Раді Вас бачити!

Іржава пожежна драбина небезпечно ковзала під мокрими підошвами. Феллон піднімалася слідом за Іден, судомно вчепившись змерзлими пальцями в крижані металеві поручні. Дощ нещадно бив по плечах, вітер забивався під наскрізь мокру шкірянку, змушуючи тіло здригатися від дрожі. На рівні п'ятого поверху Феллон здалося, що вона зараз просто зірветься вниз, але рудоволоса дівчина рухалася попереду так легко й безшумно, ніби гравітації та зливи для неї взагалі не існувало.

— Майже прийшли, — м'яко кинула Іден через плече, штовхаючи важку дерев'яну раму широкого слухового вікна, що вела під самий дах.

Феллон незграбно перевалилася через підвіконня, очікуючи відчути знайомий запах сирості, цвілі та мишачого посліду, яким зазвичай тхнуть нью-йоркські заброшки. Натомість вона завмерла навкарачки, спираючись долонями на напрочуд чисту підлогу.

Простір під скошеним дахом виявився зовсім іншим світом. Перше, що вдарило по змучених рецепторах — це хвиля густого, майже фізично відчутного тепла, яке пахло сушеною лавандою, сторінками старих книг і якимось неможливим, концентрованим серпневим сонцем. А потім очі звикли до світла.

Тут були сотні вогників. Десятки метрів теплих жовтих гірлянд тягнулися вздовж темних дерев'яних балок під стелею, спускалися по голих цегляних стінах сяючими водоспадами, обплітали старі вінтажні торшери. Вони перетворювали величезне горище на шкатулку з магічним пилом, м'яко вихоплюючи з напівтемряви стоси книг, розкидані всюди пухнасті пледи та величезні, розкішні подушки. Жодного натяку на байдужий мегаполіс. Жодного звуку міста, окрім неймовірно затишного барабанення дощу по черепиці прямо над їхніми головами.

Феллон повільно підвелася на ноги, заворожено розглядаючи це таємне сяюче гніздо. У цьому місці не було тривоги, не було розчарованих поглядів матері і несплачених рахунків.

— Знімаєш тут куток у місцевих привидів? — тихо запитала вона. Феллон обхопила себе руками, намагаючись хоч якось зупинити дрижання промерзлого тіла, але в її голосі не було звичного сарказму. Лише щирий, ледь чутний подив.

Іден зачинила вікно, остаточно відрізаючи їх від нью-йоркської зливи, і з м'якою усмішкою скинула свої черевики.

— Щось типу того. Ласкаво просимо до мого особистого сховища від кінця світу. Роздягайся, поки не підхопила запалення легень.

Феллон стояла посеред залитого жовтим світлом горища, обхопивши себе руками, і продовжувала дрібно тремтіти. Її мокрий одяг прилип до тіла другою, крижаною шкірою. Іден не стала розпитувати чи чекати — вона просто підійшла до однієї з вінтажних скринь, відкинула кришку і витягла звідти велетенський, грубої в'язки кремовий светр.

— Тримай. І знімай нарешті усе мокре, — вона кинула м'який клубок пряжі прямо в руки Феллон, а сама тактовно відвернулася до невеликого столика в кутку.

Сил соромитися чи грати в недоторканність у Феллон просто не залишилося. Вона з полегшенням стягнула важку шкірянку, яка з мокрим хлюпанням впала на підлогу, потім позбулася футболки і, трохи повагавшись, стягнула наскрізь промоклі джинси, тканина яких намертво впилася в ноги. Светр Іден пахнув тією ж самою сухою лавандою і був настільки великим, що його поділ прикривав середину стегон Феллон, створюючи ілюзію короткої, дуже затишної сукні.

Вона незграбно переступила з ноги на ногу, відчуваючи, як м'яка пряжа нарешті починає зігрівати змерзлу шкіру. На звук її кроків Іден обернулася. Її погляд повільно ковзнув по голих ногах Феллон — у цьому русі не було нічого оцінюючого, лише м'яка, майже відчутна на дотик зацікавленість, від якої по спині Феллон раптом пробіг абсолютно новий, гарячий імпульс, що не мав нічого спільного з холодом зливи.

