Спочатку:
На сторінку книги
Глава 17. Палац посеред дюн та ціна свободи
А тим часом стара, засипана дрібним пустельним піском машина Амаля на повній швидкості летіла крізь безкрає марево. Катерина з Амалем їздили по пустелі вже кілька годин, намагаючись оминати головні траси, де могли стояти блокпости або патрулі, підконтрольні впливовому клану. Навколо них виростали й зникали гігантські жовті бархани, а в салоні позашляховика панувала напружена тиша, яку порушував лише гул потужного кондиціонера.
Катерина, дивлячись на зосереджений профіль свого рятівника, відчула, як серце знову починає битися частіше. Цей чоловік ризикнув усім ради неї: пішов проти волі ради старійшин, підняв руку на одноплемінника Расула і фактично став вигнанцем серед своїх. Дівчина довго перебирала пальцями край свого синього східного плаття, а потім все ж таки рішила дещо спросити у Амаля, не зводячи з нього зацікавленого погляду:
— Амалю... Чому ти вирішив допомогати мені? Навіщо тобі всі ці проблеми з кланом аль-Масрі через чужу дівчину? І... що саме ти знайшов у мені такого, що змусило тебе піти на такий шалений ризик?
Амаль міцно тримав шкіряне кермо, пильно вдивляючись у розпечений горизонт. Почувши її слова, він спочатку мовчав, а потім раптом почав тихо й щиро сміятися, і цей сміх здався Каті неймовірно теплим і рідним у цій ворожій пустелі. Глядя на Катерину, у якої від сонячного тепла, збентеження та згадки про можливе заміжжя щочки стали зовсім рум'яні, він лагідно відповідає:
— Ти просто впала в мою душу, Катрін... З першої хвилини, як я побачив тебеколи ти приїхала з подругами до насі. Ти не така, як інші іноземки, які приїздять сюди лише за красивими фото. То те, що тобі подобається і як ти щиро вивчаєш нашу культуру, твої дикі, безстрашні очі... Це заворожує. І правда, я просто дуже сильно хотів спасти тебе, вирвати з цього бруду. Мій батько це чудово знав і бачив, що я не відступлю... Але йому прийшлося чинити інакше, грати на публіку перед радою. Якби він відкрито підтримав нас, цей клятий шейх аль-Масрі просто перебив би всю нашу родину, знищив би весь наш рід до останнього коліна. У пустелі сила вирішує все.
Катерина нахмурилася, щиро обдумуючи його слова, і з наївною надією говорить:
— Але чому ваш клан не звернувся до закону? Чому ви не звернулися до поліції в Досі, щоб вони прикрили це гніздо контрабандистів?
Амаль лише гірко хитнув головою, і його обличчя знову стало строго заклопотаним:
— Їм просто немає діла до бедуїнів, Катрін. Офіційний Катар — це дуже багата, розкішна країна хмарочосів і нафтових вишок, а ми тут, у глибоких пісках, для них ніхто. Наші проблеми і внутрішні розбірки шейхи з міста вважають просто дикими звичаями кочівників. Поліція не лізе сюди без крайньої потреби, а аль-Масрі цим користується, купуючи мовчання потрібних людей.
Катерині стало неймовірно шкода цього гордого пустельного вовка. Раптовий прилив вдячності та ніжності затопив її серце. Вона з жалостю та теплотою повільно протягнула руку і почала ніжно гладити його сильні, засмаглі руки, які міцно держали за рулем важку машину. Потім вона з особливою ніжністю спросила:
— Як твоя рана на плечі? Тобі не важко вести машину? Расул сильно тебе зачепив...
Амаль на мить відірвав погляд від дороги, дивлячи на неї настільки ніжно, що в Каті перехопило подих від цього гарячого пустельного погляду:
— Все добре, Катрін, не хвилюйся за мене. Моє тіло звикло до болю. Головне — будь зі мною поруч, тримайся позаду і нічого не бійся, коли ми проберемося на цю прокляту віллу і знайдемо Валерію. Мені потрібна твоя сміливість.
Катерина впевнено кивнула у відповідь. Вона зціпила зуби і подумки знала, що її кохана сестричка Вікторія разом із цілою армією катарських спецпризначенців та Павлом скоро прибудуть за координатами повідомлення, тому їм потрібно просто протриматися і виграти трохи часу.
Невдовзі на горизонті, прямо посеред безкрайніх хвиль піску, почали з'являтися контури розкішного оазису. Це була величезна, каисова вілла шейха, оточена високим кам'яним парканом. Серед розпечених пісків тут дивним чином росли зелені фінікові пальми, цвіли розкішні кущі східного жасмину, аромати якого змішувалися з важким запахом дорогої деревини та полину.
Амаль акуратно сховав позашляховик у глибокій виїмці між дюнами. Вони з Катериною тихо вийшли з машини, пригнувшись, і підібралися ближче до масивних кованих воріт. Оглянувши територію, вони бачать, що охоронці вілли якраз розслабилися і масово відходять на обід у внутрішнє приміщення, залишаючи периметр практично без нагляду.
— Це наш єдиний шанс. Давай, швидше, за мною! — тихо говорить Амаль, перевіряючи ніж за поясом.
Катерина з Амалем швидкими тінями біжать через відчинені ворота, перетинають доглянутий сад і непомітно пробираються всередину самої вілли через бокові скляні двері. Опинившись всередині, Катерина аж тихо хахає від шоку й неймовірної краси навколо. Весь хол був оздоблений білосніжним, чистим мармуром, всюди висіли золоті світильники, стояли дорогі меблі — все було влаштовано неймовірно розкішно, наче в казках про султанів.
