Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Вранці перед весіллям Ерна пішла до купальні. З неабиякою насолодою занурилася у теплу воду в балії. Її огортало відчуттям щасливої ейфорії, та заразом і хвилювання, на свято прибуде чимало поважних гостей…
Вправна покоївка довго поралася з зачіскою нареченої, зрештою, мідні локони були зібрані у високу зачіску, оздоблену золотистою сіткою. Сукню для Ерни кравчині шили під замовлення, з тонкого зеленого сукна. Поділ та розширені донизу довгі рукави були оздоблені золотистою вишивкою. На дівочій шиї виблискувало кольє зі смарагдами, один з численних подарунків графа.
— В такому вбранні ви затьмарите навіть нашу королеву... — Агата захоплено милувалася своєю новою пані, дружина управителя також допомагала з підготовкою до весілля.
Через те, що родичів в Ерни не було, до вівтарю її супроводжували Дрого й Селвін. Пожвавлений натовп розступився, з цікавістю споглядаючи рудокосу красуню. Вона впевнено пливла назустріч власній долі, наближаючись до застиглого Айка. На чоловікові красувалася синя сорочка, гаптована срібною вишивкою, смоляні коси акуратно зачесані назад і зібрані в тугий хвіст, а очі… Чого був вартий той погляд! Цієї миті граф бачив лише кохану, наче навколишній світ не існував і була лише вона… Найвродливіша, найдорожча, жадана… Його жінка, обрана серцем, його вогник...
Таїнство вінчання здійснював той священник, який хрестив Ерну.
— Перед лицем Господа оголошую вас чоловіком і дружиною! — урочисто пролунали довгоочікувані слова служителя церкви, граф надягнув на палець нареченої золотий перстень з великим смарагдом, який особисто замовив у королівського ювеліра, а священник з’єднав зап’ястки молодят барвистими стрічками.
Біля виходу з церкви зібралися неодружені дівиці, а Ерна кинула їм дерев’яний черевик. Вважалося, що та, котра спіймає, одружиться наступною.
Грандіозне святкування тривало кілька діб, біля стін фортеці воїни влаштували змагання, розважаючи себе та гостей. На долинах палали вогнища, запікалася дичина, а люди безперестанку ковтали ель і мед.
В залі центральної вежі бенкетували знатні гості, запрошені Айком з різних графств. Столи ломилися від страв, присутні насолоджувалися музикою і піснями бродячих менестрелей. Біля графського подружжя зайняв почесне місце Етельвульф, який прибув з Вінчестера. Він безперестанку з цікавістю зиркав на Ерну, яку вважав вродливою, хоча Його Високості не до вподоби були рудокосі дівчата. Але якщо король схвалив цей шлюб, так тому й бути…
— Як почувається Його Величність? — поцікавився Айк.
— Кепсько, — Етельвульф сумно зітхнув. — Вже не встає з ліжка, невідомо, скільки ще житиме, незабаром Господь покличе до себе… Наразі мене непокоїть ситуація на півночі, незабаром підемо в похід на землі Мерсії…
Айк лише мовчки й ствердно кивнув, задумливо зиркаючи на спадкоємця престолу.
Серед гостей був присутній Мік Рендл з нареченою. На святкування прибули гості з графства Кент, також з Ворчестера й Нортумбрії. До Айка Лютого знатні особи ставилися з повагою, з пошаною. Зрештою, він королівський тен та славетний воїн…
+++
Ночі Айка й Ерни були палкими й пристрасними, мешканці замку вже не зважали на крики і стогони, що лунали з графських покоїв. Закохані не могли насититися одне одним, отим безмежним щастям, на яке заслужили.
Мешканці графства полюбили нова пані, Ерна зуміла здобути прихильність кожного, бо служила взірцем працелюбства й мудрості. Вона з неабияким завзяттям й хистом взялася за господарство, покращуючи побут простих селян, а нужденним ніколи не відмовляла.