— Значить так, мішленівський кухар сьогодні взяв вихідний, — Іден незворушно перевела погляд на її обличчя, ніби нічого не сталося, і дістала з паперового пакета дві яскраві пластикові упаковки. — Тому в нас вечеря при гірляндах від найкращого виробника напівфабрикатів.

Пролунало дзвінке клацання, і тишу горища розрізало монотонне гудіння старенької мікрохвильовки. Цей різкий, буденний звук здався Феллон неймовірно абсурдним і від того ще більш милим. Дівчина, яка щойно виглядала як неземна істота серед вогників, зараз абсолютно серйозно розігрівала дешевий мак-енд-чіз.

Коли Іден простягнула їй гарячий пластиковий лоток, Феллон опустилася на розсип пухнастих подушок, підібгавши під себе ноги. Вона підчепила виделкою порцію макаронів, щедро залитих густим, штучно-жовтим сирним соусом, і відправила до рота.

Це була найдешевша їжа з цілодобового кіоска. Але в ту секунду, після дня, який ледь не переламав її навпіл, цей гарячий, солонуватий фастфуд здався Феллон найсмачнішим, що вона їла у своєму житті. Вона ковтала його майже жадібно, відчуваючи, як гаряча їжа і тепло чужого светра розтікаються по венах, остаточно витісняючи з неї залишки байдужого нью-йоркського дощу.

Порожні пластикові лотки відправилися у смітник, а їхнє місце швидко зайняли дві великі керамічні чашки. Іден заварила чай з тих самих пучків сухих трав, що звисали з темних дерев'яних балок над їхніми головами. Тепер під дахом пахло не лише старими книгами, а й терпким чебрецем, солодкою м'ятою та ще чимось таким невловимо-рідним, що у Феллон знову защеміло десь під ребрами.

Вони сиділи зовсім поруч, торкаючись одна одної плечима, і були щільно загорнуті в один гігантський, неймовірно пухнастий плед. Дощ за вікном продовжував свою монотонну нью-йоркську пісню, барабанячи по черепиці, але тут, під м'яким світлом десятків гірлянд, він здавався лише далеким фоновим шумом. Від чужого тіла поруч виходило те саме м'яке, майже магнетичне тепло, яке Феллон вперше відчула ще там, на мокрому бордюрі.

Між ними, спираючись на зім'яту оксамитову подушку, світився екран телефону. Феллон увімкнула «Привида». Це був її особистий кіно-антидепресант, фільм, кожну секунду якого вона знала напам'ять і вмикала щоразу, коли життя ставало надто нестерпним.

На маленькому екрані розгорталася фінальна сцена. Сем, осяяний неземним світлом, дивився на Моллі. Музика ставала все гучнішою, готуючи глядача до неминучого розставання і переходу в потойбіччя. Феллон зробила обережний ковток гарячого чаю, відчуваючи, як пара лоскоче обличчя, і важко, протяжно зітхнула, мимоволі схиливши голову ближче до плеча Іден.

— Я стільки разів це дивилася, — тихо промовила вона, заворожено спостерігаючи за екраном. — І щоразу, чорт забирай, щиро мріяла, щоб він просто розвернувся і залишився з нею. Хіба це так багато — дозволити їм бути разом всупереч усім правилам?

Вона кліпнула, приготувавшись до титрів, але раптом картинка на телефоні невловимо змінилася.

Сліпуче біле світло, яке мало забрати Сема, почало повільно тьмяніти. Він зробив крок до тунелю, але потім — Феллон могла присягнутися, що цього ніколи не було в жодній режисерській версії — Патрік Свейзі зупинився. Він повільно обернувся. Його напівпрозорий, примарний силует прямо на очах почав наливатися щільністю та кольором. Він рішуче ступив назад, підійшов до заплаканої Моллі і міцно, цілком матеріально притиснув її до себе.

Феллон перестала дихати. Вона мало не розхлюпала чай на ковдру, різко подавшись уперед. Її очі розширилися від шоку. Що це було? Збій алгоритмів? Це виглядало абсолютно неможливим, до мурашок.

Вона повільно, ніби крізь товщу води, повернула голову до своєї супутниці.

