Раді Вас бачити!

Айрелла

Я стояла й дивилася на себе в дзеркало. Звідти на мене дивилася гарна молода дівчина з блиском в очах і усмішкою на пів обличчя. Сукня ніжного блакитного кольору струменіла по тілу, мʼяко облягаючи груди та талію. Багатошарова легка спідниця, з напівпрозорої тканини, розширялася донизу. По подолу багряною ниткою йшла вишивка, що нагадувала сполохи вогню. У День Рівноваги заведено одягатися в колір своєї панівної стихії.

У двері постукали, і я затримала подих.

«Напевно, це Рейгар», — промайнуло в думках. Сьогодні, як виняток, хлопці могли завітати в наше крило за своїми супутницями.

Я підійшла до дверей і відчинила їх, тамуючи хвилювання.

На порозі стояв Рейгар, ошатно вбраний у темно-червоний, майже бордовий камзол та такого ж кольору штани. З-під камзола виглядала біла сорочка. На ногах виблискували чорні черевики. У руках він тримав букет айрісів.

— Привіт. Ти такий гарний, — усміхнулася я, запрошуючи його в кімнату.

— Привіт, моя кохана істаро. Це ти гарна, — він притягнув мене в обійми й ніжно поцілував. Серце знову заходилося в грудях, а по венах розливалося тепло. Цікаво, я колись перестану на нього так гостро реагувати.

— Це тобі, — заледве відірвавшись від моїх губ, хрипко промовив Рейгар та простягнув квіти.

— Дякую. Я теж маю для тебе подарунок, — промовила я, трохи хвилюючись.

Поставила квіти у вазу і витягла із шухляди коробочку із запонками.

— Подарунок? — здивувався Рейгар. — Неочікувано. Ти не зобов’язана робити мені подарунки, тільки тому, що їх роблю тобі я.

— Це не тільки тому… Я хотіла… хотіла, щоб у тебе було нагадування про мене, — вимовила я трохи затинаючись і простягла коробочку.

Рейгар одразу заглянув всередину.

— Дуже гарні запонки. Дякую, — притягнув мене в обійми й поцілував спочатку ніжно, а потім поглибив поцілунок. Було враження, ніби він пив мій подих, як подорожній у спекотний день, а я танула від відчуттів, мов крига на сонці.

Не знаю, скільки ми цілувалися, але коли Рейгар відсторонився, серце калатало в грудях і подих перехоплювало.

— М-м-м, моя спокуса. Так би й цілував тебе, — пригорнув мене мій дракон і поклав підборіддя на мою маківку. — Нам уже час. Скоро розпочнеться свято. А мені необхідно ще дещо зробити.

Рейгар відкрив коробочку із запонками й надів їх замість тих, що були на манжетах сорочки. Мені було надзвичайно приємно, що він одразу скористався моїм подарунком.

— От тепер можемо іти, — задоволено усміхнувся чоловік.

— Ходімо, — пригладила волосся, ще раз кинула погляд у дзеркало і вийшла з кімнати під руку з Рейгаром.

Ми опинилися на головній площі Аурельської Академії, де вже зібралися адепти та викладачі. Навколо площі, на спеціальних піалах, що плавали в повітрі, клубочилися згустки стихій та магія цілительства й артефакторики. Виглядало неймовірно.

За кілька хвилин на підвищення, що слугувало сценою, вийшов лір Іріан келʼБлудрон. Його вогняне волосся було заплетене в косу, а одяг був у теракотових відтінках. Він підняв руку вгору, і всі затихли, слухаючи його промову. Він говорив про бога Каліона, його сутність і таке інше.

Ректор завершив свою промову такими словами:

— Сьогоднішнє свято — це нагадування про те, що лише в балансі ми можемо досягти миру, сили та справжньої єдності. Хай Каліон благословить нас, допоможе знайти гармонію в наших серцях і діях, і дарує нам мудрість творити, руйнуючи лише те, що порушує рівновагу світу.

Площа вибухнула оплесками й лір келʼБлудрон зійшов зі сцени. Його місце зайняла жінка. Вона була одягнута в яскраво-синю сукню вочевидь володіла стихією води. Жінка наблизилася до краю сцени та промовила:

— Сьогодні, у День Рівноваги, ми шануємо не тільки баланс у магії, а й у серцях, — її голос був гучним, урочистим і водночас теплим. — Сьогодні ми станемо свідками нових союзів і зв’язків. Тож розпочнімо церемонію «Проголошення Єдності».

На сцену почали виходити кілька пар, ми були серед них. Подих перехоплювало від хвилювання, руки тремтіли, а ноги здавалися ватяними. Раптом відчула тепло на своїй долоні. Це Рейгар узяв мою руку у свою, стиснув у підтримувальному жесті. Потім нахилився і тихенько прошепотів:

— Не хвилюйся, нічого страшного в церемонії немає. Я просто скажу, що знайшов свою істару і представлю тебе.

