Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Наступного дня до Ерни навідалася Санніва, кухарка після отруєння ще була блідою, але на її обличчі сяяла посмішка. В руках дівчина тримала невеликий молитовник, а також плетений кошик із теплими пшеничними булочками.
— Я прийшла провідати тебе й трохи розповісти про нашого Господа, — Сан з неабияким благоговінням відкрила молитовник. — Христос зцілював сліпих і немічних…
Дівчина сіла на дубову скриню й почала читати про те, як Ісус зцілив жінку, яка повірила в Його Силу, вона торкнулася одягу Божого Сина, бо воліла позбутися кровотечі. Христос відразу відчув це й поцікавився у натовпу, хто саме його торкнувся. Люди були здивовані цим запитанням, оскільки Його щільно обступили й багато-хто торкався… Але та сама жінка відразу зізналася, вона гірко плакала й благала, щоб її зцілили. Так, Син Божий дарував їй зцілення, адже віра тієї жінки була сильною…
— Ваш Бог зцілював людей, допомагав усім, але Його розп’яли… — сумно зітхнула Ерна, мимоволі згадуючи себе біля стовпа на майдані. — Якщо він Бог і такий могутній, то чому дозволив людям так вчинити із собою?
— Узяв на себе всі гріхи людства, — Сан дістала з кошика булочку й простягнула Ерні. — Скуштуй, Анніс спекла, дуже смачні…
— Навряд чи люди оцінили вчинок вашого Бога, — мовила Ерна з гіркотою та піднялася на ліжку, спираючись на лікті. — Люди пам’ятають лише зло, а добро швидко забувають і не цінують… А булочка дійсно смачна, — відкусила шматок, повільно жуючи. — І що далі з гріхами людства? Їх стало менше?
Сан лише сутужно зітхнула й похитала головою. Ерна вірить в своїх богів, її виховували в іншому культурному середовищі й традиціях, але серце має добре, велике. Багатьом християнам ще варто повчитися в цієї язичниці…
+++
Ерна провела в ліжку близько тижня, щодня їй ставало дедалі краще завдяки догляду покоївки й Мудрого. А коли до покоїв приходив граф, він мовчки сідав біля дівчини, турботливо поправляв ковдру й пильно вдивлявся в її обличчя, наче шукав відповіді на наболілі запитання, але… Зелені очі нагадували два згаслих світила, в них не вирували емоції й відчувалася глибока задумливість.
— Про що думаєш, Ерно? – прошепотів Айк, лягаючи поруч. Якраз повернувся з чергової вечірньої трапези. Граф накрив її долоню власною, ніжно погладжуючи подушечками пальців.
— Думаю про вашого Бога… Чому він такий добрий? Чому Його розп’яли? Можливо, в цьому світі таким чином віддячують за доброту? — розмірковувала дівчина, роздивляючись балдахін над ліжком.
Айк лише мовчки стиснув щелепи. Відчував докір в цих словах, який болем протнув його серце. І цей її погляд… Краще би він палав лютою ненавистю, ніж виказував порожнечу й відстороненість.
А наступного ранку Ерна встала з ліжка. Ноги ще тремтіли від слабості, в голові паморочилося, але дівчина почувалася вже краще. Вона неспішно умилася водою з дерев’яного тазика й перевдягнулася в чисту сорочку, а потім сіла на ліжко, задумливо втупившись в стіну з трофейною зброєю графа.
Рипнули двері й до покоїв увійшов Айк, він відразу завмер посеред кімнати й схрестив руки на грудях з неабияким хвилюванням.
— Тобі ще рано вставати з ліжка, Ерно, — мовив з тривогою. — Негайно лягай…
— Я не можу довго лежати без роботи, — Ерна зітхнула й опустила задумливий погляд. — Я хотіла запитати… Ти ж обіцяв мені свободу?
— Обіцяв і ти вільна, — в голосі Айка відчувалося напруження, він примружив очі, не зводячи з дівчини немигаючого погляду.
