Раді Вас бачити!

Глава 3. Викрадення серед еліти

До вечора музей історії Чикаго сяяв тисячами вогнів. Червона доріжка, спалахи фотокамер, дорогі автомобілі та десятки журналістів створювали атмосферу великої події.

Біля головного входу один за одним зупинялися чорні лімузини.

Із них виходили відомі бізнесмени, сенатори, судді, впливові підприємці та знаменитості міста.

За кілька хвилин під оплески прибув мер Чикаго. Він із задоволенням усміхався фотографам, тиснув руки журналістам і позував перед камерами, ніби це була його особиста урочистість.

Та справжніми господарями вечора були зовсім інші люди.

До музею повільно під'їхала колона броньованих позашляховиків.

Дверцята центрального автомобіля відчинилися.

Першим вийшов Карло Россі-Дон — глава найвпливовішої італійської династії міста. Високий, сивочолий чоловік у дорогому чорному костюмі випромінював владу.

За ним ішли його троє синів.

Джозеф — старший, стриманий і харизматичний.

Ромео — запальний та жорсткий.

Габріель — наймолодший, мовчазний і дуже уважний.

Коли вони проходили повз мера, той шанобливо привітався першим.

Це помітили всі.

У Чикаго давно ходили чутки, що родина Россі-Дон впливає не лише на бізнес, а й на політику.

Саме сьогодні вони мали представити публіці стародавній артефакт — загадкову книгу, яку придбали на закритому міжнародному аукціоні.

---

Тим часом до музею під'їхав непримітний автомобіль.

Із нього вийшли три сестри.

Вероніка була в елегантній темно-синій сукні.

Хлоя обрала чорну вечірню сукню.

Анна з'явилася у світлій довгій сукні, яка робила її схожою на справжню принцесу.

— Нас без запрошення не пустять, — тихо сказала Вероніка.

Хлоя усміхнулася.

— Через головний вхід — ні.

Вона повела сестер до службового входу.

Діставши невеликий електронний пристрій, швидко під'єднала його до замка.

— П'ять секунд...

Замок тихо клацнув.

— Готово.

Анна захоплено усміхнулася.

— Обожнюю, коли ти використовуєш свої таланти.

— Не звикай.

Сестри непомітно зайшли всередину.

Музей був переповнений гостями.

Під кришталевими люстрами лунала жива музика.

Офіціанти розносили шампанське.

У центрі великої зали, під скляним куполом і посиленою охороною, стояла книга.

Навколо неї чергували озброєні охоронці.

Вероніка уважно оглядала зал.

І раптом зблідла.

— Дівчата...

— Що?

— Наш начальник...

Біля мера вже стояв начальник поліції Олдмен.

— Якщо він нас побачить...

— Нам кінець, — закінчила Хлоя.

Вероніка швидко прийняла рішення.

— Оглянемося і підемо.

— Ні, — заперечила Анна. — Саме через цю книгу все почалося. Я впевнена, сьогодні щось станеться.

Хлоя подивилася на артефакт.

— Якщо вже ризикуємо, то швидко.

Вероніка важко зітхнула.

— Добре.

Вона дістала три маленькі навушники.

— Залишаємося на зв'язку.

Анна швидко кивнула.

— Зрозуміла.

---

Сестри розійшлися різними сторонами залу.

Анна повільно підійшла ближче до скляного саркофага.

На старовиній обкладинці золотими літерами було вибито:

«Власність родини Россі-Дон».

— Дивно... — прошепотіла вона.

У цей момент хтось випадково зачепив її плечем.

— Перепрошую.

Анна озирнулася.

Перед нею стояв високий молодий чоловік у дорогому смокінгу.

Темне волосся.

Карі очі.

Доброзичлива усмішка.

— Це моя провина, — сказав незнайомець.

— Нічого страшного.

Він уважно подивився на неї.

— До речі... у вас дуже гарна сукня.

Анна зніяковіла.

— Дякую...

— Ви виділяєтеся серед усіх гостей.

Вона навіть не здогадувалася, що перед нею стоїть Джозеф Россі-Дон.

---

Тим часом Хлоя уважно спостерігала за балконом другого поверху.

Раптом між колонами промайнув темний силует.

Людина була повністю одягнена в чорне арабське вбрання.

Обличчя приховувала арафатка.

— Вероніко...

— Бачу.

Вероніка одразу натиснула кнопку навушника.

— Анно! Швидко до нас! Здається, хтось збирається викрасти артефакт!

— Уже біжу!

Анна різко розвернулася.

Та дорогою випадково врізалася...

— Інспекторе?

Перед нею стояв начальник поліції Олдмен.

Його обличчя миттєво стало суворим.

— Що ви тут робите?!

Анна завмерла.

Не знаючи, що відповісти.

І саме цієї миті вона відчула легкий подих за спиною.

Тихий чоловічий голос прошепотів майже біля самого вуха:

— Пробач, принцесо...

Анна різко озирнулася.

Перед нею стояв той самий чоловік у чорній арафатці.

Його темні очі дивилися спокійно.

— Мені потрібна ця книга.

Перш ніж вона встигла щось сказати, незнайомець блискавично дістав пристрій, вимкнув сигналізацію, розбив захисне скло спеціальним різаком, схопив книгу й одним стрибком опинився біля найближчих сходів.

Усе сталося за кілька секунд.

Анна застигла.

Наче зачарована його впевненістю.

— Інспекторе! — крикнув Олдмен.

Лише тоді вона отямилася.

— Стій! Поліція!

У залі здійнялася паніка.

Гості закричали.

Охоронці вихопили зброю.

Сигналізація заревла на весь музей.

— Він вкрав книгу!

— Перекрийте виходи!

Вероніка й Хлоя вже бігли до центральних сходів.

— Анно!

— Він на другому поверсі!

Алмаз легко перестрибнув через декоративну огорожу й помчав вузьким коридором.

Його рухи були неймовірно швидкими.

— Не дайте йому втекти! — кричали охоронці.

За ним уже бігли сестри, поліцейські та приватна охорона музею.

На балконі Алмаз на мить озирнувся.

Його погляд зустрівся з поглядом Анни.

Навіть крізь арафатку вона побачила легку усмішку.

І за мить він зник у темряві службового коридору.

У цей час Карло Россі-Дон повільно підійшов до розбитої вітрини.

Його обличчя залишалося незворушним.

— Хто це був? — холодно запитав він.

Один із охоронців опустив голову.

— Нам невідомо...

Карло перевів погляд на своїх синів.

— Знайдіть його.

Ромео лише усміхнувся.

— Живим чи...

— Ні.

Карло навіть не дав йому договорити.

— Він торкнувся того, що належить нашій родині.

Його голос став крижаним.

— Знайдіть Алмаза....і вбийте його.

У залі запала моторошна тиша.

Так почалося полювання, яке мало змінити долі не лише трьох сестер, а й усього Чикаго.