Раді Вас бачити!

Нью-Йоркський дощ ніколи не пробачав слабкості. Він не мав нічого спільного з тією кінематографічною романтикою, де люди сміються та цілуються під строкатими парасольками. Це була холодна, колюча, майже металева жовтнева злива, яка безжально пробиралася під шкіру, заморожувала думки і змушувала все навколо пахнути мокрим бетоном, вихлопними газами та гниллю опалого листя.

Феллон зробила ще один крок, і лівий черевик огидно хлюпнув. Крижана вода вже давно просочилася крізь зношену підошву, намертво приклеївши бавовняні шкарпетки до змерзлих пальців, але вона навіть не спробувала обійти наступну глибоку калюжу. Їй було абсолютно байдуже. Улюблена чорна шкірянка, яка роками слугувала надійною бронею від цього світу, зараз намокла, обважніла і тягнула плечі донизу, ніби фізично намагаючись притиснути дівчину до самого асфальту.

Повз неї з гучним шипінням проносилися жовті таксі, розбризкуючи брудну воду, а світлофори розпливалися криваво-червоними плямами крізь пелену дощу. Проте перед очима Феллон стояла зовсім інша картина. У її голові нескінченною, виснажливою петлею крутилася сьогоднішня розмова в кабінеті містера Гарріса.

«Ти просто не тут, Феллон. Твоя ефективність на нулі, і, відверто кажучи, ти тягнеш весь відділ на дно. Звільни свою шафку до кінця дня».

Жодного співчуття в очах. Жодної спроби зрозуміти, що з нею відбувається. Тільки сухий, дратівливий стукіт його дорогої ручки по полірованому столу.

А потім був той дзвінок матері. Феллон досі не розуміла, навіщо взагалі дістала телефон і набрала знайомий номер. Можливо, якась жалюгідна, захована глибоко всередині, інфантильна частина її душі все ще відчайдушно сподівалася почути просте і тепле «все буде добре, приїжджай додому». Натомість вона отримала лише важке, протяжне зітхання, у якому концентрувалися роки нерозуміння.

«Знову, Феллон? Ми з батьком вже навіть не дивуємося. Коли ти нарешті візьмешся за розум і перестанеш бути таким суцільним розчаруванням?»

Ці слова вдарили під дих сильніше за будь-яке звільнення. 

Феллон зупинилася посеред жвавого тротуару, дозволяючи натовпу заклопотаних, схованих під парасольками перехожих, грубо штовхати її в плечі. Хтось невдоволено вилаявся їй у спину, але вона навіть не кліпнула. Всередині було так порожньо, ніби хтось вишкріб її душу до самих ребер. Не залишилося ні злості на боса, ні сліз від слів матері, ні банального бажання боротися. Тільки в'язка, темна, безкінечна втома. Вона стояла під зливою, відчуваючи себе не живою людиною, а просто стертим привидом, який безцільно блукає вулицями цього байдужого мегаполіса, чекаючи, коли нарешті розчиниться в осінньому тумані.

Вона зробила крок з тротуару, навіть не піднявши погляду на світлофор, хоча червоне світло вже давно розпливалося в калюжах кривавими плямами. Її нога ледь торкнулася зебри, коли простір навколо розірвав пронизливий виск гальм. Важкий чорний позашляховик некеровано ковзнув по мокрому асфальту, залишаючи за собою різкий запах паленої гуми, що миттєво змішався з ароматом осінньої вогкості. Машина завмерла, грубо клюнувши капотом уперед, усього за кілька міліметрів від її стегна.

Феллон навіть не здригнулася. У той момент, коли будь-яка інша людина відскочила б назад із криком жаху, її тіло просто відмовилося реагувати. Не було ні раптового викиду адреналіну, ні рятівного інстинкту самозбереження, який би змусив серце битися швидше. Навколо неї ніби миттєво звели товсту скляну стіну, викачавши звідти все повітря.

