Раді Вас бачити!

*****

Либідь відсунула важкі штори, впускаючи в опочивальню свіже ранкове повітря, і вдихнула його на повні груди.

— У гостях добре, а вдома таки краще, — тихо мовила вона.

Либідь повернулась додому учора.

Нескінченні дипломатичні поїздки, манерні бесіди з лордами та фальшиві посмішки знаті виснажували її сильніше за військові походи. Але вона знала: це було необхідно. Домовитися з Тайо про постачання цілющих трав було справою життя і смерті, коли почнеться справжня велика війна, ліки стануть дорожчими за золото.

— Вставай, сонько, — Либідь обернулася до ліжка, де Морган намагався сховатися від світу під ковдрою. — Сьогодні на нас чекає багато роботи.

— Вбий мене зараз, щоб я не мучився, — глухо пробурмотів Морган десь із глибин подушок.

— Не драматизуй, — засміялася вона, спритно стягнувши ковдру з його обличчя, і ніжно поцілувала чоловіка у вуста. — Ну що, так краще?

— Трохи, — Морган нарешті розплющив очі й усміхнувся. — Але на цілий день цього забракне. Треба буде повторити процедуру... Сподіваюся, Його Святість сьогодні не прибіжить із черговими «пророчими видіннями».

— До речі, чула як ти чудово впорався, — похвалила Либідь, спостерігаючи, як він підводиться з ліжка. — Поставив старого на місце так витончено, що той навіть не встиг образитися.

— Краще вже зі звіролюдом битися, ніж із цими святошами, — зітхнув Морган і серйозно глянув на дружину. — Як ти взагалі витримувала ці три роки? Керувати країною самотужки, без підтримки... це ж нестерпно.

— До всього звикаєш, — Либідь злегка знизала плечима, хоча в її очах на мить промайнула давня втома. — Але правда твоя: іноді хочеться просто перепочити.

— Або втекти в Темний Ліс із «розвідкою», — підморгнув їй Морган, нагадуючи про ту саму подорож, що колись змінила їхні долі.

— Одягайся та спускайся снідати, — мовила Либідь, затримуючись у дверях. — Сьогодні на тебе чекає особлива страва.

— Ого, невже щось більше за вівсянку та варене яйце? — з надією запитав Морган.

— Ну... майже, — загадково всміхнулася королева і вийшла з опочивальні.

Вмившись холодною водою та швидко одягнувшись, Морган спустився до їдальні. Либідь уже чекала на нього за столом.

— Ти права, — хмикнув Морган, сідаючи до їжі й розглядаючи тарілку. — Тут значно більше, ніж вівсянка та яйце. Тут вівсянка і два яйця.

Він зачерпнув повну ложку каші, але щойно проковтнув, як завмер. У роті миттєво спалахнула пожежа, горло перехопило від гостроти.

— Перць! Гострий перець! — прохрипів він, хапаючи келих із водою, щоб загасити вогонь у роті.

— Попався, братику! — почувся дзвінкий сміх, і Луна міцно обійняла Моргана ззаду.

Король обернувся, витираючи сльози від гостроти, і подивився на сестру так, наче бачив її вперше.

— Хто ви, жінко? — серйозно запитав він. — Таке знайоме обличчя... Десь я вас бачив.

— Та ну тебе! Ми не бачилися лише кілька місяців! — обурилася Луна.

— Л... Л... Лана? Лама? Лаума? — дражнив її Морган, аж поки нарешті не витримав і міцно притиснув до себе. — А, згадав! Луна! Скільки років, скільки зим?

— Сім тижнів, п'ять днів та сім годин, — пролунав спокійний голос Велеслава, який саме зайшов до їдальні.

Морган відсторонився від сестри й підійшов до ельфа. Велеслав стримано простягнув руку для потиску, але король мав інші плани. Він схопив друга за зап’ястя, рвучко підтягнув до себе і теж міцно обійняв.

