Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
На столі біля таці з їжею Ерна побачила відчинену скриньку з дорогоцінностями. Айк приготував подарунки, щоб хоч якось загладити вину й догодити… Та чому від цього так боляче? Звичайно, вона навіть не торкнеться до золотого кольє зі смарагдами, як і до тієї розкішної сукні, що лежала в скрині. Нічого їй від графа не потрібно. Добре, що в гаманці були монети, Дрого встиг видати частину зарплатні за роботу на кухні.
Ерна підійшла до стіни з трофейною зброєю Айка і зняла з тримачів бойову сокиру, в дорозі знадобиться. Трохи подумавши, вона також вибрала невеликий клинок, який за розміром підходив до прикріплених до поясу піхов.
— Ось і все… — Ерна сумно зітхнула, ледь стримуючи сльози. — Прощавай, Айку… Намагатимуся забути тебе… — мовила вголос та судомно вдихнула повітря, якого неабияк бракувало… Колись бабка Біргіт казала, що час усе поступово стирає з пам’яті, навіть яскраві миті з роками гаснуть, але чи можливо це у випадку з Айком?
В коридорах вежі приглушено лунали голоси й кроки, слуги з досвітку вже важко працювали. Ерна тихенько й непомітно вислизнула надвір та попрямувала до стайні. Небо затягували сірі хмари, мрячив дрібненький дощик. Здавалося, навіть природа виказувала смуток й не бажала відпускати дівчину.
Конюхи Дід та Роб збиралися гнати табун на пасовисько, а Ерна наблизилася до Гарріка, який стояв біля вогнища й розмішував кашу в казані.
— Ерно?! Очам своїм не вірю! Тобі вже краще?! — той здивовано витріщився на дівчину й радісно всміхнувся.
— Гарріку, сідлай Дубка для мене, я твою кашу доварю, — Ерна посміхнулася у відповідь, але сумно. — Доки табун не пішов…
— Так рано? Що трапилося, Ерно? – конюх насупився, розгублено кліпаючи. — Та й торбина дорожня тобі навіщо? І зброя…
— Ваш пан подарував мені свободу, — тихо мовила дівчина, але Гаррік відчув в її очах глибоку зажуру. — Отож, вирішила піти…
— Але ж, Ерно… — Гаррік застиг, приголомшений цими словами. — Ти наче тікаєш від усіх нас, хоча розумію… Після всього, що трапилося… А пан наш знає?
— Він подарував мені свободу, — повторила Ерна, ігноруючи запитання конюха. — Дозволив покинути фортецю тоді, коли я бажаю…
— Отже, не знає… — Гаррік нервово почесав свою спотворену щоку. — Ти хоч попрощалася з Сан?
— Я ні з ким не хочу прощатися, Гарріку. Не бажаю… — дівчина відчула, як на очі зрадницьки нагортаються сльози. — Скажи їй, що я вдячна за все… За турботу й довіру… І тобі також вдячна за все, Гарріку. За те, що повірив мені, підтримував… — вона різко відвернулася, жадібно ковтаючи вогке ранкове повітря. — Сідлай вже коня…
Табун віддалявся в бік воріт фортеці, Гаррік поглядом відшукав Дубка і побіг до тварини, щоб повернути до стайні. Кінь на відстані відчув свою хазяйку і повернувся залюбки, ще й радісно іржав.
— І куди ж ти поїдеш, Ерно? — сумно зронив Гаррік, надягаючи на коня вуздечку. — І чи треба тобі йти? Наш пан усвідомив свою жахливу помилку, він…
— Досить, Гарріку! — різко буркнула дівчина з неприхованою гіркотою. — Так буде краще для всіх… Для всіх…
— Твоє право, але ж пан сильно засмутиться…
Парубок закінчив сідлати коня, а Ерна вже доварила кашу, задумливо розмішуючи її в казані над вогнищем, над яким конюхи встановили щось на кшталт накриття, аби в негоду не мокнути. Дівчина встигла поснідати в покоях графа й узяла з собою кілька булочок в дорогу.
— Прощавай, Гарріку… — намагаючись посміхнутися, Ерна плеснула по-товариськи конюха по плечу. — Попрощайся з усіма за мене… — скочила на коня й стиснула п’ятками боки тварини, таким чином даючи команду рушати з місця.
— Прощавай, Ерно… — Гаррік з невимовним смутком дивився услід вершниці, такій незламній і сильній дівчині, якій навіть вдалося розтопити серце суворого пана… А ось на душі було важко від тієї розлуки. Він уявив, як засмутиться Сан, годі вже й казати про пана...
Айк дотримав слова, коли обіцяв Ерні свободу, бо охоронці без жодних запитань випустили дівчину з фортеці. Через глибокий рів відкинули дерев’яні ворота, які утворили міст.
Ерна намагалася не обертатися назад. Вона лише щільніше закуталася в плащ та окинула поглядом безмежні долини й зелені пагорби. Пришпоривши коня, пустила його в галоп назустріч різкому, пронизливому вітру. Краплини ранкового дрібного дощу стікали по обличчю, змішуючись із солоними сльозинами, які Ерна вже не стримувала… З грудей виривалося відчайдушне ридання, яке ніхто не почує, дівчина була наодинці з власним болем та бажаною свободою… Головне якнайшвидше покинути це графство, не обертатися назад, бо зворотного шляху вже немає.
Ерна знала, що робитиме зі свободою, а ось як бути зі зраненим серцем? Чи зуміє забути той шал, те божевілля, той вогонь, у якому згорала разом з Айком? І як забути ті очі, що неначе затаврували душу?
+++
Айк у супроводі Селвіна й кількох воїнів повертався до своєї фортеці. Після чергових тренувань і ранкової трапези з Міком Рендлом настрій в графа був чудовий, він з нетерпінням очікував на зустріч з Ерною, з найдорожчим у світі вогником… Сподівався, їй стануть до вподоби подарунки, розкішна сукня й прикраси, які замовив в ювеліра. Як же чарівно виблискуватимуть смарагди на тлі білої дівочої шкіри у поєднанні з її дивовижними очима…
Граф пришпорив коня, а решта супроводжуючих також неслися слідом за паном. Здавалося, що навіть легкий дощ і сіре похмуре небо не зуміють зіпсувати чоловікові настрій. Сьогодні він покличе Ерну до обідньої трапези, до панського столу, дівчина сидітиме поряд. Уява Айка вже малювала рудокосу красуню в новій сукні й прикрасах, як бере його під лікоть і вони разом прямують до бенкетної зали.
Граф спішився біля стайні й відразу зауважив задумливого, похмурого Гарріка.
— Відведи коня до стійла й напувай, — владно звелів конюху та водночас насупився.— Щось трапилося? Чому на твоєму обличчі смуток? — чоловіче серце мимохіть здригнулося у відчутті чогось недоброго.
— Ерна покинула фортецю… — судомно видихнув парубок. — Сказала, що ви дозволили, дарували їй свободу, хоча вона ще квола й бліда після хвороби… Куди ж вона піде? Одному Богу лише відомо…