Крізь залите дощем лобове скло вона бачила перекошене від люті обличчя водія. Він з силою бив кулаком по керму, щось відчайдушно кричав, нервово розмахуючи руками, а потім різко опустив бокове вікно, викидаючи в неї потік лайки. Але для Феллон усі ці звуки долітали ніби з-під товщі води — глухі, спотворені й абсолютно беззмістовні. Її погляд мертво застиг на сліпучих фарах, які безжально різали сіру темряву вулиці, вихоплюючи з неї тисячі сріблястих крапель зливи.

Вона стояла перед розлюченою махиною з металу, і єдине, що промайнуло в її спорожнілій свідомості, було моторошною у своїй байдужості думкою: «А що, якби він просто не встиг загальмувати?» Це не лякало. У ту секунду це здавалося цілком логічним, майже правильним завершенням її найгіршого дня.

Феллон повільно, немов у важкому трансі, кліпнула і перевела порожній погляд з фар на обличчя водія, який аж поперхнувся від її льодяного спокою. Вона не вибачилася, не прискорила крок. Просто відвернулася й рушила далі через перехрестя, залишаючи розлюченого чоловіка ковтати холодне жовтневе повітря. Тільки зараз її пальці, сховані в глибоких кишенях мокрої шкірянки, почали ледь помітно тремтіти.

Неонове світло цілодобового магазину боляче вдарило по очах, коли Феллон штовхнула важкі скляні двері. Усередині пахло дешевою кавою та якимись солодкими снеками, але для неї цей запах миттєво розчинився в густому тумані адреналіну, що нарешті наздогнав її тіло. Тільки зараз, стоячи перед касою, вона відчула, як дрібно й неконтрольовано трясуться її коліна. Вона кинула на прилавок зібгані вологі купюри і, ледь повертаючи закляклий язик, хрипко попросила пачку сигарет. Продавець байдуже кинув їх на монетницю, навіть не глянувши в її бік. Феллон згребла пачку і вийшла назад у холодну жовтневу темряву.

Звернувши в найближчий вузький провулок, де шум машин здавався трохи тихшим, дівчина просто опустилася на крижаний, мокрий бордюр. Вода одразу просочилася крізь джинси, але вона знову проігнорувала це. Тремтячими, неслухняними пальцями Феллон спробувала розірвати прозору плівку на пачці. Її руки трусилися так сильно, що вона ледь не впустила картонку в брудну калюжу. Витягнувши першу сигарету, вона стиснула її так, що папір загрозливо хруснув, і незграбно затисла між зблідлими губами.

Тільки зараз до неї дійшло, що запальнички в неї немає і ніколи не було. Вона просто сиділа під зливою, стискаючи зубами сигарету, і дивилася, як важкі краплі розбиваються об сірий асфальт, змішуючись із її власними, раптовими, злими сльозами безсилля.

А потім хтось безшумно опустився поруч.

Це сталося так тихо, але відчуття чужої присутності було настільки несподівано теплим і правильним, що Феллон інстинктивно повернула голову. Поруч сиділа дівчина. Густа копиця рудого волосся, яке якимось дивом здавалося сухим попри зливу, спадала на плечі об'ємного світлого светра. Від незнайомки не віяло вогкістю міста — вона пахла чимось таким затишним, від чого у Феллон раптом перехопило подих.

Дівчина не вимовила ні слова. Її тонка рука з довгими пальцями повільно з'явилася в полі зору. У ній тьмяно зблиснув метал — важка вінтажна запальничка Zippo. Великий палець незнайомки м'яко відкинув кришку, і на потертій сріблястій поверхні на мить виразно блиснуло тонке гравіювання розгорнутих крил.

Клац. Теплий жовтий вогник спалахнув між ними, м'яко вихоплюючи з темряви їхні обличчя. Феллон зачаровано, наче під гіпнозом, подалася вперед і припала до вогню. Вона зробила незграбну затяжку і підняла очі. Погляд рудоволосої дівчини був глибоким, спокійним і неможливо знайомим. Крізь сизий дим, що першою тонкою хмаринкою піднявся над нью-йоркським бордюром, їхні погляди зустрілися — і між ними пробігла іскра. Така пронизлива і справжня, що Феллон на мить забула, як дихати.