Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
— Ти божевільний! — скрикнувши у жаху, дівчина враз відсторонилася. Вже знала, що цей чоловік може бути як ніжним, так і безжальним. — Навіщо ти вбив його?! Я ж його покарала, поранила ножем! Боги, ти божевільний…
— Так, я божеволію через тебе, Ерно! — Айк різким рухом притиснув дівчину спиною до ліжка, нависаючи зверху кремезною скелею й пропалюючи поглядом. — Кожний, хто посміє торкнутися тебе, образити, дорого за це заплатить! Кожного вб’ю особисто, мої воїни переконалися в цьому, коли ми ходили в дозор… Маєток того покидька звідси неподалік, неважко було його знайти… Хоча... Насамперед варто відтяти голову мені через той біль, що завдав тобі, через ті помилки…
— Не варто було його вбивати, Айку… Навіщо? — Ерна заціпеніла, аж в грудях похололо. Недарма його Лютим називають, та він справжній звір!
— Лише не кажи, що тобі його шкода, — видихнув Айк їй в обличчя та саркастично скривив губи. — Годі вже про це, в нас попереду ніч…
Перш, ніж Ерна встигла щось сказати, граф жадібним цілунком обрушився на її вуста, а потім раптом відсторонився, вдивляючись у зелені вири.
— Господи, я ж втрачаю розум через тебе, божеволію… Мені завжди буде мало тебе, Ерно, — мовив він хрипко, а напружене чоловіче тіло вкотре виказувало шалене бажання, що накочувало вогняною хвилею.
Ніч для закоханих була бурхливою, гарячою, цю спрагу вони воліли би вгамовувати довіку… З наближенням світанку виснажена любощами Ерна так і заснула в дужих обіймах графа. Втомленого, але щасливого чоловіка також здолав міцний сон. Притискаючи кохану до грудей, так і не випустив ні на мить. Айк вже ніколи і нікуди не відпустить свій вогник, навіть попри її небажання… Нехай гнівається, ображається, пручається й дряпається, але життя без неї не уявляв. Ця маленька й рудокоса левиця належить лише йому.
Вранці Ерна прокинулася й побачила, що в павільйоні сама. Закутана у вовняну ковдру, вона солодко потягнулася й сором’язливо всміхнувшись, зашарілася, згадуючи минулу ніч… Поміж стегнами трохи пекло, а шкіра палала вогнем від пристрасних цілунків Айка й залишених ним червоних знаків. Годі й казати, цей чоловік насправді скажений, ненаситний…
Дівчина повільно підвелася й сіла на ліжку, закутавшись в ковдру. З дивної ейфорії висмикнув раптовий приступ нудоти. Авжеж, дитя... Глибоко вдихнувши повітря, Ерна відчула, що також неабияк зголодніла, не відмовилася би від соленої риби, або замаринованих у винному оцті овочів… За пологом павільйону лунали гучні чоловічі голоси й регіт, тупотіння кінських копит, також відчувався запах диму розпалених багать.
— Ти вже прокинулася, мій вогнику? — Айк увійшов із радісною й задоволеною усмішкою на вустах.
— Я голодна, мов дикий звір, — Ерна зітхнула й ледь помітно посміхнувшись у відповідь. Зі спогадами про цю жарку ніч сором’язливо опустила погляд.
— Я звелів принести їжу сюди, незабаром будемо трапезувати, — граф наблизився до Ерни й присів навколішки, пильно й напружено вдивляючись в її обличчя. — Ти дуже бліда, чи часом не захворіла? Навіть втомлена важкою працею у моїй стайні ти мала кращий вигляд, — він примружився з тривогою, торкаючись кінчиками пальців дівочої вилиці.
— Мабуть, це через втому після довгої дороги сюди, ще й голод… — Ерна не хотіла казати про вагітність, вона прибрала з чола Айка смоляне пасмо, що вибилося з хвоста й мило всміхнулася. — Та й ніч неабияк втомила мене…
— До таких ночей ще звикнеш, — вкрадливо прохрипів граф. — Незабаром принесуть запеченого зайця і ячмінну кашу з польової кухні, голодувати вже не доведеться, мій вогнику…
— Авжеж… Та й твої апетити невгамовні… Цікаво, скільки в тебе було дівиць після мене? — показово насупившись, Ерна злісно шмигнувши кирпатим носом.
— Якщо це ревнощі, то мені приємно, — Айк іронічно вигнув брову, але його обличчя враз стало серйозним. — Нікого не було після тебе, Ерно, а вчорашня куртизанка… Це відчайдушна спроба бодай на ніч забути про тебе, Ідгар знав мою слабкість. Навмисно привів рудокосу і зеленооку дівицю, а я хотів обманути себе... Опісля пошкодував, звелів їй забиратися геть… — тиснув щелепи та відвів погляд вбік. — Також ми позбулися того зрадника Ідгара, ти врятувала мені життя…
Ерна лише зітхнула у відповідь, вона вірила коханому, бо його погляд доволі красномовний, сповнений каяття.
Дівчина умилася водою з тазика й вбралася у чисту сорочку, яку придбала на ярмарку перед втечею, також одягнула шкіряні дорожні штани й кольчужний жилет. Хоч в торбині була й сукня, але у військовому таборі Ерна вирішила її не носити. Дівчина жадібно накинулася на принесену до павільйону їжу, облизувала тонкі пальчики та навіть не помічала, як пильно спостерігав за нею граф.
— Ти мов дика й голодна левиця, — Айк криво посміхнувся. — Твій шалений апетит пробуджує в мене неабиякий голод, але йдеться не про їжу… — нанизав на клинок шмат запеченого м’яса й стягнув зубами, запиваючи червоним вином.
— Годі вже розмов про голод… — щічки Ерни зрадницьки спалахнули через натяк графа на шалені любощі. — Сьогодні вже досить…
— Ще побачимо, — вкрадливо мовив чоловік, хижо блимнувши очима. — Перед битвою волію насититися тобою, мій вогнику…
+++
Пізно ввечері Дрого повертався верхи з сусідніх володінь Міка Рендла, де за трапезою обговорював з місцевим управителем питання щодо господарства. Молодий граф Мік був у поході, зі своїм загоном приєднався до королівського війська.
В обох управителів справ було чимало, на їхні плечі лягла відповідальність у відсутності панів. Чоловіки ретельно вели облік запасів зерна, скота й барил з напоями, а також і за слугами варто наглядати.
Дрого повільно їхав верхи, насолоджуючись вечірньою прогулянкою. Наразі намагався бодай трохи відпочити думками від справ графства. Вітер тріпав темний плащ, який застібувався на плечі срібною фібулою з рубінами. На чоловікові також були обладунки, на голові круглий шолом з наносником.
Раптом з темряви дубового гаю перед Дрого зненацька вискочили двоє чоловіків, а наляканий кінь різко став дибки та заіржав. Вочевидь то були розбійники, які нападали на випадкових мандрівників.
Кинувшись до Дрого, один з розбійників раптом схопив коня за вуздечку.
— Злізай і віддай гаманець, якщо життя дороге! — гаркнув у темряві.
