Раді Вас бачити!

Айрелла

Рейгара не було всю солію, а на ранок лунелії — другого вихідного дня, він звʼязався зі мною магікомом. Він мав стривожений вигляд, а голос бринів напруженням.

— Привіт, у тебе все добре? — запитала я, вдивляючись у кохане обличчя.

— Так, Карамелько, скучив за тобою, — зітхнув Рейгар і потер долонями обличчя. — Я тут дещо знайшов про Гримуар. Тобі треба це побачити.

— Рейгаре, ти лякаєш мене. Усе настільки погано?

Від його напруженого голосу і стривоженого вигляду, у мене всі нутрощі переверталися і серце билося тривожно.

— Не погано. Ми з усім впораємося. Я хотів би запросити тебе на вечерю в наш родовий маєток, заодно познайомлю тебе з батьками, — усміхнувся Рейгар.

— Е-е-е… Гаразд. Що мені вдягнути? Коли ти за мною зайдеш? — тараторила я.

— Айрі, Айрі, заспокойся, — усміхнувся Рейгар. — Це всього лише вечеря, усе буде добре. Зайду о сімнадцятій. Кохаю тебе, моя Карамелько.

— І я тебе кохаю, мій драконе, — розірвала звʼязок і помчала в душ.

Я переживала, не дивлячись на всі запевнення Рейгара в тому, що це звичайна вечеря. Але це було не так, не кожного дня знайомишся з батьками свого обраного. Я знала, що Рейгар походить із достатньо давнього й шанованого роду драконів, і боялася, що не сподобаюся його батькам. Що вони хотіли в пару йому драконицю або когось більш знатного.

Уже о шістнадцятій я була готова й міряла кроками вітальню. Вона знову пустувала, бо Аяда пішла на побачення, а сусідки я не бачила вже давно. Дивно це.

Майже годину я нервово бігала вітальнею, то сідала на диван, то підскакувала і знову ходила туди-сюди, нервово поправляла свою оксамитову сукню кольору малахіту. Вона була закрита, але щільно облягала фігуру зверху, а від талії струмувала пишна спідниця.

Роздався стук у двері і я підскочила. У два кроки опинилася біля дверей. Зупинилася, зробила глибокий вдих і відчинила стулку. Рейгар стояв у темному костюмі та з букетом квітів.

— Привіт. Як же я скучив, — видихнув чоловік і простягнув мені букет.

Я з вдячністю прийняла квіти й усміхнулася.

— Я теж страшенно скучила за тобою, — стала навшпиньки, обвила рукою шию і поцілувала його.

Як же я любила з ним цілуватися. Його губи ніжно пестили мої, язик акуратно проник вглиб і, дражнячи, переплівся з моїм. Серце застукало із шаленою силою, але вже не від хвилювання. Нехотя відсторонившись Рейгар оглянув мене затуманеним поглядом, прочистив горло й ніжно обіймаючи, промовив:

— Маєш чудовий вигляд, моя смачна Карамелько.

— Не бентеж мене, — грайливо стукнула його по плечу. — Ти теж напрочуд гарний.

— Готова до вечері?

— Ні, — нервово усміхнулася, — але ходімо. Ми ж порталом?

— Так. Зі мною зручно подорожувати, еге ж? — граючи бровами засміявся Рейгар і відкрив портал.

Ми з Рейгаром вийшли до величного входу в родовий маєток його сім’ї. Велетенські двері, обрамлені витонченою різьбою, виглядали вражаюче.

Рейгар стиснув мою руку, і я відчула його тепло й підтримку. Ми разом перетнули поріг, всередині нас зустріло тепло й затишок. У просторому холі горіли магічні вогні, а на стінах висіли старовинні портрети предків.

— Гарно, — видихнула я.

Рейгар обійняв мене за талію і підштовхнув вглиб маєтку. Одні з дверей відчинилися і до нас вийшла пара. Батько Рейгара, був високим, із сильною статурою і пронизливими темно-синіми очима, які випромінювали мудрість і силу. Його чорне волосся було сивим на скронях, а постава була рівною і гордовитою. Але мою увагу швидко привернула його мати.

Вона виглядала так молодо, що спочатку я подумала, що це старша сестра Рейгара. Її довге, світле волосся спадало на спину, блискуче, ніби освітлене сонячними променями. Обличчя було бездоганно красивим — ніжні риси, великі очі кольору блакитного неба та м’яка усмішка. Вона була втіленням елегантності, та при цьому від неї віяло теплою турботою, яку важко було не помітити.

