Раді Вас бачити!

– Тільки недовго, вона ще слабка, – почула я чиїсь слова та не повірила своїм очам. Невже Господь мене почув? Я ж пам’ятаю, як хотіла побачити добро й турботу в Його очах.

– Привіт, Діано! Я дізнався від Жанни про пригоду з Вами і ось я тут. Як самопочуття? – цей голос сам лікує, мов кращі ліки на землі.

– Привіт, Кириле! Я не знаю, та якщо поруч рятувальник, тоді не страшно, – спробувала посміхнутись, але сухі й солоні губи розрізало жорстоким болем.

– Стривай, допоможу! – Кирило миттю підхопив подушку та вже тримав в руці маленьку пляшечку води. Він вправно допоміг попити й тепер було ще ліпше. Як Латуш знає, що мені потрібно? Подумала та геть не шкодувала, що отруїлась у Софії. Заради його сильних рук і лагідних очей, я згодилася б ризикнути ще раз.

– Спасибі. Тобто Жанна вже розпатякала? – сказала вголос й стидалася всього, що встигла наробити у житті.

– Нічого. Жанна звісно балакуча жінка, та в цьому є свій сенс. Інакше ми з тобою ніколи б не зустрілись, – продовжив спілкування Латуш без нудного офіціозу і прочитав мої думки. – Не переймайся про плітки. Діано, я приніс салат із фруктів, а ще вівсянку. Кажуть, тобі можна...

– А де ти взяв? – здивовано питаю у «грубого мужлана». Так називала всіх чоловіків моя наставниця-коханка. Кирило знову ніжно посміхнувся і здивував ще більше:

– Я що якийсь безрукий? Нарізати салат із фруктів зуміє кожен. Ну, а каша? Так донедавна я їх готував для сина. А взагалі на курсах з виживання у мене занотовують рецепти, чим харчуватися в умовах, коли немає поруч ресторанів. Тримай хустинку, вчора прав.

Я кліпала очима й не розуміла: звідки доля знаходить на мою біду такі діаметрально протилежні та екзотичні екземпляри - провидицю, лесбійку, рятувальника? Він вміє прати й готувати каші... Якийсь чаклунський лабіринт і я заплуталася в ньому! Може хоча б тепер вже зможу розібратись?

Латуш підтримав і пішов. На завтра лікар розповів, що всі кишки мені промили досконало й підстав тут залишатися немає. Я запитала про Софію. Мені сказали, що вона жива, але від сильних психотропів стан пацієнтки прогнозовано важкий. Подякували, що я вчасно покликала на допомогу. Через годину вже б не врятували.

Певно що я була на неї зла, але пішла, щоб побажати одужання нещасній. Звісно тілесного, бо схибленій не світить прояснення у голові. Вона лежала тиха і бліда. Не динамічна й самовпевнена, як завжди. На скронях проглядалась сивина, а з рук стирчало лікарське приладдя.

Тоді я нарекла себе в думках «янголом смерті». Ну, а як інакше? У нас з віщункою було просте життя. Вона мене ростила й душі не чула в названій дочці, але її жорстоко вбили. І ця дивачка закохалася й тепер заледве не втрапила у вічність.

Ось бідолашна хвора відчула поруч рух, розплющила погаслі очі, що вмить наповнились сльозами.

– Прости мені за гріх... Та я кохатиму тебе і після смерті, – заворушилися вуста й Софія навіть у такому стані залишилась, на жаль, собою. Вона хотіла простягнути руку, але приладдя заморгало і до палати увірвались сестра та лікар.

– Негайно вийдіть геть і більше не приходьте! Ваші відвідини псують нашу роботу, – відрізав лікар й показав на двері.

Я вийшла в коридор, а сльози закапали на одяг. Чому він так зі мною? Я ж не бажала зла. Хоч і не треба було йти до неї... Коли? Сьогодні, вчора чи ніколи? Але Навроцька вимагала від мене тих стосунків, практично силоміць! Невже? Ти використала її знання і сексуальний потяг до жінок, а як побачила гарненького самця, відразу кинула. Хіба не так?

