Раді Вас бачити!

— Непогано ти підсобив малому Сіроко, — зауважив Дейхан, переступаючи поріг кабінету Архімага.

— Я лише підштовхнув його у вірному напрямку, — не відриваючись від старого фоліанта, відповів Велеслав. — До речі, у цьому безладі, який ви називаєте «магічним складом», можна відкопати вельми цікаві речі.

Дейхан важко зітхнув, присідаючи на край столу.

— О так. Ці артефакти накопичувалися століттями. Колекція гідна королів, от тільки руки ні в кого не доходять навести там лад. Може, варто відірвати кількох учителів від занять?

— Ні, — відрізав Велеслав. — Хай тренують учнів. Зараз це питання виживання, а не естетики.

— Те саме казав і я. І всі Архімаги до мене, — хмикнув старий, хитаючи головою.

Велеслав на мить замислився, барабанячи пальцями по столу, а тоді в його різнокольорових очах блиснув вогник ідеї. Він підвівся й мовчки попрямував до виходу. Пройшовши довгими коридорами, Архімаг зазирнув до класу, де саме тривав урок для молодших учнів. Поява верховного мага викликала хвилю здивованих зойків. Архімаг рідко заходив до малечі без вагомої причини.

— Сіроко. За мною, — коротко кинув Велеслав.

Хлопчина підскочив, не розуміючи, чим завинив, але не наважився поставити жодного запитання. Навіть коли вони спустилися в глибокі, прохолодні підвали, Сіроко лише здивовано кліпав очима. Велеслав відчинив важкі дубові двері магічного складу. Перед ними постали нескінченні стелажі, завалені запиленими скринями та незрозумілими предметами.

— Твоє завдання на найближчі дні, — Велеслав обвів рукою приміщення, — навести тут лад.

— Я... я за щось покараний? — тремтячим голосом запитав учень.

— З чого ти це взяв? — ельф підняв брову.

— Ну... — хлопчик окинув поглядом фронт робіт, яких вистачило б на цілий місяць.

— Доступ до цього складу мають лише Архімаг та старші магістри. Як гадаєш, Сіроко, можливість торкнутися історії Ордену — це покарання?

Хлопець замислився, і страх у його очах змінився цікавістю.

— Ні... мабуть, ні.

— Отож. Розклади все по місцях. Якщо натрапиш на підозрілі або агресивні артефакти, то негайно клич мене.

Велеслав залишив учня наодинці з пилом та магією, а сам піднявся нагору. Проте не встиг він зробити й кількох кроків коридором, як почув знайомий дзвінкий голос.

— Велеславе, ось ти де! — Луна з’явилася наче з повітря й миттєво опинилася в його обіймах. — Ти цілими днями стирчиш тут, а мені забороняєш допомагати! Мені набридло сидіти вдома, наче я якась кімнатна квітка!

— Я нічого тобі не забороняв, — усміхнувся Велеслав, цілуючи дружину. — Ти сама не виявляла бажання йти сюди зі мною.

— Як це? Ти ж казав... емм... — Луна відсторонилася і повчально підняла вказівний палець, намагаючись згадати якусь «цитату», але швидко здалася. — Ай, неважливо! Тепер я тут. Прийшла допомогти тобі ходити з похмурим обличчям і діловито бурчати: «Ці маги нічого не тямлять».

— Я так не кажу, — заперечив ельф.

— Але ж думаєш! Я тебе наскрізь бачу, — вона щиро розсміялася.

Велеслав поглянув на неї з хитрою іскоркою в очах.

— Ну, якщо ти справді хочеш бути корисною... у мене є для тебе особлива місія. Гадаю, вдвох ви впораєтеся швидше.

— Чудово! — зраділа Луна. — Покажу цим магам кілька твоїх прийомів, це їм точно не завадить.

— Пам’ятаєш, де вхід до складу артефактів? Треба навести там порядок.

Якби йшлося про звичайне прибирання, Луна б точно влаштувала протест і лекцію про права жінок. Але магічне словосполучення «артефакти» подіяло на неї миттєво. В її очах спалахнув азартний вогник.

