Раді Вас бачити!

Ключ звичним, глухим скреготом провернувся у замку. Феллон штовхнула двері своєї орендованої квартири, і на неї одразу дихнуло затхлим, застояним повітрям приміщення, де вже кілька днів ніхто не відчиняв вікон. Після магічного, просоченого запахом сушеної лаванди і чебрецю, горища Іден, її власне житло здавалося не просто порожнім — воно виглядало якимось стерильним і мертвим. Сірі шпалери, голі поверхні, жодної затишної дрібниці, яка б вказувала на те, що тут мешкає жива людина з почуттями та мріями, а не просто ночує втомлений від життя механізм.

Вона кинула ключі на тумбочку біля входу. Металевий дзвін відлунів у тиші так різко і самотньо, що Феллон мимоволі скривилася. Обережно стягнувши чужий, велетенський кремовий светр, вона дбайливо, майже з благоговінням поклала його на спинку стільця. Кидати його до кошика з брудною білизною здавалося справжнім злочином — вона панічно боялася змити з нього той самий неможливий запах серпневого сонця і безпеки.

Гарячий душ мав би розставити все по місцях. Вода обпікала шкіру, змиваючи бруд вчорашніх нью-йоркських калюж, в'їдливий запах дешевого тютюну з підворіття і липкий, огидний осад від розмови з містером Гаррісом. Феллон стояла під тугими струменями, притулившись чолом до холодної кахляної стіни, і знову прокручувала в голові фінальну сцену на екрані телефону. Сліпуче світло. Неможливий матеріальний дотик привида. І той абсолютно спокійний погляд Іден.

Вийшовши з ванної, міцно замотана в рушник, Феллон зупинилася посеред вітальні. Її погляд ковзнув по брудних чашках з присохлими залишками кави, залишених на журнальному столику ще в понеділок, по товстому шару пилу на полицях і покинутих у кутку коробках з-під доставки. Раптом її серце збилося з ритму.

А що, якщо їй доведеться запросити Іден сюди?

Ця думка вдарила її наче електричним струмом. Привести ту неземну, зіткану зі світла і тепла дівчину в цей затхлий, депресивний склеп? Це було фізично неможливо. Феллон швидко одяглася й різко зірвалася з місця. Вона розкрила навстіж усі вікна, впускаючи всередину холодне, але пронизливо-свіже жовтневе повітря. Вона згрібала сміття у великі чорні пакети з такою нетиповою для себе люттю, ніби разом із картоном і чеками викидала з життя всі свої минулі невдачі. Губка з мильним розчином агресивно ковзала по поверхнях, стираючи бруд і пил, а сама Феллон навіть не помітила, як почала тихо наспівувати якусь мелодію. Вона маніакально, майже відчайдушно намагалася вичавити з цих байдужих сірих стін хоча б краплю того самого затишку, який вчора безкорисливо подарувала їй незнайомка з запальничкою.

Кухня вже пахла лимоном і чистотою, коли Феллон дісталася до найдальшої полиці над витяжкою. Вона наосліп потягнулася вглиб, витягуючи звідти забутий мотлох, і її пальці натрапили на щось тверде. Звичайний дешевий пластиковий судочок із тріснутою синьою кришкою — колись мати принесла в ньому бульйон, який Феллон так і не змогла проковтнути.

Вона завмерла, так і не опустивши руку. Намилена губка глухо впала на стільницю.

Раптом свіже жовтневе повітря з відчиненого вікна зникло. Його миттєво замінив важкий, їдкий запах медичного спирту, хлорки та відчаю. Монотонне гудіння холодильника спотворилося, перетворившись на ритмічний, безжальний писк кардіомонітора.

Два роки тому. Реанімація.

Феллон судорожно ковтнула повітря, спираючись вільною рукою об край столу, бо коліна раптом стали ватяними. Вона знову опинилася там. Відчула той самий липкий медичний холод, що пробирав до самих кісток, і нестерпний, розриваючий біль, який перетворював кожен мікроскопічний рух на тортури. Вона пам'ятала, як балансувала на тонкій, невидимій межі. Темрява навколо здавалася такою густою і спокусливо-тихою. Їй хотілося просто відпустити все, перестати боротися і дозволити цій темряві остаточно її поглинути.