— Друже, а ти точно не помилився у розрахунках? — Морган кивнув на хлопчину, який боязко тулився за спиною ельфа. — Судячи з вашого малого, пройшло вже років дев'ять!

— Я не їх малий і мені десять, — тихо заперечив Сіроко, а потім, трохи завагавшись, додав: — Ваша Величність... чи Високість? Мій король?

Морган щиро засміявся, і цей сміх нарешті розрядив офіційну атмосферу.

— Зви мене просто Морган, — король знову глянув на друга. — А якщо серйозно, Велеславе, хто цей малий?

— Мій учень, — коротко відповів ельф

— Та ти справжній трудоголік, Велеславе. Вже й роботу додому береш, — усміхнувся Морган, киваючи на Сіроко.

— Це не зовсім робота. Зараз у Школі канікули, — хмуро відповів ельф. Було помітно, що сама ідея відпочинку йому не до душі. — Я був категорично проти. Які можуть бути канікули у такий час? Але Дейхан та інші вчителі наполягали. Мовляв, інакше маги просто почнуть непритомніти від виснаження. Тендітні вони у вас якісь...

— Я б не знепритомнів! — вставив свої п’ять копійок Сіроко, гордо випнувши груди.

Велеслав ледь помітно хмикнув, і в його погляді промайнуло щось схоже на схвалення.

— Твоя наполегливість, Сіроко, — це одна з головних причин, чому я взагалі взявся тебе вчити.

— То поклич Манару на допомогу! — пожартував король, відсьорбуючи воду після гострої каші. — Вона одним поглядом змусить їх забути і про втому, і про канікули. Маги летітимуть на заняття швидше за вітер.

— А в тебе як справи, братику? — запитала Луна, переводячи тему на державні клопоти. — Як королівство?

— О, все під повним контролем! — грізно відповів Морган, стискаючи руку в кулак, проте в його голосі пробриніли нотки щирого суму за спокійними часами. — Тримаю всіх у своєму залізному кулаці!

Почувши це, Либідь не витримала і весело засміялась, знаючи, наскільки насправді «залізним» є серце її чоловіка, коли справа стосується його близьких.

До Либідь підійшов вартовий і щось тихо прошепотів на вухо. Королева стримано кивнула, і її обличчя на мить стало серйозним.

— Моргане, твої ранкові побоювання справдилися, — мовила вона. — Єпископ Фотіос терміново кличе тебе до храму Айни.

— Цей день просто не міг минути без ложки дьогтю, — важко зітхнув Морган і поглянув на друга. — Велеславе... підеш зі мною? Мені знадобиться твоя витримка.

— Звісно, — коротко відповів ельф, підводячись із-за столу.

— Що ж, ходімо до Його Святості. Послухаємо, які нові жахіття з’явилися в його видіннях, — пробурчав Морган, і вони разом вийшли з їдальні.

Сіроко кілька секунд розгублено стояв на місці. Він переводив погляд то на жінок, то на двері, за якими зникли чоловіки. Здавалося, він вагається, чи варто втручатися в дорослі справи, але зрештою рішуче кивнув сам собі й швидким кроком побіг слідом за вчителем.

— Цікавий малий, — зауважила Либідь, проводжаючи його поглядом.

— Так, він за Велеславом усюди бігає, наче хвостик, — усміхнулася Луна.

*****

Храм Богині Айно у столиці вражав своєю кричущою розкішшю. Позолочені колони, вівтарі, що сліпили очі, та двометрові скульптури богів уздовж стін, усе тут мало демонструвати велич. Над усім цим височіла десятиметрова золота статуя Верховної Богині на даху храму; її розкриті крила та корону було видно з будь-якого куточка міста. Жреці та єпископ Фотіос пояснювали таку кількість золота тим, що Айно — богиня незгасного сонця, а отже, і підношення їй мають бути виключно золотими монетами.

Біля входу в храм вирував натовп. Подекуди чулися вигуки: «Диво!». Морган нахмурився — його інтуїція підказувала, що це «диво» має політичний присмак. Разом із Велеславом та Сіроко він увійшов усередину, наказавши королівській охороні чекати зовні.

