Раді Вас бачити!

******

— Ну що, як усе минуло? — запитала Либідь, коли вони повернулися.

Морган із Велеславом пройшли до столу, а Сіроко, як завжди, тримався на крок позаду вчителя, наче його тінь.

— Та як... Єпископ явно не збирається зупинятися, — зітхнув Морган. — Як гадаєте, у нього справді були видіння від Айни, чи це все вистава?

— Це не має значення, — відрізав Велеслав. — Ми повинні дотримуватися нашої стратегії, попри будь-які «знаки» жреців.

Либідь задумливо поглянула на ельфа.

— Мені тут спало на думку одне питання... Хотіла дізнатися, що ти про це думаєш, Велеславе. Коли я їхала з дипломатичним візитом через Сніжні гори, то чула від місцевих цікаву легенду. Кажуть, колись у серці тих скель було місто дворфів. Вони славилися вмінням кувати магічну зброю, здатну вбивати навіть богів. За що, власне, і поплатилися. Ти щось знаєш про це? Чи це лише казки для мандрівників?

Велеслав на мить замислився, перебираючи в пам'яті знання свого народу.

— Насправді про дворфів відомо небагато. Вони зникли значно раніше, ніж занепав мій народ. Те, що вони були неперевершеними ковалями — правда. Але чи мали вони зброю, здатну вбити Вищого... тут я не впевнений. Звичайного Вищого можна вразити і простою сталлю, якщо знати куди бити. А ось Старших, таких як Айна, — ні.

— Або таких, як Кривотворець, — додав Морган, мимоволі торкнувшись ефеса свого меча. Він досі пам’ятав битву в храмі Хачбей, де його зброя навіть не подряпала ворога. — Але до чого ти клониш, Либідь? Хочеш перевірити руїни, в яких уже побували тисячі мародерів та шукачів скарбів? Гадаєш, там щось лишилося?

Либідь лише знизала плечима, зберігаючи спокій.

— Не обов'язково саму зброю. Можливо, там збереглися креслення, записи чи рідкісні складові для її виготовлення. Будь-яка зачіпка варта уваги.

— У цьому є сенс, — погодився Велеслав. — Ми могли б з Морганом дослідити ці руїни. Це не розвідка у Темний Ліс, тому особливих проблем виникнути не повинно.

— Чудово! Я готовий, — очі Моргана азартно заблищали. Вперше за довгий час він відчув не обов'язок короля, а передчуття справжньої пригоди та можливість бодай на кілька днів вирватися з пастки паперових справ.

— Я б і сама залюбки пішла з вами, якби мій батько був живий... Він був надійним регентом, — із сумом промовила Либідь. — Але зараз залишити країну віч-на-віч із Єпископом надто небезпечно. Фотіос тільки й чекає, щоб ми всі повернулися спиною.

— Що ж, тоді я займуся підготовкою. Треба залагодити нагальні справи, і за два дні зможемо вирушати, — Морган з ентузіазмом підвівся. У його погляді, спрямованому на Велеслава, читався справжній азарт. Коротко кивнувши другу, він швидким кроком вийшов із кабінету.

Либідь провела чоловіка поглядом і тепло всміхнулася.

— Морган дуже скучив за вами. Йому корисно буде змінити королівські покої на похідне багаття і просто побути в колі друзів.

— Ми теж за ним скучили. Хоча Велеслав навряд чи в цьому зізнається, — хитро зауважила Луна, глянувши на ельфа.

— Чого це? — відразу заперечив той, намагаючись зберегти незворушний вигляд. — Я теж скучив за другом. Просто війна та обов'язки завжди вносять свої жорсткі корективи.

******

Після вечері втомлений Сіроко заснув майже миттєво, попри те, що розкіш нової кімнати його приголомшила. Величезне ліжко, гідне короля, і гардеробна, що за площею перевершувала весь його куток у школі магів, здавалися чимось нереальним. На стінах у позолочених рамах висіли майстерні картини з краєвидами природи та величних міст Крáїни.

Прокинувся він дуже рано, коли перші промені сонця зробили кімнату ще просторішою. Ліжко було неймовірно м’яким і злегка пружинило під кожним рухом. У голові Сіроко майнула пустотлива думка. Він підвівся, обережно визирнув за двері. У коридорі було порожньо й тихо.

Повернувшись, він заліз ногами на ліжко. Один обережний стрибок, другий... Сіроко розплився в усмішці. Він стрибнув ще раз, і ще, і ще! Малий завжди мріяв про таке, але в нього ніколи не було підхожого ліжка. Заплющивши очі, він уявляв, наче справді злітає, на мить зависаючи в повітрі. Це було відчуття повної свободи.

Він продовжував стрибати із заплющеними очима, аж поки не відчув чийсь погляд. Сіроко різко розплющив очі й ледь не впав, втративши рівновагу.