— Склад? Справжніх артефактів? — вона потерла долоні. — Ну, що не зробиш заради коханого чоловіка.

*****

Коли Луна переступила поріг складу, її очі мимоволі розширилися. Кількість мотлоху та товщина шару пилу вражали. Навколо височіли купи того, що вона подумки охрестила «штуковинами»: старезні фоліанти з пожовклими сторінками, пухирці з каламутною рідиною та химерні статуетки, що витріщалися з темряви.

— То ти — Сіроко? А я Луна, — представилася вона, помітивши хлопчину, який уже завзято порався серед завалів. — Велеслав сказав, що ми маємо вдвох навести тут лад.

Луна вже примітила кілька полиць, де крізь бруд зрадницьки виблискував метал. «Там точно є щось вартісне, — подумала вона. — Можливо, якийсь забутий кинджал чи навіть стародавня зброя».

— Тримай, — Сіроко з надзвичайно серйозним виглядом простягнув їй відро з водою та ганчірку. — Ми не можемо підвести Архімага Велеслава. Це відповідальне завдання, яке слід виконати бездоганно. Під моїм командуванням ми впораємося в рази швидше.

— Під твоїм командуванням? — Луна вигнула брову.

— Звісно. Я маг, ти — ні. До того ж, ти тут новенька. Тож головний я, це очевидно, — відрізав Сіроко так впевнено, наче зачитував статут Академії. — Починай із верхніх полиць. Якщо працюватимеш старанно, можливо, я замовлю за тебе слівце перед Велеславом. Тебе можуть підвищити з прибиральниці до прислуги.

— Який запаморочливий кар'єрний зріст... — проковтнувши смішок, промовила Луна. — А ти що робитимеш, командире?

— Перебиратиму артефакти й контролюватиму якість прибирання, — поважно відповів Сіроко, очевидно, навіть не підозрюючи, що перед ним дружина Архімага. — Немає часу на балачки! До справи!

— А ти точно впевнений, що саме ти тут головний? — Луна примружилася, підігріваючи гру.

— Я. І вже пояснив чому. Тим більше в мене є Знак, — хлопчик випростався, наче став на голову вищим.

— Знак? — щиро здивувалася вона.

Хлопець підозріло озирнувся, перевіряючи, чи ніхто не підглядає за дверима, і обережно закотив рукав. На його плечі красувалася дитяча копія татуювання Велеслава: вовк, що затято відгризає голову Рогатому Звіролюду. Малюнок був виведений якоюсь фарбою, що явно змилася б від першої ж ліпшої води, і виглядав по-дитячому наївно, але впізнавано.

— Он воно що... — Луна ледь не пирснула, подумки охрестивши малого «фанатом Велеславчика».

Сіроко гордо кивнув, сховав свій «Знак» під рукавом і тицьнув пальцем у бік полиць:

— До праці!

Сіроко підійшов до справи з фанатичною серйозністю. Поки Луна відмивала дерево, він розставляв пухирці не абияк, а суворо сортуючи їх за кольором та об’ємом. Фоліанти шикувалися за алфавітом і товщиною корінців. За яким принципом він групував артефакти, Луна збагнути не могла, але хлопець діяв настільки впевнено, наче читав невидиму інструкцію.

— Дивлюсь, ти непогано на цьому знаєшся. Мабуть, один із найкращих у класі? — поцікавилася Луна, спостерігаючи за його зосередженим обличчям.

Сіроко коротко кивнув:

— Теорія дається легко. З практикою... трохи складніше, не завжди виходить так, як треба. У нас найкращих закріплюють за персональним наставником, а решта продовжує вчитися у спільних групах. Тих, хто проявить надзвичайний талант, можуть відправити до Академії Лазурового Дракона, що в країні Тайо. Але там зовсім інша система, не всі хочуть туди їхати, — пояснив він, акуратно протираючи скляну сферу. — Ось Злата, наприклад. Вона стала найкращою, і її особисто вчив Архімаг Дейхан... — хлопець миттю виправився: — Тобто колишній Архімаг.

