Раді Вас бачити!

Я невпевнено підійшов до столика, за яким сидів Богдан і зупинився.

- Устиме, привіт, нарешті ти прийшов! - підхопився на ноги мій друг. – Пам’ятаєш про сюрприз, який я хотів тобі зробити? Знайомся, це - Демид, - він поквапливо вказав долонею на білявого юнака, який теж підвівся і простягнув до мене руку в знак привітання, посміхаючись при цьому якось, як мені здалося захланно, наче я був солодкою карамелькою, а він – людиною, в якої останній день дієти.

- Ем, добрий вечір, я Устим, - долоня нового знайомого була злегка вогкувата, абажурні лампи, які слугували елементом святкового декору підсвітили дивний блиск його очей, від чого я поспішив висмикнути свою долоню з пастки чіпких рук.

Я заплутався ще більше. Я гадав, що в такі місця ходять закохані пари, хіба ні?!

Добре, хай не закохані, хай просто пари, але ж точно не тріо!!!!

- Що відбувається? - звернувся я до Богдана, присідаючи на стілець.

- Ой, вибач, що так неочікувано, я хотів зробити тобі сюрприз і

порадувати! - енергійно заторохкотів друг. - Ти казав, що зараз в тебе в житті нікого немає і ти був би не проти когось мати.

Насправді ж - саме за цю розмову мені й було соромно перед другом. Все, що я пригадую про той злощасний вечір, який я ледь не щодня згадую не злим тихим словом - я проговорився Богдану, що дуже самотній і хочу мати людину, яка б обіймала зранку, була затишною, підтримувала, просто була поруч і я готовий те все віддавати навзаєм. Це я ще пам’ятав, бо в ту мить стовідсотково думав про Богдана, лише про Богдана.

Далі пам’ять відмовилася співпрацювати зі мною, бо доза алкоголю в крові поповзла до критичної відмітки. І саме тоді, схоже, друг і довідався, що мені подобаються хлопці. І він, як я бачу, поставився до цього нормально. При чому настільки нормально, що вирішив виступити в ролі звідника!

Тепер пазл склався! Ото я ідіот! Як я міг взагалі уявити, що хтось настільки гетеро, як він запросить мене на побачення?!! Це в якому всесвіті таке буває??!! Я геть втратив клепки!

В очах защипало і я зробив вигляд, що нагнувся поправити низ холоші, а насправді жорстко себе подумки облаяв і зробив кілька глибоких вдихів, намагаючись втамувати сердечний біль.

Коли я знову сів рівно за столом - на моєму обличчі

розквітла найбільш фальшива усмішка, яку я коли-небудь зображав у своєму житті!

- Що ж, Демиде, приємно познайомитися, - звернув я до нього погляд, принагідно помічаючи, що він аж ніяк не якийсь гидько – звісно зовнішність не головне, але й вона грає певну роль.

А хлопець таки був красунчиком: біляве фарбоване волосся, струнка підтягнута статура в купі зі зростом під два метри, великі карі очі, вилиці – все, на що раніше я міг легко спокуситися. Але не зараз.

Обоє хлопців теж були в костюмах, як і передбачав подібний

заклад, але я почувався в своєму, наче в формі космонавта. Захотілося чимшвидше закінчити цей болючий політ.

- Мені теж дуже приємно, - радо заусміхався мені білявець.

- Демиде, ти в якій сфері працюєш, мабуть щось дуже цікаве? - я завжди ставив запитання хлопцям на побаченнях, щоб самому не говорити, коли мені було ніяково чи коли щось не імпонувало. Люди люблять розповідати про себе.

Після того як ми познайомилися, трохи поспілкувалися і встигли навіть випити кілька келихів(про їжу я благополучно забув, тому що після такої підстави шматок в горло не лізтиме), я вирішив, що час шукати привід для втечі. І відійшов на двір покурити. Насправді я не часто курив, але в такі моменти це було просто необхідним ритуалом.

Я стрельнув у бармена цигарку і полегшено затягнувся вдихаючи разом з димом таке жадане прохолодне повітря, якого вкрай бракувало всередині.

- Можна приєднатися? - почув я позаду голос нового знайомого.

- Без проблем.

- Я бачу, що тобі ніякого? - запитав Демид, затягуючись і невідривно спостерігаючи за мною, наче за рідкісною рибкою в акваріумі.

