Спочатку:
На сторінку книги
Ось і зійшлися кінці з кінцями факти та мотиви дорожньої пригоді на Бориспільській трасі. Як кажуть: скільки клубочку не витись...
І Жанна Корсун, коли ділилася здогадами з чоловіком, дійсно мала рацію. Виходить, що не зі злих намірів та саме родина Корсунів, випадково, сплела ланцюжок повідомлень для мстивої жінки Вікторії Буянової. А її жовчний гнів вилився в страхітливу аварію, з загибеллю нерародженого маляти та каліцтвом колишнього чоловіка.
Тому наразі Корсуни «замолювали свої гріхи» перед Буяновими, з усіх можливих сил. Жанна, що працювала керівником турагенції, знайшла спосіб повністю повернути кошти за нездійснену поїздку Кіри й Тимура до Франції.
А Вадим, з сином Андрієм, воювали наразі на своєму адвокатському фронті та в них це геть непогано виходило. Настирливі адвокати змусили страхову сплатити Тимуру Буянову дійсно пристойну суму за вщент розтрощену Мазду. І всіх тих коштів було достатньо на реабілітацію та відновлювальні процедури міцного й окриленого коханням юної дружини адвоката.
Світило столичної медицини, що з першого разу добре «підрихтував» хребці пацієнта дав рекомендації, поки більше не втручатися хірургічно й спробувати відновлюватися поступово та настирливо, а далі організм підкаже як діяти.
Таким чином в окремій палаті центральної київської лікарні Тимур вже був не на самоті. Його молоду дружину лікар звісно виписав, але Кіра не пішла додому. Вона молила травматолога, що буде вдень безкоштовно працювати нянею, а вночі спатиме в кутку палати чоловіка та наглядатиме за ним.
Подібної вірності та відваги тут ще не бачили і знайшли у підвалі стареньке розкладне крісло та поставили, як прохала Кіра, в куточку палати. Тільки разом з чоловіком вона погоджувалась залишити нудні стіни лікарні та не раніше!
– До завтра, Тимуре Анваровичу! У Вас вже непогано виходить рухати кінцівками, бо Ви наполегливий і терплячий. Але перенапружуватися не варто, щоб не нашкодити, – сказав фізіотерапевт і тільки прочинив двері на вихід, як на нього налетіла Кіра та ледве не збила з ніг.
–...Перепрошую, Марате! Я страшенно незграбна, але ж дуже поспішаю. Хочу, щоб Тимур поїв всього тепленького, – цвірінькала пташка та вже забула про медика й розкладала на рушнику смаколики, що принесла з сусіднього кафе. Буянов невтомно милувався своєю прекрасною дружиною, але попрохав:
– Кірочко-зіронько, не треба так жваво бігати. Ти звісно з самого початку дуже добре тримаєшся, але ж будь обережнішою з нашою дитинкою.
Тепер Кіра забула про смаколики й про те, що вони охолонуть. В серце увірвався пекучий біль і вона поступово сповзла перед ліжком Тимура на коліна.
– Ти чого? – отетерів до цього веселий чоловік.
– Тимурчику, прости мене грішну! Не можу я більше мовчати... Немає в мені нашої дитинки. Автотроща її забрала та я не знала: як сказати тобі.
– Що? Немає? – застогнав Буянов і всі сьогоднішні процедури ледве не пішли «коту під хвіст». Але він лише побілів, а потім прийняв її муки та душевний біль на відстані й додав: – Встань, маленька... Ти невинна.
– Але ж я тобі збрехала! – плакала Кіра.
– Так. Заради мого ж добра. Я вчинив би так само. Йди до мене, – вже міг простягнути до неї руки Тимур.
Кіра обережно примостилася на краєчок ліжка й пригорнулася до неймовірно жаданого тіла. Такі солодкі відчуття наповнили зараз її наболілу душу, що вона закрила прекрасні смарагдові очі й попросила:
– Можна я ще трішки побуду так близенько? Це найкраще, що було у моєму житті: чути твоє серце, бути з тобою одним-цілим. Більшого я не бажаю. А потім, якщо проженеш, я зрозумію.
– Господи! Ти найбільший здобуток у моєму житті. Не дипломи та навіть не мої дурні діти, а ТИ. Благословенна мрія, котру подарував мені Бог для щастя на землі. То як мені тебе проганяти? Я ж без тебе і дня не проживу, – пояснював розпачливій коханій дорослий чоловік прості речі й тихо пестив її плече. Він з насолодою горнувся щокою до золотавої голівки, що пахла медом і квітами.
Кіра першою не витримала спокуси й обережно почала цілувати рідне обличчя тихими метеликами губ: очі, шовкові брови, пишне волосся. Як довго вона сумувала за цим блаженством! А він танув від її ніжності та радісно відчував, що деякі функції його чоловічого організму не постраждали. Тимур почувався страшенно збудженим. Щоб не сполохати щастя він впевнено попросив:
– Пташечко, поцілуй мене як раніше, – дівчина покірно опустилася до його губ і вони злилися призабутим, божественним цілунком та розтанули серед світів.
– Як же я відпущу таке солодке диво світу? Жартуєш? А тепер дуже тебе прошу: заблокуй двері стільчиком.
– Коханий, що ти кажеш? Я не можу наражати тебе на небезпеку. І взагалі, я соромлюсь. Навколо нас тут тисячу душ, – почервоніла Кіра.
– Господи! Де ти взялася така сумлінна й сором’язлива? Добре, не треба. А спати будеш коло мене? Прошу: не йди у той куток. Мені спина не так болітиме, якщо ти дихатимеш усю ніч поруч, – хитрував досвідчений чоловік, а його очі вже нагадували колишнього Буянова.