Я вдячно усміхнулася йому і зробила глибокий вдих. Й ось ми на сцені. Серед натовпу адептів побачила Аяду, яка усміхалася і схвально кивала. Я шкодувала, що батьків не було на цій особливій для мене церемонії. У вухах гепав пульс і я майже не чула, що казали інші пари.

За кілька хвилин настала наша черга. Ми зробили крок уперед, Рейгар тримав мене за руку, заспокоюючи та додаючи впевненості.

— Сьогодні для мене особливий та довгоочікуваний день, — почав свою промову мій істинний. — Сьогодні, я, нарешті, можу представити вам мою істинну, мою істару й мій сенс життя — Айреллу Геллант, адептку Аурельської Академії.

Я слухала його і відчувала, як цей момент єднає нас ще сильніше. Серце пташкою билося в грудях, на губах розквітла усмішка, а в очах збиралися сльози. Раптом стихії, що клубочилися в піалах спалахнули й піднялися в повітря, сплітаючися навколо нас із Рейгаром.

— Що це? — заворожено запитала я.

Рейгар повернувся до мене та заглянув в очі:

— Айрі, це Каліон благословив наш союз, — благоговійно промовив мій дракон.

Серце спіткнулося, а потім загепало з новою силою, аж відлунювало у вухах. Я розтулила рота, щоб щось сказати, але знову стулила його. Я і гадки не мала, що Боги можуть благословити чийсь союз. Тим паче не думала, що таке колись станеться зі мною.

Звідусіль чулися шепотіння, але я не звертала уваги, лише дивилася на свого обраного та тонула в його очах.

* * *

По закінченні церемонії розпочалися традиційні танці стихій. Адепти та викладачі веселилися, славили Каліона, пригощалися наїдками та напоями. Ми з Рейгаром весь вечір провели, не розмикаючи рук.

— Рейгаре… я хотіла представити тебе батькам, — від хвилювання я заламувала пальці та мʼяла спідницю. — Хочу звʼязатися з ними магікомом… і щоб ти був поруч зі мною, — зітхнула і криво усміхнулася.

— Айрі, у мене є краща пропозиція.

Він невагомо провів пальцями по моїй щоці, я, немов той міракс, потягнулася до його ласки та потерлася щокою об долоню.

— Яка?

— Навідаймо твоїх батьків. Я, якщо ти не забула, дракон і вмію будувати портали. Ми могли б завтра відправитися в гості та познайомитися особисто, — усміхнувся задоволено чоловік.

— Ти зробиш це для мене? — очі розширилися від здивування, і в кутиках уже збиралася волога від розчулення.

— Все, що завгодно, для твого щастя, моя істаро.

Я потягнулася до нього, обійняла за шию і накрила його вуста своїми. У цей поцілунок я вкладала вдячність, що переповнювала мене, ніжність і кохання, що палало всередині та з кожним днем розгоралося все сильніше.

— Дякую, — прошепотіла.

Ми ще трохи побули на святі, станцювали кілька танців і відправилися до гуртожитку. Ноги гуділи так, що я ледве пленталася, навіть кілька разів спіткнулася. Добре, що Рейгар мене тримав за руку.

— Втомилася?

— Угу, — промимрила я.

Не встигла й оком зморгнути, як він миттю підняв мене на руки. Від несподіванки скрикнула та обхопила руками його шию.

— Рейгаре! Постав, я можу йти сама! — обурювалася я. Мені, звісно, було приємно, але трохи ніяково. На вулиці був натовп з адептів та викладачів. Ми, хоч, й оголосили про наші відносини, проте такий відкритий прояв почуттів мене все ще бентежив.

— Не можеш. Ти вже засинаєш на ходу. А я хочу, щоб моя Карамелька не розбила свого прекрасного носика. — Він лагідно цьомнув мене в носа. — До того ж ти легенька, наче пушинка.

Так ми й дісталися гуртожитку. Він заніс мене до самих дверей, а потім обережно поставив на ноги.

— Зайдеш?

— Ні, мила. Дуже хочу, але якщо я зайду, то ми не скоро ляжемо спати, — підморгнув мені Рейгар, а я відчула, як заливаюся фарбою.

Ці натяки мене бентежили, хоч я і була доволі доросла.

— О котрій до тебе завтра зайти?

— Давай по обіді. Батьки мають бути вдома в цей час.

— Домовилися. Солодких снів, моя Карамелько, — він повільно нахилився і поцілував мене ніжно й неквапливо. А я знову танула й розчинялася в ньому.

— Солодких снів, Рейгаре.