- Так, трохи є, - я не став приховувати свій стан. - Скажи, а чому Богдан вирішив нас познайомити? Він же, ну, це очевидно, що він намагається нас звести?

- Так і є. І я не проти. Він мені в загальних рисах тебе

описав, але те, яким ти виявився в реальності затьмарило всі мої фантазії.

- Слухай, я не зацікавлений, вибач.

- Тобі подобається Богдан?

На цих словах я подавився димом і почав жорстко відкашлюватися тримаючись рукою за грудну клітку.

- От ви де! - з парадних дверей вийшов той, про кого щойно велася розмова. Стало ще більш ніяково. - Щось обговорюєте і без мене?

- Та я саме говорив Устиму, наскільки мені подобається у вашому місті. Я ж недавно приїхав, тому нічого особливо тут не знаю от і просив Устима все тут мені показати. Звісно, коли ти матимеш вільний день, Устиме, я відплачу смачною вечерею, - він лукаво поглянув на мене, від чого я одразу зрозумів, що це щось типу ультиматуму.

- Так, я з радістю, - нічого іншого не лишалося, окрім як погодитися, аби тільки він не ділився своїми припущеннями стосовно мене з Богданом.

- Що ж тоді дай мені свій номер і я тобі пізніше зателефоную.

Поки я диктував номер і мило усміхався Богдан з дещо дивним виразом обличчя спостерігав за нами. Я очікував, що хлопець порадіє – все ж його план вдався – ми сконтактували і вважай, що прилаштував свого друга. Чи навіть двох. А він натомість стоїть із невдоволено-кам’яним обличчям, наче йому в суп насрали. Піди та зрозумів, що діється в тій голові!

- Гадаю, що мені вже час, завтра рано вставати у справах і

сьогодні я вже дещо підтомився, - я вдав, що позіхаю, щоб не було дурнуватих прохань залишитися ще на пів годинки.

- Так, звісно, я проведу тебе, дякую, що погодився прийти! – Богдан рвонув до мене перш, ніж Демид встиг щось запропонувати.

- Тоді до зустрічі, Устиме, гарного тобі відпочинку і прекрасних сновидінь! Сподіваюся будемо бачитися відтепер частіше! - солодка посмішка Демида аж ніяк не розвіювала мої похмурі думки.

Схоже було на те, що в майбутньому мені доведеться ігнорувати їх обох. Ігнорувати Богдана я звісно не хотів, але і не хотів, щоб мені було боляче.

Ми дійшли до головної вулиці і я викликав таксі.

- Чекати три хвилини, - я показав хлопцю екран телефона. - Можеш іти, я не хочу тебе затримувати.

- Слухай, Устиме, вибач.

- Що? За що? - я здивувався його словам.

- Я бачу, що тебе не дуже потішив мій сюрприз і можливо сама моя ідея цієї вечері була неправильною...Вибач, що я так не спитавши тебе влаштував це все... Я хотів як краще.

- Та не треба вибачень...Було і було... Я вірю, що ти хотів кращого. Але більше так не роби. Мені таке не подобається.

- Тобі не подобаються хлопці? Але ж ти сам казав... можливо я щось не так зрозумів...

- Ні, хлопці мені подобаються, але саме зараз мені ніхто не може сподобатися.

- Чому? Ти вже в когось закоханий?

Я різко підняв погляд на Богдана і розгубився. Може це воно? Може це саме та мить - ідеальна, щоб зізнатися у своїх почуттях? В ідеальний для цього день – День всіх закоханих! А може це все газики шампанського вдарили мені в мізки? І тепер замість чогось адекватного в них грає:

«За три хвилини загубився і влюбився та пропав.

За три хвилини закохався і набрався твоїх чар.»

 Вирішити цю дилему я так і не зміг. Прибуло таксі.

- Дякую за вечір, на добраніч, Богдане, - я легенько торкнувся його плеча і подарувавши сумну усмішку сів у таксі.

- Чекай, ти так і не відповів на моє запитання... - тихо прошепотів Богдан, коли таксі вже від'їжджало.

Але цього ніхто не почув, окрім самого Богдана і вітру, який тихенько ковзав між голих гілок дерев.

Так завершувався ще один День святого Валентина.