Раді Вас бачити!

Довгий стіл із темного лакованого дерева блищав під холодним світлом ламп, і кожне місце навколо нього було визначене не тільки табличками, а й характерами. Тараненки, Олійники, Вовки — три сім’ї, що володіли цим всесвітом і він, Роман Гречаний, який ще живий, бо вони спершу хочуть перегризти одне одного.

Роман говорив стоячи, не підглядав у папери. Карта на моніторі світилася чіткими лініями, що прорізали західну частину країни, саме там зараз вмикалась нова логістична гілка.

— Два роки тому цей напрямок був на межі ліквідації. Сьогодні він приносить стабільний дохід і має найкращу динаміку зростання: плюс сімнадцять за минулий квартал. Персонал адаптовано, партнери збережені, структура — оптимізована. Якщо ми відкриємо там окрему гілку, то отримаємо контроль над двома стратегічними потоками замість одного. Без додаткових зовнішніх інвесторів.

Він говорив рівно, але не нудно. Ніколи не шкодував про уроки акторської майстерності і професійного голосу. В них була його таємна сила тримати увагу навіть серед ворогів.

— Це не просто проєкт. Це тест на сталість управління. — Відступив на півкроку назад, не дивлячись на екран. — На довіру.

По присутніх пробіг шепіт від такої відвертості. Всі знали, що сьогоднішнє голосування мовить не так про нову логістику, як про лояльність до Романа. Але він надто прямо про це заявив.

Марина сиділа, поклавши ногу на ногу під столом і тримаючи корпус, як балерина. Неквапно щось виводила у блокноті тонким олівцем. Чи то рахувала, чи то позначала, чи замальовувала все колами та рисками. Погляд її лишався опущеним, поки Сергій Тараненко не нахилився вперед.

— Дані виглядають обнадійливо. Але, можливо, варто дочекатися другої експертизи? Або хоча б додаткових консультацій із юридичним відділом.

Він не закінчив, як Марк Олійник, що сидів ліворуч, клацнув срібною, іменною ручкою з ініціалами об стіл. Він тримав її двома пальцями, наче грав у дартс.

— Якщо коротко: все це виглядає як виступ у рекламному блоці. — Він підвів очі на Романа. — Де хоч один розрахунок на випадок падіння ринку? Ми мали такі приклади у 2017. Де подушка? Де правовий супровід? Ви хочете, щоб ми підтримали кота в мішку?

— У 2017 ти мав тільки спідницю своєї мами, — заявила Марина.

— А зараз я знаю усі справи краще за декого! — відрізав той і знову повернувся до Романа. — І навіть якщо ці цифри вірні, вони вигідні передусім вам. Це фактичне закріплення вашого контролю.

— Я не приховую: я відповідальний за запуск цього напряму, — спокійно сказав Роман. — Я ж його й виводив із втрат.

— Отож. Ви нам його й продаєте. З лівої кишені в праву.

Ольга Олійник, що досі сиділа з відстороненою грацією, повела плечем.

— Колись, Романе, ви вміли бачити на кілька кроків уперед. А зараз... схоже, ви пропонуєте рішення навмання.

Він змовчав.

Марина повільно підвела голову.

— А якщо в найближчі три місяці регіональна логістика знову впаде?

У залі знову запала тиша.

— Хто нестиме операційні збитки?

Роман нарешті сів у крісло. Її питання було прямим, але він був готовий.

— Я особисто, — відповів він, дивлячись їй у вічі. — Усі ризики на мені. Це в звіті.

Марина ледь помітно кивнула.

Роман не підводився. Він не робив жодного зайвого руху, коли завершив відповідь. У кімнаті повисла пауза, достатньо довга для усвідомлення.

— Пропоную перейти до голосування, — сказав він, не дивлячись ні на кого конкретно.

По один бік стола Сергій уже сидів із схрещеними руками, немов чекав цього моменту.

— Проти, — вимовив він повчально, ніби виправляв дитину.

Марк затримав погляд на екрані, потім на матері, і лише тоді кивнув, не повертаючи голови до Романа:

— Проти! Це авантюра.

Роман чомусь згадав, як цей хлопчина був зацікавлений лише телефоном на похороні власного батька. Марка всі називали старшим сином Артема Вовка, хоча насправді він був близнюк. Другий з них, Гліб, як повелося, був відсутній.

Ольга не повела ані бровою, коли сказала:

— Утрималась.

Андрій Вовк, який до того мовчав так довго, що здавалося — його тут і нема, спокійно обвів усіх очима:

— Так само.

Погляди зупинились на Марині. Вона сиділа нерухомо. Олівець у пальцях зупинився і стояв вертикально. Вона не квапилась. У кімнаті хтось коротко і голосно відкашлявся.

Тиша затягувалась.

Роман не ворушився.

Марина підняла голову.

— За.

Роман виграв.

— Голос голови правління має перевагу, тож рішення затверджено.

Коли планшет з результатом повільно згас, він мовчки зібрав документи. Слайди вимкнулися. Всі розуміли, що це був лише початок протистояння всіх проти всіх.

Сергій уже говорив із кимось телефоном, навіть не намагаючись здаватися зацікавленим у підсумках.

Марк щось завзято писав у месенджері.

Ольга повільно зібрала блокнот, жодного разу не подивившись у бік Романа. Андрій уже виходив, із тим самим виразом відстороненого інтересу, який зберігав увесь час. Ніби йшлося про банальне технічне питання, а не про стратегічну зміну балансу.

Лише Марина лишалась на місці. Все ще тримала олівець і зацікавлено його розглядала.

Роман підійшов до неї.

— Ти знала, що твоя родина буде незадоволена.

Марина не підняла голови.

— То не піду до них сьогодні.

Вона встала й вийшла, залишився лиш слід вишуканого парфуму.

Роман залишився на самоті.

Поглянув на крісло, де сидів Сергій. Подерта оббивка на одному боці. Сліди від великої руки на боковинах. Сліди присутності вагомого звіра. Він завжди сидів спокійно, коли те все подер?

Роман витяг телефон, набрав:

«Знайди мені того І.Г. І організуй стеження за стажеркою.»