Міцно обійнялися, кожен хотів продовжити ці миті, але зусиллям волі відсторонилася і зайшла в кімнату. Завтра буде важливий день.

* * *

Ми стояли перед дверима нашого будинку в Калдорі і я ніяк не могла наважуватись відчинити двері.

— Не нервуй, Айрі. Усе буде добре.

Стиснув мою руку Рейгар, погладив пальчики й раптом підняв руку і швидко постукав у двері.

— Хто там? — пролунав з-за дверей мамин голос і стулки розчахнулися. На порозі стояла приваблива жінка сорока років із чорнявим волоссям до плечей. Я була дуже схожа на маму, тільки от колір волосся був інакшим.

— Айрі… — сплеснула руками мама й захопила мене в обійми. — Який сюрприз. Чому ти не сказала, що приїдеш? Таріоне! Твоя дочка приїхала, ходи скоріше сюди!

— Мамо… Мамо, почекай я не одна, — видихнула та трохи відсторонилася від мами.

Матуся здивовано глянула на мене, а потім помітила Рейгара.

— О, вибачте. Проходьте в дім, — знітилася і відступила, пропускаючи нас у будинок.

Коханий наблизився та обійняв мене за плечі. Так ми й дійшли до вітальні. Здавалося, що Рейгар відчував, як я нервувала. Він весь час обіймав мене й підтримував.

— Мамо, тату… — глибоко вдихнула й поглянула на батьків, — це Рейгар — мій істинний. Дракон. А також мій викладач та куратор в Академії, — скоромовкою промовила та опустила очі.

Батьки стояли трохи розгублені та шоковані. Першим відмер тато — статний високий чоловік сорока пʼяти років. Тато, як і мама, мав чорняве волосся. Усі завжди дивувалися і запитували в кого я успадкувала свій колір. От і в очах Рейгара побачила те ж питання.

— Приємно познайомитися, — глибоким голосом мовив тато. — Я — Таріон Геллант, а це — моя дружина Міранда.

— Навзаєм. Я Рейгар дʼАррель, радий вітати батьків своєї істари, — привітно сказав Рейгар.

Ми пройшли у вітальню. Мама заметушилася, стала накривати на стіл.

Зловивши мить, коли ми залишилися на одинці він прошепотів мені на вушко:

— Мила, відкрий секрет кольору свого волосся?

— Все просто, Рейгаре, — усміхнулася я загадково. — В моєї бабусі Амалії Геллант було таке ж чарівне волосся кольору фуксії.

Від подальшого милування з Рейгаром відволікла мама:

— Доню, ходімо допоможеш принести з кухні страви.

Я вже здогадувалася, що вона влаштує мені допит, але сподівалася, що така ж доля не чекатиме на мого дракона.

— Доню, я так рада, що ти приїхала. Але цей чоловік… дракон. Він же старший від тебе?

Мама звузила очі й пильно подивилася на мене. Вона сперлася спиною на стійку й міцно стиснула її. Вона завжди так проявляла своє хвилювання — щось міцно стискала, аж біліли пальці.

— Мамо, я розумію, що ти здивована й переживаєш за мене, — зітхнула я. — Але Рейгар мій істинний. Ти ж знаєш, що для нелюдів значить їхня пара. Для мене ця істинність теж стало несподіванкою.

І я розказала мамі історію з міткою, про наше знайомство і про церемонію Проголошення Єдності.

— Він мене не кривдить, і я його… кохаю, — видихнула я.

Мама тільки похитала головою на це зізнання.

— Гаразд, доню, якщо ти щаслива, то й ми з татом теж будемо щасливими. Ходімо, не будемо змушувати наших чоловіків чекати.

Ми підхопили тарілки із запеченим мʼясом та закусками з овочів і попрямували у вітальню. Рейгар із татом про щось тихо говорили, але тільки-но ми увійшли, усі розмови стихли.

— Все добре? — підійшов Рейгар, обійняв та поцілував у скроню.

Мені було трохи бентежно, через такий прояв почуттів перед батьками. Але, з іншого боку, мені подобалося, що мій дракон весь час мене торкався і цілував, наче не міг без мене. Втім, думаю так і було.

— Так. Усе гаразд, — усміхнулася і притулилася ближче до нього.

Ми провели чудовий день у компанії батьків. Попри те, що вони були трохи насторожені напочатку, ввечері нас проводжали з теплими усмішками та запрошували в гості на канікулах. Я довго не могла розпрощатися з батьками та поверталася трохи засмучена.

— Мила, ну не сумуй. Нестерпно бачити тебе такою принишклою. Ми в будь-який день зможемо навідати твоїх батьків, тільки скажи, — втішав мене Рейгар, міцно огортаючи своїми обіймами.