— А ти? Хочеш стати найкращим учнем року? — запитала Луна.

— Я хочу стати достатньо хорошим, щоб мене закріпили за наставником, — відповів Сіроко, а потім, ледь чутно, додав: — За Велеславом.

Луна ледь не полетіла зі стільця, на якому стояла, витираючи верхню полицю. Її обдало хвилею змішаних почуттів. Вона як ніхто інший знала: Велеслав тут лише з однією метою — підготувати магів до битви з Кривотворцем. У нього ніколи не було амбіцій залишатися Архімагом; щойно війна скінчиться, він із полегшенням поверне повноваження Дейхану або іншому кандидату. Імовірність того, що він візьметься за особисте навчання дитини, була практично нульовою.

— Але, Сіроко... — Луна обережно глянула на малого, — напевно, є й інші сильні маги, які могли б тебе вчити? Якщо Велеслав, наприклад, буде надто зайнятий чи відмовить?

— Можливо, Дейхан, — сумно зітхнув хлопчик. — Він єдиний тут, хто пройшов школу Лазурового Дракона. Але я чув, як сам Дейхан казав, що Велеслав — кращий маг за нього. А він такого ні про кого іншого не говорив.

Сіроко замислився, крутячи в руках химерний артефакт. У його погляді промайнуло розуміння того, що його шанси дорівнюють нулю, але дитяча впертість взяла гору.

— Можливо, якщо я буду старатися вдесятеро більше, то все вдасться, — він раптом підвів очі на Луну і суворо додав: — Ти пропустила пляму пилу он там, у кутку.

— Пффф... — Луна лише закотила очі, придушуючи посмішку.

Прибирання виявилося значно виснажливішим, ніж здавалося спочатку. Сонце вже давно сіло, зануривши склад у глибокі тіні, але Сіроко з якоюсь хворобливою наполегливістю продовжував терти черговий артефакт.

— Слухай, Сіроко, — Луна прикрила рот долонею, стримуючи позіх. — Якщо ти сьогодні звалишся з ніг, завтра не буде кому наводити тут лад. Іди повечеряй і відпочинь. А я йому доповім.

— Гадаєш... Велеслав буде задоволений тим, що ми встигли? — хлопець зупинився, важко дихаючи.

— Ми зробили достатньо. Тим більше, він не вимагав упоратися за один день, — заспокоїла його Луна.

Втома нарешті взяла своє. Сіроко стомлено потягнувся, розправляючи затерплу спину, і побрів до виходу.

— Ну добре. Тоді до завтра... Луно.

Коли за хлопцем зачинилися двері, трохи згодом Луна попрямувала до кабінету Велеслава.

— Цей малий — справжній диктатор праці, — Луна зі стогоном опустилася в крісло навпроти столу. — Він так намагається тобі сподобатися, що ледь не загнав нас обох.

— Мав же хтось бути дорослим на тому складі, — Велеслав ледь помітно посміхнувся кутиком губ, не відриваючись від записів.

— Ой, як смішно! — Луна примружилася, вдаючи ображену. — Відпочинемо, а завтра продовжимо. До речі, тобі б теж не завадило відкласти справи.

Вона підвелася, підійшла до Велеслава і, по-господарськи всівшись йому на коліна, обплела руками його шию.

— Я серйозно. Може, з’їздимо нарешті провідати Моргана?

— Звичайно. Через тиждень тут починаються... як ви це називаєте... канікули. Майже всі учні роз’їдуться до батьків. Залишиться лише кілька магів та вчителів, — проінформував Велеслав, відкладаючи перо. — Тоді й поїдемо.

Луна поцілувала його — довго, ніжно й солодко, на мить витісняючи з кабінету запах старих сувоїв ароматом спокою.

— А Сіроко? Де він живе під час канікул? — раптом запитала вона, згадавши хлопчика.

— Він залишається тут, — голос Велеслава став рівним та спокійним. — Його батьки загинули в Кірімі чотири роки тому. Під час нападу звіролюдів.