— Тато, мамо, познайомтеся з моєю істарою Айреллою Геллант, — Рейгар обіймав мене за талію і усміхався. Він був такий задоволений, мов міракс, що обʼївся вершків.

— Айрі, познайомся це Кайрен та Тіра дʼАррелі, мої батьки.

— Айрелло, як приємно тебе нарешті зустріти, — сказала мама Рейгара. Її голос був м’яким, але водночас впевненим. Вона підійшла до мене й обережно обійняла.

— Дякую, — я трохи зніяковіла, але її доброта допомогла розслабитися. — Для мене честь бути тут.

Кайрен теж тепло усміхнувся, кивнувши мені.

— Проходьте до вітальні, ми вже зачекалися вас, — Глибоким голосом промовив лір Кайрен і показав рукою на двері.

Вечеря пройшла в невимушеній атмосфері. Ми сиділи за довгим столом у чудово прикрашеній залі, обмінювалися історіями й навіть трохи жартували. Я відчула, що вони справді раді мене бачити. Тіра була особливо уважною, розпитуючи про моє навчання, а Кайрен іноді вставляв дотепні зауваження, від яких Рейгар лише усміхався.

Після вечері Рейгар поглянув на мене й тихо прошепотів:

— Ходімо, я покажу тобі дещо в бібліотеці.

Ми попрощалися з його батьками, подякували за вечерю і я пішла за Рейгаром у величезну бібліотеку маєтку. Стіни тут були вкриті стелажами з книгами — від підлоги до стелі. Величезний канделябр освітлював кімнату мʼяким світлом магічних вогників. Усе навколо пахло старовинними книгами.

Рейгар підійшов до столу і взяв у руки старовинний фоліант у сріблястій обкладинці.

— Ось, поглянь сюди, — він вказав на розділ, де дивні слова постали перед очима.

Я нахилилася ближче, повільно читаючи, поки всередині мене наростало відчуття, що щось страшне і важливе зараз відкривається.

«Коли книга, сповнена пітьми, знайде нащадка свого творця,Той, хто носить кров темряви, постане перед вибором:Продовжити шлях, що веде до загибелі світу,Або знайти світло в глибині власного серця.Знання, здобуті з темряви, можуть занапастити Феранію,Або, крізь вогонь і любов, дарувати їй порятунок.»— Це щ-що… п-пророцтво? — налякано глянула на Рейгара, і він ствердно кивнув.

Серце забилося частіше. Кожне слово лякало мене все більше й більше. Нащадок творця? Гримуар… нащадок… кров темряви. Усе це звучало жахливо… знайомо.

— Це… про мене, — прошепотіла я, відчуваючи, як крижана хвиля страху пронизує моє тіло. — Книга обрала мене через мого предка, Таеліса Гелланта.

Рейгар мовчки кивнув, пригортаючи до себе в обійми. Він дивився на мене так, ніби це пророцтво нарешті підтвердило його здогади.

— Але ти не приречена, — сказав він, обережно торкаючись моєї руки. — Тут йдеться про вибір. Ти можеш або продовжити темний шлях свого предка, або знайти світло всередині себе.

Я поглянула йому в очі, якщо в моїх хлюпався страх, то його погляд виражав впевненість.

— Це надто великий тягар., — зізналася я, зітхаючи. — Що, якщо я зроблю неправильний вибір? Що, якщо Гримуар мене захопить?

— Цього не станеться, — твердо сказав Рейгар. — У пророцтві йдеться про любов. «Крізь вогонь і любов»… ти не одна, Айрі. Твоя сила — не тільки в магії, але й у нас.

Його слова торкнулися чогось глибоко всередині мене. Я дивилася на текст і думала про темну магію, про все те, що таїлося в Гримуарі. Але тепер я також знала, що не одна проти цієї сили.

— Любов… — прошепотіла я, відчуваючи, як на серці стає легше. — Ти допоможеш мені із цим, правда?

Рейгар ніжно обійняв мене, його тепло заспокоювало, як ніколи раніше.

— Завжди, Айрелло. Ми разом знайдемо шлях до світла, навіть якщо доведеться пройти крізь темряву.

Я стояла в обіймах коханого дракона й думала, куди це все мене заведе. Перспективи лякали.

— Потрібно буде якось розпитати в батька про цього Таеліса, може ми помиляємося і пророцтво не про мене, — стиха, з надією, сказала я.

— Навіть якщо ми не помиляємося, я завжди на твоїй стороні, — поцілував мене в скроню Рейгар.

Пізніше, коли ми повернулися через портал до його будинку в Аурелії, я відчула полегшення від того, що поруч зі мною мій дракон.

