав приємний теплий вечір. Як найточніший на землі годинник, Микита виріс за столом о двадцять першій рівно та виглядав, мов грецький Бог. Це ж треба мати таку зовнішність, манери, успішний бізнес та цікавість до людей, щоб навіть я не лізла на рожен й змирилася з тим театральним дійством.

Ну, а про мене дуже просто. Самодостатня жінка, що насолоджується нетривалим відпочинком. Веселі локони, прекрасний тон обличчя, легенький макіяж і літня сукня, з надмірно голою спиною та шлейфом до землі.

Була іще одна приємність. Сьогодні Щедрик познайомив мене з шеф-кухарем Хосе. Він обслуговував нас особисто і кожен із його шедеврів давав наснагу і бажання, щоб спробувати щось іще. В подяку я вкладала всі навички рієлторської мови, бо язиком наразі шарю не гірше, ніж оці чоловіки своєю справою й талантом.

В невимушеній бесіді пройшли кілька годин і небо вже давно прикрасили мільйони світлячків. Десь біля півночі, закінчивши десерт я натякнула, що зморилась. Тоді мій кавалер граційно встав і простягнув долоню аби провести даму в номер. Біля дверей він чемно доторкнувся вустами до руки своєї гості й сказав таке:

– Я щиро дякую за вечір. Не хочу бути марнослівним, але насправді вдячний долі, що Ви з’явилися у мене. Радію, що будинок мами потрапив до сміливих рук рієлторки Діани. А ще ці дивовижні дні залишаться в мені, як найприємніша чарівна згадка.

– Микито, звідки Ви берете такі неперевершені слова? Я їх не варта і не знаю, як на таке відповідати, – чесно зізналась я персоні, котра знаходилась на небі, а я десь на землі (у порівнянні звісно).

Та Щедрик скромно посміхнувся і відповів:

– Навіщо поспішати? Я зачекаю. Коли з’являться слова, тоді й відповісте. Невже Ви завтра покидаєте мій острів?

– Як влучно сказано. Це дійсно острів, що схожий на квітучий рай і забувати я його ні за що не збираюсь. Як знову посірію серед буднів - звернуся за теплом і сяйвом, – пообіцяла та злякалась, а «сивий граф» поривчасто зітхнув і посміхнувся:

– Зараз слово дам, що зустрічатиму всім світлом сонця, у будь-які часи. Що ж Ви казали про нестачу слів? А так пронизливо і поетично назвали мій куточок. Я перепрошую та завтра не зможу з Вами попрощатись. Є справи, зайнятий. Тому до зустрічі, чарівна леді! – він знову нахилився і поцілував тепер вже дві мої руки. Я відчувала дивний стан. По спині маршував цілий мурашник, а в голові промчала думка: «Ти, мабуть, неймовірний в ліжку...»

Щоб не провокувати більше, я ввічливо кивнула і кинулась до номера сама. Заклякла посеред кімнати й вслухалася, як б'ється і тремтить дурне жіноче серце. Діано, тільки не кажи, що закохалася в довершеного старця! Чи може не такий вже Він старий?

Раненько я зібрала речі, закинула до мишки й попрямувала у столицю. Я повертала від сусідки квіти й пригадувала рай, в якому провела ці дні. Мої домашні квіточки, в турботливих руках бабусі, помітно підросли. Виходить, що вони також відчули затишок і добре серце.

В улюбленому ліжку, після душу, я розляглася гола й мені було на диво добре. Я більше не шукала там Кирила, не проливала марних сліз. Минуле мене залишило і я перегорнула нову сторінку у щоденнику Діани. Нехай мене Господь простить!

* * *

– Народ, Діанка повернулась! Не зрозуміла? Що Канари тепер засмаги і за гроші не дають? – округлилися очі Жанни.

– Не захотіла я до моря. Мені дорожчий за усе чарівний простір Батьківщини, – присіла я за власний стіл і покрутилася у кріслі.

– Але Хрульова говорила... Ох, вмієш затаїтись, Ковтун!

– До речі, Жанно, я тобі лишила аж дві хатинки. Ти їх продала? – спитала я, хоч розуміла, що нічогісінько лінива не робила.

– Відмовились від мене «господа». Сказали, що чекатимуть хоч рік, але довіряться лише тобі. Чим ти їх зачаровуєш, скажи? – зітхнула Жанка, адже вірила не в працю, а в шалапутство і дива.

Скоро мене покликала Хрульова і завела таку розмову:

– Діано, а чому свою Угоду ти провела повз «Новосела»? Ігнор невиправданий, адже ми в десятці кращих обласних агенцій. 

– Не бачу сенсу для образи. Продаж прямий, комісії немає і «Новосел» не постраждав. Я, босе, правила достоту пам’ятаю, – відрізала пронирі.

Не маючи резону сперечатись, вона негайно попустилась. Щоправда, зі спини я відчувала такий погляд, наче я в неї вкрала дім. Чому жінки такі ревниві? Я ж цілий рік несла їй кошти, як ще ніхто не ніс. Навіть Навроцька зізнавалась, що я її істотно обігнала в показниках за рік.

До вечора я пригадала, що таке ноги й неробочі ліфти та смикання в заторах. Здалося, наче у відпустці й не була! Після десятої звалилася на ліжко і майже відключилась та хтось в мій відпочинок таки вліз.

– Алло! Вітаю, хто забув про ніч? – незадоволено спитала.

– Привіт, маленька німфо! Пробач, це я забула, що ви уже спите. Ну, як там твій пожежник? Дитину вже зробив? – цікаво: ну чому потворам обов’язково треба вилізти з пітьми?

– Привіт, Софіє! Бачу, що твої заокеанські навички незмінні, – не дуже ввічливо відповіла я їй.

– Ну, вибач! Я така завжди. А розбудила я у справі. Моя столична нерухомість не знадобиться вже ніколи. Я в Монреалі зачепилась, а та квартира тільки набирається боргів. Штовхни її для мене, лялю! Я генералку кину в Дію. Довірюсь професіоналці, що косить зелень мов траву, – вона за звичкою лестила, а я напнулась мов струна. Не хочу аби зараз ця нахаба давала відгуки про мене і Кирила. Тому відповіла:

– Давай! Я запросто штовхну хатинку. Для Ковтун комісійні не будуть зайвими ніколи. Тільки ціну признач без фанатизму.

– О, чую свою школу! Але не парся, зірко, бо це лише робота. Я тут тобі знайшла заміну, гарячу й чорну, мов смола. Крихітка Джонсі з Сонею уміє робити заобрійні дива... – полізла у свій гній Навроцька.

– Софіє, відповідь тобі я вже дала. Чекатиму папери. Але наразі: будь здорова! – рішуче обірвала я лесбійку й заплющила до ранку очі.