Вони почали обережно просуватися далі по коридору, поки раптом Катя не слишть гучний, строгий арабський реч, що лунав з-за дверей великого кабінету. Це був сам пожилий і жорстокий Надір аль-Масрі, який сердито говорив по телефону з якимось своїм європейським покупцем живого товару.
Амаль міцно схопив дівчину за руку і шепоче:
— Давай, Катерино, пішли швидше, поки він зайнятий розмовою! Нам треба вниз.
Вони швидко йдуть по холу і спускаються по кручених мармурових сходах униз, потрапляючи у великий, прохолодний цокольний поверх, який більше нагадував каземати. Серце Каті шалено калатало в грудях. Вони починають гарячково відкривати кожну двері, які траплялися їм на шляху в цьому довгому підвалі. І в підсумку... за однією з важких дерев'яних дверей Катерина нарешті знаходить привязану до залізного стільця Валерію!
Бідна дівчина була вся заплакана, змучена, її одяг був розірваний, а сама вона відчайдушно сопротивлялася мотузкам, намагаючись вирватися. Побачивши цю картину, Катерина від дикої радості голосно кричить на весь підвал, забувши про обережність:
— Боже! Валеріє! Ти знайшлася, господи! Жива!
Катерина миттєво встала на коліна прямо на холодну підлогу, міцно обняла свою найкращу подругу і сама гірко заплакала від полегшення. Валерія, піднявши втомлені, повні сліз очі, глядя на подругу, ледь вірячи своїм очам, говорить тремтячим голосом:
— Катя... Ти прийшла? Господи, Катрін, ти спаслася від тих бедуїнів? Як ти тут опинилася?!
Катерина швидко цикає на неї, прикладаючи палець до губ і роблячи так, щоб подруга це набагато тише говорила:
— Тихо, Валеріє, тихо! Давай скоріше, бежим звідси, кожна секунда на рахунку! Поміч уже на підході, моя сестра Віка їде сюди з поліцією!
Катерина почала гарячково розв'язувати тугі мотузки на руках подруги. Амаль своїм гострим ножем одним рухом перерізав залишки канатів на ногах дівчини. Спільними зусиллями Амаль з Катрін обережно допомогли встати знесиленій Валерії, яка ледь трималася на ногах від голоду та пережитого жаху.
Але щойно вони вискочили з каземату в коридор, зверху пролунали дикі крики. Охоронці шейха повернулися з обіду, виявили зникнення бранки і тепер гучно кричали на всю віллу, що хтось проник всередину і помагає Валерії втекти.
— За нами погоня! Біжимо! — крикнув Амаль.
Катерина з Амалем, підтримуючи під руки Валерію, рванулися вперед по підвальному коридору. Вони вискочили до невеликого технічного приміщення і через низьке відкрите вікно кухонного блоку зуміли швидко вилізти на задній двір вілли. Вони вже бачили за пальмами рятівний позашляховик Амаля і зуміли майже вибігти до машини... пока раптом з-за рогу будинку не пролунав сухий, різкий звук пострілу.
Куля наздогнала їх біля самих дверей авто. Охоронець застрелив у спину Амаля, який до останнього закривав собою дівчат. Хлопець важко зойкнув і рухнув на гарячий пісок, стікаючи кров’ю.
Катрін від дикого відчаю закричала на всю пустелю:
— Ні-і-і-т! Ні, Амалю, ні-і-і!
Дівчина не кинулася тікати, вона осталася з ним, упавши перед ним на коліна і намагаючись затиснути руками рану на його спині, з якої швидко юшила червона кров. Вона підняла голову, дивлячись на Валерію, яка вже сіла в машину на водійське сидіння, тремтячи від жаху, і кричить їй крізь сльози:
— Давай, Валеріє, зачиняй двері й поезжай звідси сама! Тікай через дюни на головну трасу! Як тільки увидиш першу поліцейську машину — там моя сестра Вікторія! Передай їй координати, передай, що я її дуже люблю і завжди буду любити! Тікай, живо!
Валерія, вже повністю перебуваючи в стані емоційного шоку, судорожно завела потужну машину. Вона розуміла, що якщо залишиться, то загинуть усі, адже розлючені охоронці з автоматами вже оточували Катерина. Джип з ревом зірвався з місця, здіймаючи хмару піску, і помчав геть у пустелю.
Охоронці з лайкою підбігли до Катерини, грубо схопили її за волосся та руки, відтягуючи від пораненого хлопця. Амаля, який ледь дихав, вони без жалю підняли і кинули в глибоку, темну й холодну підземну темницю вілли. Катерину після жорстоких побоїв теж кинули в цю ж саму темницю, разом з Амалем, який повільно стекав кров'ю на брудній кам’яній підлозі.
Катя сиділа в кутку підземелля, міцно притискаючи до себе голову пораненого арабського принца, який ризикнув ради неї життям, і палко молилася всім богам, щоб її сестра Вікторія та Павло нарешті приїхали, і щоб вони нарешті вбили цього шейха аль-Масрі та звільнили цю нещасну землю від його гніту.
А тим часом сам Надір аль-Масрі, дізнавшись про втечу однієї з іноземок, перебував у стані дикої люті. Він бігав по своєму мармуровому кабінету, трощив дорогий посуд і від злості голосно приказує своїм головорізам:
— Підніміть усіх людей у пустелі! Знайдіть цю Валерію, наздоженіть її в пісках і прикінчіть, поки вона не дісталася до міста! Смерть усім свідкам!