За кілька кроків від ліжка стояв Велеслав. Схрестивши руки на грудях, він абсолютно спокійно спостерігав за ранковою розвагою свого учня.

— Настрибався? — рівним голосом запитав наставник.

— Я... я... ліжко збивав! — випалив малий, гарячково намагаючись виправдатися.

— Поснідаєш… і на тренувальний майданчик. У дворі за замком, — коротко кинув Велеслав і, не змінивши виразу обличчя, вийшов із кімнати.

— Фух... — видихнув Сіроко, відчуваючи, як від переляку шалено калатає серце.

Сніданок виявився зовсім не королівським: звичайна вівсянка на молоці, узвар та духмяний пиріжок. Тренувальний майданчик знайти було неважко, але його добре було видно прямо з вікон замку. Біля дерев'яних опудал для фехтування вже стояли Велеслав із Луною, про щось стиха розмовляючи.

— Не буду вам заважати. Тільки не перенапружуй малого, — усміхнулася Луна чоловікові, збираючись іти з майданчика. Вона кивнула Сіроко, підбадьорюючи його поглядом.

Велеслав залишився незворушним. Щойно Луна відійшла, він суворо глянув на учня.

— Ти маєш спершу навчитися захищати себе. Мертвий маг багато не вивчить, — голос ельфа звучав сухо й чітко. — Я у вісім років убив свого першого звіролюда. Життя в Темному Лісі було набагато небезпечнішим, ніж тут, у затишних стінах.

— Я готовий, — впевнено відповів Сіроко, хоча згадка про вбивство у такому юному віці змусила його здригнутися.

— Свою стихію ти вже знаєш. Я хочу, щоб ти скористався нею і вдарив по цій цілі, — Велеслав вказав на найближче опудало, обмотане цупкою соломою.

Створити повітряний смерч на долоні для Сіроко вже не було проблемою. Маленький вихор закрутився над його рукою. Але що далі? Хлопчик спробував різким рухом кинути закляття в ціль, проте смерч просто розчинився в повітрі, пролетівши заледве метр.

Сіроко спробував ще раз, вкладаючи більше сили, але результат був тим самим. Він замахнувся втретє…. і знову нічого. Опудало навіть не поворухнулося, наче глузуючи з його зусиль.

Сіроко краєм ока позирнув на Велеслава. Обличчя наставника залишалося кам'яним: ні тіні глузування з невдач, ні роздратування, ні розчарування. Ельф мовчки дивився на опудало, наче вивчав його структуру. Сіроко спробував ще раз, але результат був незмінним — маленький смерч безсило розчинявся в повітрі, не пролетівши й двох кроків.

— Припустимо, твій смерч таки досягнув цілі, — нарешті озвався Велеслав. — Що далі? Чекатимемо, поки ворог застудиться від протягу і помре?

Сіроко опустив руки, почуваючись розгубленим. Він звик думати, що сама магія і є ударом.

— Коли я сказав «вдарити по цілі», це не означало, що ти маєш бити повітрям. Повітря — це лише шлях і сила. Використовуй те, що лежить під ногами, і те, до чого можеш дотягнутися, — Велеслав нахилився і підняв із землі звичайний камінець завбільшки зі сливу.

Він пройшов кілька кроків і поклав його саме там, де зазвичай згасав смерч учня.

— Повітря — не моя рідна стихія, але принципи всюди однакові...

Ельф простягнув руку. Навколо камінця миттєво згустилися прозорі хвилі, стискаючи його в щільний кокон. Велеслав різко стиснув кулак, почувся короткий, сухий хлопок, і камінь із силою вилетів із повітряної пастки, врізавшись точно в груди опудала.

— Ти маєш стати кращим за мене в цій стихії, — зауважив Велеслав, а камінець, підхоплений легким потоком, слухняно повернувся на колишнє місце. — Наразі, там де камінь, це радіус твоєї сили. Тепер спробуй створити смерч не на своїй долоні, а прямо навколо каменя. Стисни повітря навколо нього, а потім різко вивільни цю енергію в один бік.

Сіроко зосередився. Цього разу він не махав руками, а намагався відчути камінь на відстані. Вийшло — камінчик ледь відірвався від землі, затремтів у маленькому вихорі. Хлопчик подумки стиснув повітряну пружину і відпустив її. Камінь пролетів кілька метрів, значно далі ніж просто вихор, але все одно впав, не долетівши до цілі.

— Суть ти зрозумів, — ледь помітно кивнув Велеслав. — Коли почнеш влучати в ціль кожного разу — покличеш мене.

Сказавши це, наставник розвернувся і пішов, залишивши учня наодинці з повітрям, камінням та солом’яним опудалом.