– Добре, я згодна. Тільки на краєчку й лише тихенькі поцілунки. Може дійсно так ми скоріше переможемо твій біль? Я знаю, Тимурчику, наше кохання все на світі переможе! Ось тільки їжа вся захолола, – встала з його плеча Кіра й сумно подивилася на тумбочку.
– Та байдуже, все з’їм! Я тепер голодний, наче звір, – посміхнувся Тимур і дівчина всілася на стільчик біля ліжка, та розстелила на грудях коханого чистий рушник.
Вона дбайливо годувала своє земне диво й отримувала наразі найбільшу насолоду, дивлячись, як він їсть. Вони грайливо посміхалися й танули в очах одне одного. Ось це і є те саме: споріднення душ. Коли від шматочка, що з’їв твій найдорожчий на землі, відчуваєш неймовірну насолоду.
А ще через місяць Тимура Буянова, спеціальним автомобілем, перевезли додому. Звісно, ходити він ще не міг та й не досяг поки особливих успіхів у поверненні до звичайного життя. Але його маленька колібрі була готова до будь-яких викликів долі, тільки б її Коханий знаходився поруч.
Дякуючи все тій же адвокатській конторі «Корсун і син» та дивному багатому дядькові, що опікувався центральною лікарнею – Тимур отримав гарний сучасний візок. Він був багатофункціональний і тепер Буянов спускався у двір пандусом, яким раніше жартома вони бігали з Кірою.
Гроші від продажу Кіриного будиночка, що не знадобилися на сплату за операцію, миттю розтанули на ліки. Та Буянови й тут не здалися. Вони обоє працювали тим, що в багатьох відсутнє... А саме головою!
Кіра продовжила переклади українською й повернулась до блогерства. Не соромлячись, пара розповідала в мережі таким же постраждалим в аваріях людям, як вижити та не зламатись.
Тимур Анварович допомагав студентам з курсовими й дипломними. А ще студентка Буянова настирливо продовжувала своє заочне навчання і впевнено підходила до випускного року.
Взагалі в боротьбі за нормальне життя час йде важко, але досить швидко. Найтяжчою видалась слизька зима. Та з першими променями весняного сонця прокинулася не лише природа, а й до людей надходили нові життєві сили.
Так, невтомно й безстрашно працюючи над своїм тілом, в березні Тимур Буянов вперше зіп’явся на ще слабкі ноги. Але він мав наміри повністю відновитися та повернутись до щасливого життя й зупинити адвоката не могло нічого в світі. А ще, коли він дивився у вірні й закохані смарагдові очі, то забував про слабкість і біль та точно знав, що обов’язково танцюватиме з Нею...
П’яниця-каскадер кинув пити, бо відбував покарання на звичайній зоні, недалеко від місця, де він скалічив молоду родину. А в іншій області, в жіночій колонії сиділа за свій «жарт» над колишнім Вікторія Буянова та освоювала професію швачки.
Син Тимура й Вікторії не повернувся додому зі Сполученого Королівства та вже мав там свою родину. І Тимур Буянов по праву вважав себе дідусем маленького Кевіна. Колись, як все устаткується, вони з Кірою злітають до Лондона й познайомляться ближче.
Молодша донька Тимура – Саманта, що провела порожні роки в Лондонському університеті права, тепер кваліфіковано перекладала кримінальні справи у конторі «Корсун і син». Вадим Корсун хоч і зарікався не брати дівчину до себе секретаркою, але куди її подінеш? Нехай краще сидить на очах та не заважає батьковому щастю.
* * *
А одного яскравого травневого ранку сусіди висотки страшенно зраділи, бо побачили свого відомого пожильця, хоч і з палицею в руці, але під ручку з чарівною маленькою дружиною.
Тимур ходив поки не дуже вправно, але ж ходив! І сьогодні, на своїх двох, він милувався високим весняним небом. Навколо все квітло й розносило такі неймовірно солодкі пахощі, що серце саме рвалося з грудей та співало.
Тепер мужній адвокат приголубив до себе Кіру та піднесено сказав:
– З весною тебе, моя кохана колібрі! Ми пройшли вже такі тяжкі випробування, що доля просто зобов'язана надалі дарувати нам щастя та блаженство довгі роки. Хоча в найскрутніші хвилини, завдяки твоєму яскравому промінчикові в пітьмі, я б ні за що не здався.
– Тобто я можу розраховувати, що мій коханий чоловік подарує своїй жінці весняні квіти? – піднесено жартувала Кіра.
– Звісно можете, моя пані! – притис дружину за плеченько Тимур.
Наразі вони якраз проходили повз славнозвісні сміттєві баки й адвокат запропонував дещо:
– Треба на чергову річницю нашої зустрічі прикрасити їх. Уявляєш: люди виходять викидати сміття, а баки обвішані різноколірними кульками...
– Навіщо ж чекати до осені? Ми можемо відзначити свято раніше... – таємниче промовила Кіра.
– Та ну! Мій вихід до двору, це не подія. Чи ти маєш на увазі щось інше? – враз відчув хвилювання в голосі коханої Тимур.
Тоді його колібрі мовчки дістала з кишені пакетик з такою штучкою, від якої втрачають розум тисячі подружніх пар і подала йому.
– Маю. Ось це... – можливо геть не випадково вони стояли недалеко від того місця, де вперше зустрілися. Тимур Буянов глянув на тест і скрикнув від божевільного щастя, адже з віконця до них красномовно промовляла доля: «Більше не буду випробовувати й тепер ви точно станете батьками!»
Кінець