Пора збору врожаю почалася напочатку серпня з традиційного свята Ламмас. У цей день урочисто вбрані люди виходили в поле під проводом Айка, господарем графства. Згідно з традиціями, він перший зрізав колоски пшениці, а опісля гомінкий натовп попрямував на вершину найвищого пагорба, де влаштували грандіозний пікнік. Ерна особисто роздавала дітлахам фрукти, паляниці й горіхи з величезного плетеного кошика, це свято зближувало господиню з простими людьми.
Айк і Ерна неспішно прогулювалися долинами власних володінь, вітер тріпав мідні локони молодої графині, яка куталася у довгий плащ, оздоблений хутром. Айк впевнено крокував поряд, тримаючи дружину за руку й не відпускав від себе ні на мить.
— Айку… Мій коханий… Яка ж краса навколо! — Ерна зупинилася, блаженно заплющила повіки, підставляючи обличчя сонцю й легкому вітерцю. — Повитуха каже, що в нас буде хлопчик…
— Хлопчик? — граф вигнув смоляну брову, відчуваючи щемку радість… Авжеж, графству потрібний спадкоємець. — Та я б зрадів і дівчинці, бо вона успадкує твою вроду й розум… А якщо Господь благословить нас хлопчиком, виховаю його справжнім воїном…
— Я усе думаю над ім’ям… — Ерна з ніжністю поглянула на чоловіка, в смарагдових очах грайливо виблискували сонячні промені.
— Мені до вподоби ім’я Георг… А для дівчинки сама придумай… — він тепло всміхнувся, вдихаючи на повні груди повітря, водночас задумливо окинув поглядом власні володіння…
— Ground… valleys…— мовив пошепки, занурюючись у роздуми, за мить перевів погляд на дружину. — Ось і назва для нашого графства... Грандвелл... Скорочено від слів «земля» й «долини»… Саме так і напишуть в грамоті, графство Грандвелл…
— Мені до вподоби, Айку, — Ерна торкнулася кінчиками пальців жорсткої щетини графа, а він перехопив зап’ясток коханої й підніс до своїх вуст.
— Треба повертатися до фортеці, мій вогнику. Незабаром обідня трапеза, а тобі не завадить відпочити…
Та чи думала Ерна про відпочинок? Вона діловито прогулювалася територією фортеці, погладжуючи свій округлий живіт. Молода графиня подумки відмітила, де саме варто вимостити кам’яною бруківкою алеї й насадити кущі троянд, також мала намір створити неподалік від центральної вежі маленький штучний ставок, в якому красуватимуться білі лілеї. В одному з приміщень господарських будівель Ерна хотіла облаштувати ткацьку майстерню.
Інтер’єр подружніх покоїв також змінився, молода пані придбала на ярмарку гобелени й звеліла завісити ними обшиті деревом стіни, також над ложем змінили балдахін на новий, з золотистою бахромою. Щодня Ерна приносила до покоїв букет польових квітів, які ставила у глиняну вазу на столі Айка. Сповнена енергії й завзяття, жінка встигала за день побувати майже скрізь, на кухнях, в стайнях, навіть до кузні навідувалася… Вона завжди розмірковувала над тим, як усе покращити, вдосконалити.
На території фортеці було лише одне місце, яке молода графиня оминала десятою дорогою. Казарми… Досі жахали спогади, коли Айк у гніві тягнув її туди силою, щоб віддати на втіху воїнам, або налякати… Як виявилося, спостережливий граф помітив цей страх дружини.
— Завтра вранці за моїм наказом до зали прийдуть мої воїни й присягнуть тобі на вірність, — рішуче мовив чоловік, відчуття провини неабияк гнітило його. — Мені слід було раніше це зробити, Ерно. Вони служитимуть тобі, як і мені, вірно, віддано… Ніхто з моїх людей не заподіє тобі лиха… Ніхто не посміє, бо ти їхня пані. Вони захищатимуть, оберігатимуть тебе, як і я.
