Спочатку:
На сторінку книги
Глава 6. Слідами загубленого кварталу
Дорога до Луїзіани видалася довгою й виснажливою.
За кермом сиділа Вероніка. Вона мовчки стежила за дорогою, міцно стискаючи кермо. Хлоя сиділа поруч, схрестивши руки на грудях і задумливо дивилася у вікно. На задньому сидінні Анна не відводила очей від стародавньої книги, яку їй передав Алмаз.
У салоні панувала напружена тиша.
Вероніка помітила у дзеркалі заднього виду похмуре обличчя Хлої.
— Хлоє, що сталося? — тихо запитала вона.
Хлоя лише зітхнула.
— Нічого.
Анна підняла голову.
— Вона сердиться через мене.
— А як мені не сердитися? — різко відповіла Хлоя. — Ми мали давно зникнути. Нові документи, нові імена, квитки до Венесуели... Ми могли почати життя спочатку. А замість цього їдемо шукати якогось араба, якого ти знаєш п'ять хвилин.
Анна насупилася.
— Він не просто якийсь араб.
— Та невже?
— Він просив про допомогу. І довірив мені книгу.
Хлоя лише похитала головою.
— Ти надто легко довіряєш людям.
Анна відкрила книгу.
На першій сторінці золотими літерами було написано:
«Власність родини Россі-Дон».
Але її увагу привернуло інше.
Посеред книги бракувало кількох сторінок. Їх акуратно вирвали багато років тому.
— Вероніко...
— Що?
Анна показала книгу.
— Дивіться.
Сестри уважно придивилися.
— Тут вирвані сторінки, — сказала Вероніка.
— Саме так. Якщо Россі-Дон справді чесно придбали книгу, навіщо комусь було виривати найважливіші сторінки?
Хлоя теж задумалася.
— Тобто ти хочеш сказати...
— Що книга приховує якусь таємницю.
Вероніка кивнула.
— Саме тому Алмаз так ризикував.
Анна впевнено закрила книгу.
— Нам потрібно поговорити з людьми, які знають історію арабського кварталу.
Хлоя знову зітхнула.
— Я все одно вважаю, що це погана ідея.
— А я вважаю, що ми повинні довести свою невинуватість, — відповіла Вероніка. — Якщо Россі-Дон справді нас підставили, правда десь існує.
Анна вдячно усміхнулася старшій сестрі.
— Дякую.
---
За кілька хвилин вони побачили дорожній знак.
WELCOME TO LOUISIANA
Навколо простягалися болота, вкриті густим туманом. Величезні кипариси здіймалися просто з води, а між ними літали білі чаплі.
— Гарно тут... — тихо промовила Анна.
Автомобіль повільно в'їхав до невеликого містечка.
Вузькі вулиці були заповнені людьми.
На ринку продавали східні спеції, фініки, солодощі, тканини й прикраси ручної роботи.
Звідусіль долинав аромат кардамону, кориці та свіжозвареної кави.
— Тут справді велика арабська громада, — сказала Вероніка.
Сестри повільно прогулювалися базаром, уважно розглядаючи людей.
Раптом до них підійшов худорлявий хлопець років п'ятнадцяти.
— Перепрошую...
Усі троє озирнулися.
— Так?
Хлопець уважно подивився на них.
— Ви... поліцейські?
Сестри здивовано переглянулися.
Анна насторожено відповіла:
— А чому ти питаєш?
— Я бачу це по вашій ході.
Хлоя ледь усміхнулася.
— Гарне спостереження.
— Мене звати Ахмед.
Він трохи помовчав.
— Ви шукаєте відповіді?
Анна обережно кивнула.
— Так.
— Ми хочемо дізнатися правду про старий арабський квартал.
Очі хлопця округлилися.
— То це правда...
— Що саме?
— Старійшини казали, що одного дня сюди приїдуть троє сестер.
Вероніка здивовано насупилася.
— Старійшини знали про нас?
Ахмед лише загадково усміхнувся.
— Ходімо зі мною.
---
Вони пройшли вузькими дерев'яними містками до берега великого озера.
Біля старого причалу стояв невеликий човен.
Поряд сидів літній чоловік із густою сивою бородою.
Ахмед швидко заговорив із ним арабською мовою.
Чоловік уважно подивився на сестер.
Потім кивнув.
— Він каже, що може відвести вас до людей, які пам'ятають історію загубленого кварталу.
Хлоя скептично подивилася на човен.
— Ми що, серйозно попливемо на цьому?
Човен був старий і виглядав не дуже надійно.
— Ми ж потонемо.
Анна усміхнулася.
— Не потонемо.
— Звідки така впевненість?
— Бо інакше ми ніколи не дізнаємося правду.
Вероніка стала між сестрами.
— Досить сперечатися.
Вона першою ступила до човна.
— Ми зайшли надто далеко, щоб зараз повертатися.
Хлоя закотила очі.
— Добре. Але якщо цей човен почне тонути, рятуватимете мене першою.
Анна засміялася.
— Домовилися.
Ахмед теж усміхнувся.
— Не хвилюйтеся. Цей човен пережив не одну бурю.
Усі сіли.
Літній човняр відштовхнувся жердиною від берега.
Човен повільно ковзнув по тихій воді.
Позаду залишився гамірний базар.
Попереду їх чекали густі болота, приховані протоки й люди, які могли знати правду про книгу Алмаза та злочини клану Россі-Дон.
Жодна із сестер ще не здогадувалася, що ця подорож стане першим кроком до розкриття таємниці, яку приховували понад сто років.