Але потім крізь в’язкий туман знеболювальних і власного згасання пробилося видіння. Єдине, що мало колір у тій мертвій, стерильно-білій палаті.

Копиця густого рудого волосся. І дотик.



Хтось міцно, майже відчайдушно перехопив її крижані пальці. Це тепло не було звичайним людським. Воно було сліпучим, пульсуючим, обпалюючим. Воно вливалося під шкіру, наче розплавлене золото, грубо розганяючи темряву і силоміць прив'язуючи Феллон до життя в ту саму секунду, коли вона вже була готова зірватися у прірву.

Пальці Феллон побіліли — з такою силою вона стиснула тріснутий пластик. Її дихання стало уривчастим, груди важко здіймалися.

Вчора ввечері, у брудному темному провулку, коли Іден простягнула їй руку... це був той самий дотик. Точно те саме неприродне, живильне тепло, яке неможливо сплутати ні з чим іншим. Це не було маренням хворої свідомості тоді, і це не було збігом зараз. Рудоволоса дівчина, яка розігрівала їй вечерю і сиділа поруч під зливою, була там, у лікарняній палаті. Вона витягнула її з темряви тоді, і вона знайшла її знову...

...і це Феллон точно знала.

А чого Феллон точно не знала…

...так це того, що в тій стерильно-білій палаті два роки тому Іден мала бути лише мовчазним свідком.

Її робота завжди була простою, холодною і безсторонньою — невидимою тінню стояти в кутку, дивитися, як піщинки чужого часу невідворотно падають на дно, і просто фіксувати мить, коли лінія на моніторі перетворюється на суцільну, рівну смугу. Ангели не відчувають жалю. Вони не рятують тих, чий годинник уже зупинився.

Феллон згасала. Її душа вже майже відділилася від змученого тіла, а нитка життя стала тоншою за павутину. Невидима для лікарів, які метушилися навколо ліжка і відчайдушно намагалися зробити неможливе, рудоволоса дівчина стояла біля самого узголів'я. Вона чула, як сповільнюється серцебиття смертної. Вона бачила, як темрява вже торкається її блідого обличчя. Вона знала, що це кінець.

Але просто стояти і дивитися виявилося нестерпно. Щось у цій зламаній, але впертій дівчині, яка навіть без свідомості чіплялася за життя, не дозволило Іден просто відвернутися.

Закон світобудови був чітким: жодного втручання. Змінити хід речей означало порушити найвищу заборону, розірвати тканину реальності і заплатити за це найстрашнішою ціною — частиною власної безсмертної сутності.

Писк кардіомонітора перетворився на суцільний, оглушливий звук. Один із лікарів відступив, безсило опускаючи руки. І саме тієї секунди Іден зробила крок уперед.

Вона скинула з себе вікову покірність свого виду, простягнула руку і міцно перехопила крижані пальці Феллон.

Кімнату розірвав спалах. Невидимий для смертних, сліпучий вибух чистої енергії. Іден фізично, до крику в легенях, відчула, як від неї відривається шмат її власного світла. Її неземна природа плавилася, згорала, перетікаючи по венах у тіло цієї тендітної дівчини, силоміць вириваючи її з обіймів смерті. Біль був розриваючим, але пульс під долонею Іден раптом вдарив з новою, нестримною силою.

Монітор знову ожив, змусивши лікарів шоковано кинутися до пацієнтки. Вони проходили просто крізь Іден, не помічаючи, як янгол повільно осідає на підлогу, задихаючись від власного вибору.

Тієї миті Іден назавжди перекреслила своє минуле. Віддавши своє тепло, вона порушила закон і прив'язала себе до життя Феллон міцніше за будь-які ланцюги. І з того часу вона почала повільно, невідворотно згасати сама.