— Король Морган! Король прийшов! — шепотілися люди, розступаючись перед ними.

Біля вівтаря на них чекав єпископ Фотіос, урочисто тримаючи в руках ікону Айно.

— Ваша Святосте, — Морган ледь помітно кивнув. — Чув, ви кликали мене. Щось термінове?

— Так, великий королю! Ви просили знак? Ось він! — Фотіос із тріумфом підніс ікону ближче до обличчя Моргана.

Морган примружився, уважно розглядаючи зображення протягом цілої хвилини. У залі запала напружена тиша. Сотні очей очікували на реакцію монарха.

— Вона нічого не каже, — нарешті вимовив Морган.

— Може, вона підморгнула? — незворушно підіграв Велеслав. — Подивіться уважніше, Ваша Величносте.

— Хмм... Можливо, — Морган ще раз нахилився до ікони. — Ні, все одно нічого. Велеславе, глянь ти. У тебе ельфійський зір гостріший, може, побачиш якусь магічну ауру?

Велеслав підійшов впритул, зробивши максимально серйозне обличчя.

— О боги! Вона помахала рукою! — у вдаваному здивуванні вигукнув Велеслав, що зал солідарно охнув. — А, ні, зачекайте... То просто муха сіла на ікону.

— Вона мироточить! — обурено вигукнув єпископ Фотіос, вказуючи на дрібні краплі на дереві.

— Це лише конденсат, — тихо зауважив Сіроко, дивлячись на вологі стіни храму. — У нас навесні на складі так пів полиць «мироточить» від сирості.

Велеслав ледь стримався, щоб не розреготатися, а серед натовпу в храмі почулися відверті смішки. Авторитет єпископа танув на очах.

— Єпископе Фотіос, — голос Моргана став сталевим. — Можливо, минулому королю було достатньо ваших видінь та вологості на дереві, щоб збирати військо, але я не збираюся послаблювати оборону міста заради цього. Наразі загроза від звіролюдів для мене значно реальніша, ніж ваші «дива». Ходімо.

З цими словами Морган розвернувся і вийшов, залишивши Фотіоса з іконою в руках посеред натовпу, який уже не виглядав таким побожним.

Коли вони відійшли на достатню відстань, щоб золоті вуха храмових шпигунів їх не дістали, Морган важко зітхнув.

— Ось бачиш, із чим мені доводиться мати справу щодня.

— Такі фанатики можуть стати смертельно небезпечними у критичний момент для країни, — похмуро відповів Велеслав. — Коли розум затьмарює віра в «миро», логіка безсила.

Морган мовчки кивнув, розуміючи правоту друга. Потім він перевів погляд на хлопчика, який ішов поруч.

— А ти, Сіроко? — запитав король. — Не боїшся гніву богині після своїх слів про конденсат?

— А що вона мені ще зробить? — гірко відгукнувся Сіроко, не піднімаючи очей. — Мої батьки були дуже набожними, молилися їй щодня, але вона не захистила їх від звіролюдів. Богам байдуже до нас.

— Мені шкода... — тихо мовив Морган, відчувши провину за своє запитання.

— Все одно вона не справжня богиня, — раптом додав Сіроко з дивною для дитини впевненістю. — Вона просто Вища, яка захопила владу, вбивши ельфійських Вищих та дружину Виродіала.

Морган і Велеслав одночасно зупинилися, наче наткнувшись на невидиму стіну. Вони переглянулися — в очах обох читалося повне заціпенінням. ніхто не знав, ким був Виродіал Кривотворць насправді до свого падіння.

— Хто тобі це сказав? — голос Велеслава став низьким і напруженим.

— На складі був старий ельфійський літопис, — буденно відповів Сіроко, знизавши плечима. — Коли я сортував речі, то переглядав його. Я не дуже добре знаю ельфійську, але зміст вловив. - Треба мені буде глянути не цей літопис, коли повернимось. Такої історії Манара мені не розповідала , Моргане.