Раді Вас бачити!

Я не знаю, скільки б ми ще так дружили, якби одного разу в переддень всіх закоханих Богдан не покликав мене на вечерю в один з ресторанчиків, що розташовувалися неподалік від моєї роботи.

Я був дуже здивований такою пропозицією.

- Я звісно вдячний тобі, друже, ти не подумай, але хіба ти не маєш, ну, сходити кудись зі своєю дівчиною? - говорив я в чергову п'ятницю, коли Богдан розвантажив коробки і тепер просто розглядав наші прикрашені до свята стелажі з книгами, чекаючи поки я поставлю підписи на бланках.

Його погляд ось уже кілька хвилин був прикутий до полиці з квір-літературою. Сьогодні там особливо яскраво виділялася нова книга « Червоний, білий та королівський синій» - новинка і хіт сезону.

- Що? Яка дівчина? - хлопець здивовано поглянув на мене.

- Тобто яка? Твоя, - я вже сам розгубився, бо за виразом Богдана можна було подумати, що я щойно сказав нісенітницю. - Ну, та, з якою ти приходив якось до книгарні.

- Ааа, Валерія? То вона моя кузина, - відповів хлопець, чим здивував мене ще більше. – Але ж стривай, тебе ж тоді не було на зміні, звідки ти знаєш, що я з нею приходив до книгарні?

Моє серце пропустило удар – щоки спалахнули багрянцем, наче по них кілька разів вгатили з усієї дурі. Такого сорому здається я не відчував навіть тоді, коли перепив у друга на квартирі.

- Та я…мені просто колега казала, що ти приходив. Вона ж знає, що ми дружимо, тому і сказала, - я робив вигляд, що щось дуже важливе шукаю серед купи бланків, а на ділі – просто боявся підвести погляд.

- Зрозуміло, добре, я тут закінчив, маю їхати далі, - мені здалося чи я почув в його голосі нотки розчарування?

- Так, звісно, тримай папери, - я обережно передав йому підписані накладні і наші пальці на мить зіштовхнулися – ні я, ні він не спішили прибирати руки.

- Тоді я завтра чекатиму на тебе о восьмій годині в ресторані «Сьогодні. Завтра. Завжди»? – я лише кивнув. - В мене для тебе буде сюрприз.

Від здивування я нарешті підняв на друга очі – той усміхався як ні в чому не бувало – наче й не існувало цієї ніякової павзи і натягнутості щойно між нами. Чи може вона була лише в моїй уяві?

Потім Богдан згріб бланки, попрощався лаконічним «до завтра» і покинув книгарню, змусивши рожеві сердечка на дверцятах ще довго дзеленькати після свого відходу.

А я зрозумів, що глибоко всередині почав знову плекати надію на те, що а раптом я якимось чином йому можу подобатися? Адже я щось відчув ще з першої зустрічі! Ну, не міг же мій радар зламатися?! От завтра ми це і перевіримо.

Наступного дня я працював, як на голках - ніяк не міг дочекатися вечора. Все думав про те, що може на мене чекати. А ще - я намагався щось вигадати, щоб перевірити чи мій друг часом не бі? До цього я думав, що він має дівчину, а насправді виявилося, що я помилявся. Але за весь цей час, окрім цього епізоду ми про дівчат ніколи й не розмовляли. Може він тоді теж гей? І що мені робити? Запитати прямо?

Ні, це точно не мій метод. Ще подумає, що я хочу його склеїти.

Взагалі це так і було, але йому про це не обов'язково дізнаватися в подібний спосіб.

Після роботи я швиденько перевдягнувся в більш доречний для ресторану одяг, кілька разів налаштував сам себе перед дзеркалом, тричі глибоко вдихнув і пішов. Наче на страту – їй-богу.

Ресторан знаходився в п’яти хвилинах ходьби, тож заспокоїти своє нервування я так і не зміг.

Коли я зайшов всередину - на мене війнуло теплим трояндово-пудровим ароматом закладу, а слідом доринули апетитні пахощі страв, від чого мій шлунок нарешті збунтувався, даючи знати, що нерви-нервами, а не їли ми аж від ранку!

Шукаючи очима Богдана, я помітив вишукано прикрашений у червоні кольори зал і звісно ж - закохані парочки за кожним столиком, які ніжно трималися за руки і мило бесідували нахилившись одне до одного, створюючи більш інтимну атмосферу.

За цих невимушено-романтичних умов, що панували навколо, в моєму серці збурювалося ще більше сподівань і питань, по типу: "він же запросив мене не просто як друга?", "друзів же в ресторани не запрошують?", "чому він мене запросив і що то за сюрприз?", "а, що, коли він скаже, що я йому подобаюся?" і все в цьому руслі...

Нарешті я знайшов Богдана за одним із затишних кутових столиків і він...був не один?? Стоп, що?