Іден сиділа розслаблено. Вона спокійно зробила ще один ковток трав'яного чаю, і в теплому світлі вогників її обличчя виглядало неймовірно безтурботним. Вона перевела свій ясний погляд на Феллон і з абсолютно невинним, щирим подивом запитала:

— А хіба він не залишається з нею завжди?

Феллон завмерла, лише гучно ковтнувши повітря. Дивлячись у ці неможливо спокійні очі, вона остаточно зрозуміла: ця рудоволоса дівчина з вінтажною запальничкою — хто завгодно, але точно не звичайна людина.

Шок від побаченого на екрані поступово розчинився в густому, трав'яному теплі горища. Феллон так і не знайшла слів, щоб щось відповісти. Вона просто мовчки дивилася на спокійний профіль Іден, освітлений м'яким жовтим сяйвом гірлянд, і відчувала, як накопичена за день шалена втома нарешті бере гору над адреналіном.

Дощ над головою перетворився на заколисуючий, розмірений шепіт. Дівчата непомітно для самих себе сповзли нижче на гору пухнастих подушок, щільніше загортаючись у спільний велетенський плед. Феллон заплющила очі, відчуваючи зовсім поруч рівне, спокійне дихання рудоволосої дівчини. Вперше за довгі, виснажливі місяці постійної тривоги, самоїдства та відчаю її тіло повністю розслабилося. Вона провалювалася в глибокий, темний сон без сновидінь з єдиною, неймовірно чіткою думкою: вона в абсолютній безпеці.

Ранок увірвався на горище несподівано яскравим світлом.

Феллон повільно розплющила очі, мружачись від густого сонячного променя, який безсоромно пробивався крізь слухове вікно. Нічна злива закінчилася. Замість вчорашньої сірої пелени Нью-Йорк зустрічав її пронизливо-синім, вмитим жовтневим небом.

Вона солодко потягнулася, відчуваючи, як приємно гріє оголені ноги м'яка пряжа чужого светра. А потім інстинктивно простягнула руку вбік, шукаючи джерело вчорашнього тепла.

Але поруч було порожньо.

Феллон різко сіла, скидаючи з себе плед. Серце на мить болісно стислося від знайомого липкого страху, що все це — гаряча кава, розмова без докорів, неможливий фінал улюбленого фільму і магічне сяйво вогників — було лише маренням її виснаженого мозку. Що насправді вона відключилася там, на крижаному бордюрі під зливою.

Але повітря досі густо пахло сушеною лавандою.

На сусідній подушці, там, де ще вночі спала Іден і де тканина досі зберігала ледь помітний відбиток її тіла, лежав невеликий аркуш цупкого паперу. Феллон обережно, ніби боячись, що він розсиплеться від необережного руху, взяла його в руки. На ньому витонченим, розмашистим почерком було виведено лише кілька слів:

«Тримайся. Ще побачимося».



Феллон мимоволі усміхнулася, відчуваючи, як розтискається тугий вузол у грудях. Вона перевела погляд трохи правіше і завмерла, переставши дихати.

Поруч із запискою лежало перо. Воно було неможливо великим, значно більшим за людську долоню, і сліпуче-білим. У яскравих променях ранкового сонця кожна його невагома ворсинка ніби випромінювала своє власне, пульсуюче перламутрове сяйво. Феллон простягнула тремтячу руку і торкнулася його кінчиками пальців. Перо виявилося теплішим за сонячне світло і м'якшим за будь-що, до чого вона торкалася у своєму житті.

Вона дбайливо підняла його, обережно торкаючись кінчиками пальців невагомих ворсинок, і заплющила очі. Це не було сном. Це не було галюцинацією. Увесь її вроджений міський цинізм зараз мав би бити на сполох, вимагаючи негайно знайти якийсь раціональний сенс і в магічному фіналі старого фільму, і в цьому сліпучому теплі. Але Феллон просто сиділа посеред залитого сонцем горища, одягнена в чужий м'який светр, і вперше за дуже довгий час відчувала, як їй легко дихати. Вона поняття не мала, ким насправді була ця дивна рудоволоса дівчина. Але, притискаючи до грудей це перо, Феллон точно знала одне: вчорашня зустріч під зливою стала найкращим, що трапилося з нею за весь цей нестерпний рік.