Раді Вас бачити!

Ліжко скрипіло під кожним його поштовхом. Ліза лежала, притиснута до простирадл, мов безтілесна і беззвучна тінь. Ігор знову ввійшов одразу, без попередження — різко і глибоко, так, що в грудях обірвався ковток повітря. Сильні пальці врізалися в її плечі, притискаючи до матраца, не залишаючи ані шансу поворухнутись, ані права на звук.

Його рухи були короткими, швидкими, жорсткими, наче то було не кохання, не ласка, а тренування сили. Її тіло приймало, не відповідаючи. Вона не ворухнулась, не видала ані подиху болю. Навчилась.

— Гарна дівчинка, — буркнув він, виходячи, і в ту ж мить легко перевернув її, мов ляльку. Схопив за стегна, поставив на коліна, втиснув обличчя в подушку, а сам увійшов знову — ззаду, сильно, боляче, жорстко. Боляче намотав волосся на кулак, задер їй голову, а її лопатки знову зойкнули під напругою. Спина зводилась від болю, але вона не дозволила собі ні вигину, ні звуку, ні погляду.

Він закінчив так само швидко, як і почав. Одним поштовхом, із задоволенням, що бризнуло на неї і вийшло з його грудей голосним стогоном. Він ляснув її по сідницях, відпустив волосся і впав на спину, тяжко дихаючи.

— Хороша дівчинка, — повторив уже м’якше, дивлячись у стелю.

Ліза повільно опустилась боком, прикриваючи себе простирадлом. Вона не дивилась на нього, знову мовчала. Усередині все було порожньо — без злості, без сорому. Просто чергова сцена, яка мала статись.

Навколо були затерті масивні меблі, вицвілі гардини, вся квартира була наче складена з уламків колишньої розкоші, які було шкода викинути. Тому віддали їй. Квартира, яку він забезпечив. Як і все інше — тимчасово, умовно, без права на тепло.

Гострий запах поту та сперми ще стояв у повітрі, коли Ліза повільно звелася з ліжка. Шкіра палала в тих місцях, де він лишив синці та сліди долонь — на стегнах, під ребрами, між лопатками. Простирадла, вологі від їхніх тіл, прилипли до спини. Вона відсторонила їх від себе, ніби скинула чужу шкіру, і мовчки рушила до ванної.

У душі вона ввімкнула воду на межі гарячого. Струмені обпікали, але вона не відступила. Стояла під ними, дозволяючи кожній краплі стікати по тілу, змивати Ігоря — його подих, тиск рук, слова.

Пальці ковзнули вниз, туди, де досі пульсував тупий біль. Вона заплющила очі, сперлася лобом об запітнілу плитку. Вона хотіла стерти себе зсередини і водночас — повернутися. Хоча б на мить відчути, що тіло належить їй. Вона відпустила затиснуту напругу, повільно мастурбуючи.

Це не приносило полегшення, лише трохи стишувало дзвін у голові, але цього було достатньо для повернення контролю над власним тілом. У тиші ванної, у паровій завісі, де стіни не мали вух, вона нарешті могла дихати. Тут Ігор не мав сили, тут вона була сама — без нього, без дитячих спогадів, без планів, нав’язаних кимось іншим.

Краплі стукали по кахлю, відміряли час і її внутрішню боротьбу, кожен рух, кожну думку. Перший день, перша роль, і вона мусить грати її переконливо. Ігор хоче свою правду, але вона має власну.

Оргазм був слабкий, та прийшов швидко. Вона навіть не фантазувала при цьому, лише отримала фізичну розрядку.

«Знову не сказала «ні». І знову шукала себе в краплях», — подумала Ліза, відпускаючи подих і дозволяючи воді текти ще довго.

***

На кухні пахло пересмаженою кавою й старим маслом. Запах в'ївся в шафи, в пористу поверхню столу, в затерті шпалери, які вже не рятували навіть квіточки на бордюрі. Ліза зупинилася на порозі, обгорнена теплом після душу, у свіжій сорочці й штанах. Тканина впивалася у свіжий синець на талії, але вона не подала й знаку.

Ігор уже стояв біля вікна, поправляючи манжети. Костюм сидів на ньому бездоганно — темно-синій, з широкими лацканами, що візуально ще більше розширювали його й без того масивні плечі. Скидалося, ніби він не просто поправляв рукав, а натякав на невидиму зброю. На лівій руці виблискував масивний годинник із темного металу.

— Сьогодні ключовий день, Лізо, — мовив він, не повертаючи голови. Наказував. — Ти мусиш проникнути всередину і затриматись. Нам потрібен доступ до їхніх файлів. Фінансові потоки мають бути прозорими… для нас. Тимаєш імпровізувати і відсіювати все незвичне.

Він зробив крок до столу і поклав на нього тонку металеву флешку.

— Все, що може стати доказом проти нього, — пояснив коротко. — У архівах, глибоко на сервері, мають бути важелі, які повернуть тобі бажане.

Ліза взяла флешку, повільно, обережно, як щось небезпечне, сховала її в кишеню своєї сумки між щоденником і аптечкою.

Ігор тим часом знову повернувся до вікна, глянув у своє відображення, не в Лізу.

— Тільки Гречаний був поруч, коли твій батько помер. Це не випадковість. Артема Вовка вбили не чужі, а свої.

Він нарешті обернувся, нахилив голову, наче не хотів витрачати більше висоти на цю розмову.

— Ти тут не через свої таланти. Твій диплом і пропус к програму стажування можуть зникнути, як і не було. Сама ти нічого не можеш.

Він дістав із кишені старомодний ключ від її квартири на товстому кільці і кинув на стіл. Метал ударився об дерево з сухим дзвоном.

— Ввечері повернуся. Сподіваюся, матимеш щось для мене, — додав він, його тінь накрила її на мить, ніби попередження. — Будь гарною дівчинкою, вовченя.

Він вийшов без прощання.

Ліза не взяла ключ. Стояла і дивилась на нього, ніби то була жива істота, яка щойно загарчала. Її спина нила після ранку, але вона стояла прямо. Кулон холодив грудну клітку ,і вона не сказала про нього ані слова. Ні сьогодні, ні раніше ,не згадає і завтра. Ігор мав усе інше. Але не це.