Все це крутилося у мене в голові та раптом я почула голос й забула прояви сумління. Кирило йшов по коридору з тією сонячною посмішкою на вустах.

– Вітаю, Діно! А чому ти не сказала, що вже виписують? Та це нічого, я в лікаря дізнався, – без будь-яких образ сказав чарівний рятувальник.

– Привіт, Кириле! Та тому, що в тебе і так доволі справ, а тут причепа з «Новосела». Хіба що ти мене навчиш варити ту прикольну кашку. Такої смакоти я зроду ще не їла, – розгублено дивилась на дужий стан в накидці й молола все, як є.

– Тобі сподобалась моя вівсянка? Це ти не смакувала мою пшоняну чи лісовий куліш. А щодо зайвих справ? Ти надала мені потрібну допомогу в скрутний момент і я не зможу залишити тебе в біді. Ніколи... – після цих слів Кирило Латуш на мить припнув язик і опустив гарячий погляд.

– А знаєш, ти доволі дивний. Умієш готувати й підтримати в скрутну хвилину, як справжній рятувальник. Я дякую тобі! – не стерпіла й відповіла на Його щирість.

– Нема за що. Мені не важко, а навпаки приємно. Пішли з цих стін скоріше, бо тут здоровий захворіє, – ми прямували в бік палати поруч і я напрочуд почувалася здоровою.

Пожитки я зібрала швидко і ми поїхали на Оболонь. Посеред мого двору Кирило розгубився:

– Ну, ось ти вдома... Я поїду.

– Е ні, шановний, так не вийде! Повернешся до підопічних, як вип’ємо по філіжанці кави. Раніше я не відпущу, – у власному дворі я миттю пригадала про характер, а Він чекав та весело сказав:

– Я думав, не запросиш. Ходімо, проведу.

Мене не було вдома кілька днів, але здавалось цілу вічність. Я скучила за затишком і квіти чекали, коли їх поллють. Звичайно це неввічливо та я вхопилася за лійку й хотіла приділити їм увагу. А Латуш відібрав у мене річ і лагідно сказав:

– Іди, змий з себе лікарняні аромати, я сам зроблю. А де у тебе кава?

Я слухалася чоловіка, що вперше завітав до мене покірно як ніколи, та це було приємно. Відкрила шафку й показала що до чого.

– Гаразд, я зрозумів. Іди не переймайся. Я каву також вмію готувати...

В кабіні під потоками води з мене відразу полилися сльози. Вони стікали без упину, наче хотіли помогти звільнитися від всього бруду, що накопичився в житті. Я так могла себе жаліти довго, але у мене в домі господарює гість. Це якось по-свинячому виходить! Тому закутала волосся рушником, накинула пухкий халат та вибралась назовні.

О, як приємно пахне! Духмяний аромат арабіки стелився у повітрі, а на столі стояли кавові чашки. Він вже знайшов і крекери в коробці. Цей рятувальник справжнє диво!

Я часто чула від жінок, що благовірні розкидають все у домі, б’ють посуд або гублять кредитки чи ключі. Але людина, що зненацька потрапила в чужу оселю й докладно розібралася з усім... Це просто фантастично!

Після гарячих сліз у душі я ще зітхала та пожартувала:

– У мене в кухні супермен?

– Ні, я інструктор з виживання. Чи щось неправильно зробив? Там в холодильнику лежить ковбаска. Підійде зготувати малесенькі канапки. Будеш? – він наливав до чашок каву і чуйно поглядав з-під лоба.

– Кириле, де ти взявся? До цього я нічого не хотіла, а зараз ладна на усе, – підперла мордочку руками та говорила майже незнайомцю геть нетипові речі. Негідник міг би скористатись, а Він заглянув просто в очі та відповів таке:

– Трохи пізніше розповім: де взявся. Звісно, якщо захочеш. Тепер: смачного! Пий, доки гаряча.