Присіла на диван і вдивлялася у вогні, що палахкотіли в каміні. Слова пророцтва вертілися в думках, наче набридливі мошки. Зараз я трохи шкодувала, що віддала Гримуар Рейгару. Потрібно більше дізнатися, що він у собі таїть. Потрібно дослідити його й дізнатися, як можна знищити або знешкодити цю небезпечну книгу. А крім мене, цього ніхто зробити не може.

Я підвелася і рішуче глянула на Рейгара.

— Рейгаре, я хочу дослідити Гримуар, — підійшла до нього й поглянула йому в очі.

— Що? Айрі, це небезпечно, він впливає на тебе занадто сильно.

— Ти не розумієш! Ніхто крім мене цього не зробить, ми мусимо знати із чим маємо справу! Ми мусимо дізнатися, що за видіння мені були послані, чи є цей маг, що висмоктує з адептів силу, — я заводилася все більше й більше, ще трохи й почала б кричати.

Рейгар наблизився до мене і взяв мої руки у свої. Підніс до губ, ніжно поцілував, заспокійливо погладив по спині і сказав:

— Гаразд, Айрі. Завтра подивимося на Гримуар, але я буду поруч із тобою. І, пообіцяй, що як тільки відчуєш вплив, ти тут же його згорнеш.

— Угу, обіцяю.

— Видінь більше не було?

— Ні, але знаєш, — зітхнула я і прикрила очі. — Аяда казала, що помічає дивні погляди на собі, а ще мене турбує наша сусідка.

— Що, занадто голосна і водить кавалерів? — усміхнувся Рейгар кутиком губ.

— Ні, навпаки. Занадто тиха. Ми вже давно її з Аядою не бачили. Я навіть не знаю як її звати. Тільки те, що вона вчиться на пʼятому курсі.

— Я зʼясую в ліра Вайсона хто з вами мешкає в одній кімнаті, але ти не турбуйся завчасно.

— Угу, дякую тобі за все Рейгаре, — притулилася до його грудей і заплющила очі. Усі ці новини й суперечка викачали з мене всі сили і я вже майже засинала.

— Втомилася, моя Карамелька, — чи то запитував, чи то стверджував Рейгар. — Залишишся в мене?

— Вибач, — знітилася я. Мені було ніяково весь час відмовляти йому, але й залишатися з ним в одному ліжку так часто я боялася.

— Гаразд, не переймайся. Я відкрию портал до гуртожитку.

Ми вийшли з порталу, прохолодне повітря огорнуло нас, але теплі обійми коханого, зігрівало краще за будь-яку ковдру. Ми зупинилися біля входу і я поглянула на нього — його очі світилися турботою і любов’ю.

— На добраніч, Карамелько, — тихо промовив він, нахилившись до мене.

Його губи торкнулися моїх, спочатку м’яко, ніжно, а потім він захопив мою нижню губу, змусивши моє серце битися швидше. Я відчувала, як моє тіло ніби зникає в його обіймах, але водночас усередині щось стискалося. Я кохала його всім серцем, але думки не давали мені спокою.

Чи достатньо це для нього? Я знала, що він дорослий чоловік, зрілий дракон. Йому потрібно більше, ніж просто поцілунки. А я… Я не була готова. Ці думки вирували в моїй голові, з кожним його поцілунком мене переповнювало ще більше сумнівів.

Він ще раз ніжно поцілував мене, цього разу в кутик губ, і моє серце стислося від того, наскільки сильно я його кохаю.

— Айрі, ти вся в думках, — прошепотів він, помічаючи моє замішання. Його голос був сповнений турботи. — Що сталося?

— Я просто… — запнулась, не знаючи, як підібрати слова. — Я боюся, що… що тобі може бути недостатньо поцілунків. Ти дорослий, Рейгаре, і… я не впевнена, що готова до чогось більшого.

Він на мить замовк, вдивляючись у мої очі, а потім узяв мої руки у свої.

— Айрелло, — його голос був ніжним, але впевненим. — Я кохаю тебе не через те, що ти можеш чи не можеш мені дати. Я кохаю тебе за те, хто ти є. Мені вистачає твоєї присутності, твоїх усмішок і кожного нашого поцілунку. Я ніколи не квапитиму тебе.

Його слова заспокоїли мене і я відчула, як тягар принаймні що стосується наших відносин, падає з моїх плечей.

— Дякую тобі, — прошепотіла я, нахилившись, щоб ще раз ніжно поцілувати його.

— Ти для мене все, Айрі, — сказав він, усміхнувшись у відповідь. — І я готовий чекати стільки, скільки потрібно.