— Хочу запитати дозволу… Чи можна взяти щось з твоєї зброї? Бо якщо піду, то мені знадобиться для самозахисту… Потім, звичайно, куплю собі ще щось… — Ерна пильно роздивлялася бойову сокиру з коротким древком й невеликим, трохи розширеним до краю лезом.
— Ти можеш взяти усе, що забажаєш, — холодно мовив Айк, як же не подобалася ця розмова, Ерна так і не змінила рішення… Та наразі Ерна під його наглядом, а завтра граф потішить її подарунками… Можливо, крок за кроком зуміє підкорити й розтопити дівоче серденько?
Після вечірньої трапези граф знову поспішав до покоїв, до неї… Дівчина міцно спала, лежачи на боку, а Айк тихенько влаштувався поруч і накрив долонею її тонку кисть. Він ще довго прислухався до рівного дихання сплячої Ерни та радів і дякував Господу, що дівчина одужує.
«Усе буде інакше… — заспокоював себе чоловік. — Ти будеш щасливою зі мною, мій вогнику…» —
відчував умиротворення й душевний спокій, бо Ерна поруч. Хотілося, щоб так було завжди… Засинати й просинатися з нею на одному ложі, відчувати її тепло й оберігати від усіх негараздів… Айк відчував неабияке бажання пригорнути дівчину, притиснути до грудей, пестити поцілунками кожну веснянку на цьому милому личку… Але не зараз. Ерна може відштовхнути, буде опиратися, треба ще трохи часу, а надмірна наполегливість може все зіпсувати. Граф лише зітхнув й заплющив повіки, занурюючись у сон.
Ерна прокинулася на світанку, в кімнаті нікого не було. Вона встала з ліжка, відчуваючи прилив сил. Якоїсь миті дівчина завмерла й гірко посміхнулася, роздивляючись відчинену скриню в куті, де лежали її речі. Вочевидь граф звелів принести їх до покоїв. Серед них Ерна також побачила нову урочисту сукню з зеленого сукна, з довгими й розширеними донизу рукавами, а спідниця була розшита золотистими візерунками. До цього вбрання також додавався і широкий пасок зі срібною пряжкою, інкрустованою самоцвітами.
Дівчина сумно зітхнула, відклала сукню вбік та дістала зі скрині ті речі, в яких прибула до фортеці. Поспіхом умилася й заплела волосся в косу, а опісля вбралася в шкіряні штани, лляну сорочку, поверх якої одягнула кольчужний жилет, а коли закінчувала зашнуровувати черевики, до покоїв увійшла служниця.
— Я принесла сніданок, — вона поставила на стіл тацю з їжею й окинула Ерну здивованим поглядом. — Чи не рано ще вставати з ліжка? Та й куди ти зібралася?
— Мені вже значно краще, — спокійно мовила Ерна. — Трохи прогуляюся верхи… А де пан?
— Відбув у справах до сусідніх володінь Міка Рендла, звелів переказати, що до обіду повернеться, — служниця насупилася, пильно роздивляючись данську дівчину. — Навряд чи він схвалить твою прогулянку верхи, тобі ще треба лежати в ліжку та сил набиратися…
— Зі мною все гаразд, не турбуйся… І дякую за сніданок, — дівчина судомно зітхнула, а служниця лише знизила плечима та покинула покої.
«Добре, що він наразі відсутній… Так легше буде піти…» — з цією думкою до горла підкочував гіркий клубок, ще мить і Ерна розридається, але... Треба опанувати себе й негайно тікати звідси якнайшвидше, якнайдалі, аби не передумати, не піддатися спокусі залишитися з ним… Невіра усе перекреслила, знищила. Раптом пригадався сповнений ненависті погляд Айка, коли триклята каша виявилася отруєною, а також його жорстоке рішення й ті безжальні слова, що закарбувалися в серці пекучим болем — «Киньте її в яму…»
